|
Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор’ї і Закарпатті. Бронзовий вік (28-10 ст. до н.е.) розпочався на території України, коли на ній проживали племена ямної, кемі-обинської, пізньотрипільської культур, а також культури кулястих амфор на Волині і Поділлі. Ямні племена на початку епохи бронзи населяли степ і лісостеп від Дону до Дунаю і стали основою для формування населення катакомбної культури. Хронологічно катакомбна культура, що розвивається в першій половині ІІ тисячоліття до н.е., йде безпосередньо за ямною, хоча деякий час катакомбні племена співіснували з пізньоямним населенням.
Пізньотрипільські племена, що відносяться до ранньобронзового віку, проживали на Волині, де їхня матеріальна культура представлена пам’ятками, розкопаними в селі Городське (Житомирщина), у Причорномор’ї – на території сучасної Одеси (досліджені пам’ятки усатівського типу), у Подністров’ї і Київському Подніпров’ї. У Софіївці на Дніпрі (південніше Києва) розкопано великий могильник, де в глиняних урнах або в неглибоких ямках, викопаних у піску, було знайдено обпалені кістки, що свідчить про існування обряду трупоспалення. Могильники, подібні до Софіївського, розкопані на Червоному хуторі (нині територія Києва) та біля с.Чернин на Дніпрі (північніше Києва).
Усатівський і Софіївський осередок Пізньотрипільської культури знамениті своїм металовиробництвом. Деякі вироби з міді зроблені там із застосуванням зварювання при температурі 350-400 °С. Взагалі трипільці добре розумілися на обробці металу. Мідь могли і кувати, і плавити. Знали витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах. Але прийшов час бронзи, і бронза поступово витіснила мідь. Знаряддя з бронзи були твердішими, а для плавлення бронзи необхідна значно нижча температура – 800-900°С, тоді, як для плавлення міді – понад 1000°С.
Бронза є першим штучним металом: вона являє собою сплав міді й олова (інколи олово замінювали сурмою або миш’яком). Її плавили в печах – горнах, у невеликих гостродонних товстостінних глиняних тиглях. Розливали по формах глиняними ложками — ллячками. Форми-матриці виготовляли, здебільшого, з м'якого каменю. Кожна матриця складалася з двох половинок, на яких вирізалася форма речі. Існував ще спосіб лиття по восковій моделі у глиняних формах.
На території України досліджено багато майстерень, де виготовляли бронзові речі. Наприклад, на місці такої майстерні біля села Волоське в Надпоріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць для виготовлення 17 предметів – серпів, ножів, сокир-кельтів і кинджалів. Багато подібних майстерень було у Причорномор'ї. Одну таку пам'ятку розкопано поблизу села Острівець Івано-Франківської області.
Серед знахідок зустрічаються керамічні трубочки, що служили соплами при штучному дутті міхами у бронзоплавильних горнах. Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор’ї і Закарпатті. До їх складу найчастіше входять щойно виготовлені бронзові речі ще без слідів використання, а також зливки металу.
Досить цікавими і багатими були, наприклад, Бориславський та Інгульський скарби. Перший – з нижнього Подніпров'я, а другий – з села Антонівка Привільнянського району Миколаївської області, який містив понад 50 серпів, 13 сокир-кельтів, два кинджали, кілька прикрас, а також 20 зливків бронзи загальною вагою близько 11 кг. На думку спеціалістів, Північне Причорномор'я за кількістю відкритих тут металургійних майстерень з численними матрицями періоду міді-бронзи не має собі рівних.
Мідь, що була основною складовою бронзи, плавили з руди, яку добували в копальнях. Залишки таких копалень виявлено, наприклад, в басейні річки Бахмут, притоки Сіверського Дінця поблизу міста Артемівськ. Біля сіл Мідна Руда, Климівка, Пилипчатине та інших і дотепер на поверхні збереглися котловани глибиною до 2-3 м, звідки була вибрана мідна руда, представлена тут мідистими пісковиками.
Бронзові знаряддя праці в житті населення відігравали досить помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні вироби. Поряд з бронзовими серпами, вістрями до списів досить широко використовувались і крем'яні знаряддя цього типу. З каменю виготовлялися також бойові сокири-молоти, зернотерки, прикраси тощо.
