Хоч би як довго тривав найбільш затяжний судовий процес, коли-небудь закінчується й він. Потихеньку наближається до кінця й справа щодо делімітації морських просторів у Чорному морі («Румунія проти України»), яку розглядають з осені 2004-го в Міжнародному суді ООН у Гаазі. Минулого тижня суд закінчив усні слухання, під час яких сторони мали ще одну змогу повторити свою позицію й відповісти на аргументи одне одного. Беручи до уваги викладене українцями й румунами, судді тепер мають визначитися з власною позицією і більшістю голосів ухвалити рішення, що визначить координати делімітаційної лінії континентального шельфу й виключних економічних зон між Румунією й Україною. Очікується, що вердикт оголосять у першому кварталі наступного року.

На думку правників-міжнародників, на останньому раунді усних слухань аргументи української сторони мали переконливіший вигляд. Румунська сторона найчастіше використовувала сумнівні юридичні аргументи й неточне цитування судових справ з делімітації, аналізованих свого часу Міжнародним судом ООН. (Як це, наприклад, зробив представник Румунії Даніель Мюллер, доводячи потребу використати Сулинську дамбу як пункт проходження кордону.) До того ж, коли Київ акцентував увагу суддів на положеннях міжнародного морського права, то Бухарест подавав себе як жертву сталінського режиму й «історичної несправедливості», яка «не повинна далі збільшуватися».

В одному з минулих номерів «ДТ» докладно аналізувало цей пункт позиції румунської сторони (Тетяна Силіна «Румунія проти України. Гаага. Раунд перший», №33, 6—12 вересня ц.р.). Нагадаємо лише, що під час Другої світової війни Румунія була не безневинною жертвою СРСР та його союзників, а агресором, спільницею нацистської Німеччини. Від рук румунських солдатів і офіцерів загинули сотні тисяч громадян СРСР. І відповідальність Румунії за її участь в агресії проти Радянського Союзу визначено Паризьким мирним договором 1947 року...

Та суд розглядає юридичні, а не історичні аргументи. А відповідно до статті 1 мирного договору 1947 року, Румунія й СРСР підписали 1948 року протокол, уточнюючий проходження лінії радянсько-румунського держкордону, який передбачав, що острів Зміїний входить до складу Радянського Союзу. Крім того, положення протоколу по суті повторюються в радянсько-румунському договорі про держ-
кордон від 1949 року й договорі про режим держкордону від 1961 року. До речі, ці документи були свого часу ратифіковані румунським парламентом.

Якщо говорити про юридичну аргументацію запитальної лінії делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон у Чорному морі, то румунська сторона поривалася представити справу як суперечку про острів Зміїний. І знову намагалася довести, що, відповідно до пункту 3 статті 121 конвенції ООН з морського права, острів Зміїний є скелею, а не островом. Знову таки, на адресу України звучали обвинувачення, що наша країна проводила на Зміїному роботи з розвитку інфраструктури, які змінювали юридичний статус острова. Якщо суд візьме до уваги цю аргументацію, то Зміїний ігноруватимуть під час проведення розмежувальної лінії, адже, відповідно до міжнародного права, скеля, на відміну від острова, не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону. У такому разі Румунія отримає кілька тисяч квадратних кілометрів шельфу, в районі яких розташовані багаті нафтогазові родовища.

Для того, щоб район делімітації серйозно зсунувся в бік України, представники Румунії в Міжнародному суді ООН у своїх виступах також ігнорували міжнародну практику делімітації, коли основну вагу мають конфігурація узбережжя й протяжність берегових ліній.

Так, румунська сторона пропонує, щоб лінія розмежування починалася від останньої точки стику українсько-румунського державного кордону й, прямуючи вздовж лінії 12-мильного територіального моря острова Зміїний, піднімалася до певної точки Х. А вже далі від неї провести рівновіддалену від узбереж двох країн лінію. Крім того, якщо румунська сторона враховує все своє узбережжя під час проведення розмежувальної лінії, то українське вона пропонує враховувати частково. Наприклад, виключити частину узбережжя від Одеси до кримського мису Тарханкут загальною протяжністю 630 км. При цьому представники Румунії враховували у своїй запитальній лінії й Сулинську дамбу, яка є штучним, а не природним утворенням.

При цьому румунські представники переконували суд, що, мовляв, 1949 року існувала погоджена багатоцільова лінія кордону територіального моря навколо острова Зміїний, так само як і була певна «точка Х». Проте вони так і не змогли навести якихось серйозних юридичних доказів існування такої лінії й точки.

Нагадаємо, що українське узбережжя в три-чотири рази більше за румунське. І ця диспропорція впливає на проведення лінії делімітації на користь нашої країни. Слід зауважити, що, на думку української сторони, істотною особливістю справи «Румунія проти України» є те, що у північно-західній частині Чорного моря домінує узбережжя нашої країни. І в цій справі острів Зміїний — лише один з елементів українського узбережжя. Загалом українська сторона пропонує застосувати правило «справедливі принципи — релевантні обставини», які, до речі, використовує й Міжнародний суд ООН.

Так, українська позиція полягає в тому, що, оскільки Зміїний є островом у цілковитій відповідності з пунктом 1 статті 121 конвенції ООН з морського права, то він має право на континентальний шельф і виключну економічну зону. А тимчасову серединну лінію слід відміряти від найближчих точок узбережжя, від яких відраховується ширина їхнього територіального моря. Крім того, попри невеликі розміри Зміїного, його береги також слід використовувати для визначення точок, потрібних для побудови тимчасової серединної лінії. Адже цей острів не перебуває у цілковитій ізоляції від українського берега, а є невід’ємною частиною загального географічного контексту зони делімітації. І ще. Острів Зміїний є природним утворенням, а не штучним, як, наприклад, Сулинська дамба.

При цьому представники Румунії в багатьох випадках не давали жодної відповіді на аргументи, що пролунали з боку української делегації, а жартами й анекдотами намагалися показати слабкість української позиції. «У румунської сторони не було таких радикальних аргументів, які б спростували наші докази», — сказав у розмові з «ДТ» уповноважений України в Міжнародному суді ООН Володимир Василенко.

Наскільки були переконливі в захисті позицій України і Румунії їхні представники, ми дізнаємося вже наступного року, коли шістнадцять суддів більшістю голосів ухвалять рішення. (Суд складається з п’ятнадцяти суддів. Крім того, Румунія й Україна призначили спеціально для слухань цієї справи по одному додатковому судді. Проте в слуханнях не бере участь німецький суддя пан Сімма, котрий взяв самовідвід: раніше він консультував румунську сторону у цій справі.)

Хоча є загальна методологія, кожна судова справа унікальна. А рішення суду, й на цій думці сходяться фахівці з міжнародного морського права, не буде однозначно на користь однієї зі сторін процесу: вердикт суду матиме компромісний характер. Питання тільки, на чию користь. Та, погодьмося з Володимиром Василенком, «хоч би яким було рішення Міжнародного суду ООН, воно, без сумніву, зніме у двосторонніх відносинах давню конфліктну проблему».