Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Петро Скунць
|
|
-
Авторська
-
Поезія (22)
-
Поеми (0)
-
Аналітика (1)
-
Проза (0)
-
Рецензії (0)
-
Огляди (0)
-
Усі коментарі
-
Інтерв’ю
Інфо
| Народний рейтинг: | 5.75 |
| Рейтинг "Майстерень": | 5.57 |
| Авторський статус: | Майстер-клас |
| Статус від редакторів: | R2 |
| Переглядів сторінки автора: | 1667 |
| Дата реєстрації: | 2008-04-10 21:36:34 |
| Група: | Користувач |
| Е-mail: | << Для контакту з автором зареєструйтеся >> |
| Автор востаннє на сайті | 2008.09.11 17:54 |
| Автор у цю хвилину | відсутній |
Про автора
Народився 20 травня 1942 року в селищі Міжгір’я на Закарпатті. Закінчив філфак Ужгородського держуніверситету (1963). У 1961 р. став наймолодшим членом СП у Союзі. Перша поетична збірка "Сонце в росі" (1961), остання – "Один" (2005). 1997 р. – Шевченківська премія за збірку "Спитай себе", видану 1992-го. Помер 30 квітня 2007 р.
СОБІ НА СМЕРТЬ
От уже й закінчилася битва
на бою льодовім крижана.
І заплаче за мною молитва,
і в печалі заплаче й жона.
Тільки знайте, що я не льодина,
я звичайний сумний чоловік,
ще, можливо, заплаче людина
та, яку я не бачив вовік.
Я любив і сади, й виногради,
але, мабуть, любив я тому,
що від них не бувало ще зради,
і служити не мав я кому.
Можна бити. Чи просто грубити.
Та, пробачте, кого не згадав,
я любити умів і робити,
але світ, де живу, спотребити,
за життя вам, звичайно, не дав!
Розумію – життя у вас битва.
Але я залишаюся – без...
Адже ваша нещира молитва
упаде, не досягши небес.
Коли в мене й душа вже похила,
смерть чекає свого любаса,
і роззявила пащу могила –
я побачив, що є небеса.
16 листопада [2006]
---------------
Похований в Ужгороді на кладовищі Кальварія
20 травня 2007 року йому виповнилося б 65 років
СОБІ НА СМЕРТЬ
От уже й закінчилася битва
на бою льодовім крижана.
І заплаче за мною молитва,
і в печалі заплаче й жона.
Тільки знайте, що я не льодина,
я звичайний сумний чоловік,
ще, можливо, заплаче людина
та, яку я не бачив вовік.
Я любив і сади, й виногради,
але, мабуть, любив я тому,
що від них не бувало ще зради,
і служити не мав я кому.
Можна бити. Чи просто грубити.
Та, пробачте, кого не згадав,
я любити умів і робити,
але світ, де живу, спотребити,
за життя вам, звичайно, не дав!
Розумію – життя у вас битва.
Але я залишаюся – без...
Адже ваша нещира молитва
упаде, не досягши небес.
Коли в мене й душа вже похила,
смерть чекає свого любаса,
і роззявила пащу могила –
я побачив, що є небеса.
16 листопада [2006]
---------------
Похований в Ужгороді на кладовищі Кальварія
20 травня 2007 року йому виповнилося б 65 років
Найновіший твір
Цятка моєї крові
Мати нашу Вкраїну – нічого не мати.
Мати нашу Вкраїну – це хліб без води...
Знов стоїть наді мною заплпкана мати:
– Ти куди в сінокоси?
– Я не знаю, куди.
І пішов я кудись. І ходжу по сьогодні.
Вже дістався і премій,
і пліток брудних.
Навіть думав пролізти в депутати народні.
Слава Богу, не вийшло.
Виживаю без них.
Ну, а завтра куди?
Україна – так само,
як при мамі була:
смерть – куди не піди.
І спитає "куди?"
моя зраджена мама.
І в могилу кричу:
– Я не знаю, куди...
Мати нашу Вкраїну – нічого не мати.
Мати нашу Вкраїну – це хліб без води...
Знов стоїть наді мною заплпкана мати:
– Ти куди в сінокоси?
– Я не знаю, куди.
І пішов я кудись. І ходжу по сьогодні.
Вже дістався і премій,
і пліток брудних.
Навіть думав пролізти в депутати народні.
Слава Богу, не вийшло.
Виживаю без них.
Ну, а завтра куди?
Україна – так само,
як при мамі була:
смерть – куди не піди.
І спитає "куди?"
моя зраджена мама.
І в могилу кричу:
– Я не знаю, куди...