Світ Молоді

 Світ Молоді [http://svitmolodi.com/] ПРО ЖИТТЯ ТОНКОГО СВІТУ ВУСТАМИ КАЗКАРЯ 9 октября 2008 Талановиті й геніальні люди володіють великою кількістю психічної енергії, а в тупих та байдужих її мало. Навіть уві сні одні літають, а інші стоять, подібно кам’яним істуканам. Силу літати у Тонкому Світі дає психічна енергія. Згадаймо казку прекрасного й ди-вовижного Андерсена «Дівчинка, яка наступила на хліб». Дівчинка Інге була хороша і дуже любила… себе, а егоїзм, самість найбільше руйнують психічну енергію й затемнюють тонке тіло. Інге дали хліб віднести бідним батькам, і вона, переходячи калюжу і боячись забруднити свої нові туфлі, кинула хліб у грязюку й наступила на нього. Від такого страшного вчинку земля розступилася і поглинула її. І де б ви думали вона опинилася? У пивоварні болотниці, родички бісової прабабусі, котра у цей момент була у неї в гостях. «А вона із задатками!» - вигукнула бісова прабабуся, дивлячись на Інге, яка опинилася серед смердючих слизьких чанів, у яких кипіло зловонне «пиво» болотниці, а у грязюці навколо ворушилися всяка нечисть. Егоїзм – це ті «задатки», які приводять людину до тяжких злочинів, а потім, як неуспішного учня, - до початку «уроку» у вигляді каменя на далекій тяжкій планеті. «Віддайте її мені, - сказала чортова прабаба (вона була дуже «пра-цьовита» - безперервно в’язала рука-ми всякі гидоти для людей). – Я поста-влю її у вигляді істукана у вітальні мого правнука чорта». Так і трапилося. Вітальня була заповнена ідолами. Вони злісно зиркали один на одного, але не могли поворухнутися. Інге також не могла рухатися. А тут її ще мучили мухи, ті, яким вона так любила колись на землі відривати крильця; вони тепер повзали по її обличчю, лізли в очі, в рот і ніс, а вона не могла їх відігнати; та й вони не могли відлетіти – адже у них не було крил. Пам’ятайте: будь-яка шкода, спричинена тваринам і рослинам, досягне шкідника, якщо не на Землі, то у Світі Надземному! А ще вона страждала від голоду; вона бачила хліб, що прилип до її ніг, але дістати його не могла. Інге чула все, що про неї говорили у тому світі, який вона залишила, але це викликало у неї тільки злість і образу. Дітям розповідали казки про дівчинку, яка наступила на хліб, і вони усі дружньо обурювались. Навіть мати, поми-раючи, пожаліла себе, а не Інге. Вона проказала: «Як ти засмутила мене, Інге!». Ці слова долетіли до Інге й викликали ще один напад злоби у її душі. Вчення словами мудрості попереджає нас: «Про мертвих думати і говорити або добре, або ніяк». Інакше можна нажити безліч ворогів, яких не побачиш, але вони зуміють нашкодити. Пройшли десятки років. Інге все стояла серед схожих на неї страшних і брудних істуканів. І раптом в один день сталося чудо: одній маленькій дівчинці розповіли казку про Інге, і вона, замість обурення вчинком Інге, раптом розридалася. «Мені жаль Інге!» - плакала і примовляла вона. Ці теплі сльози текли по дерев’яних щоках Інге, і їй уперше стало жаль і боляче через те, що вона зробила такий жахливий вчинок. І знову проходять десятки років. Добра дівчинка стала дорослою жінкою, потім бабусею, прийшов їй час розлучитися з цим світом, щоб піти в інший. Помираючи, вона побачила у картинках, які швидко змінювалися, усе своє життя (саме ця частини казки вже описана багатьма людьми, які побували на межі життя і смерті). Вона побачила себе маленькою дівчинкою, яка плаче за Інге. Це було найтяжче почуття в її житті, повному любові, терпіння й мужності. І коли вона постала перед престолом Всевишнього, пише великий казкар, то попросила не про себе, а про допомогу Інге. І тоді Промінь Світла, більш яскравий, ніж промінь сонця, проник у пекло: розкололася дерев’яна оболонка, що тримала у своєму полоні Інге, і маленька сіра пташка полетіла в земний світ. Сіра пташка – це символ, який використав Андерсен. Людина зазвичай не повертається у форму нижчих царств природи, тільки у випадку повністю неуспішних багатьох життів. Інге була гарною, а в новому втіленні вона - «сіренька пташка», не помітна нікому. Але голод, важкість перенесеного і доброта дівчинки, яка її врятувала, змінили Інге. Пташка, коли знаходила зернятка, як би не була голодна, з’їдала тільки одне, щоб не померти, відразу закликала інших пташок та намагалася усіх нагодувати. І коли останнє зернятко, віддане іншим, переважило вагу короваю хліба, на який наступила Інге, раптом здійснилося ще одне чудо. Маленька сіра пташка перетворилася у білосніжну чайку, яка з піснею полинула в обійми сонця і неба. Багато що відкривається людині у простих і мальовничих образах казок Андерсена, які вчать відповідальності за дії, слово, думки, тобто великому Закону Космічної Справедливості – Закону Карми, чи причин і наслідків. За цим законом ми потрапляємо у ті чи інші умови Тонкого Світу уві сні чи після смерті з причин, які ми склали; і вони приводять нас на втілення до тих чи інших батьків у нове життя на Землі. Рубрика: Головні істини | Додати свій коментар Щаслива мить, розділена на двох 9 октября 2008 Напевно, немає для людини бі-льшого дива, ніж народження власної дитини. На все життя за-лишається в пам’яті матері щасливий і , водночас, складний період очікування, що супровод-жується переживаннями й розду-мами над тим, якою буде твоя дитина, ким стане у великому дорослому житті? І ось, нарешті, відбулося... Над-ривним криком маленька людинка сповістила світ про своє народження, говорячи: «Я народилася, я - є! Любіть мене й піклуйтеся про мене!». Хіба не диво? Чомусь так складалося в нашому суспільстві, що до останнього часу щаслива мить народження дитини, разом з пережитими муками, нале-жала тільки жінці-матері. Новоспечені татусі отримували дитя, так би мовити, в готовому вигляді: рожеву лялечку в бі-лому мережаному конвертику, пере-в’язану синьою або червоною стрічкою. Можливо, тому й не дуже цінували? Нехай пробачать мене справжні татусі, у найкращому значенні цього слова, але таких, на жаль, - меншість. Дуже мало зараз повноцінних здорових родин, де батьки порівну ділять між собою обов’язки по вихованню своїх дітей. Здебільшого увесь батьківський тягар несе на своїх плечах жінка-мати. Саме тому, щоб змінити суспільне ставлення до материнства і дитинства, в нашій державі і впроваджуються форми нового підходу до цієї проблеми. Однією з них є так звані сімейні пологи, про які нам розповіла акушер-гінеко-лог, лікар вищої категорії Евеліна Красницька: - Проведення подружніх пологів, тобто таких, на яких може бути при-сутнім як чоловік породіллі, так і будь-хто з її родини, було рекомендовано на-казом МОЗ України «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гі-некологічної та неонатологічної до-помоги в Україні» від 29 грудня 2003 ро-ку. Для того, щоб бути присутнім під час пологів, близькій породіллі людині обов’язково потрібно пройти курс передпологової підготовки. Він склада-ється з 5-ти занять, 4 з яких проводяться на базі жіночої консультації, де дає-ться роз’яснення щодо фізіології вагіт-ності та пологів, знеболювання операції тощо, та одне - у дитячій поліклініці, де даються ази догляду за новона-родженою дитиною. Крім того, чоловік, який бажає брати участь у проведенні пологів (або інша близька породіллі лю-дина), повинен пройти медичний огляд, зробити флюорографію органів ди-хання та на момент пологів бути здо-ровим (без явних проявів інфекційних та інших хвороб). Для проведення подружніх пологів у пологовому відділенні ЦРЛ було облаштовано 3 індивідуальні пологові зали, які є об’єднанням пологової і післяпологової кімнат. А також - зала сімейного типу, що складається з 2-х приміщень: одна кімната призначена для перебування матері й дитини, друга має санітарно-гігієнічне значення (тут розміщується душова кабінка, туалет тощо). Усі вищезгадані зали розміщені в окремій частині пологового будинку й облаштовані на досить високому рівні. На сьогодні користування новими пологовими залами є безоплатним, у нас діє система добровільних внесків, але згодом-таки планується ввести певну суму сплати, до речі, цілком доступну. Це викликано необхідністю підтримувати приміщення в належному стані. Взагалі, без спонсорської допомоги