версія для друку

Можна і так

  Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Нещодавно одне гламурне видання попросило мене написати, як я став журналістом. Дати, так би мовити, кілька порад тим, хто хоче ступити на цей безумовно тернистий шлях. Загадкою лишилося, нащо те потрібно самому тому журналу, адже до його аудиторії пошукачі роботи, тим паче журналістської, навряд чи мають бодай якийсь стосунок. Так чи інак, запитання лишилося. Дійсно, як?

Почну з того, що непогано б мати звичку до хорошого читання. Саме до читання. Тобто насичувати свій щоденний читацький раціон якісною складною літературою, яка змушує мізки працювати на повну потужність: мистецтвознавчі та культурологічні дослідження, філософські праці, твори письменників, котрі основний наголос роблять на роботу з мовою. Без цього гарно писати не навчишся. Навчання, як академічно структурований процес, теж важливе, причому не обов’язково журналістське. Філологія, кінознавство, політологія, те ж мистецтвознавство — згодиться будь-який фаховий напрямок, де за основу послуговує писання, аналіз і оцінювання текстів; я, наприклад, — театрознавець.

Ще треба бути графоманом. Розумію, наскільки скомпрометоване це поняття, але вживаю його намірено. Бо насправді воно є цілком нейтральним, і означає лише людину, що любить писати — фактично, синонім прийнятного для всіх «працеголіка». Добре чи погано та людина пише — то вже інша розмова. В мене були часи, коли я за свої тексти не отримував ані копійки, але все одно писав — для себе, для друзів, вів щоденники, черкав якісь незугарні оповідання, видавав самвидавський рок-журнальчик, наклад якого — від 5 до 10 примірників — цілком покривав потреби аудиторії. Весь цей досвід «для-себе-писання» є просто безцінний; але навіть якщо всі газети позакриваються (боронь Боже, звичайно!) — створю свою власну. Досвід, однак, не обмежується лише писаниною. Пишеш про політику, чи про економіку, чи про кіно, — все одно стикаєшся з тим, що дещо загально називають життям; тож побувати в тій життєвій гущавині теж буде незайвим. Тепер розумію, що, окрім Театрального, сталися в нагоді й незакінчений Гірничий у Дніпропетровську, і робота сторожем, і два роки в армії, і подорожі автостопом, і маса інших, дрібніших пригод; тут вже точно «всякое лыко в строку».

Тож якщо все це або щось подібне буде у вас за плечима, плюс декілька попередніх знайомств у професійному середовищі, вам не треба буде шукати роботу — вона сама знайде вас.

І ще одне. За те, що ви написали, ви відповідаєте не перед редактором або інвестором, а тільки перед читачем. Можна брехати людям достатньо довго, але брехня надто схожа до злоякісної пухлини — вона просто зжере вас ізсередини. Ну, так начебто і все.

Так, а мої поради в тому журналі просто нелюдські порізали, посилаючись на формат. Тож ще одна порада посткриптум: уникайте гламурних видань. Бо кастратом станете, та ще й глянцем покриєтесь із нелюдської голови до ніг.

№89, середа, 6 червня 2007

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Винна чи не винна
• Час допомагати
• ЦЕЙ ДЕНЬ В IСТОРIЇ
• ЩОДЕННИК

Коментарі читачів: