This version of the page http://maysterni.com/user.php?id=1913 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-09-29. The original page over time could change.
Авторська - Петро Скунць - Поетичні майстерні
  Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Петро Скунць
...колись я був на світі Травнем...

  • Авторська
  • Поезія (22)
  • Поеми (0)
  • Аналітика (1)
  • Проза (0)
  • Рецензії (0)
  • Огляди (0)
  • Усі коментарі
  • Інтерв’ю

Інфо
Народний рейтинг: 5.75
Рейтинг "Майстерень": 5.57
Авторський статус: Майстер-клас
Статус від редакторів: R2
Переглядів сторінки автора: 1667
Дата реєстрації: 2008-04-10 21:36:34
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2008.09.11 17:54
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився 20 травня 1942 року в селищі Міжгір’я на Закарпатті. Закінчив філфак Ужгородського держуніверситету (1963). У 1961 р. став наймолодшим членом СП у Союзі. Перша поетична збірка "Сонце в росі" (1961), остання – "Один" (2005). 1997 р. – Шевченківська премія за збірку "Спитай себе", видану 1992-го. Помер 30 квітня 2007 р.

СОБІ НА СМЕРТЬ

От уже й закінчилася битва
на бою льодовім крижана.
І заплаче за мною молитва,
і в печалі заплаче й жона.
Тільки знайте, що я не льодина,
я звичайний сумний чоловік,
ще, можливо, заплаче людина
та, яку я не бачив вовік.
Я любив і сади, й виногради,
але, мабуть, любив я тому,
що від них не бувало ще зради,
і служити не мав я кому.
Можна бити. Чи просто грубити.
Та, пробачте, кого не згадав,
я любити умів і робити,
але світ, де живу, спотребити,
за життя вам, звичайно, не дав!
Розумію – життя у вас битва.
Але я залишаюся – без...
Адже ваша нещира молитва
упаде, не досягши небес.
Коли в мене й душа вже похила,
смерть чекає свого любаса,
і роззявила пащу могила –
я побачив, що є небеса.

16 листопада [2006]

---------------

Похований в Ужгороді на кладовищі Кальварія
20 травня 2007 року йому виповнилося б 65 років

Найновіший твір
Цятка моєї крові
Мати нашу Вкраїну – нічого не мати.
Мати нашу Вкраїну – це хліб без води...
Знов стоїть наді мною заплпкана мати:
– Ти куди в сінокоси?
– Я не знаю, куди.
І пішов я кудись. І ходжу по сьогодні.
Вже дістався і премій,
і пліток брудних.
Навіть думав пролізти в депутати народні.
Слава Богу, не вийшло.
Виживаю без них.
Ну, а завтра куди?
Україна – так само,
як при мамі була:
смерть – куди не піди.
І спитає "куди?"
моя зраджена мама.
І в могилу кричу:
– Я не знаю, куди...