|
Цікаво, що уряд не запровадив диференціацію плати за газ відносно розміру міських квартир, бо тут реально "бабла не зрубаєш". Та й немає ніякої можливості "відрубати" йому опалення. Так що власники квартир а-ля Сюзанна Станік від диференціації не постраждали...
Зате власника приватного будинку легко примусити платити будь-які гроші за газ, хоч авансом, хоч в подарунок, бо відключити йому газ практично дуже просто. Особливо обурює діапазон третьої категорії. Виходить, що однакову ціну повинні платити споживачі 6 тисяч кубів та 12 тисяч. Наприклад, велика родина того ж Миколи Івановича і, скажімо, сім'я з трьох осіб якогось заступника міністра, який на трудові, звісно, доходи звів на березі Дніпра під Києвом невеличкий котеджик під 500 метрів загальної площі на суму в 2-3 млн доларів, та ще й користується немалою квартиркою у Києві, яку держава надала йому безплатно. На практиці це виглядає наступним чином: родина Миколи Івановича, яка живе вшістьох, платить за газ по тому самому тарифу для багачів, що й дружина Януковича, яка проживає одна в Донецьку в двоповерхових котеджах з гаражами та саунами, так само, як Юлія Тимошенко, яка орендує (?) будинок на двох з чоловіком в фантастично дорогій Конча-Заспі, як Віктор Ющенко, що має справжній палац в Безрадичах. По цьому самому тарифу платять сусіди через будинок Миколи Івановича, що живуть в старезній довоєнній хаті, яка гріє свої старі кості теплом, якого би вистачило на втричі більшу площу. А далі по вулиці в будинку з мансардою, ще одна велика родина – три сім’ї з двома малими дітьми. Там вкладаються в другу категорію завдяки газовій колонці для нагрівання води, що зламалася кілька років тому, наче знала, яке щастя це буде для господарів у 2007 році.  | | Будинок Ющенків у Безрадичах |
Цікаво, що 17 січня віце-прем'єр-міністр Андрій Клюєв на прес-конференції в уряді повідомив, що уряд прийняв рішення розширити шкалу диференціації роздрібних цін на природний газ для населення залежно від річного обсягу споживання із чотирьох до семи діапазонів.
"Практика показала серйозні зловживання, тому робимо шкалу набагато точніше", – сказав він. | | фото Дима Богданов/ОБОЗ |
За словами Клюєва, нові діапазони диференціації цін будуть наступними: до 2,5 тис. куб м газу на рік; від 2,5 до 4 тис. куб. м газу на рік; від 4 до 6 тис. куб. м газу на рік; від 6 до 8 тис. куб. м газу на рік; від 8 до 10 тис. куб. м газу на рік; від 10 до 12 тис. куб. м газу на рік і понад 12 тис. куб. м газ на рік.
Клюєв також відзначив, що газопостачальні компанії, відповідно до рішення уряду, будуть установлювати роздрібні ціни для абонентів залежно від обсягів фактичного споживання не торік (виходячи зі споживання протягом аномально холодних січня-лютого 2006 року), а у 2005 році.
Все це звісно дещо виправило б ситуацію в бік елементарної справедливості, якщо б це не були просто балачки. На Донбасі кажуть: "Пацан сказал – пацан сдєлал". В цьому випадку так не сталося. Уряд відповідне рішення не ухвалив, – "прогнав порожняк". Можливо тому, що це значно б зменшило надходження грошей від "розкуркулених" селян, жителів передмість та містечок, яких змушують "допомагати бідним"… Якщо озброїтися елементарною арифметикою, політика ціноутворення в газовій сфері дивує. Наприклад, Україна самостійно видобуває близько 19 млрд. куб. м. газу, який, за розповідями наших посадовців, витрачається на потреби населення. Ціну цього газу багато разів озвучувала Юлія Тимошенко це 275 грн. за куб. м. Всього ж населення споживає 34 млрд. кубів блакитного палива. Отже, якщо взяти українській газ і російський по ціні 130 доларів й злити в одну каструлю, то вийде, що газ для населення мусить коштувати приблизно 400 гривень за тисячу кубів. Однак підприємствам комунальної енергетики НАК "Нафтогаз" продає блакитне паливо по ціні 686 грн., а для приватного споживача (середня ціна між 1 та 2 категорією) за 400 грн. Отже, тарифи встановлені на такій межі, що у держави немає особливої потреби доїти сільських "куркулів", виставляючи всім без розбору ціну в 980 грн. Цікаво, що згідно з документами НКРЕ в склад ціни газу для населення входять витрати на транспортування та зберігання газу в підземних сховищах. Звісно, наша газотранспортна система вимагає багато коштів на реконструкцію та ремонт, але навіщо тоді плата за транзит газу? Його не вистачає на всі потреби? А чому тоді в України найнижча плата за транзит, чому український споживач повинен платити замість нашого північного сусіда? Звісно, існує така проблема, як заборгованість населення в розрахунках за газ. Наприклад, в тому ж Бориспільському районі, як розповів "Обозревателю" головний бухгалтер філії "Київоблгазу", надійшло від споживачів майже 20 млн. грн, а заборгованість – близько 7 млн. грн., це трохи більше 25 відсотків. Але при ціні 686 грн. за тисячу кубів газу для комунальних підприємств це не фатально, бо в цю ціну завчасно заклали борги. А "пільговиків", певно, покликані перекривати збори від "куркулів" та підприємств. Отже, НАК "Нафтогаз" має умови для прибуткової роботи, попри всі розмови про банкрутство та "крокодилячі сльози". Кореспондента "Обозревателя" нещодавно дуже втішили такі "крокодилячі сльози" голови правління "Укргаз-Енерго" Ігоря Вороніна. В розмові з Президентом України, коли він скаржився, що у компанії, яка є посередником у продажу газу підприємствам, рентабельність лише 2%. Невже цього мало для кампанії, яка сама цей газ не народжує, а для транспортування використовує державну газотранспортну мережу?
