Робота наших правоохоронних органів інколи має парадоксальний характер. Очевидних зловживань і нехтувань законом вони «не помічають», зате щодо сумнівних порушень можуть задіяти свою могуть за повною програмою. Таку оказію довелося пережити Воловцю — невеликому райцентру на Закарпатті, який двічі опинявся в центрі уваги через так звані правоохоронні скандали

Уперше Воловець «прогримів» на всю Україну в лютому — березні нинішнього року через, як заявили правоохоронці, «завдання державі збитків в особливо великих розмірах при встановленні погруддя Т.Шевченка». Пам’ятника Кобзарю в гірському райцентрі доти не було, встановлення його добивалися з часу здобуття Україною незалежності. Кошти на благодійний рахунок перераховували всім миром: і культурні товариства, і підприємці, і прості люди.

У 2007 р. погруддя Шевченка встановили перед будівлею районної ради та адміністрації, а невдовзі стало відомо, що цим фактом уже кілька місяців жваво цікавиться прокуратура. Слідчий порушив кримінальну справу за фактом перевищення влади посадовими особами районної ради, внаслідок чого державі було заподіяно збитків на суму 150 тисяч гривень. Порушення, на думку прокуратури, виявилися в тому, що погруддя встановили без попереднього оголошення у ЗМІ та проведення творчого конкурсу. Те, що рішення про пам’ятник приймала сесія районної ради, а роботи оплачувалися за спонсорські кошти, — які, до речі, було використано за цільовим призначенням (тому висновок про заподіяння державі збитків, м’яко кажучи, сумнівний), — правоохоронців не зупинило.

Розпочалися активні слідчі дії з викликами на допит скульптора й архітектора, блокуванням благодійного рахунку, витребуванням документів і т.д. Зрештою, голова райради Олек­сандр Биркович звернувся до суду, який скасував постанову слідчого прокуратури й відмовив у порушенні кримінальної справи через відсутність складу злочину. Під час судового розгляду серед іншого виплив і такий цікавий факт: постанову про порушення кримінальної справи було винесено… за кілька місяців до подій, котрі стали предметом розслідування.

Утім, незважаючи на рішення суду, людей у справі пам’ятника Шевченку досі викликають у прокуратуру для давання пояснень.

— Це схоже на невдалий жарт або якийсь курйоз, — розповів «ДТ» скульптор погруддя Шевчен­ка Василь Олашин. — Я вперше за всю свою кар’єру зіштовхуюся з такими речами. Викликають у прокуратуру, вимагають документи, допитують, чи давав комусь хабарі, при тому, що я навіть гонорару за свою роботу не отримав. Чи захоче хтось зі спонсорів після цієї комедії знову пожертвувати кошти на якийсь пам’ятник — запитання риторичне. Кримінальна справа через погруддя Шевченка — яскравий приклад того, що в нашій країні будь-яку, навіть благородну справу можна довести до абсурду…

І скульптор, і представники національно-культурних товариств переконані, що справжня причина активності, яку виявляють правоохоронні органи до Воловецької райради, — політична, а саме — бажання знайти компромат на голову ради О.Бирковича з подальшим його зміщенням із посади. «Однак якщо голова райради справді неугодний комусь нагорі, то невже не можна було знайти якусь серйознішу причину для зачіпок і не спекулювати на Т.Шевченку?» — резонно запитують вони.

Правоохоронні органи неначе почули це риторичне запитання. Наступний «рейд» на Воло­вецьку районну раду датувався червнем нинішнього року, а «серйозною» підставою для нього став… ремонт туалету. 6 червня приміщення районної ради заблокували одягнені в маски бійці спецпідрозділу «Сокіл». Працівників райради не випуска­ли з приміщення до 16-ї години, заборонивши їм користуватися мобільними телефонами. Двері голови райради виламали і забрали з кабінету протоколи рішень сесій за 2006—2008 роки, не залишивши при цьому копій. Жодного офіційного запиту про видачу якихось документів у районну раду не надходило, тому незро­зуміло, навіщо було влаштовувати «цирк» із «Соколом» у голов­ній ролі. Втім, формальна підстава для задіяння спецпідрозділу та вилучення документів за два роки відома — це, як уже згадувалося, зловживання під час ремонту туалету райради, які, за твердженням прокуратури, вилилися у завищення оплати робіт на «величезну» суму — 3,331 гривні.

Голова райради називає іншу причину «наїзду» правоохоронців — перешкоди з боку депутатів у приватизації Боржавських полонин, частина яких заходить на Воловеччину і якими зацікавилася родина Балог. Очевидно, у протистоянні з прокуратурою О.Биркович сподівався на підтримку БЮТу, за списками якого пройшов у районну раду й став її головою. Однак допомога не надійшла, більше того, у розпал скандалу навколо пам’ятника Шевченку О.Бирковича разом із його рідним братом (депутатом обласної ради від БЮТу) виключили з партії «за порушення статуту». Втім, аналізувати причини внутріпартійних непорозумінь у закарпатському БЮТі — не мета цього матеріалу…

Що ж стосується прокуратури, то тут політичну складову воловецької кримінальної справи категорично відкидають.

— Є банальна ситуація: людина не має рації, ось і намагається в такий спосіб захиститися, — переконує начальник слідчого відділу прокуратури Закарпат­ської області Валерій Савка.

— Однак наскільки адекватні методи слідства — викликати «Сокіл» через зловживання під час ремонту туалету?

— Законом передбачено використання спецпідрозділу. Хіба «Сокіл» зірвали з якоїсь антитерористичної операції? Ні. Повір­те, якби ми задіяли лише дільничного інспектора, його винесли б звідти разом зі слідчим. Усе, що було в районній раді — примусове відчинення дверей, вилучення документів і т.д., — проводилося в межах наданих слідству повноважень.

— А наскільки обґрунтоване вилучення рішень сесій районної ради за два роки, в яких немає жодного слова про ремонт туалету?

— Ми маємо право перевіряти всю діяльність райради, це визначає слідчий.

— Але спочатку можна було принаймні зробити запит, а вже потім, на випадок відмови, надати необхідну документацію, підключити бійців спецпідрозділу.

— Є різні методи збору доказів, і які саме з них застосовувати, вирішує слідчий. Законом не передбачається задіяння спецпідрозділу лише у випадку відмови надати документи. Крім того, ми не зобов’язані відкривати свої карти запитами й ворожити: видадуть документи чи ні. А якщо хтось після цього сховає речові докази або взагалі знищить їх?

— Проте чи варта шкурка вичинки? Хіба задіяння «Соколу» не дорожче за зловживання на три тисячі триста гривень, у яких підозрюють районних посадовців?

— А хто це підраховував? Це лише голослівні заяви. «Сокіл» зіграв свою роль — люди не пішли на крайні заходи, а ми вилучили потрібні документи, на підставі яких проводимо подальше розслідування…

Наскільки адекватні заходи правоохоронців масштабам зловживань, у яких підозрюють працівників райради, читачі можуть зробити висновки самі. Питання в іншому — чому на відверті й навіть демонстративні зловживання представників обласної влади, про які на Закарпатті знають усі і про які неодноразово писало, зокрема, й «ДТ», правоохоронці — нуль уваги, а у Воловці за сумнівні й сміхотворні порушення всю правоохоронну систему задіюють за максимумом? Про яку хоча б формальну рівність перед законом взагалі можна говорити?..