|
І знову (про мову)
23 травня народним депутатом України Ю. В. Гнаткевичем було внесено законопроект із вже досить звичною назвою „Про внесення змін до Закону України „Про рекламу" (щодо мови)" (номер проекту 2558). Проектом вкотре з часу прийняття нової редакції Закону „Про рекламу" (2003 рік) пропонується змінити статтю 6 „Мова реклами". Цього разу бачення мовної складової реклами є, на перший погляд, дуже однозначним: „Мовою зовнішньої і внутрішньої реклами, реклам на транспорті на всій території України є виключно українська мова. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, з правого боку або нижче може бути вміщено меншим шрифтом його переклад будь-якою іншою мовою. Рекламні видання та блоки в друкованих засобах масової інформації незалежно від форми власності здійснюються лише українською мовою за винятком тих, що видаються національно-культурними товариствами. Рекламні ролики на телебаченні і радіо виконуються лише державною мовою.„ УРСР - FOREVER? Перше питання яке виникає у мене при прочитанні нового проекту: скільки ж можна намагатись уривчасто змінювати мовні вимоги у окремих законах замість того, або замінити (нарешті) Закон Української РСР „Про мови в Українській РСР"? Варто зазначити, що одночасно із названим законопроектом депутатом Гнаткевичем було подано ще 12 законопроектів про внесення змін щодо мови до різних чинних законів України. При цьому вказаний спеціальний закон залишається на 95 % незмінним з 1989 року. Я розумію, що багатьох наявна дещо невизначена ситуація цілком влаштовує, але з іншого боку варто враховувати, що ціною такої зручної невизначеності є як раз подібні законопроекти із усіма їх особливостями. Отже про особливості. НЕАДЕКВАТНІСТЬ ФОРМУЛЮВАНЬ Нажаль, більшість проектів останніх років, спрямованих на зміну рекламного законодавства характеризуються тим, що: 1) мають явно замовний характер (а тому залишать достатню кількість пробілів для „потрібного" застосування); або 2) є вкрай юридично недосконалими (а тому просто мало що змінюють). Цього разу проект зі своїми двома абзацами породив би (за умови його ухвалення Парламентом) цілу купу питань та суперечок з приводу його застосування через свої неадекватні формулювання. Так, необґрунтоване розмежування у одній статті 6-й понять державної мови і української мови цілком здатне викликати зайві роздуми на цю надто болючу тему. Враховуючи відсутність у законодавстві визначення терміну національно-культурні товариства, рівно як і однозначного порядку їх створення і функціонування, застосування запропонованого формулювання (Рекламні видання та блоки в друкованих засобах масової інформації незалежно від форми власності здійснюються лише українською мовою за винятком тих, що видаються національно-культурними товариствами) могло б мати досить неочікувані наслідки (у тому числі протилежні до тих, на які сподівався автор проекту закону). Крім того, звуження вимог щодо реклами у пресі до „рекламних блоків" (окрім „рекламних видань") може породити питання про порядок розміщення одиничних рекламних матеріалів не у форматі блоків. Обмеження щодо іншомовних теле- і радіо „рекламних роликів" явно не включає в себе інформацію про спонсора. Крім того, у кмітливих юристів телеканалів точно виникли б ідеї про розмежування рекламних роликів і анонсів, а оригінальний термін „виконувати ролики" також неодмінно породив би практику цілком правомірного застосування інших мов, поруч із (а то і замість) державною. ІНШІ НЕДОЛІКИ Схоже автор законопроекту не згадав історію із комерційними англомовними виданнями, які видаються в Україні, в контексті пропозиції заборонити іншомовну рекламу в пресі (за винятком видань, „що видаються національно-культурними товариствами"). ПРО ЩО ЗАБУЛОСЯ Цікаво, що у запропонованому проекті відсутнє спеціальне регулювання стосовно торговельних марок (знаків для товарів і послуг), що, на перший погляд, можна було б сприймати як відсутність обмежень чи заборон для адекватного відображення ТМ у межах реклами (тобто у вигляді, в якому їм надано захист). Варто також додати, що мовне питання взагалі не зачіпає рекламу в Інтернет та заходи рекламного характеру, які як завжди випали з кола об'єктів регулювання. Відверто кажучи, при всій повазі по пана Гнаткевича, як фахівця у сфері філології, я щиро сподіваюсь на відхилення проекту закону в запропонованому вигляді. Ну і, як завжди, шкода, що законотворці ігнорують попередній досвід колег. А питання мови реклами, між іншим, не перестає бути актуальним через реальну відсутність чіткого правового регулювання і суперечливу практику (особливо у окремих регіонах і при розповсюдженні реклами окремими рекламними засобами).
Борис Даневич
|