Після п’яти днів жорстоких боїв між російськими та грузинськими військами, за посередництва президента Франції Ніколя Саркозі Москва і Тбілісі домовилися про припинення вогню. За словами секретаря Ради національної безпеки Грузії Олександра Ломаї, угода передбачає шість умов. По-перше, це припинення вогню. По-друге, облаштування гуманітарного коридору для виведення з обох сторін поранених і мирного населення та обміну полоненими. По-третє, повернення грузинських військ у місця постійної дислокації. По-четверте, виведення російських військ на позиції до конфлікту. По-п’яте, формування міжнародної миротворчої місії. (За словами Олександра Ломаї, час на це буде визначено спеціальними переговорами.) І нарешті, по-шосте, створення міжнародних гарантій безпеки Абхазії та Південної Осетії.

Остаточний, узгоджений текст угоди суттєво відрізняється від того варіанта документа, що був озвучений Дмитром Медведєвим під час його спільної прес-конференції з Ніколя Саркозі. Передусім привертає до себе увагу відсутність пункту про початок міжнародного обговорення майбутнього статусу Південної Осетії та Абхазії. Крім того, угода передбачає формування міжнародної миротворчої місії, що не було конкретизовано в озвученій російським президентом заяві після його зустрічі із Саркозі.

Міжнародне співтовариство привітало рішення припинити вогонь. Незважаючи на суттєві корективи, внесені в початковий варіант, президенти Південної Осетії та Абхазії Едуард Кокойти і Сергій Багапш схвалили текст і в четвер у присутності Дмитра Медведєва та голови російського МЗС Сергія Лаврова підписали документ про принципи врегулювання. Не виключено, що цей план стане основою резолюції Ради Безпеки ООН із владнання конфлікту в Грузії. Як імовірно й те, що вслід за цією угодою міжнародним посередникам доведеться розробити щось більш ґрунтовне, виконання чого буде гарантоване Євросоюзом, ООН чи ОБСЄ.

Але життєздатність ухваленої угоди визначатиме те, наскільки в ній буде зацікавлена Москва в коротко- та середньостроковій перспективі. До того ж це рамковий документ, у ньому сформульовано політичні принципи врегулювання кризи, а не механізм розв’язання грузино-осетинського та грузино-абхазького конфліктів.

Головним завданням угоди було якнайшвидше припинення наступу російських військ у Грузії, а також створення передумов для надання гуманітарної допомоги країні в цілому та регіону заколоту зокрема. Тому в документі багато що зроблено «під Росію», аби Москва погодилася зупинити просування своїх військ. Наприклад, оскільки немає положення про початок міжнародного обговорення майбутнього статусу Південної Осетії та Абхазії, документ усе ж таки не гарантує територіальної цілісності Грузії. Сергій Лавров каже, що будь-який документ про врегулювання конфліктів на території Грузії буде марним, якщо в ньому міститиметься згадка про територіальну цілісність країни, і що «можна забути розмови про територіальну цілісність Грузії». (Нагадаємо, що незмінною метою Цхінвалі та Сухумі залишається їхня незалежність від Тбілісі, визнана міжнародним співтовариством.) І ось уже Дмитро Медведєв заявляє, що Росія підтримає будь-які рішення Південної Осетії та Абхазії стосовно статусу цих республік і слугуватиме їх гарантією у світі...

Документ, за великим рахунком, не вирішує навіть питання про припинення вогню. І, хоча держсекретар Сполучених Штатів Кондоліза Райс попередила Москву, що Росія опиниться в ізоляції, якщо не дотримуватиметься умов угоди, росіяни вже тепер їх порушують. Так, російським військовим політичне керівництво РФ дало карт-бланш на те, щоб відкривати вогонь у разі «нової агресії з грузинського боку». Інакше кажучи, командири військових підрозділів самі вирішують, чи дотримуватимуться вони умов документа, укладеного на підставі усних домовленостей. Як свідчать останні події, росіяни так і роблять, покладаючи всю вину за поновлення перестрілок та артилерійських обстрілів на грузинів. А відсутність у країні міжнародних нейтральних спостерігачів ще більше провокує російських військових. Адже вже після того, як набрав чинності режим припинення вогню, у Поті було потоплено грузинські кораблі, а в ряді грузинських міст російська армія відкривала стрілянину. Таке аж ніяк не сприяє запобіганню гуманітарній катастрофі, яка сьогодні насувається на Грузію...

Аналіз пунктів угоди про припинення вогню свідчить, що це проміжний документ, який потребує підготовки та підписання низки додаткових документів, оформлених відповідно до міжнародного права. Кремль, у кожному разі, вже порушує питання про це. «Була ухвалена заява про принципи врегулювання конфлікту, тобто вироблена основа для угоди, яку належить ще підписати і принципи якої щойно були узгоджені південноосетинською та абхазькою сторонами, — сказав у четвер Дмитро Медведєв на зустрічі з російськими військовими. — Хотів би спеціально підкреслити, що жодні декларації не зможуть замінити зобов’язуючого документа, і ми на цьому наполягатимемо».

І ось тут у сторін конфлікту можуть виникнути серйозні різночитання щодо принципів, зафіксованих в угоді про припинення вогню. Наприклад, під час обговорення змісту документа про незастосування сили. Або іншого ключового питання — про формування міжнародної миротворчої місії. Останнє буде важко зробити, з огляду на різні стратегічні цілі сторін конфлікту — Грузії і Російської Федерації.

Так, у Тбілісі вважають одним із головних пунктів ухваленої угоди те, що Москва вперше погодилася на участь міжнародного контингенту в миротворчій операції. Адже думка Грузії — що в зоні грузино-осетинського та грузино-абхазького конфліктів немає неупереджених миротворців, які б підтримували мир, а не брали б участь у конфлікті на боці сепаратистських режимів. На думку грузинів, дії Росії останніх років мало узгоджуються з миротворчими, які передбачають, як написано у «Великому тлумачному словнику російської мови», підтримку мирного стану в тих районах, де стався збройний конфлікт. При цьому миротворець — завжди нейтральна сторона, яка «примиряє тих, хто свариться, ворогує; сприяє припиненню війни».

Але чи готові в Москві на допуск миротворців із інших країн? І від якої міжнародної організації блакитні каски матимуть мандат на своє перебування в зоні грузино-осетинського конфлікту? ООН? ЄС? ОБСЄ? Чи СНД? Чи готові прийняти рішення про відправку в гарячу точку на Південному Кавказі уряди західних країн? Яким буде зміст мандата миротворців у зоні конфлікту — документа, який визначить формат
і зміст дій блакитних касок у регіоні? Від відповіді на ці запитання залежить, по-перше, кількість присутніх у зоні конфлікту російських солдатів. По-друге, наскільки Росії вдасться відновити свій вплив на Південному Кавказі в цілому та у Грузії зокрема. По-третє, рівень готовності залучення Заходу у врегулювання конфлікту. Отримані відповіді демонструватимуть міру впливу Росії на прийняття рішень європейськими політиками, а також те, наскільки далеко готові піти Сполучені Штати у своєму тиску на союзників у Європі у формуванні миротворчої місії в Грузії.

Ряд країн Євросоюзу вважає, що, з урахуванням подій у Грузії, нинішній миротворчий формат в Абхазії і Південній Осетії вичерпав себе. Проте в Сухумі, де міжнародних посередників — ООН та ОБСЄ — звинувачують у безпомічності під час ескалації конфліктів, категорично проти виведення російських миротворців, які діють у зоні грузино-абхазького конфлікту за мандатом СНД, і приходу замість них блакитних касок будь-якої іншої міжнародної організації. Росія, у свою чергу, «керуючись своїми міжнародними зобов’язаннями та почуттям відповідальності за підтримку миру і стабільності в регіоні», також має намір продовжити миротворчу місію в Абхазії, попри рішення Тбілісі оголосити російські війська в регіоні окупаційними та денонсувати угоду про їхню присутність.

