|
 |
Неолітичні культури на території теперішньої України виникали в різних місцях: найвідоміша неолітична культура Середнього Подунав’я й Балкан – Кріш-Старчево – представлена в українському Закарпатті, не менш знамениті Буго-Дністровська та її спадкоємиця Трипільська археологічні культури були поширені вздовж середніх течій Дністра і Південного Бугу, а Трипільська пізніше зайняла все лісостепове Правобережжя і Прикарпаття України. Сурська археологічна культура локалізувалася у Надпоріжжі і в Приазов’ї, культура лінійно-стрічкової кераміки – у верхньому Приністров’ї та на Західній Волині. Дніпро-Донецька археологічна культура охоплювала все Подніпров’я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип’ять.
Культура ямково-гребінцевої кераміки, що охоплювала величезну територію від Волго-Окського басейну до півночі аж до Карелії включно, на території України була представлена окремою територіальною групою, до якої входили сучасні Чернігівська, Сумська, Харківська і частково Полтавська області. Південна межа поширення проходить по лінії Чернігів – Полтава – Слов’янськ.
Що стоїть за назвами усих цих археологічних культур, про що говорять їхні матеріальні пам’ятки і як жили тодішні люди – носії цих археологічних культур? А люди почали займатись землеробством і скотарством, хоча більшою чи меншею мірою племена деяких територій продовжували займатись мисливством і рибальством. В техніці виготовлення знарядь з’явилися нові прийоми: розпилювання, шліфування каменю, свердлення.
Значного поширення набули інструменти для обробки дерева: сокири і тесла, почали використовуватися крем’яні ножі і вістря списів, а також стріли з двобічною оббивкою. Важливою рисою цього періоду є поява кераміки – одного із значних досягнень людської культури. Вона уможливила робити більші запаси продуктів харчування і вживати варену їжу. Глиняний посуд мав просту форму, був гостродонний (його легше було виліплювати), обпалювався на відкритих вогнищах догори дном.
У гостродонних горщиках на відкритих вогнищах швидко закіпала вода, їх можна було вструмляти в землю чи пісок. З часом техніка виготовлення кераміки вдосконалювалася. В глину домішували траву, полову, товчені ракушки, пісок. Посуд покривали орнаментом. Особливо був поширеним візерунок з відтисків гребінцевого штампу, прокреслених ліній, ямок, наколів тощо.
За технологією, формою, орнаментацією глиняний посуд у різних племен був неоднаковий. Ось чому такі знахідки мають для вчених величезне значення – за типами кераміки можна визначити район поширення культури окремих племен, прослідкувати територію їх розселення.
Важливі перетворення в господарській діяльності неолітичної людини (приручення тварин і початок землеробства) стало своєрідним революційним переворотом, який часто називають неолітичною революцією.
В епоху неоліту почався стрімкий перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, головними особливостями якого були: - формування стада свійських тварин у складі рогатої худоби і свині;
- вирощування кількох видів пшениці, а також ячменю;
- вдосконалення зброї (лук і стріли) та виробів з каменю;
- виробництво керамічного посуду;
- винайдення прядіння і ткацтва (на території України було винайдено перший ткацький верстат і колесо);
- різкий розвиток водного і наземного транспорту (лижі, сани, вози).
Неолітичне суспільство було осілим і немілітаризованим. Поширення набув культ родючості, зберігся культ вогнища і води, характерним було часткове чи повне трупоспалення. Релігійно-міфологічні уявлення виражали знаки-символи: хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика.
Буго-Дністровська археологічна культура була поширена на південному Бузі і Дністрі з 5600 тис. до н.е., а хвилі міграції досягали Дніпра. Люди займалися в основном рибальством і полюванням, а також почали розводити тварин (бик, свиня) і обробляти землю за допомогою кам’яних мотик. Відкрито близько 60 поселень, які невеликі, наземні, з кам’яними вогнищами і ямами для відходів. Поховань не виявлено. Кераміка гостро- і плоскодонна, у вжитку були кістяні рибальські гачки, мотики з рогу оленя, кам’яні зернотерки.
