Загострення ситуації на Кавказі — конфлікт у Грузії, дії Росії й відповідна реакція світового співтовариства — змусили країни, які безпосередньо навіть не втягнені в кризу, круто змінювати свої зовнішньополітичні настанови й визначитися з поглядами на події, що відбуваються.

Ранком восьмого серпня несподівано для себе Азербайджан став заручником дій грузинського керівництва з відновлення територіальної цілісності. Серед трьох держав Південного Кавказу Азербайджан вважається найближчим союзником Грузії, соратником по ГУАМ і найважливішим економічним партнером. Проте дії Михайла Саакашвілі щодо Південної Осетії в Баку не підтримали. Через місяць тут прагнуть використати ситуацію, що склалася в регіоні, в такому ключі, щоб самим не програти в боротьбі за контроль над анексованими вірменами територіями Нагірного Карабаху й, з урахуванням підвищеної уваги світового співтовариства до проблем регіону, дістати зі становища, що склалося, найбільшу вигоду.

Грузія, зробивши «спробний постріл» по невизнаних республіках, фактично утримала від помилки Азербайджан. На берегах Каспію побачили, до чого може призвести спроба відвоювати захоплену вірменами частину азербайджанської території. Хоча ще навесні можливість такого вирішення проблеми обговорювалася досить серйозно. Про військовий варіант вирішення нагірнокарабаської проблеми публічно неодноразово говорив Ільхам Алієв. До цього кроку Баку спонукала складна внутрішньополітична ситуація у Вірменії після президентських виборів і постійні провокації з боку сепаратистів.

У таких геополітичних умовах азербайджанське керівництво постаралося виробити лінію поведінки, яка дала б змогу вести діалог як із Росією, так і з Заходом. Звичайно, економічно Азербайджан міцно прив’язаний до РФ. Але при цьому в політиці обидві країни ведуть одна проти одної складну гру: азербайджанцям доводиться лавірувати між Москвою і Вашингтоном, а Росії на Кавказі — між Азербайджаном і Вірменією.

Нова ситуація в регіоні позбавила Росію переваги в азербайджансько-вірменському врегулюванні. Глава російського МЗС Сергій Лавров офіційно заявив у Раді Федерації 18 вересня, що російські рішення щодо Грузії не стануть прецедентом для Карабаху. За словами Лаврова, «Росія активно сприятиме мирному розв’язанню всіх конфліктів на теренах СНД на основі міжнародного права, поваги всіх принципів статуту ООН, раніше досягнутих домовленостей у пошуках згоди між втягнутими в конфлікт сторонами».

Росія готова погодитися з тим компромісним рішенням, до якого самостійно прийдуть Баку і Єреван. Про це говорили під час зустрічі 16 вересня в Москві президенти Азербайджану і Росії. Дмитро Медведєв не став укотре озвучувати позицію щодо Карабаху, але сказав, що йому з колегою з Азербайджану «потрібно звірити годинники з урахуванням проблем, які виникли в Кавказькому регіоні». Своєю чергою Алієв зауважив, що потрібно консолідувати зусилля, аби ситуація стала мирною і прогнозованою.

Росіяни самі виступили з ініціативою запросити Ільхама Алієва до Москви після того, як у Баку побував віце-президент США Річард Чейні. Відразу після цього візиту Дмитрові Медведєву довелося ще раз по телефону роз’яснювати азербайд-
жанському лідерові позицію Кремля. Але згодом знадобилася й особиста зустріч, за результатами якої Алієв заявив: «Попри складнощі, нам здається, що сьогодні є передумови для врегулювання (нагірнокарабаського конфлікту. — О.К.), що відповідало б інтересам усіх країн і ґрунтувалося б на нормах міжнародного права».

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що рішення Росії визнати Абхазію та Південну Осетію знизило шанси на міжнародне визнання Нагірного Карабаху. І в Єревані, і в Степанакерті тепер теж кажуть, що іншого сценарію, ніж переговори, бути не може — беручи до уваги конфлікт в Грузії, договірні сторони стали обачнішими. Та, схоже, нині тон у можливому азербайджансько-вірменському діалозі задаватиме Баку, який домагається вирішення конфлікту на основі збереження територіальної цілісності країни й надання Карабаху максимально широкої автономії.

Цю позицію приймають і на Заході. Практично одночасно з візитом Ільхама Алієва до Москви міністр закордонних справ Азербайджану Ельмар Мамедьяров провів переговори в Брюсселі з керівництвом НАТО та Євросоюзу. Посли країн НАТО підтвердили свою підтримку Баку, а Євросоюз пообіцяв розглянути питання про спрощення візового режиму для азербайджанських громадян. Потім азербайджанський дипломат вилетів до США, де під час зустрічі зі своїм вірменським колегою Едвардом Налбандяном уточнював графік зустрічей президентів Азербайджану і Вірменії.

Переговори розпочнуться до кінця року, після того як в Азербайджані відбудуться президентські вибори, намічені на 15 жовтня. Зважаючи на все, вони завершаться перемогою нинішнього президента, оскільки в Ільхама Алієва реальних конкурентів немає. Адмінресурс і доходи від енергоносіїв, зосереджені в «сім’ї», тобто в руках правлячої еліти, позбавляють шансів будь-якого з опонентів. Та найскладніше на нинішніх виборах — домогтися їх демократичності й прозорості, а також зберегти стабільність у країні. Із цим і пов’язане посилення прозахідного вектора в зовнішній політиці Азербайджану.

Заступник держсекретаря Метью Брайза заявив, що майбутні президентські вибори в Азербайджані можуть сприяти зміцненню відносин між двома країнами, благо Вашингтон і Баку вже є союзниками «з низки геополітичних питань». «Азербайджан нині демонструє дуже високе економічне зростання. Загалом політика країни щодо використання нафтогазових доходів є успішною, і її природні ресурси є основою для політичних та економічних свобод», — резюмував представник американської адміністрації, не приховуючи аспектів, які найбільше цікавлять США на Кавказі. І це при тому, що ще 2007 року держдепартамент констатував, що ситуація у сфері прав людини в Азербайджані різко погіршилася, а вибори президента 2003 року було визнано такими, що не відповідають демократичним нормам.

Але сьогодні ситуація змінилася. Вашингтон готовий зробити ставку на Баку в реалізації своїх національних інтересів і масштабних трансконтинентальних енергетичних проектів. А в умовах конфлікту з Росією і новим загостренням відносин з Іраном отримати такого союзника на Кавказі стає для американської дипломатії найважливішим стратегічним завданням. А от Баку якраз і не втратив можливості і далі лавірувати в зовнішній політиці. І його зближення з Вашингтоном відбуватиметься лише доти, доки відповідатиме інтересам Азербайджану та керівництва цієї країни.