Президент Зімбабве Роберт Мугабе нарешті, вперше за все своє двадцятирічне «царювання», погодився передати частину влади лідерові опозиції Моргану Тсвангираї. Підписавши історичну угоду, згідно з якою Мугабе збереже за собою президентську посаду, а Тсвангираї стане номером другим у зімбабвійській державі, посівши посаду прем’єр-міністра. Причому партія Моргана Тсвангираї «Рух за демократичні зміни» буде представлена в кабінеті міністрів 16 посадами, а партія Мугабе «Зімбабвійський африканський національний союз» отримає, відповідно, 15 міністерських крісел.

Втім, досі залишається під запитанням, чи не стануть 15 представників від команди Мугабе гальмом, здатним звести на пси всі економічні реформаторські потуги Моргана Тсвангираї. Чи не є такий розподіл влади суто формальним чинником, покликаним дискредитувати наміри опозиції вивести Зімбабве з економічного колапсу і збити галопуючу гіперінфляцію? Знаменно, що ще декілька тижнів тому Мугабе виключав будь-яку угоду з Тсвангираї, але змушений був відступити під тиском безлічі обставин, зокрема колапсуючої економіки.

Зімбабвійська дійсність наочно демонструє, що президентові Роберту Мугабе майже вдалося перемогти в переговорах зі своїми опонентами. Адже, хоч яким буде перемир’я, за ним і надалі залишається контроль за армією, а припинення насильства може виявитися справою короткочасною: згадаймо — навіть після підписання угоди він провокував партію «Рух за демократичні зміни», звинувативши її прихильників у насильстві. Але чи зможе він розділити владу з опозицією, якщо ті, хто пограбував країну і довів її до такого катастрофічного стану, й надалі залишаються при владі? Та й чи можна говорити про якусь близьку демократію, коли зімбабвійці проголосували за Тсвангираї, а, як завжди, отримали Мугабе.

Можна сказати, що, попри намагання президента Мугабе затягнути час і збити протестне напруження в країні, викликане катастрофічною економічною ситуацією, оголошення про досягнутий компроміс було сприйняте з полегшенням, якщо не з радістю. «Ця угода, — наголосив Морган Тсвангираї, — є поверненням надії у наше життя». Зімбабвійці сподіваються, що підписаний документ стане першим кроком до припинення економічного розвалу країни з інфляцією 11.000.000%. При цьому рівень безробіття в Зімбабве становить 80%, і вже декілька мільйонів його жителів — біженці.

Але, незважаючи на те, що угода, вперше за майже 30 років, зменшує владні повноваження Мугабе, він і надалі залишає за собою посаду президента і збереже контроль за армією та більшістю посад у кабінеті міністрів. Тсвангираї отримує посаду прем’єр-міністра з різними обов’язками, зокрема контролю над поліцейськими силами. Таким чином, можливо, й можна було б говорити про розподіл контролю над основними силовими структурами у Зімбабве, якби на стороні жорстокого диктатора не залишалася таємна поліція, яку деспот заснував, скориставшись прикладом і допомогою інструкторів зі сталіністської Північної Кореї та колишньої комуністичної Румунії. При цьому слід згадати, що 84-річний Роберт Мугабе був дуже близьким другом Ніколає Чаушеску, який навчав його керувати людьми й організовувати ефективну таємну поліцію.

Однак, незважаючи на те, що демократичний Захід зацікавлений у зрушенні з мертвої точки нормалізації в Зімбабве, Європа і Сполученні Штати поки що вирішили застосувати вичікувальний підхід до угоди про розподіл владних повноважень у країні. Про що свідчить їхня обіцянка скасувати санкції і забезпечити допомогу лише після того, як вони на реальних фактах переконаються, що досягнута угода виконуватиметься. Засідаючи у Брюсселі, міністри закордонних справ Європейського Союзу підтвердили, що ЄС як лідируючий донор Зімбабве готовий ухвалити пакет економічних заходів підтримки. Але акцентували на тому, що ця підтримка піде в країну лише після того, як новий уряд продемонструє перші кроки з відновлення демократії та законності в Зімбабве й розпочне економічну реабілітацію країни.

