This version of the page http://maysterni.com/user.php?id=1751 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-09-29. The original page over time could change.
Авторська - Василина Верховинка - Поетичні майстерні
  Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Василина Верховинка
Комусь на світі гірше, ніж тобі... Будь оптимістом!

  • Авторська
  • Поезія (31)
  • Поеми (0)
  • Аналітика (0)
  • Проза (0)
  • Рецензії (0)
  • Огляди (0)
  • Усі коментарі
  • Інтерв’ю

Інфо
Народний рейтинг: 5.42
Рейтинг "Майстерень": 5.38
Авторський статус: Любитель поезії
Статус від редакторів: Любитель поезії
Переглядів сторінки автора: 3688
Дата реєстрації: 2008-02-04 18:12:47
Звідки: Закарпаття
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2008.09.14 19:32
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Ну от, це зовсім не про Шипіт...
....... Егей, тече потік, тече бистрий,
аж несе каміння,
ба як мені вчаловати гордого легіня?..
(Коломийка)
...Нарешті піднялися ми на гору,
ми вище хмар, тут лиш сипке каміння,
ще й сонце припекло немилосердно.
Спочинемо у затінку скали.
Он глянь:
з-під корінців тужавої щави
(вона єдина в скалля це вчепилась)
манюнє джерельце рушає в сві,
несміло струменить униз по схилу...
А далі, там –
з листків шерхких оману й дев’ясилу,
із чорних яфин і терпких ожин,
зі сліз сяйливих,
що стекли з ялиці,
з димучих мряк, туманів, хмаровиння
збирається гірський струмок по краплі...
І он, дивись –
із листяної ринви
паде він стрімголов у синю тінь;
там з папороті, з шувару рясного
він, наче вуж, скрадливо виповзає
з тяжкої тісноти дрімучих нетрів,
із тріщин таємничих у бескидді
народжуєтьяс цей стрімкий потік...
А далі
в зворі, де камінні брили.
зелено-сірі, вогко-мерехтливі
його стискають зусібіч жорстоко,
тече він, дужий, біситься, шаліє,
тече, могутній, в гніві чорно плаче.
аж білим шумом студенить каміння...
Нарешті виривається на волю,
у межигір’я, де ясне осоння,
і там, до дня осяяний промінням,
він блискітливо струменями грає,
втихає, упокорюється. плине
розважливо, і лагідно, і ніжно –
ми добре знаєм: це лиш до пори...
Він може затопити всю долину.
підступно, несподівано, зненацька,
у каламутній невидющій хвищі
руйнує, все змітає, виром крутить.
несе у безвість –
і нема рятунку,
лиш чорний відчай, ярий гнів і біль...
........
а ти боїшся дуже, мій коханий,
що вийдуть почуття із берегів...