ми навряд чи змогли б створити все, що зараз маємо, але світ не без добрих людей. Крім можливості народити дитину в індивідуальних умовах підвищеної комфортності, вищезгаданий наказ Міністерства охорони здоров’я дає можливість породіллі обирати з усіх працюючих у лікарні акушер-гінекологів лікаря, який безпосередньо прийматиме пологи. Науково доведено, що присутність «близької душі» під час пологів знижує ймовірність виникнення різного роду ускладнень, позитивно впливаючи на психічно-емоційний стан жінки, що народжує. А також дає можливість встановити найперший тілесний контакт дитини з близькою їй людиною, що має величезне значення для розвитку подальших взаємостосунків у родині. Наприклад, якщо батько бере участь у проведенні пологів, народжену дитину спочатку кладуть йому на живіт, а потім підносять до грудей матері. Майже в усіх присутніх під час пологів чоловіків на очах з’являються сльози, і немає нічого щирішого від щасливих батьківських сліз, викликаних дотиком маленької людинки, свого найбільшого творіння. На жаль, природа позбавила чоловіків можливості виносити дитину в собі, відчути її порухи. Ця таїна довіку залишиться суто жіночою справою. Але народження дитини - справа сімейна, оскільки відповідальність за її життя батьки несуть спільну, разом виховуючи Людину. А зробити це можливо тільки за умови величезної любові до своєї дитини, народженої у щасливу мить, розділену батьками на двох. Олена Савела. Рубрика: Головна | Додати свій коментар 9 октября 2008 Хай цей день принесе тобі тільки радість і все, про що мріялося. А ще – здоров’я, достатку, тепла і щастя! Однокласники зі школи №6. Найкращі побажання в день народження Інні Рябчун! Нехай доля подарує тобі усі квіти землі. Хай вранішня роса вмиває твоє личко і дарує вроду. Будь завжди щасливою, здоровою і багатою на справжніх друзів! Іра. Вітаю свою найкращу подругу Наташу Баканович з Давидівки! Бажаю тобі краси і радості, здоров’я і щастя. Хай прекрасним буде твоє життя, ніколи не знай горя, а дні нехай будуть яскравими, як цікава казка! Подруга Оксана. З 12-річчям – милу, чарівну сестричку Оксаночку Хіміч! Міцного здоров’я, як граніт, Щастя й радості – на 100 літ. Хай життя твоє буде прекрасним, А погляд – чистим і ясним! Братик Віталік. Рубрика: Вітаємо | Додати свій коментар 9 октября 2008 З днем народження щиро вітаю найкращу в світі Оленку Архіпову з с. Петровське! Хай твої дороги обходять тривоги, Щоб досягала своєї мети, Щоб не втомилось і не перестало За тобою щастя по землі іти! Подруга Іра. Максима Малюкіна з Пирятина вітаємо з днем народження! Бажаємо всього, що потрібно в житті: радості без тривог, здоров’я, вірності, дружби, вічно юної душі, кохання і всього, чого сам собі хочеш побажати. Друзі зі школи №6. Вітаємо з днем народження чуйну, доброзичливу і милу Марійку Філімонову! Бажаємо щастя безмірного, друга – лиш вірного, зими сніжної, любові ніжної, сонця променистого, неба чистого. Щоб друзі тобою пишалися, а роки щасливо складалися! Іра, Наташа, Люда. Рубрика: Вітаємо | Додати свій коментар Я посмішку зігрію на устах – і раптом посміхнеться перехожий 9 октября 2008 Ранок. З похмурим обличчям несу свій кепський настрій на роботу. Дощ, який почався ще до світанку, вже встиг «наплакати» калюж по всьому місту, і новенький «чорний бумер», що, мабуть, теж віз чийсь кепський настрій на роботу, рясно «посвятив» мене свіженьким брудом. Весело! Назустріч мені «пливуть» такі ж «усміхнені» люди, по-дитячому перестрибуючи через калюжі. Дивлюся, і на думку приходять слова з відомої приказки: «Не кажи «гоп», поки не перескочиш!». «Гоп!» - перескочила. Жодної посмішки. Ранок. Ось така собі маленька замальовочка. Знайомо? Авжеж! Живемо. Щодня поспішаємо на роботу маршруткою, автостопом, а хтось - «одинадцятим номером» (йдеться не про номер автобуса, а про власний засіб пересування - ноги). Заспані й похмурі, ми «штурмуємо» переповнену «газельку» і їдемо, стоячи на одній нозі, а іноді й міцно притискаючись до водія чи «завмираючи» на лобовому склі, а «рукавичка-газелька» аж тріщить по