Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Ярослав Нечуйвітер
|
|
-
Авторська
-
Поезія (56)
-
Поеми (0)
-
Аналітика (1)
-
Проза (0)
-
Рецензії (0)
-
Огляди (0)
-
Усі коментарі
-
Інтерв’ю
Інфо
| Народний рейтинг: | 5.39 |
| Рейтинг "Майстерень": | 5.34 |
| Авторський статус: | Любитель поезії |
| Статус від редакторів: | R2 |
| Переглядів сторінки автора: | 10940 |
| Дата реєстрації: | 2007-02-07 21:18:06 |
| Звідки: | Львів |
| У кого навчаюсь: | Симоненко Василь, Оглабяк Юрій |
| Група: | Редактор |
| Номінація: | П.М.2007 |
| Від редактора: | Лауреат конкурсу "Поетичних Майстерень" 2007 року |
| Е-mail: | << Для контакту з автором зареєструйтеся >> |
| Автор востаннє на сайті | 2008.09.16 21:04 |
| Автор у цю хвилину | відсутній |
Про автора
Я з міста, де два старезні леви ще й досі охороняють порох у пороховій
вежі, а над нею височіє церква святого Михайла, куди я приходжу помолитись
і поставити свічечку...
А в тій церкві є славетний священник, один із небагатьох
екзорцистів у світі...
Я з міста, де можна гуляти старою бруківкою ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ і повернутись
додому,
пройти чорними клавішами сходів, що звучатимуть, мов орган у
Домініканському соборі, гербом ордену якого є СОБАКА,ЩО ЛЕЖИТЬ НА БІБЛІЇ.
Я з міста, у підїздах якого твої кроки виповнюють одинокі, самотні чаші
коридорів і стають музичним ритмом - прадавнім і віщим, від нього холоне у жилах кров, а серце б`ється частіше...
Я - З ТОГО МІСТА...
вежі, а над нею височіє церква святого Михайла, куди я приходжу помолитись
і поставити свічечку...
А в тій церкві є славетний священник, один із небагатьох
екзорцистів у світі...
Я з міста, де можна гуляти старою бруківкою ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ і повернутись
додому,
пройти чорними клавішами сходів, що звучатимуть, мов орган у
Домініканському соборі, гербом ордену якого є СОБАКА,ЩО ЛЕЖИТЬ НА БІБЛІЇ.
Я з міста, у підїздах якого твої кроки виповнюють одинокі, самотні чаші
коридорів і стають музичним ритмом - прадавнім і віщим, від нього холоне у жилах кров, а серце б`ється частіше...
Я - З ТОГО МІСТА...
Найновіший твір
***
Останній день
Розпеченого літа,
Короткий,
Ніби подих, –
Догорів...
Не встигли ми
Серця свої зігріти –
Любові бракувало нам
І слів...
На незабудь
Твої погладжу коси,
До себе
Пригорну тебе на мить.
Мій потяг
вирушає нині в осінь –
Не будем
озиратись і тужить...
Останній день
Розпеченого літа,
Короткий,
Ніби подих, –
Догорів...
Не встигли ми
Серця свої зігріти –
Любові бракувало нам
І слів...
На незабудь
Твої погладжу коси,
До себе
Пригорну тебе на мить.
Мій потяг
вирушає нині в осінь –
Не будем
озиратись і тужить...