Від шкідливої звички українських лідерів жити в надії, що проблеми, пов’язані з базуванням у Криму Чорноморського флоту РФ, розсмокчуться самі собою чи з доброї волі стратегічного партнера, схоже, починає виліковувати російсько-грузинська війна. Цілком очікувано в ній узяв участь Чорноморський флот. Цілком традиційно його командування сповістило Генштаб ВС України про вихід за межі територіальних вод країни певної кількості кораблів ЧФ і моряків за маршрутом Севастополь – Новоросійськ. І цілком передбачувано кораблі змінили курс і рушили в територіальні води Грузії, де й перебувають досі, беручи участь у бойових діях.

13 серпня президент України, ввівши в дію рішення РНБО, підписав два укази, якими встановлено новий порядок перетину кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями та літальними апаратами. Порядок перетину — дозвільний, а не повідомлювальний, як було раніше. Військовослужбовці повинні заповнювати міграційні карти й повідомляти про вантажі. Найжорсткіше правило, встановлене указом, — у разі порушення законодавства України відповідні органи можуть вимагати від відповідного судна, військового корабля, літального апарата «негайно залишити внутрішні та територіальні води України чи її повітряний простір». Другим указом відрегульовано діяльність військових формувань Чорноморського флоту поза місцями дислокації.

Не останнє питання — обставини, в яких приймалися зазначені документи. І тут, хоч як це парадоксально, частково має рацію голова російського МЗС Сергій Лавров, який заявив в ефірі радіо «Эхо Москвы», що указ українського президента про введення дозвільного порядку заходження кораблів Чорноморського флоту є свідченням затяжної внутрішньополітичної кризи в Україні. Має рацію в тому сенсі, що для прийняття такого рішення цілком вистачило б і постанови Кабінету міністрів. Бо, починаючи з 1996 року, цей порядок регулювався саме урядовими постановами. І в період до 1999 року він був саме дозвільним. Причому заявку на дозвіл на заходження військових кораблів, допоміжних суден та літальних апаратів треба було подавати за 30 днів. Однак 1999 року українське керівництво зважило на, скажемо так, настирливі прохання російської сторони, і терміни, а головне – характер порядку було змінено: шляхом повідомлення за 72 години до перетину кордону. І ця постанова уряду, по суті, залишається чинною, оскільки її не скасовано й після підписання указу президента (який ще також не набув чинності — на час здачі матеріалу його не опубліковано. Між тим ще 25 червня члени Кабміну одностайно проголосували за інші постанови — «Про затвердження Порядку узгодження з компетентними органами України пересувань, пов’язаних із діяльністю військових формувань ЧФ РФ за межами місця їхньої дислокації на території України» і «Про внесення змін до Порядку перетину державного кордону України військовослужбовцями, воєнними кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами ЧФ РФ, котрий перебуває на території України». Однак вони не були підписані прем’єром Ю.Тимошенко і не оприлюднені.

Це засідання КМ відбулося напередодні візиту українського прем’єра до Москви й оприлюднення ухвалених рішень робило майбутні переговори явно провальними. Однак по закінченні візиту постанови не набули законної сили. Члени Кабміну, з ініціативи МЗС і Міноборони, ще раз підтвердили свою позицію, але документи знову не були підписані. Тепер уже це пояснювалося необхідністю виконання доручення президента вирішити газові проблеми до середини вересня.

Президент зробив спробу спонукання глави уряду до підписання постанов, але у звичний для себе у стосунках із прем’єром спосіб. У листі із секретаріату ставилася вимога — постанови необхідно було підписати до 10.00 13 серпня. Відповідь, озвучена першим віце-прем’єром О.Турчиновим, містила відмову з поясненням — незрозумілий механізм виконання. І тоді з’явився «бігунок» засідання РНБО, а рішення Ради, засідання якої не було, введене в дію указами президента.

Ганебний для країни інформаційний шлейф, із записом політичних конкурентів у «п’яту колону», який з’явився потім, має серед іншого одну причину: засідання РНБО в ускладненій зовнішньополітичній ситуації поблизу кордонів держави і з урахуванням перебування на її території іноземної військової бази, з якої йдуть на війну, мало відбутися наживо. А не по телефону: «Ти де? А я на морі!».

Тут є два моменти. Природно, документ, який «вилизувався» кілька років, кальку якого двічі одноголосно підтримували члени Кабміну, РНБО могла приймати заочним збиранням актів узгодження. Така практика застосовувалася й раніше. І необхідність терміново прийняти рішення її існування виправдовує. Проте це — не зовсім той випадок. Адже важливо було б, окрім ухвалення рішення РНБО про порядок перетину держкордону кораблями, літаками, вертольотами та військовослужбовцями ЧФ і їх переміщень поза місцями дислокації, чітко сформулювати й утвердити єдину політичну позицію керівництва країни у ситуації, що склалася.

