Вірші, поеми, проза, аналітика
Автори /
Ніка Новікова
|
|
-
Авторська
-
Поезія (54)
-
Поеми (0)
-
Аналітика (0)
-
Проза (1)
-
Рецензії (0)
-
Огляди (0)
-
Усі коментарі
-
Інтерв’ю
Інфо
| Народний рейтинг: | 5.63 |
| Рейтинг "Майстерень": | 5.5 |
| Авторський статус: | Любитель поезії |
| Статус від редакторів: | R2 |
| Переглядів сторінки автора: | 11508 |
| Дата реєстрації: | 2008-01-07 13:32:54 |
| Звідки: | Полтава |
| У кого навчаюсь: | ... .., Г.Осадко, С.Татчин, C.Шевченко, М.Савка, ... . |
| Група: | Користувач |
| Е-mail: | << Для контакту з автором зареєструйтеся >> |
| Автор востаннє на сайті | 2008.09.28 23:13 |
| Автор у цю хвилину | відсутній |
Про автора
Здається, я є
навіть коли здається, що мене нема :)
ICQ 401171954
навіть коли здається, що мене нема :)
ICQ 401171954
Найновіший твір
***
Мене ніколи не візьмуть у християнки,
бо скільки б я не ходила босими ногами
по розпечених дорогах світу,
скільки б січневих ночей не спала
на камінні Сінаю,
скільки б днів не просиділа,
випрошуючи милостиню іржавими цвяхами,
витягнутими із хреста,
скільки б разів не виколювала собі очі,
щоб ніхто більше не сказав:
"у людей так не буває…"
Однаково одного ранку прийде він,
і звісно ж у той самий день,
коли моя церква буде зачинена, і мені ніде буде сховатись,
і звісно ж його дихання одразу відігріє моє січневе тіло,
і звісно ж він з першого ж погляду візьме мене
у свої глибокі долоні,
і звісно ж йому буде байдуже до моїх
іржавих цвяхів,
скуйовдженого волосся,
білого, недовірливого мовчання;
і його банальності будуть геть не банальними,
і його вади будуть солодким виноградом,
і мої вади звучатимуть блакитною-під-море таблою,
і одного вечора я нарешті зніму поблідлу сукню,
розчешу сплутане волосся,
дістану із кишені зелені очі
і вийду танцювати на сходах моєї церкви,
бо він так попросить.
А потім моя церква відчинить своє старе камінне серце,
скривиться на мене і скаже:
"у людей так не буває…"
і її пурпуровий дзвін оголосить мені анафему,
якій повірять усі.
І я не знатиму куди іти, тому прийду до нього,
а він погляне на посмішку пурпурового дзвону і скаже:
"я християнин
і нізащо не схочу взяти інакшу від мене,
бо лише християни потрапляють у рай
і стають щасливими..."
...А мене ніколи не візьмуть у християнки,
тому я просто буду,
буду чекати свого інакшого,
проклятого так само.
проклятого за те,
як
у людей
не
буває.
Мене ніколи не візьмуть у християнки,
бо скільки б я не ходила босими ногами
по розпечених дорогах світу,
скільки б січневих ночей не спала
на камінні Сінаю,
скільки б днів не просиділа,
випрошуючи милостиню іржавими цвяхами,
витягнутими із хреста,
скільки б разів не виколювала собі очі,
щоб ніхто більше не сказав:
"у людей так не буває…"
Однаково одного ранку прийде він,
і звісно ж у той самий день,
коли моя церква буде зачинена, і мені ніде буде сховатись,
і звісно ж його дихання одразу відігріє моє січневе тіло,
і звісно ж він з першого ж погляду візьме мене
у свої глибокі долоні,
і звісно ж йому буде байдуже до моїх
іржавих цвяхів,
скуйовдженого волосся,
білого, недовірливого мовчання;
і його банальності будуть геть не банальними,
і його вади будуть солодким виноградом,
і мої вади звучатимуть блакитною-під-море таблою,
і одного вечора я нарешті зніму поблідлу сукню,
розчешу сплутане волосся,
дістану із кишені зелені очі
і вийду танцювати на сходах моєї церкви,
бо він так попросить.
А потім моя церква відчинить своє старе камінне серце,
скривиться на мене і скаже:
"у людей так не буває…"
і її пурпуровий дзвін оголосить мені анафему,
якій повірять усі.
І я не знатиму куди іти, тому прийду до нього,
а він погляне на посмішку пурпурового дзвону і скаже:
"я християнин
і нізащо не схочу взяти інакшу від мене,
бо лише християни потрапляють у рай
і стають щасливими..."
...А мене ніколи не візьмуть у християнки,
тому я просто буду,
буду чекати свого інакшого,
проклятого так само.
проклятого за те,
як
у людей
не
буває.