‹‹   Попередня    Головна    Наступна

Віталій РУСАНІВСЬКИЙ

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

КИЇВ
2001

ЗМІСТ

До читачів

Передмова

Давньокиївська літературна мова

Літературна мова післямонгольської доби (друга половина XIII — XVI ст.)

Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.)

Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості

Українська мова як інструмент реанімації національної свідомості

Т. Шевченко — реформатор української літературної мови

Розширення функціональних меж української мови

На зламі віків

Часи української державності і бездержав’я         (2)

Висновки

Список скорочень

Список рекомендованої літератури

Покажчик імен

РУСАНІВСЬКИЙ Віталій Макарович — доктор філологічних наук, професор, академік НАН України, радник дирекції Інституту мовознавства HАНУ, голова Українського комітету славістів і наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності». Тривалий час працював заступником директора і директором Інституту мовознавства, очолював Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України. Автор численних праць з українського, слов’янського і загального мовознавства. Працює над проблемами граматики, лексикології і лексикографії, правопису, історії української мови, стилістики й культури мови.

У пропонованому читачам підручнику викладає цілком оригінальну, сперту на численні лінгвістичні і літературні джерела, історію української літературної мови.

Русанівський В.М. Історія української літературної мови. Підручник. — K.: АртЕк, 2001. — 392 c.

ISBN 966-505-041-9

Рецензенти: д-р філол. наук Н.Ф. Клименко, канд. філол. наук В.М. Передрієнко

Якою була функціонально перша українсько-руська літературна мова? Звідки вона прийшла? Які були в ній стилі і яка була між ними відмінність? Ви знайдете відповіді на ці питання в пропонованому підручнику. Далі ви довідаєтесь, як старослов’янська мова, що нею починалася українсько-руська писемність, поступово перетворюється в староукраїнську і дістанете відповідь на таке непросте запитання: чому староросійська літературна мова, яка живилася тими ж джерелами, що й старослов’янська, утвердилася як літературна, а староукраїнська занепала. Висвітлюються тут і початки зародження нової української літературної мови, і боротьба за розширення її функціональних меж у XX ст.

Для студентів-філологів, викладачів вищих навчальних закладів, може бути корисним учителям, письменникам, старшокласникам, усім, хто цікавиться історією рідної мови.

ПРИМІТКА ДО ЕЛЕКТРОННОЇ ПУБЛІКАЦІЇ.
З технічних причин передаємо слов’янські букви так: Ж — "юс великий", А — "юс малий", ıа — "а йотоване", ıє — "єсть йотоване", Ђ — "ять".

Див. також:

Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків, 2002 (фраґменти).

З енциклопедії "Українська мова". Київ, 2000.

Іван Огієнко. Історія української літературної мови. Київ, 2001 (за вид. Вінніпег, 1949).

Історія української культури. Київ, 2001.Том 1. Мова, Літературні мови Київської Русі, Мовознавство

Історія української культури. Київ, 2001.Том 2. Мовний код культури.

‹‹   Попередня    Головна    Наступна