швах, намагаючись вмістити замість 16-20 допущених нормою людей 25. Боремося за вільне місце у трамваї. А почувши в іншому кінці вагона репліку на адресу свого політичного кумира, розуміємо, що ворога, нарешті, знайдено і крізь «людську стіну» «йдемо на Ви!», щоб подарувати опонентові «чудовий» ранковий настрій, при цьому дивуючись, звідки знаходимо такі переконливі «ласкаві» слова. А потім, побажавши всім, хто мав сміливість прийняти ворожу нам політичну позицію, «доброго дня», висрибуємо на потрібній зупинці, лаючи про себе стареньку бабусю, що «ризикнула» виходити попереду нас. Ми ж запізнюємося! Нарешті, дістаємося до «улюбленої» роботи. У нас в середині все кипить, «гарні» почуття рвуться назовні. На обличчі «приємний» оскал. Починається робочий день. Буває? Буває! А тепер спробуємо «намалювати» іншу картинку. Ранок. Прокинувшись у гарному настрої, ви збираєте родину на роботу. Усіх, бо й для дитини ходити до дитячого садка – робота. Спробували б ви, дорослі, витримати у колі 25 гамірних товаришів, захищаючи свої коси від рученят бешкетника Сашка і щонайменше два рази на день «насолоджуючись» «улюбленою» манною кашею. Так от, збираєте родину на роботу, потім заводите дитину до садочка, школи (а хтось-до інституту, щоб «чадо» не прогулювало пари) і з усміхненим обличчям несете свій гарний настрій на роботу. Накрапає дощик – не біда, є можливість продемонструвати нову парасольку, калюжі – ну то й що, коли ще буде можливість у 30, 40… років на мить перетворитися на дитину і подолати водні перешкоди стрибками в довжину. Головне – не забувати про нові туфлі, яким потрібно «дожити» принаймі до вечора, щоб потім «повернути» вас додому. Вам весело! Перехожим – теж, ну то й що, що після трьох перескочених калюж ви поцілили рівно посередині четвертої, набравши води у вищезгадані туфлі. Головне, що на вашому обличчі сяє посмішка, якою ви мимоволі наділяєте всіх перехожих, яку, діставшись до роботи, подаруєте не тільки своєму шефові, а й кожному, кого зустрінете впродовж такого чудового (без лапок) дощового дня, а туфлі – висохнуть. Починається робочий день. Як вам така замальовочка? Краща? А що заважає вам стати персонажем моєї другої «картини»? Проблеми? Вони є у всіх. Різниця тільки в тому, що одні вирішують їх з посмішкою на устах, а інші – «діляться» ними з оточуючими, «відпилюючи» від свого хреста по шматочку, щоб легше було нести. Хвороби? Аргумент! Тільки чомусь говорять, що всі хвороби – від нервів, а сміх подовжує людині життя. Теж аргумент. А може, справа в іншому? Знаєте, коли мені довелося поспілкуватися з однолітками з Каліфорнії, перше, що кинулося мені у вічі і що вирізняло іноземців з-поміж нашої молоді, - це посмішки, які, здавалося, ніколи не зникали з їхніх облич. Коли я за допомогою перекладача висловила своє здивування, вони відповіли, що в їхньому суспільстві посмішка – норма життя, бо вона допомагає єднати людей і встановлювати між ними контакт. Погодьтеся, коли людина вам щиро посміхається, ви одразу ж відчуваєте приязнь до неї, зникає «стіна», яку ми часто самі будуємо зі страху, що наші вчинки будуть невірно трактовані оточуючими , і вона усе життя затуляє нам сонце. Зруйнуйте її! Кожна людина живе так, як їй подобається. Тому щоранку я зігріваю на устах посмішку, щоб подарувати її хоча б одному перехожому, а раптом і він посміхнеться. Олена Савела. Рубрика: Головна | Додати свій коментар ЯКЩО ШУКАЄШ ЛЮБОВ – ПРИЙДИ З НЕЮ, БО ВОНА В ТОБІ ЖИВЕ 9 октября 2008 Анна Пантя до 3-річного віку мешкала у Львові, доки батьки навчалися в аграр-ному інституті. Згодом сім’я повернулася на свою маленьку батьківщину, у село Тисовець Чернівецької облас-ті. Там з’явилася молодша сестричка Ані – Наталочка. Навчаючись у школі, Аня паралельно закінчила музич-ну по класу фортепіано. Вступила в Чернівецький Державний університет на економічний факультет і переїхала в Чернівці. Свого коханого дівчина зустріла одинадцять років тому, одружилися. Але доля так розпорядилася, що не судилося їм бути разом і через два роки подружжя розлучилося. Саме тоді Аня здобула