Буго-Дністровська археологічна культура могла стати одним з компонентів формування Трипільської археологічної культури, з якою протягом довгого часу співіснувала. Існує також думка, що племена Буго-Дністровської культури, що утворилася з Дністровської автохтонної культури середнього Дністров’я кінця мезоліту, були базовими на українській території при формуванні людності Трипільської культури.
Сурська (або сурсько-дніпровська) археологічна культура датується V-початком IV тис. до н.е., була поширена у Надпоріжжі (острови Сурський, Шулаїв, Стрільча Скеля поблизу Дніпропетровська, острів Виноградний північніше Запоріжжя), в Приазов’ї (Кам’яна Могила) та на річці Орель. Всього виявлено понад 20 стоянок, поховання невідомі, проте відомо, що житла людей були напівземлянкові, а основним заняттям було мисливство і рибальство.
На місцях поселень виявлені кістки бика і свині (що говорить про приручення свійських тварин), а також велику кількість кістяних знарядь – кинджали, гачки, вістря стріл, гарпуни та інше. Такої кількості й розмаїття кістяних знарядь не знає жодна інша неолітична культура України. Відомі також кам’яні шліфовані тесла та дрібні крем’яні вироби.
Характерним для цієї культури є кам’яний посуд – гостродонний або у вигляді корита, який в інших культурах не зустрічається; кераміка переважно гостродонна, з добре відмуленої глини. На початку IV тис. до н.е. населення Сурської культури було витиснуте або асимільоване дніпро-донецькими племенами, які прийшли з більш північних територій Подніпров’я.
Дніпро-Донецька археологічна культура охоплювала все Подніпров’я, середню течію Сіверського Дінця, українське і білоруське Полісся, а також лісостепове Лівобережжя і Прип’ять. Люди населяли, в основном, береги річок, займались рибальством і мисливством, деякою мірою скотарством, особливо на південних територіях Подніпров’я. Населення знало вже й культурні злаки – на кераміці з поселення Віта Литовська та в комплексах Волині виявлено відбитки зерен ячміню.
Відомо понад 200 поселень цієї культури і 20 могильників, найвідоміший з яких – Маріупольський – містив понад 120 поховань. Вовнизькі могильники на обох берегах Дніпра налічували 161 поховання. Поховані покладені на спині у випростаній позі і посипані червоною вохрою. Поховальний інвентар складався з пронизок із камню, кісткі і мушлів, пластинок із ікл кабана, підвісок із зубів оленя; зустрічаються кам’яні булави, які свідчать про зародження соціальних відносин.
Датована 4500-2250 рр. до н.е., Дніпро-Донецька культура пройшла три періоди: протягом раннього і середнього періоду відбувалося розселення на північ, захід і схід. На пізньому етапі територія цієї археологічної культури значно скоротилася. В Надпоріжжі, в Приазов’ї, на Сіверському Донці дніпро-донецькі племена були витіснені або частково асимільовані степовими конярами Середньостогівської культури. Подніпров’я і Волинь заселили Трипільські племена, які і асимілювали дніпро-донецькі племена.
Культура лінійно-стрічкової кераміки, пам’ятки якої виявлені у верхньому Придністров’ї та на Західній Волині, датується другою половиною V тис. до н.е. Це чітко виявлена землеробсько-скотарська культура. Населення розводило овець, кіз, велику рогату худобу, свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо. Серед знарядь праці, виготовлених з кременю, кістки або рогу, виявлено мотики, зернотерки, сокири, ножі, скребки та ін. Розкопані лише два поховання в Україні: Незвисько на Дністрі, де знайдено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом, і Баїв у Рівненській області.
Культура ямково-гребінцевої кераміки на території України представлена 70 поселеннями на Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці і Орелі. Кераміка виключно гостродонна, прикрашена ямковим і гребінцевим орнаментом, а серед знарядь праці виділяються великі сокири, ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кременю і кварциту, кістяні і рогові вістря стріл, гарпуни тощо. Населення займалось рибальством і мисливством, не знало ні свійських тварин, ні злаків. Носії цієї культури – типові північні європеоїди – неоантропи-кроманьйонці.
|