Читачі «ДТ» добре знайомі з подробицями розслідування відомої справи міліцейських перевертнів. Довідавшись, що одного з офіцерів, які керували і брали особисту участь у ліквідації цієї банди, було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, «ДТ» звернулося до МВС з офіційним запитом. Із проханням посприяти в організації інтерв’ю із цим співробітником — підполковником Владиславом Кошмяковим, який упродовж чотирьох років особисто забезпечував безпеку головного свідка у справі перевертнів. Його ім’я неодноразово згадувалося в публікаціях ЗМІ, пов’язаних із ліквідацією багатьох відомих організованих злочинних угруповань столиці — Савлохова, Москви, Прища, Князя, Рибки, Черепа та ін. Тому наша розмова — про боротьбу з організованою злочинністю.

— Усі справи, що стосуються організованих злочинних угруповань, і в тому числі відомих лідерів, мали своє логічне завершення у вигляді вироків — багато в чому завдяки підрозділу БОЗ, в якому я служу. Він займається, зокрема, оперативним супроводом кримінальних справ із моменту розробки злочинця, затримання і до вироку суду. На етапі суду він полягає в різних заходах — від запобігання хабарам, іншим протиправним діям опонентів до фізичного захисту потерпілих і свідків та доставки свідків до судового залу. Можна сказати, що більшість цих заходів має психологічний характер. Але завдяки їм свідок і потерпілий розуміють, що вони не залишилися наодинці з бандитами та їхніми високооплачуваними адвокатами.

У практиці інших підрозділів після затримання злочинців і передачі їх слідству справу пускають на самоплив, і слідчий залишається наодинці з великим обсягом роботи і з тими спокусами, що пропо­нують обвинувачувані та їхні адвокати. Внаслідок чого справа руйну­ється на етапі слідства, у кращому разі — у суді. Хоча коли на кону великі інтереси й значні суми, навіть такому підрозділу, як БОЗ, довести справу до кінця дуже непросто.

Зі столичних угруповань, мабуть, найбільший кривавий шлейф тягнувся за угрупованням Прища. Багаторічна оперативна робота з документування злочинної діяльності угруповання Прища велася практично цілодобово. УБОЗ вдалося оголосити його в розшук, у якому він перебував кілька років, і в результаті був затриманий зі своїми основними бригадирами. Ми продовжували щоденний оперативний супровід цієї справи і під час слідства, і в суді. Лише один раз припустившись помилки — втратили свідка. Потерпілий сам, без нашого супроводу, побував у слідчих органах, і злочинцям вдалося вистежити його. Його було зухвало розстріляно за місцем проживання. Незважаючи на такий промовистий і очевидний факт, як убивство потерпілого, суд не посоромився випустити обвинувачуваних із залу суду, обмежившись тим, що вони вже відсиділи. Попри запевнення міністра, що ми відстоїмо цю справу, адже в ході оперативного супроводу про можливість такого цинічного рішення суду неодноразово доповідали, все закінчилося інакше.

Утім, згодом таке рішення суду, можна сказати, зіграло з Прищем злий жарт невдовзі після його звільнення. Його було розстріляно з подачі своїх же «колег». Так само, як свого часу він розстріляв свого «старшого» — Чайника.

Але буває, що всі колосальні зусилля, спрямовані на викриття злочинця, нічого не дають. Так порівняно нещодавно було затримано гру­пу кілерів, які виконували вбивства на замовлення Прища і які перейшли після його смерті до одного з його бригадирів. Було порушено кримінальну справу за статтею «бандитизм». Встановлено причетність до убивств у Чернігові, Києві, Донецьку. Але несподівано слідство почало демонструвати, м’яко кажучи, незацікавленість у нашому оперативному супроводі. Слідчий перестає спілкуватися зі співробітниками ГУБОЗ, під різними приводами відмовляється проводити будь-які слідчі дії зі встановлених епізодів злочинної діяльності. Від­мовляється підписувати санкції на проведення обшуків, хоча самі підозрювані вказують на місця зберігання зброї. Щодо одного з епізодів убивств слідчий не бере до уваги зіз­нання у вчиненні вбивства, посилаючись на те, що підозрюваний обмовляє себе, неправильно вказавши колір машини, якщо я не помиляюся, — не «сірий», а «мокрий асфальт»... Як результат — справу за статтею 69 КК (зокрема вбивство) було призупинено за строком давності...