Водночас, національне примирення і загоєння ран, заподіяних зімбабвійському народові, — річ досить-таки сумнівна. Оскільки, диктатор Мугабе, як і раніше, залишається на своєму місці, створена ним таємна поліція працюватиме тільки на нього, а залучення в державні структури професіоналів — справа досить проблематична. Можливо, першим кроком нового зімбабвійського уряду мало б стати повернення додому зімбабвійських кваліфікованих фахівців, які нині перебувають в еміграції, та розшук на місцях професіоналів, котрі не були раніше задіяні диктаторською владою.

Попри видимі позитиви для Зімбабве досягнутої угоди, відкритим залишається питання, як співпрацюватиме опозиція з тими, хто відверто сфальшував результати президентських виборів і десятиліттями політично й економічно ґвалтував країну? Адже, на думку зімбабвійських експертів, той факт, що зімбабвійцям доведеться ще невизначений час терпіти некомпетентний «Зімбабвійський Африканський національний союз» та самого президента Роберта Мугабе, — велика несправедливість. Адже якби в Зімбабве справді відбулися різкі політичні зміни, то вони б мали вимести з влади самого диктатора та перебудувати підвладну йому партію таким чином, аби повністю позбутися його впливів.

Крім того, чи буде досягнута угода досить повноважна, аби передати до рук уряду хоча б частину владних інструментів, із допомогою яких Роберт Мугабе зробив себе диктатором? Та й хто управлятиме ключовим — у зімбабвійських реаліях — міністерством інформації? Тож чи не є взагалі згода диктатора Мугабе на утворення коаліційного уряду політичною дуркою, покликаною пробудити прихильність західних фінансових донорів та інвесторів і захистити існування його хунти від остаточного краху.

Втім, є один чинник, який здатен необоротно рухати Зімбабве до демократії. Це те, що диктатору вже 84 роки. І хоча Роберту Мугабе вдається дивним чином тримати у відповідній формі свої розумові та фізичні параметри, принаймні коли він виступає по телевізору, — відомі кілька фактів, які свідчать про вгасання його здоров’я. Так, кілька місяців тому Мугабе почав скаржитися, що його намагання тримати себе в курсі подій у Зімбабве, читаючи контрольовану державою газету The Herald, наштовхуються на дрібноту друку. Описуючи шрифт газети як «розмір мурашок», Роберт Мугабе апелював до міністра інформації, аби той порадив редакторам державних газет збільшити шрифти. Міністр, прагнучи задовольнити побажання президента, негайно викликав редакторів газет і належним чином довів до них побажання Мугабе. Але вони, дізнавшись про дивні претензії президента, не могли приховати усміху й проявили шанобливу непоступливість, вказавши міністру на те, що нічого не можуть вдіяти, оскільки це світовий стандарт шрифтів, і його змінити не можливо.

Оскільки Мугабе — публічна особа, то він змушений часто позувати перед фотооб’єктивами. Недавно фотокамера «зрадила» президента Зімбабве, широко оприлюднивши приголомшливе свідчення стану його здоров’я та деякі його внутрішні таємниці. Виявилося, що здоров’я у диктатора не таке вже й відмінне, як йому хотілося демонструвати на публіці. І погане здоров’я — найбільший ворог президента Роберта Мугабе. Диктатор, здається, все може собі дозволити, але не може зробити своє правління вічним.

Жаль тільки одного. Що, завдяки майже тридцятилітньому правлінню Мугабе, Зімбабве, яке було колись квітучою країною і наочним прикладом благополуччя для всієї Африки, перетворилося на економічну руїну. Безперечно, навіть за найкращих обставин на відновлення Зімбабве знадобляться довгі і довгі роки…