Тоді не треба було б через пресу волати до прем’єра із закликами стати в стрій для захисту національних інтересів, і не було б демонстрації на весь світ управлінського безладу, і вже точно не було б безглуздої ситуації, яку вже використовують, щоб поставити під сумнів легітимність президентських указів за рішеннями РНБОУ.

Заступник глави президентського секретаріату О.Шлапак повідомляє, що рішення РНБОУ, крім прем’єра, не підтримав міністр МВС Ю.Луценко. Той, погрожуючи судом, вимагає спростування й повідомляє архіцікаву новину — не зверталися до нього щодо погодження документів РНБОУ! Що таке? Із Сейшелами, де відпочиває Р.Богатирьова, зв’язок був, а з ближніми морями, де оздоровлюється Ю.Луценко, не з’єднували? У секретаріаті Кабміну шепочуться: проекти рішень прем’єрові й міністру внутрішніх справ надали, коли укази вже побачили світ. Та ні, запевняють у секретаріаті, проекти рішень РНБОУ було доставлено о 9.30... Та просто — фу!

…В.о. міністра юстиції Євген Корнійчук вибірково цитує базову угоду щодо ЧФ: військові частини «здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації. Це дає нам право вважати, що дії Чорноморського флоту є екстериторіальними й на них жодним чином не поширюється законодавство України... Ті обмеження, котрі ця угода на них накладає, на мій погляд, не стосуються використання збройних сил екстериторіально за межами України», — сказав Є.Корнійчук.

...Реакція МЗС, єдиного за законом, хто може трактувати міжнародні документи, була миттєвою. «Корнійчук, як випливає з його коментарю, недостатньо знайомий зі змістом базових угод і наявним законодавством України у сфері тимчасового перебування ЧФ РФ. Інакше в.о. міністра мав би знати, що такі питання, як проходження ЧФ РФ територіальними водами України, перетинання державного кордону України, пересування військових підрозділів флоту територією нашої держави, регулюється саме законодавством України», — зазначає прес-служба МЗС.

...Указ президента не поширюватиметься на кораблі Чорноморського флоту Російської Федерації, які покинули Крим для участі в операції в Південній Осетії. «Документ не має зворотної сили. Таким чином, юридичних підстав говорити сьогодні про те, що в нас є можливість вимагати певної відповідальності від кораблів Чорноморського флоту, на жаль, немає», — заявляє перший заступник глави секретаріату президента Олександр Шлапак на брифінгу в середу.

…Кораблі Чорноморського флоту Російської Федерації, які повертатимуться з Кавказу, мають отримати дозвіл на перетинання українського кордону в Генерального штабу України, повідомляє посол з особливих доручень МЗС України, заступник голови української частини підкомісії з питань ЧФ РФ міждержавної комісії Віктор Семенов на брифінгу в четвер.

Агов! Скільки в нас зовнішньополітичних відомств? Чого ж хотілося насправді — революції чи севрюжини з хроном? Схоже, того й другого, що погано засвоює патріотичний народний шлунок — немає сигналу головного мозку.

Особливо коли вкотре переконуєшся: не хочуть наші політики бути державними діячами.

Особливо коли президент пливе демократичною думкою на мітингу в Тбілісі, а ти сумніваєшся, чи розуміє він, чому такого Майдану в себе на Батьківщині вже не збере ніколи.

Особливо коли прем’єр зависає у подвійному шпагаті (акробатичний номер і мотузка, що стримує рухи), тому що бореться за кубок Кремля. Чи настане коли-небудь час, і ми почуємо сказане вголос і з гідністю: тут торгуватися недоречно! Підтримка на виборах, дешевий газ, можливість врізати власну ГРС у велику грошову трубу — за бартером на ЧФ, статус Севастополя, шматування країни на частини — є неможливими апріорі. Це суперечить інтересам національної безпеки держави.

Та повернімося до життя після указів. Москва однозначно дала зрозуміти, що виконувати новий порядок перетинання кордону й переміщень поза місцями дислокації не буде. Розглянемо аргументи й претензії.

«Уже стало практикою видання указів президентом Ющенком, що є спробою в односторонньому порядку переписати те, що міститься в російсько-українських угодах про базування Чорноморського флоту на території України», — заявив глава МЗС РФ Сергій Лавров.

«Причому ці односторонні спроби робляться через укази президента як сюрпризи. Хоча елементарна дипломатична й інша ввічливість, напевно, передбачає: якщо тобі щось спало на думку — вирішити, що я хочу не так, як моя дер­жава зобов’язалася діяти, а інакше, як я хочу — то бодай зніми трубку, зателефонуй, скажи, що в мене такі думки виникли. Можливо, ми спочатку порадимося. Цього не відбувається», — зауважив глава МЗС РФ («Інтерфакс-Україна»).

Аргументи неконкретні й навіть несерйозні.

В Угоді про статус і умови перебування ЧФ на території України є чудова 6-та стаття. Пункт перший дослівно звучить так: «Військові формування здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, дотримуються її законодавства і не допускають втручання у внутрішні справи України».

Як уже йшлося, порядок перетинання держкордону ЧФ завжди встановлювався законодавством України, а не базовою чи іншою угодою щодо ЧФ. Як уже згадувалося, із 1996 року це було визначено постановами Кабміну. Чи та зміна, котра 1999 року поміняла дозвільний порядок перетинання кордону на сповіщальний, — відповідає базовим угодам, а та, що повертає початковий порядок, — їх порушує? Тож сюрпризом, про який казав С.Лавров, може бути лише те, що тепер це оформлено не постановою Кабміну, а указом президента.

Елементарна ж дипломатична й інша ввічливість мала б убезпечити пана Лаврова від такої безсоромної брехні, як обвинувачення в тому, що Україна не інформувала російську сторону про можливе рішення. Заступник голови української частини підкомісії Віктор Семенов каже, що звинувачення з боку РФ є безпідставними. «Ми пропонували російській стороні і надіслали ноти щодо проведення засідання всіх робочих груп, і наприкінці липня чи початку серпня провести підсумкове засідання підкомісії, щоб обговорити всі питання стосовно перебування ЧФ, включно із військово-політичними. Однак ми навіть відповіді на наші ноти не отримали», — каже В.Семенов.

Повторимося, документ напрацьовувався роками, про його існування російському МЗС (і не тільки) було добре відомо. Бо починаючи з 2005 року українські дипломати попереджали: якщо порушення базових угод з боку ЧФ РФ триватимуть, Україна змушена буде повернутися до дозвільного порядку перетинання кордону. І це звучало на кількох засіданнях підкомісії з питань ЧФ і зафіксовано в чотирьох протоколах із шести наявних — а саме починаючи з другого і по п’ятий включно. Про які порушення йшлося?

Вже не є новиною, що на засіданнях робочих груп і підкомісії українська сторона наполегливо домагалася іншого формату інформації про воєнні кораблі й озброєння, що перебувають на території України. Не кількісного, як надавала РФ, а з конкретним переліком і розташуванням.

Нереальною для будь-якої іншої країни, зокрема й Росії, є ситуація, коли понад десять тисяч озброєних людей перебувають на її території без реєстрації. Коли повідомлення про проходження кордону не дають і частки тієї інформації, котру зобов’язані давати, приміром, вирушаючи в дальній похід, українські військові моряки. Приміром, перетинання держкордону великим десантним кораблем «Фільченков», який перевозив десантників із Темрюка на кримський полігон Опук, супроводжувалося повідомленням: «Пункт призначення — порт Феодосія. Пасажирів і заборонених вантажів на борту немає».

Так, і формулювання «заборонених вантажів на борту немає» — стандартна і єдина інформація, що її повідомляють українській стороні при перетинанні кордону. Звідки лише беруться тоді ракети, не передбачені угодами, що стріляють по курортних селищах, хоча призначені для ураження підводних човнів?

Тепер згадаємо марш-кидки бронетехніки ЧФ на мис Сарич для «захисту» маяка або за кілька сотень кілометрів на Генічеськ. Погоджені з... управлінням ДАІ Севастополя. На претензії українських дипломатів про відсутність належного погодження таких переміщень російські чини відповідали: «А де у вас визначено, з яким компетентним органом ми повинні погоджувати?». І мали цілковиту рацію. Тому тепер цю недоробку української влади усунуто: указом президента затверджено порядок погоджень, пов’язаних із діяльністю військових формувань ЧФ поза місцями дислокації, визначено головний компетентний орган — Міністерство оборони та перелік компетентних органів.

Заяви ж російських воєначальників про те, що не можуть виконувати укази президента України, оскільки підпорядковані виключно своєму головковерху, теж є несерйозними. Ніхто не збирається перепідпорядковувати ЧФ. Так, на території дислокації військових формувань діють закони РФ, однак за парканом — виключно законодавство України. І якщо матроси захочуть піти ввечері на танці, при них мають бути відповідні документи, головний з яких — міграційна карта.

Окремо хотілося б сказати з приводу застрашливих прогнозів попередніх президентів України. Нещиро виходить. Оскільки зараз розгрібаються ті завали, які були створені при підготовці й підписанні базових угод щодо ЧФ. Саме при них було закладено правові пустоти, котрі породили потурання і як наслідок — практику цілковитого зневажання російськими військовими законів України.

P.S. Російські військові виступають за діалог з Україною для вирішення ситуації навколо ЧФ, повідомив у п’ятницю російський «Інтерфакс», цитуючи заступника начальника Генштабу Анатолія Ноговіцина. «У тій стадії, в якій вона зараз існує, ситуація довго тривати не може. Треба обов’язково виходити на двосторонній формат і домовлятися», — сказав Ноговіцин і висловив думку, що «найближчим часом ми будемо свідками нових рішень — у даний час вони проробляються».

От-от. Саме час відповісти на ноти МЗС України з пропозиціями щодо чергового засідання підкомісії. І нарешті обговорити пропозиції щодо угоди про дії ЧФ у конфліктних ситуаціях. І добре було б — про нові розрахунки за оренду бази...