Попередня     Головна     Наступна

СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ МОВИ — цілісна й найчисельніша група слов’янських мов у Сх. Європі, до складу якої входять укр., рос. та білорус. мови. Виникли на основі близькоспорід. тер. східнослов’ян. говорів (6 — 9 ст.), які в процесі консолідації набули рис, що стали спільною ознакою сучасних С. м. До цих рис належать: сполуки цв-, зв- перед Ђ (< оі); зміна сполучень dj, tj в ж, ч; втрата проривних приголосних у групах dl, tl; наявність вторинного л у кол. сполученнях губних приголосних з j; повноголосся (зміна спільнослов’ян. сполук типу tort, tolt, tert, telt у повноголосні torot, tolot, teret, telet); втрата носових голосних о^н > у, ę > ‘а; заміна музичного наголосу експіраторним; зміна поч. сполучення je перед наступними і, е в о; втрата двоїни; занепад простих минулих часів дієслова — аориста й імперфекта та ін. Спільний давньорус. період у східнослов’ян. говорах закінчився із занепадом зредукованих ъ, ь (див. Редуковані голосні), який відбувався протягом 11 — 13 ст. у східнослов’ян. діал. ареалах не синхронно. Неоднакові наслідки цього процесу засвідчили початок самост. історії окр. С. м.

Найістотніші відмінності між сучасними С. м. на фонет. рівні такі: акання в рос. і білорус. мовах і відсутність його в укр. мові; злиття етимол. ы, і в й в укр. мові при первісних ы, і в рос. та білоруській; різні умови переходу е (< е, ь) в о перед твердими приголосними (після м’яких перед твердими приголосними і в абс. кінці слова під наголосом у рос. та білорус. мовах, тільки після шиплячих і j незалежно від місця наголосу в укр. мові); вибуховий задньоязиковий приголосний g в рос., фрикативний [γ] в білоруській і фарингальний [h] в укр. мові; рефлексація давнього Ђ переважно як е в рос. та білорус., як і й дифтонги в укр.; різна історія голосних у нових закритих складах: збереження давніх о, е в рос. і білорус. (рос., білорус. конь, стол; рос. семь, печь; білорус. сем, печ), перехід їх в і в укр. (кінь, стіл, сім, піч); різна вимова дзвінких приголосних у кінці слова (оглушення їх у рос. і білорус. при збереженні дзвінкості в укр.); рефлекси слабких зредукованих ъ, ь у позиції після плавних сонорних типу trbt, th>t, trbt, tlbt та сильних зредукованих ъ, ь перед j, і як о, е в рос. (дрожать, глотать, греметь, слеза; крою, мою, рою, слепой), и в укр. (дрижати, глитати, гриміти; крию, мию, рию, сліпий), ы в білорус, (дрыжаць, глытаць, грымець; крыю, рыю, мыю, сляпы); перетворення у давніх сполученнях типу tъlt, tьlt, tolt та в суфіксі -лъ у дієсловах мин. ч. ч. p.: збереження л у рос. (волк, толстый, шелк, молчать; знал, ходил), зміна л > у в укр. (вовк, товстий, шовк, мовчати; знав, ходив) і в білорус, (воўк, тоўсты, шоўк, маўчаць; знаў, хадзіў); палаталізація приголосних з, с, ц у суфіксах -ський, -зький, -цький і диспалаталізація їх перед е, и в укр., відсутність цих явищ у рос. і білорус. мовах; асиміляція j в інтервокальній позиції поперед, приголосним і подовження його в укр. і білорус. мовах (укр. збіжжя, зілля, життя, суддя, ніччю; білорус. збожжа, зелле, жыццё, суддзя, ноччу), збереження давніх сполучень -ьje, -ьja, -ь)и в російській (судья, житие, ночью); диспалаталізація губних в абс. кінці слова в укр. і білорус. мовах (укр. голуб, кров, сім; білорус. голуб, кроў, сем), збереження їхньої палатальності в російській (голубь, кровь, семь); надпалатальність д’ і т’ тільки у білорус, мові, що зумовила виникнення дзекання і цекання (дзень, жолудзь, цесны, чытаць) і т. ін. На грамат. рівні С. м. відрізняються наявністю клич. в. в укр. мові, збереженням його решток у білорус. і відсутністю у рос. мові, закріпленням давнього закінчення -ові/-еві у дав. в. одн. іменників ч. р. в укр. мові (братові, синові, ткачеві), закінчення -у в цих формах у рос. мові; набуття старослов’ян. форм дієприкметників на -щий рос., втрата їх укр. і білорус, мовами; відпадіння кінцевого -т у дієсловах 3-ї ос. одн. теп. ч. в укр. та білорус. мовах (укр. знає, пише, читає; білорус. ведае, піша, чытае), збереження його в російській (знает, пишет, читает); наявність синтет. форми майб. ч. дієслів в укр. мові (писатиму, ходитиму), відсутньої у рос. і білоруській; уживання пасивних дієприкметників теп. ч. з суфіксом -м- у рос. і білорус. мовах (рос. изучаемый, читаемый; білорус, вывучаемы, чытаемы), занепад їх в укр. мові.

Діал. диференціація сучас. С. м. багатша і відбиває особливості етно- та глотогенезу сх. слов’ян: у рос. мові виділяються протиставлені пн. й пд. наріччя зі смугою перехідних середньорос. говорів, укр. мова складається з давніх пн., пд.-зх. і значно пізнішого пд.-сх. наріч, білорус, мовна територія поділяється на пд.-зх. наріччя, споріднене з пн. укр., пн.-сх. наріччя і середньобілорус. говори, які поєднують у собі діал. особливості обох наріч. Розвиток східнослов’ян. літ. мов пройшов два етапи: староукр., старорос. і старобілорус. писемно-літ. мови (13 — 18 ст.) базувалися на давньорус. літ. традиціях, а нові літ. мови виникли у 18 — 19 ст. на нар. основі, з неоднаковим використанням поперед. писемних традицій. Сучасна укр. літ. мова розвинулась на нар. основі середньонаддніпр. говорів, відображених у творчості І. Котляревського й особливо Т. Шевченка, з урахуванням найважливіших рис староукр. літ. традиції. Сучасна рос. літ. мова формувалася протягом 18 — поч. 19 ст. (творчість О. Пушкіна) шляхом синтезу елементів живого нар. мовлення і традиц. книжно-літ. мови з помітним церковнослов’ян. струменем, а сучасна білорус. літ. мова, формування якої почалося в ост. чверті 19 ст. на основі центр. білорус. говірок у повному відриві від старобілорус. мовно-літ. традицій, стала на твердий шлях розвитку тільки в 20 ст. (творчість Янки Купали і Якуба Коласа).

Г. П. Півторак

Попередня     Головна     Наступна