Щодо злочинної групи Тимохи вдалося задокументувати вчинення його групою вбивства. Після залучення фінансових важелів убивство «перетворилося» на тяжкі тілесні, а потім і на… ушкодження середнього ступеня тяжкості (тобто порівнянне з переломом пальця). Це при тому, що нами було виявлене тіло загиблого, закатане в асфальт на стоянці. Завдяки наполегливості оперативної групи УБОЗ, яка здійснювала оперативний супровід, із величезними труднощами вдалося відстояти хоча б тяжкі тілесні ушкодження, і обвинувачуваний отримав реальний строк.

З моменту затримання нами Савлохова багато хто був переконаний, що він відкупиться. На певному етапі налякані свідки й потерпілі просто перестали ходити до суду, але все-таки вдалося отримати реальний вирок. Хоча й був один збій — на етапі вироку обвинувачення, яке стверджувало, що проситиме не менше десяти років, підступно попросило... нижче ниж­чої межі.

Підрозділи УБОЗ та інших оперативних служб роблять усе можливе, щоб покарати злочинця вироком суду, а виходить, що ми лише відкриваємо карти злочинцям, даємо уроки: будьте обережні, уважні, інакше знову доведеться здавати гроші...

— Сьогодні правоохоронні органи, м’яко кажучи, не користуються довірою громадян....

— Причина цього — диктатура грошових знаків, а не влада закону. Зламати це можливо лише домігшись, щоб особовий склад перестав плутати службу зі своїм особистим бізнесом. От тільки вилікувати окремо міліцію не можна, тут потрібно єдине рішення всієї державної машини. А коли правоохоронні органи замість служби опікуються бізнесом, вони стають беззубими, бездіяльними, на що й скаржаться наші співгромадяни. Якщо ми виходимо на якесь велике злочинне співтовариство, яке має великі грошові ресурси, відповідно — зв’язки у владі, у співробітників спрацьовує страх. Якщо ти застосуєш до підозрюваного заходів згідно із законом, то з тобою якраз вчинять навпаки. Велика частина оргзлочинності (тут не йдеться про примітивні банди) вже давно належить до числа мільйонерів. За умов нинішніх товарно-грошових відносин кримінальна справа, законно порушена добросовісним співробітником, усе одно не дійде до суду. Питання буде вирішене з допомогою посадових осіб — аж до порушення справи проти самого цього співробітника нібито за перевищення службових повноважень. До речі, так сталося з одним із членів нашої групи майором В.Петруньком. Чинний міністр Ю.Лу­ценко і генерали знали його як виключно порядного й відданого службі офіцера, але навіть їхні спроби домогтися справедливості не допомогли відстояти його. Неодноразово бувало, що й потерпілий відмовлявся від своїх свідчень, отримавши компенсацію від кривдників. Тому поки що співробітник правоохоронних органів найчастіше боїться прийняти жорстке правильне рішення відповідно до закону.

— Знаменита справа перевертнів перебуває в суді три роки. Крім того, фактично діяльність однієї банди розглядається у дві «серії» — суд вивчає дві кримінальні справи, що в принципі неправильно. Чому і яким чином це сталося?

— Поява другої справи у часі була пов’язана зі зміною керівництва в дер­жаві й, відповідно, зміною керівництва МВС. Крім того, ця справа збіглася також із замахом на свідка-обвинуваченого у справі перевертнів, внаслідок якого ми з Ю.Нестеровим опинилися на госпітальних ліжках.