Газова сфера завжди була місцем, де окремі особи, близькі до влади, швидко та легко збагачувалися. Саме тому цій галузі завжди не вистачало прозорості. Найгірше, що для тих, хто сьогодні робить гроші в газовому бізнесі, схоже, дуже важливо, щоб в Україні не були впроваджені новітні технології енергозбереження, щоб обсяги споживання газу не зменшувалися. Адже від них залежить розмір "навару". Отже збереження такої системи є відчутним гальмом у поступу нашої країни до менш енергоємної економіки та більш ощадливого комунального господарства. І таке становище, руйнівне для країни в цілому, і болісне для простих людей, "маленьких українців" – вигідне лише окремим особам і кланам, які годуються за рахунок того, що зуміли "присісти" на газові труби та вентилі. | |
До речі, 1991 року за споживанням газу Україна посiдала ІІІ мiсце в свiтi – за США та Росією. З тих пір використання блакитного палива зменшилося на третину, але все одно є невиправдано високим. Якщо взяти витрати газу на потреби населення, то виходить, що на кожного споживача блакитного палива, навіть немовля, в Україні припадає близько однієї тисячі кубів на рік. Родина Миколи Івановича, що живе вшістьох, використовує свої шість тисяч для опалення двоповерхового будинку. А що шістьма тисячами кубів опалюють сім'і, що живуть вшістьох в двокімнатній квартирі? Ясно що – трохи своє помешкання, трохи землю, трохи повітря. Такий вже у нас стан комунальної енергетики. Невиправдано висока ціна на газ для комунальних підприємств свідчить, що хтось не зацікавлений в їх модернізації. Адже нинішня тарифна політика кладе ці підприємства на лопатки.
Так само комусь, мабуть, дуже вигідна саме така диференціація цін. Когось зовсім не хвилює, що вона не стільки збільшить надходження до "Нафтогазу", скільки опосередковано вдарить по модернізації індивідуальних опалювальних систем. Адже тітка Оля, чий довоєнний будинок "їсть" більше 6 тисяч кубів на рік, не побіжить міняти котел й утеплювати будинок, бо подвійний тариф у неї держава вимагає в будь-якому випадку, навіть якщо їй вдасться зменшити споживання.
Отож, вона піде оформляти субсидію й залишить "Нафтогаз" з носом. Буде платити 15 % й спалювати газ у величезних обсягах. А родина Миколи Івановича збирається підтримувати тепло в хаті за допомогою електронагрівальних приборів, щоб вкластися у потрібний обсяг. Так зроблять і тисячі інших родин… Існує інша схема диференціації. Справедлива схема, за якою споживачі великих обсягів газу справді поділилися б грошима з бідними. Дуже цікаво, чому уряду вона здалася невигідною. Це схема, коли "тариф на багатство" включили би в надлишок споживання.
Наприклад, споживач купує до 6 тисяч кубів на рік по ціні 480 грн., а сьому, восьму чи дев’яту тисячу по ціні 200 доларів, чи 300 доларів чи навіть 400. Тоді б Микола Іванович не обурювався. Він мав би свободу вибору: чи трохи померзнути, чи утеплювати будинок, чи міняти котел і таким чином вкластися у норму, чи докупити кілька сотень кубів. Перепалив би понад норму 500 куб. м. і заплатив би за них 100 чи 200 доларів, а не 700, як з нього вимагають тепер. Не заплатиш, в будь-який момент приїдуть газовики й відключать газ. А заплатиш аванс, не має жодної впевненості, що ці гроші будуть зараховані в наступному році. Це теж реальність – люди не вірять ані державі, ані тим, хто замовляє музику в газовій сфері. Люди вважають те, що відбувається на цьому терені, насиллям і грабунком під диктат держави. Цікаво, кому особисто підсолоджує життя аванс за газ, який вимагається від окремої категорії громадян: керівництву "Нафтогазу", куди стікаються ці кошти, чи певним членам уряду, які були авторами цієї безглуздої постанови? Чи, може, вони покликані завдяки якимось хитромудрим схемам наповнити якусь партійу скарбничку, – з миру по нитці, партії – на вибори? А особливо цікаво, за яким тарифом посадовці, що придумали таку диференціацію, платять за газ в своїх численних індивідуальних помешканнях? Тетяна ЧОРНОВІЛ
Вернуться назад
|