вищу освіту. І назавжди втратила батька. У 2000 році влаштувалася в деревообробну компанію секретарем, а згодом – економістом. У цьому ж році, вслід за батьком, полишає цей світ і мама дівчинки. - Найважче було сказати про це сестричці, - каже Анна. – Доводилось навчатися приховувати сльози, сум, стурбованість за наше з нею майбутнє. На той час Ані було 23 роки, а Наташі – 20. Звичайно, дівчатка були вже не маленькі, але родинні зв’язки, на жаль, були не такі вже міцні й дружні. Отже, очікувати допомоги від них не доводилось. Анні, як старшій сестрі, прийшлось наполегливо працювати по 12 годин на добу. За рік вона стає менеджером по збуту продукції. Основною продукцією компанії були ламелі – ортопедичні дерев’яні планки, з яких виготовляють ортопедичні ліжка. На той час робітники працювали тільки для Італії та Німеччини, а в Україні меблеві виробники про таку продукцію ще нічого не знали. Паралельно Анна вступає в Бухгалтерську школу на підвищення кваліфікації та в школу Іноземних Мов і за сумісництвом працює бухгалтером та перекладачем. У 2000 році дівчина отримує підвищення до керівника відділу збуту. Було багато роботи, зустрічей, відряджень у різні країни: Австрію, Німеччину, Італію, Угорщину, Болгарію, Хорватію, Словенію, Румунію, Туреччину, Єгипет. - Цікаво спостерігати життя і працю людей різних країн, їх традиції в житті та бізнесі, - розказує Аня. – Сімейні справи італійців вражають своєю масштабністю. Це об’єднує їх сім’ї,створюючи потужну, творчу, рушійну силу бізнесу. І, звичайно, краса Мілану та Венеції вражає. У Венецію раджу їхати тільки з коханим, бо інакше – розчаруєшся, як і я, бо поїхала лише з колегами фірми. Навколо все віє романтикою, коханням, щастям. Італія для мене ще й – горно-лижні курорти в Альпах. Коли їдеш автобусом до Луксору вздовж Нілу, бачиш бідноту єгиптян, які виживають за рахунок вирощування продуктів на обмеженій території зрошування. І зовсім інша картина, коли їдеш на авто з Каїру до Олександрії через пустелю: обабіч – суцільні палаци, огороджені величезними парканами з озброєною охороною. Також я дуже дивувалася, коли бачила єгиптян, котрі двічі на день стають на коліна й починають молитися. Байдуже, де вони на той час: на роботі, в ресторані, вдома, на перемовинах… Така подяка Аллаху, без комплексів, незалежно від їх статусу, вразила мене остаточно. І я думала: як же нам далеко до них! Життя Анни у період з 2000-2006рр. було насиченим та цікавим: кар’єрний зріст, фінансовий підйом, багато друзів, знайомих… Але в один чудовий момент вона відчула, що насправді не зовсім щаслива і потрібно щось змінити. А з таким характером, як у неї (за знаком Зодіаку – Скорпіон), змінювати доводиться все! І Аня, залишивши роботу й друзів, переїздить до Києва. Її подруги були в стані легкого шоку від того, що Аня кидає все і їде у велике, чуже місто, де немає нікого знайомого, окрім її меншої сестрички. Там вона вирішує спробувати себе у творчій професії і йде навчатися в Інститут дизайну. За півроку отримує невелику стопку свідоцтв: дизайн інтер’єру, інтер’єрний малюнок, художнє декорування інтер’єру, ландшафтний дизайн, живопис та композиція в ландшафтному дизайні, комп’ютерна графіка. Іще Анна попрацювала в декількох фірмах, випробовуючи себе в умовах жорсткої конкуренції. За деякий час дівчина вирішує втілити в життя свій проект. Вона ще не знає напевно, як це має бути, але це буде праця для дітей та на благо дітей. Для неї важливо, щоб вони були щасливі. Зробити такий крок мене спонукала кардинальна зміна поглядів на життя, на оточуючий світ, - говорить Аня. – Я зрозуміла, що робота має бути не дохідною, а улюбленою. Тільки тоді людина щаслива, коли творить свою працю для інших з любов’ю. З кожним роком я все глибше занурювалась у відносини Людина-Бог-Природа. Найбільше в цьому мені допоміг мій Духовний Вчитель і книги, що давали роз’яснення на раніше незрозумілі мені речі. Інколи було дуже сумно, коли озиралася назад, на прожиті роки і підсумовувала, як мало було біля мене щасливих людей. А скільки їх могло бути, якби не