Генеральна прокуратура, в офіційному документі констатуючи факт тиску при попередній владі на оперативну групу, яка розкривала справу перевертнів, зазначає, що група працювала «незважаючи на тиск колишнього керівництва МВС» і дала нам можливість підняти епізоди, які не ввійшли в справу із зазначеної причини. У зв’язку з цим було знову створено оперативно-слідчу групу на чолі зі слідчим Генпрокуратури. Її завданням було розкрити інші злочини, скоєні членами цієї банди. Чим я й став займатися вийшовши з госпіталю.

За розпорядженням новопризначених керівників МВС рештки нашої групи були зібрані з різних підрозділів, бо слідчої групи, яка викрила перевертнів, на той час уже не було. Ми підняли епізоди, які вже були нам відомі, провели затримку раніше невстановлених осіб.

— Чи правда, що убивства у справі перевертнів неодноразово приховувалися від обліку?

— Практично за всіма фактами скоєних убивств окремих кримінальних справ не порушували, щоб не псувати статистику.

— А як ви вважаєте, є ймовірність того, що працівники міліції, яким інкримінується скоєння десятків тяжких злочинів, взагалі вийдуть на свободу?

— Дуже велика.

— Чому?

— Крім об’єктивних труднощів, які переживає суд, на обвинувачуваних працює час. Вони вибрали тактику максимального затягування часу винесення вироку.

— А що це їм дає?

— У зв’язку з постійною зміною керівництва немає зацікавленості поставити крапку в цій справі, виходячи з міркувань: це було до мене. А багато хто з чинних сьогодні правоохоронців взагалі знає про справу тільки з чуток чи з преси. У строю дедалі менше залишається людей, котрі нею займалися. Та нас залишилося лише двоє, тих, хто ще займається оперативним супроводом цієї «неактуальної» для багатьох справи.

— Що означає — неактуальної?

— Ця фраза в контексті розслідування цієї справи звучить у моєму відомстві з 2003 року.

— Чому ті, хто розкрив діяльність страшної банди, виявилися «чужими серед своїх»? «ДТ» не перший рік відстежує розслідування цієї справи, і можна, мабуть, констатувати, що, хоч як дивно, у перевертнів в МВС чимало співчуваючих. Доводилося навіть чути, що, мовляв, не можна копати проти своїх. Це така цехова солідарність? Наслідок поділу світу на тих, хто в погонах, і решту. Чи забагато перевертнів залишилося на волі, адже матеріали справи переповнені згадуванням «не встановлених слідством осіб»?

— Так, справді, ставлення до нас негативне. Одна з причин: багато хто служив безпосередньо з перевертнями впродовж багатьох років, сиділи в одних кабінетах. Інші працівники знають лише те, що «менти затримали ментів». Не замислюючись і не розуміючи, що насправді ми в першу чергу розкривали тяжкі злочини. І тільки в ході їх розкриття вийшли, на превеликий жаль, на колег. А позиція керівництва була озвучена невдовзі після перших затримок у цій справі. Один із керівників, який завідує кадрами, озвучив негласну позицію стосовно нас, сказавши: ви своїм розкриттям на десять років уперед обі... імідж МВС. А один із керівників Київського головкому сказав: «Вам ці перевертні ще гикнуться».

Після того як нас під різними приво­дами розігнали, впродовж усіх цих років тривав тихий саботаж. Нам кажуть, що ми копаємося в злочинах минулих років, які вже не цікаві. Забуваючи, що, на моє глибоке фахове переконання, не буває давніх злочинів, які вже «не цікаві» і їх не потрібно розкривати. Оскільки в нас офіційно існує таке поняття «злочини минулих років», що означає фактично їхню неактуальність. Хоча тут головне, як зазначено в законі, — невідворотність покарання. І хоч би скільки років минуло, злочинець має знати, що рано чи пізно ми постукаємо до нього у двері.

