Київський Музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенків уперше представив у своїх залах експозицію двох усесвітньо відомих серій робіт іспанського художника Франсіско Гойї «Капрічос» (80 гравюр) і «Лихоліття війни» (стільки ж).

Ці дві серії робіт іспанського гротеску музей придбав ще в 1941 році в українського художника Михайла Шаронова (зберігся єдиний акт купівлі-продажу робіт). Архіви Шаронова поки не знайдені. Відомо тільки, що він відбувся як художник, свого часу був професором, якийсь час навіть ректором художнього інституту…

Та чому музей показує цю експозицію в повному обсязі лише тепер?

Перші роботи іспанського майстра демонструвалися ще в 1946 році. Правда, тоді вибрали «найзрозуміліші», соціально спрямовані та «помірковано страшні» аркуші.

Гойя. Автопортрет

Ну а в 80-ті у музею не було експозиційних площ. Востаннє ханенківська виставка Гойї експонувалася в 1997-му, але теж «із купюрами» — відібрали всього 67 творів. І тільки в 2006-му, коли в музеї відкрилися два виставкові зали, співробітники розпочали роботу вже над нинішнім проектом.

Виставка представлена так, немов свої роботи демонстрував сам художник. Тобто не в порядку створення. Певне, для майстра це важило багато.

Експозиція розпочинається серією гравюр «Капрічос» (1797—1798). У перекладі — «фантазія». Мета її — показати зло, яке править світом. Завідуюча відділом графіки Музею ім.Ханенків Олена Шостак розповідає:

«Навіщо їх ховати»

— Гойя — фігура загадкова. У середині 90-х XVIII століття він, виходець із низів, досяг усього, чого могла досягти людина його кола. Народився Гойя в маленькому селі неподалік від Сарагоси. Його мати, дочка збіднілого дворянина, одержала там невеличку ділянку землі, яка не приносила доходу. А оскільки в ті часи іспанські дворяни не мали права займатися ремеслами та обробляти землю, то від титулу потрібно було відмовитися. І батько Гойї почав працювати позолотником... Перші кроки художника були дуже важкими. Лише потім він досягає вершин в іспанському суспільстві: стає директором академії; його приймає сам король Карл III, запрошуючи на вечерю. А це дуже високо піднімає реноме художника.

Потім в Іспанії настає криза. Карл III вмирає, трон обійняв його син Карл VI, не наділений ні мудрістю, ні талантами свого батька. Починається період реакції. Гойя в цей час переносить важку та не зовсім зрозумілу хворобу. Однак, пройшовши всі випробування, художник створює новий стиль у мистецтві. Якщо раніше його знали як автора парадних портретів, дуже модних в іспанському суспільстві, то в серії «Капрічос» художник проходить по всіх верствах суспільства викривальним пензлем…

«Не репетуй, дурненька!»

Спочатку зло показане як маскарадне, усім знайоме, не надто страшне. Крім авторського підпису, — під кожною гравюрою ще три коментарі. Перші два мало відрізняються одне від одного. А от третій за радянської влади ніколи не афішувався, оскільки був «абсолютно аморальним». Ці коментарі написані в 1808-му одним французом.

Ось наречена, котра бере шлюб із розрахунку, добре розуміючи ступінь своєї розбещеності… Про це свідчить огидна маска в неї за спиною. «Матусин синок», із якого нічого путнього не вийде. Коментар: «Невдале виховання, потурання роблять дітей впертими, вередливими і гордими, жадібними, ледачими, нестерпними. Вони виростають, але так і залишаються недоумками. Такими, як і цей матусин синок». «Бука йде» — нерозумна мати хоче налякати дитину, але насправді лякається сама. «Одне одного варті» — і дама, і кавалер намагаються одне одного обдурити. Коментар: «Фаворит королеви, який став першим міністром у ті часи, коли він був тільки охоронцем. Тоді всі з нього глузували. Ця гравюра зображує побачення, яке підготували дві свахи. Тепер вони сміються з цієї парочки, хоча й роблять вигляд, що моляться».

Тема падіння жінки відтворена на багатьох гравюрах Гойї. Як наречена, котра, жертвуючи собою, виходить заміж за потвору. Або дівчина поїхала з дому, розбагатіла, повернулася і, проходячи повз огидну жебрачку, не впізнала в ній свою матір.

«В них уже є, на що сісти»

А от і комічна гравюра «У них є на що сісти» — жінки зі стільцями на голові. Тобто голову ці особи використовують зовсім не за призначенням.