моя гординя, ревнощі, образи, страху за МОЄ майбутнє… Тільки зараз я розумію, що людина стає щасливою не від того, що будує собі щастя, а від того, що робить щасливими інших навколо себе і отримує у сто разів більше. Зараз Аня читає багато гарних книг і виписує мудрі вислови, на яких вчиться правильно жити. А ще – захоплюється фотографуванням, особливо пейзажів, багато подорожує, любить горно лижне катання, авто драйв, читає психологію, співає, танцює, малює, пише вірші, коли є привід, і, зважаючи на власний досвід, дає мудрі поради усім, хто цього потребує. Девіз життя молодої, перспективної 30-річної Анни: «Якщо шукаєш Любов, то прийди з нею, бо вона в тобі живе!». Ірина ПОТАНІНА. Фото з архіву А. Панті. Рубрика: Головна | Додати свій коментар О, спорт, ти – завжди свято! 9 октября 2008 13 вересня в рамках Дня фізичної культури і спорту в Конотопі відбувся туристичний велопробіг, у якому взяли участь педагогічний та учнівський колективи міської СШ №2. Своїми враженнями від проведеного заходу ділиться педагог-організатор школи Наталія Нікашкіна: - Хочеться відмітити високу спортивну та туристичну активність учнів. Діти з радістю сприйняли пропозицію провести майбутній вихідний в тісній шкільній родині на лоні природи за містом. Особливо сподобалась ідея дістатись туди велосипедами. Під схвальні вигуки глядачів о 10.00 відбувся старт велопробігу. Понад 100 учасників цього заходу стартували від пам’ятника Т.Г.Шевченку, що по вул. Виконкомівська, 12 та проїхали вулицями міста до с.Сарнавщина. Мальовничі куточки природи поблизу селища не примусили довго шукати місця для розташування польового табору. І дорослі й діти щиро раділи можливості активно провести свій відпочинок осіннього суботнього дня. Ніхто, навіть, не звертав уваги на капризи природи, що подарувала далеко не погожий день. Незважаючи на це, чисте лісове повітря, яскраве багаття на узбіччі лісу, духм’яна печена картопля, а головне – спілкування в колі шкільних друзів сприяли гарному відпочинку й згуртуванню великого дружнього колективу. Маршрут велопробігу був обраний досить вдало – поєднуючи приємне з корисним, учасники велопробігу мали змогу долучитися до велосипедного туризму та отримати задоволення від змістовно проведеного відпочинку. Учні навчального закладу глибоко переконані, що гасла за здоровий спосіб життя набувають конкретного втілення у цікавих та змістовних заходах, що вирізняють Конотопську СШ №2 поміж інших шкіл міста. Олена Савела. Рубрика: Головна | Додати свій коментар Пирятинці відзначили День фізкультурника. 9 октября 2008 На відкриття свята зібралися вихованці ДЮСШ, студенти філії Європейського університету та школярі міста. Зі своїм першим тренером Анатолієм Бахмачем присутніх привітала наша землячка, призерка багатьох змагань з легкої атлетики, учасниця Олімпіади в Пекіні Оксана Щербак. На міському стадіоні «Ювілейний» проведено змагання з легкоатлетичної естафети в різних вікових категоріях. Своїми виступами глядачів порадували учасники Федерації кіокушин-карате та атлетичні гімнасти. Проведено турніри з баскетболу та міні-футболу. Переможці змагань отримали нагороди. Учасники свята мали можливість пограти в лотерею і виграти чудові призи. Ірина ПОТАНІНА. Фото автора. Рубрика: Головна | Додати свій коментар ЯКЩО ХОЧЕШ МАТИ ДОЗВІЛЛЯ, НЕ МАРНУЙ ДАРЕМНО ЧАС 9 октября 2008 Світлана Савич і Ольга Вітер - подруги. Навчаються на 2-му курсі факультету інформаційних систем та технологій. Оля - староста групи. Дівчаткам подобається розважатися, але вони вважають, що дозвілля приємніше проводити тоді, коли на уроках - не даремно проведено час... Рубрика: Головна | Додати свій коментар РЕВНУЄШ? ПРОБАЧ СОБІ ЗА ЦЕ 9 октября 2008 Немає в житті більш неприємного прояву почуттів, ніж ревність. Як насміхання, звучить приказка: «Ревнує – значить кохає». Ні, просто вважає своєю власністю. І навіть не замислюється, скільки нещасть приносить своєю ревністю коханій чи коханому. Ревність – це максимально розвинений егоїзм. Чи можемо ми привласнити собі травинку, дерево, небо, не кажучи вже про