— Тепер керівництво розуміє вас більше?

— Якщо чесно, то труднощі є. Нерозуміння того, що ми робимо, зберігається на різних рівнях досі. Тим паче командири змінюються так часто, ніби на вулиці 30-ті роки. І не кожен хоче вникати в те, що було «до нього». Водночас у службі залишилися люди, які викривлено доповідають ситуацію. Отож наш оперативний супровід трьох кримінальних справ на цей час із моменту останніх президентських виборів тримається на тому, що нас безпосередньо курирували міністр і його перші заступники — начальники ГУБОЗ.

— Але які можуть бути проблеми, якщо міністр особисто курирує це питання?

— На жаль, навколо міністра є так звані штабні, які, очевидно, відфільтровують частину негативної інформації. На рапортах, якими я доповідав міністрові про проблеми, пов’язані зі справою, є його резолюції. Але річ у тому, що його розпорядження попросту саботуються. Найчастіше ті ж таки штабні обмежуються недостовірними відписками, відповідаючи на поставлені запитання не в повному обсязі, зволікаючи терміни виконання. А бувало, папери взагалі губилися.

Я звертався з проханням провести перевірку за фактом незаконного, на мій погляд, звільнення з органів двох моїх колишніх підлеглих — старших лейтенантів Єгорова та Негоди. Якщо проаналізувати весь ланцюг подій, стає очевидно, що їх звільнення мало на меті паралізувати оперативну роботу у справі.

— Однак вищі посадові особи МВС стверджували, що групу розкрили три заслані в неї оперативні співробітники, якими керував сам екс-міністр МВС Ю.Смирнов. Відзначалося також, що це справжні герої, достойні вищих нагород...

— Ця публікація в пресі викликала подив і сміх у втаємничених у реальні обставини справи. Ми жваво обговорювали, хто ж із нас є одним із засланих співробітників. Потім вирішили, що це інтерв’ю — оперативна хитрість керівництва. Не зрозуміло було тільки, чому нам не довели до відома версію, яку було оприлюднено. На жаль, згодом ми були розчаровані, зрозумівши, що це зовсім не було «військовою хитрістю», яка мала на меті, скажімо, заплутати бандитів.

— У цій справі правоохоронні органи видавали безпрецедентну кількість брехні, зокрема, що характерно, робили це перші особи відомства. Перший заступник М.Білоконя стверджував, що учасники розкриття цього злочину нагороджені, підвищені в посадах і виконують особливо відповідальні завдання у системі ГУБОЗ...

— Це твердження є, м’яко кажучи, неправдою. Після проведення ряду перевірок (від перевірки транспортної дисципліни до безпрецедентного вивчення нашого оперативного господарства, що його проводили здивовані опери карного розшуку) відділ був розігнаний під різними приводами. А двох керівників — мене та майора Ігоря Касяна — понизили до рядових оперів.

— У принципі, приблизно такий перебіг подій прогнозував покійний підполковник Ігор Гончаров, звинувачений у створенні банди перевертнів, чи не так?

— Справді, він говорив багато цікавого, але тоді в те не вірилося. Такого ми, звісно, не очікували.

— Що ще з передбачень Гончарова збулося?

— Відразу після його затримання, коли Гончаров зрозумів, що нам удасться притягти його до кримінальної відповідальності, він казав — не в істериці, а спокійно розмірковуючи, — що до суду не доживе. Обіцяв гроші за своє звільнення — 100 тис. дол. Остання його пропозиція була 200 тисяч. Ще просив принести йому отруту за певну плату. Характерно, що все це він пропонував на тому етапі, коли слідство ще не мало жодного трупа.

— І.Гончаров казав, що працює на серйозних людей...

