Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Ната Вірлена
|
|
-
Авторська
-
Поезія (39)
-
Поеми (0)
-
Аналітика (0)
-
Проза (0)
-
Рецензії (1)
-
Огляди (0)
-
Усі коментарі
-
Інтерв’ю
Інфо
| Народний рейтинг: | 5.38 |
| Рейтинг "Майстерень": | 5.37 |
| Авторський статус: | Майстер-клас |
| Статус від редакторів: | R2 |
| Переглядів сторінки автора: | 4972 |
| Дата реєстрації: | 2007-02-04 20:20:38 |
| Звідки: | Львів |
| Веб сторінка: | http://tyha-voda.livejournal.com/ |
| У кого навчаюсь: | Ліна Костенко, Григорій Чубай, Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова,... |
| Група: | Редактор |
| Номінація: | П.М.2007 |
| Від редактора: | Лауреат конкурсу "Поетичних Майстерень" 2007 року |
| Е-mail: | << Для контакту з автором зареєструйтеся >> |
| Автор востаннє на сайті | 2008.08.15 16:34 |
| Автор у цю хвилину | відсутній |
Про автора
Народилася 27.02.1987. Студентка.
Найновіший твір
*
…безнадія – це те, що мені лишається, коли у тебе лишаються діти.
Так, все правильно: сама хотіла, ну от і маєш.
Це як зараз пам`ятки інків чи тих же майя –
Хто знає, для чого? Я, наприклад, не знаю.
То що мені? Жити, кликати Адоная.
Могла би, до речі, за тебе хоч порадіти.
Прости вже якось – дурна я.
Усе мені правильно: все, що не маю і маю.
Все, що не маю – більше. На те причини.
Ще би мені життів, як оті личини:
Що потерплю, а решту – передрімаю.
Раз прожити, як є: у кімнаті-келії,
Серед книжок і тиші, відлюдькувато.
Дихати тонко та різко – гелієм,
Відкувати, відвікувати
Своє-чуже
Словами і тим, що глибше.
Повертатися, вивертатися, як вужем,
Із якого шкури – на пів овчини.
І коли ультразвук відійде віршем,
Стискати комп`ютер, як руку свого мужчини.
А решту прожити ліпше.
*
Обійму монітор: ну, друже, і ми з тобою зосталися.
Як і завше – наприкінці.
Опісля титрів, опісля болю та бою.
Наодинці, лигнувши того, що хоча би сталося.
Що не сталося – то розмазали по лиці.
З Богом, любий. І Бог з тобою.
…безнадія – це те, що мені лишається, коли у тебе лишаються діти.
Так, все правильно: сама хотіла, ну от і маєш.
Це як зараз пам`ятки інків чи тих же майя –
Хто знає, для чого? Я, наприклад, не знаю.
То що мені? Жити, кликати Адоная.
Могла би, до речі, за тебе хоч порадіти.
Прости вже якось – дурна я.
Усе мені правильно: все, що не маю і маю.
Все, що не маю – більше. На те причини.
Ще би мені життів, як оті личини:
Що потерплю, а решту – передрімаю.
Раз прожити, як є: у кімнаті-келії,
Серед книжок і тиші, відлюдькувато.
Дихати тонко та різко – гелієм,
Відкувати, відвікувати
Своє-чуже
Словами і тим, що глибше.
Повертатися, вивертатися, як вужем,
Із якого шкури – на пів овчини.
І коли ультразвук відійде віршем,
Стискати комп`ютер, як руку свого мужчини.
А решту прожити ліпше.
*
Обійму монітор: ну, друже, і ми з тобою зосталися.
Як і завше – наприкінці.
Опісля титрів, опісля болю та бою.
Наодинці, лигнувши того, що хоча би сталося.
Що не сталося – то розмазали по лиці.
З Богом, любий. І Бог з тобою.