У Південній Осетії, де влада сепаратистської республіки завжди відчувала підтримку Москви, також не мають наміру відмовлятися від присутності російських миротворців, які перебувають у зоні конфлікту з 1992 року. Тоді в Дагомисі Борис Єльцин та Едуард Шеварднадзе підписали т.зв. Сочинську угоду, відповідно до положень якої в зоні конфлікту перебувають Змішані сили з підтримки миру. Вони складаються з трьох батальйонів — грузинського, російського та південноосетинського — по п’ятсот військових у кожному. Їхнє головне завдання — підтримання миру в зоні конфлікту та його розв’язання мирними, політичними засобами.

Примітно, що, на відміну від Абхазії, у Південній Осетії миротворчі сили не мають мандата в СНД: у рамках Співдружності таке рішення не приймалося, а діяльність Змішаних сил з підтримки миру регулюється рішенням Змішаної контрольної комісії з урегулювання грузино-осетинського конфлікту, створеної на основі двосторонньої грузино-російської угоди «Про принципи врегулювання грузино-осетинського конфлікту» 1992 року. (З цими документами можна ознайомитися за адресою http://www. peacekeeper. ru). І російським високопоставленим чиновникам, які останнім часом постійно говорять про те, що «російські миротворці, котрі на підставі мандата СНД виконують свій обов’язок із врегулювання конфлікту», не завадило б краще ознайомитися з першоджерелами. До речі, угоди «Про принципи врегулювання грузино-осетинського конфлікту» так і не були ратифіковані грузинським парламентом.

Проте грузино-російська війна змінила ситуацію. І тепер у Кремлі стверджують, що мандат миротворчих сил у зоні грузино-південноосетинського конфлікту буде сформульований наново, а присутність росіян посилиться. «Колишній механізм не може бути задіяний у тому вигляді, яким він був раніше. Які корективи будуть вносити — не буду коментувати. Це справа політична», — заявив заступник начальника генштабу Збройних сил Росії Анатолій Ноговіцин. За браку чітко сформованої позиції ЄС, ОБСЄ й ООН час сьогодні грає на росіян, які спробують закріпитися в Південній Осетії з допомогою нових документів. Та з другого боку, малоймовірно, що активний учасник конфлікту, який діяв поза рамками повноважень Змішаних сил із підтримки миру та спрямовував агресію проти суверенної країни, став би відразу нейтральним миротворцем. Проте Кремль, де прагнуть зберегти Грузію у сфері впливу Росії та залишити під подальшим контролем Москви весь Південний Кавказ, схоже, ці нюанси не хвилюють...

У Тбілісі та Москви можуть виникнути серйозні різночитання і щодо принципу, зафіксованого в угоді про припинення вогню — «вихід російських військ на позиції до конфлікту». У Тбілісі це трактують як вихід із території Грузії, зокрема і з Південної Осетії. У Москві говорять тільки про ту частину грузинської території, що контролювалася центральним урядом до початку грузино-осетинського
збройного конфлікту на початку серпня. До того ж, попри положення угоди, російські війська поки й не думають виходити навіть за лінію, що розділяє Грузію та її заколотну територію. Російські солдати та важка техніка й надалі перебувають в Горі, Сенакі та інших грузинських містах.

Як передають західні ЗМІ, за даними Пентагона, з початку бойових дій у регіон було введено щонайменше вісім-десять тисяч російських військових. З огляду на те, що в Абхазії, відповідно до рішення ради глав держав СНД «Про використання Колективних сил із підтримки миру в зоні грузино-абхазького конфлікту» від 22 серпня 1994 року, передбачено, що чисельність миротворців становитиме 2,5 — 3 тисячі чоловік; нині у Грузії загальна чисельність російського контингенту становить 11 — 13 тисяч солдатів та офіцерів. При цьому російські військові не можуть назвати точні терміни виведення військ із території Південної Осетії, проте заявляють, що там залишиться «угруповання, спроможне виконувати миротворчі функції в разі раптового загострення конфлікту». «Існуюче угруповання теж непросто відразу розвернути на 180 градусів. Організація маршу в місця дислокації потребує певної підготовки», — заявляє Анатолій Ноговіцин.

Усе вищесказане демонструє, наскільки ефемерною є угода про припинення вогню, яка абсолютно не тотожна договору про припинення війни.