— Під час наших із ним розмов він говорив про інше. Він стверджував, що працює на структури і що, оскільки він засвітився, його викинуть, як відстріляну гільзу, тому він і не доживе до суду. Втім, сказав це якось між іншим, спокійно, просто констатував факт. Мовляв, я як офіцер, оперативний працівник мав його зрозуміти — про щось він не розповість за жодних обставин.

— Гучна смерть Гончарова залишила багато запитань. Дивні обставини, протилежні результати експертиз. Особисто вас вирок у справі про смерть Гончарова переконав у тому, що винні у смерті встановлені?

— Як представник виконавчої влади я не можу брати під сумнів рішення суду, що набрало чинності. Проте як людина, котра має досвід оперативної роботи, на службі звикла до реальності, можу сказати, що для мене ця ситуація виглядає як у дешевому детективі. Надто багато випадковостей. Починаючи з очікування своєї смерті з моменту затримки, моментальної кремації його тіла після смерті, відсутності інтересу його рідних до його долі — жодних скарг, попри те, що людина померла, перебуваючи під владою правоохоронних органів, порушення справи через рік після факту смерті — внаслідок скандалу у ЗМІ, зокрема в закордонних. Усе це свідчить не на користь того простого рішення, яке дав нам вирок суду.

— А ви взагалі впевнені, що він насправді помер? У слідства були реальні докази його смерті?

— З матеріалами кримінальної справи за фактом його смерті я не обізнаний.

Хоч як дивно, жодного члена оперативної групи у справі перевертнів навіть не опитували у зв’язку з твердженнями преси, що причина його смерті — побиття з нашого боку. Спостерігаючи такий детективний розвиток подій на тлі абсолютної байдужості МВС, ми побоювалися, що замість Гончарова можуть поховати труп іншої людини. Тому в п’ятницю ввечері виїхали в морг на огляд трупа. Я провів візуальний огляд, плануючи в понеділок зняти його посмертну дактилокарту і т.п. Тоді я вперше побачив його з вусами. Тепер, звісно, жалкую, що відклав ретельніший огляд. Але ж було очевидно: труп від нас уже нікуди не дінеться. Та виявилося інакше — його піддали кремації... у вихідні, без обов’язкового в таких випадках дозволу слідчих органів, і тепер, як я розумію, у слідства на цей час немає фактів, які підтверджували б, що помер саме Гончаров, крім мого рапорту і внутрішнього переконання судмедексперта.

— І.Гончаров залишив відомі листи, в яких правда чергувалася з неправдою настільки, що зрештою до них був втрачений інтерес. Що в них було правдою, на вашу думку?

— Майже все. Його записки якраз ґрунтувалися на абсолютно реальних фактах. У них були викладені реальні події. Проте, описуючи їх, він змінював місцями дійових осіб. Наприклад, свої дії він приписував іншому членові банди, відсуваючи себе на другий план.

— І.Гончаров неодноразово натякав на свою поінформованість щодо справи Гонгадзе. Ви вбачаєте зв’язок між справами перевертнів і Гонгадзе?

— На слідстві Гончаров справді почав торгуватися — що даватиме свідчення у справі Гонгадзе за пом’якшення вироку для себе. Він навіть під протокол заявляв, що скаже про те в суді. Однак справа перевертнів суціль складається з «випадковостей» і «збігу обставин». З самого початку керівництво випадково давало неправдиву інформацію про цю справу. Випадково був паралізований повнокровний оперативний супровід цієї справи — звільнені й понижені в посадах співробітники. Випадково збулося передбачення І.Гончарова щодо своєї смерті. За збігом обставин, Гончарова моментально піддали кремації — у вихідні. Встиг написати «посмертні» записки. Озброєний напад на свідка-обвинувачуваного у справі перевертнів стався за день до затримки осіб, нині засуджених за вбивство Гонгадзе. Випадково засуджені, яким інкримінували вбивство Гонгадзе, служили в тій самій службі, що й один із перевертнів, який перебував у прямому підпорядкуванні генерала Пукача і чиєю машиною перевозили трупи жертв банди. І так далі, і таке інше. Таке нагромадження випадковостей має наштовхувати на певні роздуми. А так, звісно, зв’язку жодного немає...

