teatre.com.ua

Володимир Мiнєнко

Вперше у шість років вийшов на сцену в «Голому королі» В ролі хлопчика, що кричав «подивіться король голий!» Театр і сцену Володимир не любив аж до вступу в Національний університет театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого у 2003. Тут він зустрів Влада Троїцького і потрапив в театр «ДАХ».

Ксения Николаева: О любви Доверительная повествовательность тона. Мягкие интонации. Ксения Николаева на сцене уже тридцать лет. Сейчас играет в Театре на Левом берегу Днепра. Ее сценическое и жизненное обаяние сродни дорогому вину: выдержанный вкус. Дочь актрисы, мать художницы, с галереей образов — от Снежной Королевы до Раневской. Мы застаем ее улыбающейся и готовой рассказать о себе… только то, что нам позволено услышать. Вглядитесь — и вы заметите, что ее легкость приправлена горчинкой грусти — от жизни, от трудной и прекрасной сказки театра… от любви. История жизни, которую нам только приоткрыли.

Соломія Мельник Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, Просто велике значення.

Катерина Качан Дитя театру, музики і танцю. «Театр — це моє життя, це основне. Є актриси, які можуть розділяти особисте і роботу, а для мене театр на першому місці, маю до нього нестримну жагу. Так мене виховали і так воно є.»

Ахтем Сеитаблаев. Монологи В киевском театре драмы и комедии на Левом берегу он играет чувственного Ромео, в театре русской драмы им. Леси Украинки ― Монаха в «Завещании цело-мудренного бабника». Гармонично настроен, умиротворенно тих, в черных диких глазах ― янтарные бесы.Ахтем Сеитаблаев родился в городе Янгиюль в шестнадцати километрах от Ташкента, вдали от родины

Марко Галаневич Актор театру Дах, музикант етно-хаос гурту ДахаБраха: «Якось я заліз на шовковицю і впав. Кров заливає, бачу, як підбігає дід. Уяви, як йому: дитина мала впала і в крові вся лежить — він переляканий, а я йому кажу: „Дідусю, ви не лякайтеся — я об гладенький камінчик вдарився“. Прямо криваве дитинство. А ще я завжди маму з татом чекав, щоб вони приїжджали на вихідні і перше слово, яке я сказав, було: „ВСУБОТУ“. Коли тато з мамою приїдуть? — в суботу…»

Ольга Лукьяненко «Не у многих людей есть возможность пожить во все времена. Театр — это возможность быть другой, проживать разные жизни, я могу быть какой угодно и по нескольку раз переживать на сцене какие-то счастливые моменты, которые в жизни пробую повторить, но почему-то не получается».