Інколи з позиції стороннього спостерігача дивуєшся, як це людина може потрапити на гачок до якихось шахраїв — тим більше тих, котрі прагнуть за будь-яку ціну заволодіти чужим житлом. Адже де-де, а в питаннях нерухомості слід виявляти найвищий рівень розважливості. Однак розмірковувати над тим, що сталося, — справа невдячна, хіба що такі історії знадобляться як наука розумникам, котрі вчаться не на власних помилках. Із однією своєрідною схемою захоплення квартир довелося ознайомитися під час відрядження до Полтавщини, де автору в подробицях повідали про пригоду з тамтешнім жителем, якого лихі «оборудники» виманили в Олександрію, що на Кіровоградщині, й утримували там у заручниках, аж доки в’язень не погодиться поділитися житлом…

60-річного безробітного чолов’ягу, що мав трикімнатний будинок на околиці Кременчука й чи не щодня причащався оковитою, взяли у лещата кримінального інтересу кілька лиходіїв. Че­рез ледарювання (щоправда, вряди-годи той заробляв на харчі й випивку збиранням пляшок або якимись дрібними послугами) і комунальні борги свого часу його обійстя, більше схоже на прихисток Плюшкіна, позбулося електри­ки й газопостачання. Одного разу поблизу автомийки якийсь «крутелик» на іномарці запропонував підстаркуватому чоловікові, що невідь-чого там швендяв, заробити копійчину: охороняти дачу в Олександрії — за харчі і 50 гривень добових. Звісно, вагатися чолов’язі довелося недовго. Ро­ботодавець сказав, що майбутньо­му сторожеві треба взяти з собою документи — для офіційного оформлення працівника. Ніби щось відчуваючи (а може, й через забудькуватість — що в цій ситуації теж як слава Богу), дядько взяв свої посвідки, але, сідаючи до незнайомця в авто, залишив у хатній схованці документи на будинок.

І ось нарешті під кінець їх­ньої подорожі з-за рогу невідомої вулиці виринув «об’єкт», що його мав вартувати кременчуцький «найманець». Дядька спершу добряче нагодували й почастували. Та не знали парубки циганського роду, що їхній «клієнт» страждає на хронічне безсоння: впевнені, що від щедрого частування той спить, вони вголос узялися розмірковувати про свої подальші плани щодо, як виявилося, бранця. Останній прокинувшись второпав, що втрапив у біду, бо враз усвідомив: він спав не через покращення здоров’я, а від якихось домішок у випивку. Невдовзі «сторож», якого лише поїли й годували, але нічого не говорили про роботу, у своєму притулку знаходить записку приблизно такого змісту: «Володю, я згоден жити в однокімнатній квартирі, тільки випустіть мене звідси, — клянуся, нікому нічого не скажу…» Бранець теж хотів написати записку й перекинути через цегляний паркан, але йому одразу дали зрозуміти, що далі «кімнати страху» його ніхто не випустить. Та й два бійцівських песики, які чатували поруч, були налаштовані якісно відпрацьовувати хазяйські харчі.

На третю добу настав момент істини: гостю з Кременчука запропонували написати дарчу на хату — навзаєм чолов’язі гарантували купівлю однокімнатної квартири. Бранець уперся. Тоді у процесі залякування з’явилися такі «аргументи», як гвинтівка та періодичні лупцювання молотком по ногах. Били так, що нещасний уже ледве рухався. Нарешті жертва шахраїв погодилася, і вся компанія одразу завітала до нотаріуса, де йому підсунули на підпис якусь довіреність. Одного дня чоловікові вдалося втекти з «приватної тюрми». Йшов він залізничною колією на Кременчук, бо боявся, що на трасах чи вокзалах його вичислять бандити. За добу добрався до села Коростовка, там переночував, наступного дня спромігся застрибнути в товарний потяг і доїхати до рідного міста. Вже у своїй хаті в першу ж ніч почув, як хтось намагається відчинити двері. Тоді знову довелося рятуватися — через вікно, та бігти до сусідки, звідки й викликали міліцію.

На ранок в обласному УБОЗі лежала заява ошуканого з описом драматичних пригод останнього. Сищики зрозуміли, що заявника не можна відпускати самого — інакше станеться найгірше, тому взяли його під захист спецпідрозділу «Сокіл»: була підозра, що злочинці діяли за наводкою і хтось досі спостерігає за хатою. Господарю оперативники сказали, аби той походив подвір’ям, продемонструвавши, що він уже вдома; простіше кажучи — щоб «засвітився». І ось о другій годині ночі прийшли два молодики — один у медичних рукавичках, інший — з металевою битою. Тобто реально вони прийшли вбивати потерпілого і свідка їхніх оборудок в одній особі. На щастя, підозрюваних затримали без зайвих ексцесів. Прикро констатувати, що суд одразу випустив фігурантів на підписку про невиїзд, адже добре відомі бувальщини про циганську вдачу…

А потерпілий до рішення суду у справі вимушений перебувати під міліцейською опікою — щоб «невиїзні» не змогли зашкодити йому чи примусити змінити свідчення. Але дядько не надто бідкається, адже правоохоронці не лише стережуть його, а й годують. Днями в Олександрії заарештували одного з ромських авторитетних людей (дехто каже, що то справжній барон) — організатора викрадення людини і двох виконавців. Проте в оперативників Кременчуцького БОЗу є підозри, що траплялися й аналогічні випадки (пригадайте знайдену «сторожем» записку), тому в сищиків попереду — копітка робота з перевірки невпізнаних трупів, безвісти зниклих та інших підозрілих моментів. До речі, позаторік у Кременчуці вже був схожий інцидент, коли дідка з метою заволодіння житлом теж викрадали бандити. Міліція тоді спрацювала надійно.