— Тобто відчуття, що такий зв’язок існує, у вас є?

— Відчуття в нашій роботі до справи не підшиєш. Однак, збираючи про нього інформацію, ми довідалися, зокрема, від співробітників, що коли йшлося про незрозумілий для нас тоді ажіотаж, пов’язаний зі зникненням Г.Гонгадзе, І. Гончаров уважно відстежував ці події, жваво ними цікавився, мав на руках і показував людям витяги з розшифровок плівок Мельниченка.

При цьому, як стверджували очевидці, багатозначно посміювався й повторював: «Шерше ля фам».

— Так, до речі, про жінок. За словами офіційних осіб, свідченням того, що Гончаров — кровожерливий маніяк, слугував один епізод, у якому не простежувалися корисливі мотиви. Це звіряче вбивство учителя музики — чоловіка колишньої коханої Гончарова. Чому Гончаров це зробив?

— Не знаю щодо заяв про його маніакальність. У мене є підстави припускати, що мотив тут був інший. Встановлено, що навіть після заміжжя цієї жінки Гончаров продовжував із нею спілкуватися. Очевидно, вислуховував від неї неодноразові скарги на чоловіка. І по-своєму допоміг, звільнивши її від подружніх уз. І це легко можна було зрозуміти, спираючись на первинні скарги, які надходили від матері покійного. Вона повідомляла про це офіційним особам, однак належних заходів не було вжито. І тільки з роками нам взагалі вдалося довести факт убивства людини, котра впродовж кількох літ значилася як така, що отруїлася горілкою. Це вбивство, мені зда­ється, свідчить лише про небайдуже ставлення Гончарова до цієї жінки. Та й вона, що так трагічно втратила чоловіка, на суд з’являтися не бажає...

— У пресі багато різного писали про керівника вашого відділу Сергія Хамулу...

— Хамулі довелося піти у відставку, і, судячи з усього, йому не дуже приємно згадувати про цю справу, певне, через об’єктивні причини. Можу сказати одне: на моє тверде переконання, цієї справи взагалі не було б, якби свого часу полковник Хамула не став начальником «бандитського» відділу УБОЗ Києва.

— Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства зазвичай доручають «Грифону» або «Альфі». Очевидно, Генпрокуратура була змушена доручити УБОЗу забезпечення безпеки свідка-обвинувачуваного Нестерова, оскільки багато правоохоронних структур були переплетені в цій справі в кримінальний клубок?

— Це справді так, і даний випадок насправді є безпрецедентним у практиці правоохоронних органів України. На жаль, навіть великим керівникам ми змушені це пояснювати, причому неодноразово.

—У випадку з Нестеровим ви переконані, що гарантуєте йому все, що обіцяли, коли переконували піти на співробітництво зі слідством, і передусім його безпеку?

— На жаль, не все, що прописано в законі, можна виконати. Насамперед через відсутність фінансів. Є й низка інших, суто юридичних і технічних причин, починаючи з оформлення свідоцтва про народження і закінчуючи пенсією. Однак у нашому випадку до останніх президентських виборів усе трималося виключно на особистому ентузіазмі співробітників. Після виборів, за підтримки нового начальника ГУБОЗ, ми почали застосовувати реальні пункти з цього закону. Хоча і в даний час професійному, досвідченому адвокатові Ю.Нестерова Марії Самбур доводиться, на наше прохання, практично безплатно працювати кожного дня. Але ж у цьо­му разі роль адвоката, хай як це дивно, має зводитися до формальності. Тому що Ю.Нестерову правоохоронна система дала чіткі гарантії, спираючись на закон. А закон передбачає часткове або навіть повне звільнення від кримінальної відповідальності навіть члена злочинної групи, який надав особливу допомогу слідству. І це не вітчизняне ноу-хау, таким шляхом уже давно йде світова практика.

