Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Олена Бушуєва
|
|
-
Авторська
-
Поезія (8)
-
Поеми (0)
-
Аналітика (0)
-
Проза (0)
-
Рецензії (0)
-
Огляди (0)
-
Усі коментарі
-
Інтерв’ю
Інфо
| Народний рейтинг: | 4.95 |
| Рейтинг "Майстерень": | 4.83 |
| Авторський статус: | Любитель поезії |
| Статус від редакторів: | Любитель поезії |
| Переглядів сторінки автора: | 847 |
| Дата реєстрації: | 2008-03-27 18:33:04 |
| Звідки: | м. Черкаси |
| Школа та стилі: | Класицизм, модернізм |
| У кого навчаюсь: | А.Ахматова, В.Симоненко, Шекспір, Шарль Бодлер, Е.-М. Ремарк Якби Амедео Моділіяні писав вірші, то вказала б і його... |
| Група: | Користувач |
| Е-mail: | << Для контакту з автором зареєструйтеся >> |
| Автор востаннє на сайті | 2008.07.27 00:07 |
| Автор у цю хвилину | відсутній |
Про автора
Максималістка: якщо любити - то як востаннє в житті, дружити - назавжди, працювати - до повного виснаження...
У світ немає напівтонів, то ж не треба придумувати нічого зайвого. Люблю Бога, батьків, друзів, просто близьких серцю людей...і бажаю всім щастя!
У світ немає напівтонів, то ж не треба придумувати нічого зайвого. Люблю Бога, батьків, друзів, просто близьких серцю людей...і бажаю всім щастя!
Найновіший твір
Країна
Я подумки злітаю в небеса,
Проходжу полем і милуюсь житом,
Стерню змочила вранішня роса,
Туман на березі і сонця злиток.
Ще мить і розправляє крила птах -
Він вільний перед волею і небом,
Не зв'язаний кайданами в думках
Повільно піднімається над степом.
Ступаю полохливо серед трав,
Не мій це світ - я в ньому лиш людина...
І знову прокидаюся у снах -
У мареннях побачила Країну.
Щодня одноманітна суєта.
Кудись спішу, роблю і не стигаю
А ввечері тремтять від сліз вуста
І серце камінь смутку притискає...
Думки щораз додому враз несуть,
Де народився, щоб без усталі страждати,
Ці почуття наснаги додають
Любові до Країни,що не вмів кохати.
Я подумки злітаю в небеса,
Проходжу полем і милуюсь житом,
Стерню змочила вранішня роса,
Туман на березі і сонця злиток.
Ще мить і розправляє крила птах -
Він вільний перед волею і небом,
Не зв'язаний кайданами в думках
Повільно піднімається над степом.
Ступаю полохливо серед трав,
Не мій це світ - я в ньому лиш людина...
І знову прокидаюся у снах -
У мареннях побачила Країну.
Щодня одноманітна суєта.
Кудись спішу, роблю і не стигаю
А ввечері тремтять від сліз вуста
І серце камінь смутку притискає...
Думки щораз додому враз несуть,
Де народився, щоб без усталі страждати,
Ці почуття наснаги додають
Любові до Країни,що не вмів кохати.