У бронзовому віці триває поглиблення суспільного поділу праці. У степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні пастухи поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, які розміщені досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів. А лісостепові племена займалися землеробством, яке набуло поширення орного в зв’язку з опануванням більш досконалих знарядь, виготовлених з бронзи. Поряд з кількома сортами пшениці, ячменю, культивувалися також льон, коноплі, горох, сочевиця. Розвивається садівництво. На розкопках виявлено кісточки вишні, сливи-угорки, насіння ріпи, цибулі, часнику та маку.
Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. Про це красномовно свідчать виявлені скарби дорогоцінностей і перші багаті поховання. Один такий скарб знайдено у 1912 р. поблизу с. Бородино Бессарабської губернії (тепер в Одеській області). Він містив 11 цілих і 6 фрагментованих предметів: два срібні вістря до списів, втулку від третього, срібний кинджал і чотири шпильки з ромбічною головкою, бронзові платівки від облямівки дерев'яної чаші, чотири кам'яних сокири-молоти і уламки п'ятої, три булави з нефриту, змійовика і алебастру. Частина срібних речей має позолоту. Кам'яні вироби гарної, досконалої форми, відполіровані до блиску. Такі речі в ті часи становили, безперечно, велику цінність. Цей скарб датується серединою II тисячоліття до н.е.
У бронзовому віці посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин. Доказами посилення влади чоловіка — патріарха в сім’ї і роді — є парні поховання чоловіка і жінки катакомбної культури, де засвідчено сліди насильницького умертвіння жінки. За бронзового віку почали частіше споруджувати малі за площею житла, де могла мешкати лише одна сім'я. Цей факт свідчить, напевно, про подальший процес виділення парної сім’ї в роді.
В бронзовому віці збільшується рухливість населення. Це час пересування і змішування племен, особливо в степових районах. Згадувана катакомбна культура змінила ямну в Північному Причорномор’ї, Приазов’ї та на значній території Лівобережної України, а на Сіверському Дінці і в Подніпров’ї в другій половині ІІ тис. до н.е її змінила так звана зрубна культура, яка поширилася на величезний степовий простір від річки Урал до Дністра.
Природно, що на всій території свого поширення зрубні племена вступали в контакт з місцевим населенням, внаслідок чого виникали нові культури. Так зрубна культура на території степового Правобережжя України породила сабатинівську культуру, а на Нижньому Дніпрі – білозерську культуру, хоча деякі з археологів не виділяють їх як окремі культури і вважають локальними відмінностями зрубної культури. Поселень зрубної, особливо сабатинівської і білозерськогої культур, значно більше, ніж катакомбних, що свідчить про осілий спосіб життя населення.
Бронзовий вік характеризується також багатьма військовими походами, в яких вирішальну роль зіграли скотарські племена під проводом своєї військової аристократії, що воювала на бойових колісницях, винайдених, як доводять, арійськими племенами мідно-бронзового віку. Могили воїнів-колісничих вражають величчю поховальних споруд та багатством речового супроводу. Племена катакомбної культури і культури багатопружкової кераміки першими оволоділи мистецтвом ведення бою на запряжених кіньми легких колісницях.
Показником доби стають контакти аріських племен Північного Причорномор’я і Приазов’я з Крито-Мінойським світом, започатковані під час воєнних походів степовиків на Балкани. Цікаво, що науковці порівнюють рівень розвитку сабатинівської культури з рівнем Мікенської Греції, але не всі припускають існування в них одних витоків, а у населення – одних предків. Численні поселення сабатинівців доходили до узбережжя Чорного моря, а розвинута металургія бронзи і поширення в них зброї засвідчують войовничу вдачу носіїв цієї культури. В 15-13 ст. до н.е. вони разом з населенням культури Ноа взяли участь у походах так званих “народів моря” на Східне Середземномор’я та в Єгипет і, розселяючись, могли досягти сучасної Сардинії.
Бронзовий вік – це також час виникнення великих етнокультурних утворенень. Наприклад, племена тшинецької і комарівської культур, що прийшли на зміну культурам шнурової кераміки в середині ІІ тис. до н.е., є прямими предками слов’ян, а арійські племена зрубної культури Лівобережжя дали історії знаменитих кімерійців – етнос, який став першим на території України, що згадується в писемному джерелі –“Одісеї” Гомера.
|