Можна сказати, що Нестерову пощастило, тому що розкриттям цих злочинів займався УБОЗ. А підрозділ ГУБОЗ — один із небагатьох, який може здійснювати весь комплекс оперативно-пошукових заходів щодо супроводу кримінальних справ з моменту затримання підозрюваного — від порушення кримінальної справи до вироку в суді. Що й зазначено в Законі «Про боротьбу з оргзлочинністю», і в системі ГУБОЗ навіть є підрозділ, який займається супроводом особливо важливих кримінальних справ.

— Чи правда, що під час розслідування справи неодноразово згадувалися імена відомих у нашій країні політиків?

— Так, справді, на етапі досудового слідства й у суді дедалі частіше згадуються високопоставлені особи. Але політиків менше, переважно генерали.

— Ви можете назвати імена?

— Ні. Тому що давати цьому будь-які оцінки — не в моїй компетенції. Слідчим шляхом ці питання не досліджувалися і поки що, крім заяв, нічого немає.

— Як ви вважаєте, чи повинен суд зацікавитися такими заявами?

— Так, для всебічного, неупередженого дослідження матеріалів справи суд має викликати багатьох людей із гучними прізвищами. Проте суд дуже обмежений у своїх реальних можливостях. По-перше, він понад три роки не може «перетравити» вже наявний обсяг інформації у справі. Додаткові відомості розтягнуть засідання. Можна буде навіть не давати довічних строків — справа й так розглядатиметься довічно. По-друге, ви самі розумієте, наскільки реально в нас не те що притягти до відповідальності людей такого рівня, а просто запросити для дачі свідчень.

Тільки по другій — маленькій справі ми доправили в суд понад 70 свідків. А вона за своїм обсягом не йде в ніяке порівняння із, так би мовити, основною справою перевертнів.

— Що ж до гучного замаху на свідка-обвинувачуваного Ю.Нестерова, то неодноразово доводилося чути, що керівництво вашого рідного відомства — Київського управління — дотримується, принаймні у приватних бесідах, версії про інсценування...

— Втім, як і всі підсудні, які наполягають на цьому. Цікава одностайність. Продовжуючи цю версію, логічно стверджувати й іще одне, про що також постійно йдеться: що банду перевертнів вигадала наша оперативна група, убивали людей і закопували тіла співробітники УБОЗ. І що ми вивозили підсудних до місць поховання тіл, де, погрожуючи фізичною розправою, змушували вказувати ці місця слідству і брати на себе ці злочини...

— Це можуть стверджувати лише люди, які не знають усіх матеріалів кримінальної справи.

— Та й сама по собі ризикована ця справа — ловити осколки в бронежилет. Ми з Ю.Нестеровим потім більше місяця провели в госпіталі. До речі, до цього часу, впродовж трьох років, слідство не змогло провести об’єктивної експертизи зі встановлення ступеня тяжкості отриманих нами тілесних ушкоджень.

Також цю ситуацію люблять порівнювати, особливо «штабні», з відомою ліквідацією М.Курочкіна, зазначаючи, що якби справді хотіли, то прибрали б. Тільки при цьому забувають, що його вбили далеко не з першого разу.

— Наскільки відомо, після замаху на вашого підзахисного, коли в під’їзді жит­лового будинку було підірвано бойову гранату, у вас із нападниками виникла перестрілка. Чи відповідає дійсності інформація про те, що під час розслідування цього інциденту слідство відмовилося зафіксувати показання свідків про цю перестрілку?

