Мапа сайту
|
Укр
Рус
Eng
|
|
||||||||
Історія сільської дівчинки з ЛуганщиниЦя історія стала відома завдяки Володимиру Монакову, професору одного із московських університетів, який хотів встановити точну дату народження своєї матері та довідатися про долю її сім'ї. Сама мати, за його словами, пам'ятала лише те, що виросла в дитбудинку на Луганщині. Лише після того, як Ганна Євгенівна Неласа (таке повне ім'я матері московського професора) побачила фото рідних місць, почула записи спогадів своїх землячок-ровесниць, ВОНА ПРИЗНАЛАСЯ..., ЩО НАСПРАВДІ ВОНА ВСЕ ПАМ‘ЯТАЛА, АЛЕ ДОСІ БОЯЛАСЯ, ЩО ПРАВДА ПРО ТІ ЧАСИ ЗАШКОДИТЬ ЇЇ ДІТЯМ. ТОМУ Й МОВЧАЛА. Після цього вона вирішила розказати все, як було. Ганна жила з батьками і чотирма братами на хуторі Литвинов у Луганській області. Вони мали свій великий дім, садок, город і пасіку. "Жили мирно, дружно. У нас была и бахча, было подворье, где держали скот. Отец был добрым и умелым... Ребятня к нему тянулась. А еще он учил неграмотных хуторян грамоте. Мамочка моя вся в домашних заботах: трое маленьких детей, работа в огороде и по дому". "А потом наступила самая страшная пора жизни нашей семьи. Это был 31-32 год. Весной пришли "комсомольцы". Угнали овец, забрали лошадь, увели корову. Мама кричала, плакала, мы все трое держались за подол её юбки и ревели... Потом (власти) выгнали нас из дома... В лесу (мы) вырыли землянку. У нас была одна землянка на две семьи: мамина сестра, ее муж и их трое детей. Иногда к нам наведывались какие-то люди, чтобы отобрать последнее (!)". «Наступила голодная весна 1933 года. Мы выловили и поели сусликов, ежей, змей - всё, что попадалось, ели всякую траву - лебеду, листья липы, бересту... Когда в хуторе падал скот и его вывозили из хутора, люди из землянок ходили за падалью. Если удавалось залезть на дерево в гнездо сороки или другой птицы, то это был праздник, яйца мы съедали сырыми. И наступил страшный голод. Первым от голода умер братик Коля. Около землянки лежала куча хвороста, он упал на неё и умер. Я плакала. А потом умер дядя, потом тетя... Смерть моих родителей произошла в июне 1933 года. Мне было 7 лет. Зайдя в землянку, я увидела свою мамочку, лежащую на лохмотьях с распущенной косой, по лицу ползали вши, живот прилип к спине. Я стала лить ей в рот из бутылки молоко, но оно не проходило. Я плачу... Отец говорит: «Дочка, ей это уже не поможет».... Отец стал бредить .. и хрипеть. Я прошу: «Тату, не храпи!». Он умер на второй день после мамы... Мы с братиком остались вдвоем среди мертвых родителей. Сколько это продолжалось - не знаю. Нас забрали в ясли. Братика положили на земляной пол. Он умирал, с его опухшего тела сочилась жидкость. Я сидела рядом, он скрипел зубами и просил огурчик... Братик умер. Его завернули в одеяло и похоронили рядом с яслями...». «Часто думаю: за какие преступления нас обрекли на голодную (страшнее не бывает!) смерть? Я выжила...Видимо, так было угодно Богу - оставить меня жить на свете за моих дорогих родителей и братиков-мучеников. Этот ужас и все эти страдания мне пришлось пережить в 8-летнем возрасте».
Версiя для друку
|
Офіційні документиУКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 583/2008 Про відзначення 400-річчя Національного університету «Києво-Могилянська академія»Графік Президента26.06.2008 Церемонія вручення паспортів громадянам, що отримали громадянство України 26.06.2008 Зустріч з випускниками вищих військових навчальних закладів Події
Офіційний візит до Португалії Послання до парламентуПослання Президента України до Верховної Ради України 2006 2008 Національні пріоритетиЄвро 2012 Соціальні ініціативи Антикорупційні ініціативи Програма «Доступне житло» «Зігрій любов'ю дитину» Пам'яті жертв ГолодоморуФотоальбомПрезидент взяв участь у церемонії відкриття автозаводу «Богдан» Віртуальна екскурсія |
|||||||
|
Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Секретаріату Президента України. 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11. Довідкова Секретаріату Президента України – (044) 255-73-33 |