Урочище Буркути – територія, покрита озерами, гаями, очеретяними чагарниками і луками. Швидше за все, саме це урочище і було вперше названо словом «Буркути». Припускають, що походження цього слова - тюркське. Точніше татарське: адже в цьому місці татари бували не раз і не два.

 

Урочище площею 5,2 тисяч га, знаходиться на Чалбаській (Виноградівській) арені Нижньодніпровських пісків. Центр цієї перлини природи розташований на межі Голопристанського та Цюрупинського районів. Природний ландшафт земель несільськогосподарського призначення - ось головна цінність таких місць, як Буркути.

 

 

 

За показниками біологічної різноманітності лісництво Буркути є мало не рекордсменом. Адже через поєднання самих різних ландшафтів - боліт, озер, лісів і піщаного степу - в цих місцях ростуть і мешкають набагато більше рослини і тварини, ніж на інших територіях тієї ж площі. І багато які з них рідкісні і зникаючі. І це справжнє багатство, гідне здивування і захоплення.

 

 

Рослинність тут представлена різнотрав’ям, а саме: переважають костриця Беккера, ковила дніпровська, келерія піскова, житняк Лаврінків, житняк пухнастоквітковий, гвоздика плоскозуба, цмин пісковий, молочай Сегієрів, дрік дніпровський, еспарцет дніпровський, чебрець дніпровський, юринея Пачоського. Проміжки серед рослин заростають мохами тортулою пісковою та цератодоном пурпурним, а також лишайниками – кладонією листуватою, целокаульоном степовим та ін.

 

Буркути є територією, на якій найкраще збереглися піщані кучугури.

 

Тут знаходяться т.зв. „Олешківські піски” — піщаний масив (арена), розташований за 30 км на схід від міста Херсон. Назва походить від старої (до 1925 р.) назви міста Цюрупинськ — Олешки.

 

Масив має розмір близько 15 км у діаметрі. Олешківські піски є найбільшим піщаним масивом у Європі. Складаються із безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх «кучугурами»), висотою близько 5 м, і негустою рослинністю.

 

Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбування льотчики з країн Варшавського договору. У зв'язку з цим було обмежено наукове дослідження регіону. До сьогодні у пісках знаходиться велика кількість снарядів, що не розірвалися.

 

Олешківські піски у нинішньому своєму вигляді з’явилися досить недавно. У низинах Дніпра піски існували завжди, але їх просування стримував покрив степової рослинності. У ХІХ ст. сюди почали завозити овець (один лише барон Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова, володів величезними отарами до мільйона голів) які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися. За словами П. Костичева, який вивчав Олешківські піски у 1880-х рр., не більше ніж за сто років до того часу Олешківські піски були суцільно закріплені рослинністю, місцями деревами. Думки, «ніби поява пісків відбулася від зміни кліматичних умов місцевості», Костичев вважає абсолютно голослівними («доказів цього немає ані найменших»). «Утворення сипких пісків і перепони до їх закріплення обумовлюються однією і тією ж і притому лише однією причиною: посиленим випасанням худоби.» В «Журнале общеполезных сведений» за 1837 рік указується, що площа лісів на пісках нижнього Дніпра, що складала у 1802 році більше 5 000 га до 1832 року впала практично до нуля.

 

Дослідні роботи по закріпленню пісків були розпочаті наприкінці XVIII сторіччя, але масштабного характеру набули у 1830—1840 роках у зв'язку з діяльністю по активізації лісорозведення міністра фінансів графа Канкріна та утворенням Олешківського лісництва. Період генерального межування та наділення селян землею (1859—1890 роки) став катастрофою для лісів, площа пісків значно збільшилася. Відновлення було продовжене тільки починаючи з 1920-х років. Зараз піски зупинено по краях величезними штучними лісами, загальна площа яких біля 100 тисяч гектарів. В регіоні діє Степовий філіал УкрНДІ лісоагромеліорації (УкрНДІЛГА), який розв'язує проблеми комплексного використання пісків, а також створення перешкод на шляху розширення пустелі.

 

Не зважаючи на те, що Олешківські піски часто називають пустелею, це не зовсім правильно. За температурним режимом та кількістю опадів їх можна швидше віднести до напівпустель. Тим не менше, кліматичні умови такі, що влітку пісок нагрівається до 75 градусів. Повітря над пісками прогрівається сильніше, тому влітку краплі дощу швидко випаровуються. Інтенсивність дощів (за деякими непідтвердженими даними) тут дещо менше, ніж в Херсоні, який знаходиться на іншому березі Дніпра. Хоча зараз піски стримуються лісами, іноді вони заносять околиці довколишніх поселень.

 

Основні фактори впливу на екологічну ситуацію в регіоні — зменшення площі лісу та зменшення шару піску. Зменшення площі лісу викликано вирубкою, пожежами, природною загибеллю соснових насаджень, нездатних до самовідтворення та може призвести до розширення піщаного масиву. З іншого боку, неконтрольоване використання піску для будівництва та розміщення сільськогосподарських об'єктів в регіоні призводить до зниження рівня ґрунтових вод та їх забруднення, що може позбавити мешканців регіону якісної питної води та негативно впливатиме на ліс.

 

Найбільші природні масиви стародавніх березових лісів залишилися саме в Буркутах. Значна кількість рослин – цінні лікарські рослини. На території Буркутів нараховується 52 види рослин, грибів лишайників, тварин, що занесені до світового Червоного списку, європейського Червоного списку, Червоної Книги України та Червоного списку Херсонської області. Зустрічаються природні породи берези дніпровської та дуба звичайного, деревина яких використовується як лікарська сировина. У великій кількості ростуть глід, шипшина, терен колючий та степовий. Херсонські ботаніки знайшли тут декілька незвичайних для степової зони видів орхідей, які ростуть далеко на півночі - в лісовій зоні. Справжньою сенсацією стала знахідка сфагнових мхів - мешканців Полісся. Значну площу займають луки та вологі біотопи. Це яскраво відображається у видовому складі та різноманітності тваринного, рослинного світу цього урочища.

 

Територія Буркути – місце розмноження мисливських тварин та птахів таких як кабанів, перепелів, сірих курорпаток, фазанів.

   

В Буркутах можна успішно розвивати майже всі напрямки зеленого туризму: пішохідні і кінні походи по Нижньодніпровським піскам (у тому числі екстремальні), більш спокійний сільський туризм з "експлуатацією" традиційної української кухні, різного роду екзотичні напрями зеленого туризму: фотоохоту, нагляд птахів, пошук рідкісних видів рослин і комах.

 

Поряд з Буркутами проходить залізниця, в тридцяти кілометрах на південь - морське побережжя. Отже утомлений від пасторальної ідилії турист може з'їздити на море. А потім знову повернутися "на хутір" і насолоджуватися тишею в оточенні приголомшливого ландшафту і абсолютно дикої природи.