людську душу? Це нісенітниця. Зазвичай, ревність виникає від того, що інша людина володіє якостями, яких, як ми вважаємо, у нас нема. І ми хочемо присвоїти собі ці якості, й людину заодно, щоб нам було комфортно. Якщо ж та особа вислизає з-під нашої опіки, ми відчуваємо роздратування. Ми не задоволені від того, що ці якості дістаються ще комусь, крім нас. Якщо відчуваєш у собі ревність, треба неодмінно пробачити себе і зрозуміти, що всі необхідні якості в тебе є. І тоді зможеш не лише не брати їх у інших, а й ділитися ними. Це і є кохання. Ірина ПОТАНІНА. Рубрика: Головна | Додати свій коментар ТЕПЕР МОЖНА БУТИ ЩАСЛИВОЮ 9 октября 2008 Я кохала. Кохала по-справжньому, ніжно, безкінечно. І мене кохали. Не одразу, поступово. Але кохали так, як нікого не кохають: казково, романтично. А потім я знаходила привід, щоб піти, і бігла щодуху. Переступала через кохання, гадаючи, що спасаю себе. Потім прийшов він. Закохався в мене. Сказав, що з’явився в моєму житті, щоб стати моїм коханим, батьком, захисником, що нікому не дасть мене скривдити і ніколи не відпустить. Просто не дозволить піти. І я вперше повірила. Тепер мені не треба бігти і ховатися. Тепер можна бути собою. Сміятися, коли смішно лишень тобі; плакати, коли сумно; бігати по калюжах, не думаючи про думку інших. Тепер можна бути щасливою. Цілувати його очі, в’язати йому шкарпетки, читати разом книги, радіти сонечку. І кохати! ОЛЕНКА, м. Прилуки Рубрика: Листи читачів | Додати свій коментар «Котику – муркотику сів біля воріт, Котику – муркотику , гості на поріг…» 9 октября 2008 - Ганно, йди швиденько додому ! , - кликала з ганку молода тендітна жінка. - Матусю, я ще трішечки пограюся, можна? - Ні, йди - но хутчіш, побавилася - і досить. Скільки справ у матері, знаєш? Ні на кого мені надіятися… Ганнуся ображено закопилила губенята (татові, будь він не ладен ) і здивовано закліпала очима. - Мамо, ну чому? Я тільки-но спіймала Мурчика… Я його весь ранок шукала, а він, бешкетник, до тітки Хрестини ходив курчат полохати. Ніби вгадавши, про кого мова , кіт витягнувся і стрибнув на ганок. - Диви, як вмивається, волоцюга, - мати кинула погляд у бік кота. - Чи на гостей чепуришся, сіренький? Дівчина дзвінко засміялася і почала пританцьовувати: « Сірий, сіренький…сірий, сіренький…Ой! », - вигукнула здивовано Ганнуся. Крізь прочинену хвіртку на неї дивився русявий юнак, уже майже по - чоловічому кремезний, але з дитячою наївністю в очах. - Мамо, до нас Сашко прийшов! Мурчик, ти радий? У відповідь хлопчина тепло посміхнувся. - Олено Степанівно, можна до вас? - він нерішуче переминався на місці, видаючи своє хвилювання. - Заходь, коли вже прийшов. Нам з тобою треба дещо вирішити. Йди, Ганно, побався на дворі. Сашко несміло причинив двері й стояв, підпираючи стіну кремезними плечима. - Олено … -Мовчи, я сама почну, інакше, боюся, не зможу тобі сказати цього ніколи. Забудь про мене, Сашо, чуєш? Забудь… Не пара я тобі, не рівня… Люди нас затюкають, я ж вчителька твоя! - Була, а зараз просто Олена Степанівна. Я не школярик уже, з Божою поміччю армію відбув, на роботу влаштовуюся... - Господи! Ну чому ти мене не слухаєш? У мене ж дитина… Дитина! Розумієш? Їй вже чотири, зовсім доросла… - Люблю я вас, Олено Степанівно. Більше сонця люблю, і Ганнусю теж, вірите? - Та невже тобі дівчат бракує? Сашо, навіщо тобі мої сльози? Олена присіла біля столу, сховавши від розпачу обличчя в долоні.Тільки не плакати…Важко, як важко чути слова любові, коли ти женеш її від себе, мов скажену собаку, коли вже поставив хрест на власному житті, коли розумієш, що любиш… Сашко тихенько підійшов до неї й міцно стиснув у гарячих обіймах. - А що ми Ганнусі скажемо, Сашо? Чи зрозуміє вона нашу дорослу любов? - Не треба нічого пояснювати, вона вже, мабуть, сама все зрозуміла, послухай… « Котику - муркотику сів біля воріт, Буде в нас весілля й святковий пиріг…» Олена Савела. Рубрика: Проба пера | Додати свій коментар Дивосвіт Марії Приймаченко 9 октября 2008 «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...» – так говорила про себе самобутня художниця Марія Приймаченко. Народна художниця України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка Марія Приймаченко своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мистецтва світової культури. Її виставки з великим успіхом експонувалися у багатьох країнах світу. Нещодавно Президент Віктор Ющенко підписав указ про відзначення 100-річчя з дня народження мисткині. Народилася Марія Овксентіївна 1908 року в селі Болотня на Київщині в родині творчо обдарованих людей. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько бондарював, займався теслярством і різьбленням по дереву. Мати була визнаною майстринею вишивання. У дитинстві Марія перехворіла страшною недугою – поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Через хворобу не мала можливості працювати в полі, проте весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання. «Починалося все це так, – згадувала художниця. – Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...». Всі сусіди, які проходили повз, милувалися красою, зробленою руками дівчинки. Хвалили, просили прикрасити і їхні хати. Так розпочався її творчий шлях. У 1936 році Марію запросили до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою – вона не тільки малює, але й вишиває, захоплюється керамікою. Її виставки з великим успіхом проходять у Франції, Канаді, Польщі, Росії, Німеччині та багатьох інших країнах світу. У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі Марія Приймаченко отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами мистецький світ... Про цю подію згадують і тим, що сам Пабло Пікассо висловив захоплення її роботами. Але на деякий час їй довелося забути про творчість. Розпочалася війна і Марії Приймаченко повернулася до рідного села. Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора. Однак важкі умови життя і злидні не зломили її творчий дух. У 1960 році художниця починає працювати над новим циклом – «Людям на радість», до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами», «Голуб на калині», «Пава у квітах», «Лев». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Як зізнавалася Марія Приймаченко, в неї не було «професійних хитрощів». Вона малювала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовувала гуаш та акварель. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому» окреслювала контури зображення, а вже потім упевнено, вправно клала колір. «Двочастинне» зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, до якого нерідко вдається Приймаченко, сягає часів палеоліту. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі, що знайшли відгук у надрах слов’янської міфології, образи фантастичних чудовиськ і птахів. Приймаченко ніби синтезує досвід багатьох поколінь народних майстрів. Її «звірина серія» — явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Вона була не тільки прекрасною художницею, але й талановитою поетесою. Її вдалі підписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються: «Веснянки-роговички – веселії птички», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав – обох обнімав» тощо. А незадовго до смерті вона створила вражаючу чорнобильську серію (рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля). Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу. В останні роки життя стара недуга прикувала Марію до ліжка. Але спілкування зі світом продовжувалося – вона малювала... Підготовлено управлінням у справах преси та інформації облдержадміністрації за матеріалами Інтернет-джерел. Рубрика: Головна | Додати свій коментар « Раніше   Регистрация Войти Рубрики Вітаємо Головні істини Головна Знайомства Листи читачів Наші конкурси Проба пера Спілкування з читачами Фотоальбом Редакція Про газету Контакти Архів 9 Октябрь 2008 11 Сентябрь 2008 8 Сентябрь 2008 25 Август 2008 12 Август 2008 8 Август 2008 3 Июль 2008 27 Июнь 2008 26 Июнь 2008 12 Июнь 2008 22 Май 2008 11 Май 2008 27 Апрель 2008 Корисні сайти Всі газети України Всі журнали України Наші партнери Міс Україна Міс Фото Київ Центра-Інвест  RSS: всі записи , коментарі