Проведене дослідження показало, що передбачений Законом України "Про боротьбу з корупцією" інститут притягнення за корупційні діяння лише до адміністративної відповідальності не став ефективним засобом боротьби з цим явищем. Так, правоохоронними органами за 2006 рік спрямовано до суду 5,9 тисячі протоколів по корупційних діяннях. За результатами їх розгляду до відповідальності притягнуто понад чотири тисячі осіб, з них понад 70 відсотків державних службовців 5-7-ої категорій та депутатів місцевого рівня.

Прийнята Концепція боротьби з корупцією на 1998 -2005 роки, на жаль, не змогла створити і реалізувати відповідні організаційно-правові механізми реалізації цього закону. Про слабкість превентивного впливу концепції свідчить той факт, що і дотепер не підбиті підсумки її виконання.

Через два роки парламент знову наголосив, що організована злочинна діяльність корумповано зрощених із суто кримінальними елементами вищих посадових осіб за останні роки набула реальної загрози конституційним основам державного ладу в Україні, стала негативно впливати на внутрішню, а також зовнішню політику держави та її сприйняття у цивілізованому світі.

У зв'язку з тим, що стан справ не змінювався на краще, парламентом у жовтні 2005 року ще раз було розглянуто питання про стан боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Вивчення цієї проблеми показало, що діяльність вітчизняних правоохоронних органів у сфері боротьби з цим різновидом корупції продовжує залишатися малоефективною, здійснюється здебільшого формально і проводиться стосовно дрібних хабарників у системі охорони здоров'я, освіти, житлово-комунального господарства, а суми хабарів, як відомо, тут становлять не більш як 300 грн.

Так, міністр внутрішніх справ України В. Цушко 23 лютого 2007 року на пленарному засіданні Верховної Ради України наголосив, що із засуджених у 2005 році 734 осіб за вчинення злочинів цієї категорії міру покарання, пов'язану з позбавленням волі, застосовано лише до 30. При цьому слід зазначити, що із 18 екс-голів облдержадміністрацій, стосовно яких були порушені кримінальні справи, жодного не притягнуто до кримінальної відповідальності. Всього за 2005-2006 роки було порушено понад 500 резонансних справ стосовно високопосадовців за вчинення посадових та інших корисливих та злочинів у сфері службової діяльності, вину яких так і не доведено досі.

Останнім часом набуває стійкого характеру корупційне забезпечення організованої злочинної діяльності у сфері економіки. Окремі потужні угруповання, організації за допомогою корумпованих зв'язків активно використовують відповідні державні структури у пограбуванні надр, реекспорті енергоносіїв, привласненні земельних ресурсів та інвестуванні "брудних капіталів", відмитих через офшорні зони.

Слід також відзначити суттєве підвищення рівня корупційного супроводження контрабанди, розкрадань бюджетних коштів за рахунок незаконного відшкодування податку на додану вартість, перерозподілу власності та земельних ресурсів шляхом застосування нових форм вимагання та розкрадання.

Проведене дослідження цієї проблеми дає підстави зробити деякі висновки.

По-перше, потрібно розв'язати проблеми правового забезпечення. Серед них потреба якомога швидше приступити до наведення ладу в понятійному апараті вітчизняного антикорупційного законодавства. З урахуванням міжнародного досвіду та результатів проведеного нами дослідження вважаємо за необхідне запропонувати єдине поняття щодо такої особи. Це державна посадова особа, яка внаслідок обрання чи призначення обіймає посаду в органі законодавчої, виконавчої або судової влади, місцевого самоврядування та виконує відповідні організаційно-розпорядчі функції.

По-друге, потрібно розв'язати організаційні проблеми. Внаслідок відсутності в країні єдиного антикорупційного органу, низького рівня координації та чисельності суб'єктів боротьби з корупцією, слабкої підтримки їх діяльності з боку громадськості ми спостерігаємо недостатню ефективність антикорупційних зусиль. Так, тільки в системі МВС та СБ України десять служб на центральному, обласному та міському рівнях борються з корупцією. У той же час, незважаючи на гостру потребу, в існуючий державній статистиці не відображається роль і місце у сфері протидії корупції органів державної митної та Прикордонної служб України. Відсутність належного контролю за виконанням концепції та вищезгаданих постанов Верховної Ради України, інших нормативно-правових актів призвела до того, що здійснені відповідними органами заходи жодним чином не сприяли подоланню корупціїзації держави, характерною сучасною тенденцією розвитку якої є подальше зростання її масштабів.

Сучасний стан і тенденції розвитку корупції в Україні та відповідний зарубіжний досвід протидії цьому явищу в провідних країнах вимагають формування погодженої на вищому рівні державної антикорупційної політики. Президент України своїм указом затвердив Концепцію подолання корупції в Україні та вніс на розгляд Верховної Ради України проект шести законів з цієї проблематики. На цей час Верховною Радою України ратифіковані "Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією", "Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції" та "Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією". Проекти ще трьох законів України "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" та "Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення" доопрацьовані Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією і прийняті за основу.

На даний час за дорученням Прем'єр-міністра України Кабінет Міністрів завершує розробку відповідного плану дій по виконанню Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності". Важливим аспектом плану має стати налагодження взаємодії із засобами масової інформації, громадськими організаціями та рухами, вітчизняними і закордонними неурядовими організаціями при реалізації державної антикорупційної політики.

Крім того, структура побудови плану дій повинна відповідати основним напрямам антикорупційної діяльності, що визначені в Стратегії національної безпеки України, затвердженої указом Президента України від 12.02.2007 N105.

У зв'язку з визнанням того факту, що правоохоронні органи України в їх нинішньому стані неспроможні здійснювати надійний захист прав і свобод людини і громадянина, ефективну боротьбу із злочинністю, зокрема організованою, криміналізацією економіки, корупцією, необхідно якнайшвидше приступити до створення унаслідок реформування цієї системи незалежного антикорупційного органу. Це дасть можливість, зокрема, подолати відомчі бар'єри, об'єднати зусилля державних органів, насамперед оперативних підрозділів, у напрямі попередження, виявлення та припинення корупції, як найнебезпечнішої загрози національній безпеці України.

Ми впевнені, що антикорупційна політика та діяльність антикорупційного органу будуватимуться на принципах верховенства права, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності, яка сприятиме участі суспільства в її реалізації.

Олександр ДУЛЬСЬКИЙ, керівник управління проблем боротьби з корупцією апарату Ради національної безпеки і оборони України, професор, кандидат юридичних наук, полковник міліції

"Урядовий кур'єр" 2007.04.06