— Це справді так. З незрозумілих для мене причин, уже перебуваючи в госпіталі, я довідався, що, як пояснювали мешканці цього будинку, під час поквартирного опитування співробітники відмовлялися фіксувати факт перестрілки, пояснюючи свідкам, що це не має для слідства значення. І ці події було зафіксовано тільки після офіційного звернення до прокурора району. Мало того, до цього часу ніяк не можуть провести порівняльну експертизу зразків куль, вилучених із місця перестрілки, і зразків, наявних у справі перевертнів.

— А чи правда, що, як стверджують ті ж таки мешканці будинку, машину, на якій пересувалися ви з потерпілим, після події обікрали люди у формі, які прибули на місце події? Люди в погонах виявилися здатні на таке мародерство?

— На війні, як на війні. Очевидно, ті люди вирішили, що ці речі нам уже не знадобляться.

— Як ви вважаєте, сьогодні існує загроза вашому життю?

— Справді, така загроза зберігається. Один тільки факт, що не розкрито замаху, не встановлено осіб, які погрожували моїм рідним, свідчить сам за себе. Не кажучи вже про те, що виділено матеріали в справі перевертнів щодо невстановлених слідством осіб. А в них більш ніж достатньо підстав для того, щоб відчувати ворожість до мене. Хоча органам слідства це не зрозуміло.

— Ви зверталися по допомогу?

— Звертався. Але як офіційно було сказано: навіщо мені допомога, якщо я сам є оперативним співробітником. Очевидно, з цієї причини кулі мають від мене відскакувати.

— Повертаючись до указу президента, хочу запитати: чому нагороду ви отримали після стількох років після події?

— Раніше нагородні документи на мене подавали начальники ГУБОЗ — генерали Корнич і Білозуб. Були й відповідні вказівки міністра внутрішніх справ Ю.Луценка, але їх саботували й губили у відділі кадрів МВС.

— Виходить, що вас нагородили не з подачі вашого відомства, а з ініціативи президента та його адміністрації?

— Абсолютно точно. Орден я отримав не завдяки, а всупереч МВС.

— І все-таки отримання однієї з найвищих державних нагород, що завжди передбачає дещо особливе становище нагородженого, і той факт, що, всупереч модній нині тенденції, ваш орден не куплений, змінило ставлення до вас у вашому відомстві?

— Навряд чи. Багато хто, м’яко кажучи, засмутився. Особливо, гадаю, співробітники кадрового апарату, які завзято саботували навіть рішення керівництва щодо цього. При цьому вже після указу президента, але, ще не знаючи про нього, як водиться, під слушним приводом, вони доповідали керівництву, що я не можу бути представлений до цієї нагороди.

— Але ж МВС хоч якось мало заохотити співробітників, які розкрили діяльність банди.

— Жодного наказу в МВС на цей рахунок не існує. Мені дуже шкода, що люди, з якими я працював у цій справі, чимало з яких зробили більше, ніж я, і ризикували своїми життями не менше, ніж я, не те що не були належно оцінені, їм навіть «дякую» не сказали. І для багатьох із нас ця справа стала кінцем кар’єри. Очевидно, це принципова позиція відомства, в якому я служу. Хоча це питання неодноразово порушувалося керівництвом, зокрема і мною. Невелику частину членів групи було заохочено — виключно з ініціативи й наполягання Генпрокуратури — медалями. А з моменту ліквідації банди, вже впродовж п’яти років, столицю України більше не лихоманить від систематичних захоплень заручників із вимаганням викупу.

Довідка «ДТ»

Підполковник міліції В.Кошмяков.
19 років вислуги. На оперативній роботі — 15 років, із них 11 — у підрозділах УБОЗ. Має ряд державних нагород, в тому числі — радянських. Безпосередньо керував і брав участь у затриманні банди міліцейських перевертнів, обвинувачуваних у бандитизмі. На момент ліквідації банди перевертнів — заступник начальника відділу боротьби з організованими злочинними угрупованнями та їхніми лідерами УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві. Всього у кримінальній справі заарештовано понад 20 осіб, розкрито 13 убивств.