Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Олена Пашук
|
-
Авторська
-
Поезія (65)
-
Поеми (0)
-
Аналітика (0)
-
Проза (4)
-
Рецензії (0)
-
Огляди (0)
-
Усі коментарі
-
Інтерв’ю
Інфо
| Народний рейтинг: | 5.36 |
| Рейтинг "Майстерень": | 5.29 |
| Авторський статус: | Любитель поезії |
| Статус від редакторів: | Любитель поезії |
| Переглядів сторінки автора: | 3792 |
| Дата реєстрації: | 2008-02-25 09:56:31 |
| Звідки: | м. Луцьк |
| Школа та стилі: | Волинська |
| У кого навчаюсь: | Йосип Георгійович Струцюк |
| Група: | Користувач |
| Е-mail: | << Для контакту з автором зареєструйтеся >> |
| Автор востаннє на сайті | 2008.09.26 10:07 |
| Автор у цю хвилину | відсутній |
Про автора
З криміналом ніяк не пов'язана. А в кого виникнуть питання,звертайтеся ICQ#: 410990506. Квіти обов'язково.
Найновіший твір
ну де та планета
ну де та планета
куди йдуть вмирати старці
з торбами в яких лиш земля із-під рідної хати
в очах ще не сніг
але вже на зап’ястях стигмати
і посохи-руки
ну з ким би підняти по чарці
за тих
що лишились вмирати немов дерева
у власнім багні по коліна
по пояс
по гнізда
і наче значок на тілі сяє рана наскрізна
із неї життя витікає під номером дев’ять
із неї птахи б’ють фонтаном у різні боки
аж тіні від страху сховалися у палантини
суддею і катом водночас працює годинник
загнавши мізинця
у тіло старого собаки
а старці ідуть в експедицію „не-по-трі-бні”
гірською шершавою стежкою наче язиком
вони ще живі
але надто підходять за віком
аби їх продати у рабство
за кілька срібних
відносить сліди наче листя...не відшукати
і на повороті стежина хребет свій ламає
потомлені старці підходять до самого краю
аж хтось їм із неба
спускає
міцні
канати
ну де та планета
куди йдуть вмирати старці
з торбами в яких лиш земля із-під рідної хати
в очах ще не сніг
але вже на зап’ястях стигмати
і посохи-руки
ну з ким би підняти по чарці
за тих
що лишились вмирати немов дерева
у власнім багні по коліна
по пояс
по гнізда
і наче значок на тілі сяє рана наскрізна
із неї життя витікає під номером дев’ять
із неї птахи б’ють фонтаном у різні боки
аж тіні від страху сховалися у палантини
суддею і катом водночас працює годинник
загнавши мізинця
у тіло старого собаки
а старці ідуть в експедицію „не-по-трі-бні”
гірською шершавою стежкою наче язиком
вони ще живі
але надто підходять за віком
аби їх продати у рабство
за кілька срібних
відносить сліди наче листя...не відшукати
і на повороті стежина хребет свій ламає
потомлені старці підходять до самого краю
аж хтось їм із неба
спускає
міцні
канати