«Це називається читати» — деякі сановники читають важливі державні документи у той час, коли їм підстригають нігті…

У серії «Капрічос» також представлені роботи, на яких зображені різноманітні чудовиська, різна погань…

— Щодо серії «Сон розуму породжує чудовиськ» думки відвідувачів розділилися, — каже Олена Шостак. — Хтось стверджує, що це все похмуро. Хтось, навпаки, переконаний, що це потішно.

Є версія, що стимулом для створення гравюр «Підстригати пазурі» і «Кажуть, що це королева» художнику послужила баламутна придворна дама герцогиня Альба. На одній із гравюр вона витає над трьома відьмами. Коментар: «У деяких осіб у голові стільки горючого газу, що вони здатні злетіти без допомоги відьом».

У наступному залі музею подані «Лихоліття війни» (1808—1820).

— Ми свідомо розбили виставку на дві частини, — пояснює пані Шостак. — Навіть найстрашніші гравюри ми намагалися розмістити, скомпонувати у певному місці залу. Відомо, що єдиний надрукований авторський примірник «Лихоліття війни» Гойя подарував своєму другові Сенау Бермудесу і поїхав до Бордо. Вперше серія була видана Академією Сан Фернандо лише після смерті художника в 1863 році. Та всі видання з авторських дощок вважаються справжніми. До речі, по ходу цієї експозиції ми попереджаємо, що ці роботи небажано дивитися дітям до 16 років. Адже художник показує не героїзм наполеонівських солдатів, а страждання, біль, трупи…

Більша частина робіт у цій серії присвячена війні іспанського народу з французькою армією. У 1808 році під приводом спільного походу до Португалії Наполеон увів французькі війська в Іспанію, аби посадити на королівський престол свого брата Жозефа... Однак іспанці не бажали, щоб ними управляли іноземці. Повстання швидко охопило всю країну й тривало шість років. Регулярній французькій армії протистояв народ. Це привело до жорстокої війни без правил. Рідне місто Гойї Сарагосу французькі війська двічі брали в облогу. Вперше влітку 1808-го бойові дії завершилися перемогою іспанців. Тоді ж захисники міста запросили художника написати портрет генерала Палафонеса, який очолив оборону. Під час цієї поїздки в Сарагосу Гойя на власні очі побачив наслідки війни…

Серія розпочинається з зображення героїчної оборони міста — «Зі здоровим глуздом і без нього». Гравюра «Передчуття того, що має статися» — фігура, яка виражає невимовний розпач.

Кілька робіт присвячені ролі жінки у війні. «Яка мужність!» — так назвав Гойя офорт, на якому показаний справжній факт: тендітна жінка Агостіна Доменіч змінила біля гармати убитих чоловіків… Подальші сторінки фіксують вакханалію насильства — страти, тіла убитих, катування, наругу над тілами («Героїчний учинок! З мертвими!», «Це погано», «Хіба для цього ми були народжені?»). У роботі «Немає ніякого порятунку» зображена сцена розстрілу. На першому плані — умираючі, обм’яклі тіла жертв. А образи катів на задньому плані нагадують роботів, якусь механічну масу, що стріляє в умираючих людей. Гойя рельєфно показує, як війна позбавляє людей елементарних уявлень про моральність. Коли з мертвої людини знімають останню сорочку, коли поранених збирають, наче дрова: «Врятують, як і інших». На наступній гравюрі — тіла і камені: межа, коли жива природа переходить у мертву, стирається.

Один із найбільш виразних листів — «Неможливо бачити це». Ми не бачимо тих, хто відправив людей у печеру, ми не бачимо тих, хто їх зараз убиватиме, але розуміємо, що доля їх уже вирішена…

Багато хто із сучасників Гойї зображували війну виключно як героїзм. Коли це була загибель, то обов’язково загибель Героя. «Я бачив це… І це теж» — художник коментує події очима очевидця.

Частина серії «Лихоліття війни» присвячена голоду 1811—1812 років. Художник пережив ті жахливі часи в столиці. Гравюра «Жорстока доля»: мати загинула і зрозуміло, що її дитину чекає та сама доля. «Здорові та хворі»: лікарня, де ті та інші змішалися воєдино. «Вони іншого роду»: багачі байдуже проходять повз виснажених від голоду жебраків. «Везуть на цвинтар»: двічі в день вулицями Мадрида їздили вози та підбирали тіла мертвих…

…На гравюрі «Проти загального блага» зображено упиря, який придумує закони для людей. А закінчується серія 79-ю гравюрою «Правда померла» («правда» зображена у вигляді мертвої жінки, яку хто оплакує, а хто відспівує) і 80-ю гравюрою, де поставлене риторичне запитання: «Вона воскресне?»...

А ось цього не знає ніхто.