This version of the page http://maysterni.com/user.php?id=1642 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-09-29. The original page over time could change.
Авторська - Ніка Новікова - Поетичні майстерні
  Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Ніка Новікова
Ой там на горі, ой там на крутій,
Ой там сиділа пара голубів...

  • Авторська
  • Поезія (54)
  • Поеми (0)
  • Аналітика (0)
  • Проза (1)
  • Рецензії (0)
  • Огляди (0)
  • Усі коментарі
  • Інтерв’ю

Інфо
Народний рейтинг: 5.63
Рейтинг "Майстерень": 5.5
Авторський статус: Любитель поезії
Статус від редакторів: R2
Переглядів сторінки автора: 11508
Дата реєстрації: 2008-01-07 13:32:54
Звідки: Полтава
У кого навчаюсь: ... .., Г.Осадко, С.Татчин, C.Шевченко, М.Савка, ... .
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2008.09.28 23:13
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Здається, я є
навіть коли здається, що мене нема :)

ICQ 401171954

Найновіший твір
***
Мене ніколи не візьмуть у християнки,
бо скільки б я не ходила босими ногами
по розпечених дорогах світу,
скільки б січневих ночей не спала
на камінні Сінаю,
скільки б днів не просиділа,
випрошуючи милостиню іржавими цвяхами,
витягнутими із хреста,
скільки б разів не виколювала собі очі,
щоб ніхто більше не сказав:
"у людей так не буває…"
Однаково одного ранку прийде він,
і звісно ж у той самий день,
коли моя церква буде зачинена, і мені ніде буде сховатись,
і звісно ж його дихання одразу відігріє моє січневе тіло,
і звісно ж він з першого ж погляду візьме мене
у свої глибокі долоні,
і звісно ж йому буде байдуже до моїх
іржавих цвяхів,
скуйовдженого волосся,
білого, недовірливого мовчання;
і його банальності будуть геть не банальними,
і його вади будуть солодким виноградом,
і мої вади звучатимуть блакитною-під-море таблою,
і одного вечора я нарешті зніму поблідлу сукню,
розчешу сплутане волосся,
дістану із кишені зелені очі
і вийду танцювати на сходах моєї церкви,
бо він так попросить.
А потім моя церква відчинить своє старе камінне серце,
скривиться на мене і скаже:
"у людей так не буває…"
і її пурпуровий дзвін оголосить мені анафему,
якій повірять усі.
І я не знатиму куди іти, тому прийду до нього,
а він погляне на посмішку пурпурового дзвону і скаже:
"я християнин
і нізащо не схочу взяти інакшу від мене,
бо лише християни потрапляють у рай
і стають щасливими..."

...А мене ніколи не візьмуть у християнки,
тому я просто буду,
буду чекати свого інакшого,
проклятого так само.
проклятого за те,
як
у людей
не
буває.