Меню
  • Головна сторінка
  • Реєстрація
  • Статистика
  • Що нового
  • Останні коментарі
  • Зворотній зв'язок
  • Додати новину
  • Мапа сайту

  • Рекламні матеріали
  • Обмін валют
  • Форум
  • Україномовні посилання
  • mp3 онлайн програвач
  • Для користувачів
    Логін
    Пароль
     
    Зареєструватися
    Забули пароль?
    Пошук
    Розділи
  • Новини
  • Гумор
  • Спорт
  • Українське програмне забезпечення та українізатори
  • Архітектура України та зарубіжжя
  • Історія та визначні місця країни
  • Українська музика
  • Українське відео та кліпи
  • Суспільство
  • Корисні статті
  • Українська кухня
  • Зображення
  • Коктейлі
  •   ⇒ Текіла

    Архіви

    Червень 2008 (5)

    Травень 2008 (6)

    Квітень 2008 (3)

    Березень 2008 (1)

    Січень 2008 (2)

    Грудень 2007 (1)

    Листопад 2007 (1)

    Жовтень 2007 (2)

    Вересень 2007 (4)

    Серпень 2007 (2)

    Липень 2007 (1)

    Червень 2007 (5)

    Травень 2007 (4)

    Квітень 2007 (2)

    Березень 2007 (3)

    Лютий 2007 (1)

    Січень 2007 (5)

    Грудень 2006 (4)

    Листопад 2006 (6)

    Жовтень 2006 (15)

    Вересень 2006 (2)

    Серпень 2006 (40)

    Липень 2006 (16)

    Червень 2006 (9)

    Погода та фінанси
     [ Суспільство Наша мова – українська!

    Наша мова – українська!

    Усі ми громадяни України стаємо свідками баталій навколо української мови напередодні виборів, чи-то парламентських, чи-то президентських. Жодна виборча кампанія не обходиться без загострення цього питання, без спекуляцій, політичного шантажу, обіцянок деяких політиків і політичних кіл після перемоги на виборах надати російській мові статус другої державної або офіційної мови. Виходить так, що в нашій українській державі «палкі борці» лінгвістичного постулату про офіційний статус російської мови хочуть переконати український народ, що мова, якою творив Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та інші великі письменники і державні діячі, є меншовартісною і неповноцінною, що такою мовою треба спілкуватися тільки на городі або дачі, але ніяк не в суспільстві і публічних місцях. Отже і маємо абсолютну більшість російськомовної преси, телеканалів і радіопередач.

    Як відомо з праць класиків-мовознавців та філософів, мова є відбитком духу людського і засобом для творчого перетворення матеріального світу у світ духовний (В. фон Гумбольдт); мова є оселею буття духу, в оселі цій живе людина (М. Гайдеггер); мова є найважливішим національним ідентифікатором, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших, усвідомлюючи себе самостійним суб’єктом історії. Наш «меч духовний» (за словами Лазаря Барановича – ректора Києво-Могилянської школи) руками чужинців спрямовано проти нас самих.

    І як наслідок – тепер пожинаємо абсолютну перевернутість засадничих національно-буттєвих цінностей, що блискуче означив В. Стус : «Що чуже – то наше. А що наше – нам же й чуже».



    Чим же так завинила наша українська співуча солов’їна мова, що й досі напередодні 14-ї річниці незалежності України гостро стоїть питання, бути українській мові, чи не бути? Для цього, вважаю, необхідно повернутися до тих часів, коли вперше українська мова відчула утисків з боку московської держави.

    Ще 351 рік тому в житті українського народу сталася подія, оплакувана потім упродовж цілих століть. 8 січня 1654 року в місті Переяславі козацька рада ухвалила угоду про союз України з Московщиною, що в імперській історіографії згодом набуло вигляду «історичного акту возз’єднання України з Росією», зумовленого, як стверджували історики, «всім ходом історичного розвитку двох братніх народів».

    Переяславська рада, як стверджував український історик і політик В’ячеслав Липинський, не являла собою нічого більшого ніж тимчасовий воєнний союз України з Московщиною. Але союз виявився довготривалим і навдивовижу міцним. За іронією історичної долі, Україна, прагнучи зберегти незалежність у військовому союзі з Московщиною, втрапила у такі ведмежі «братерські» обійми, що внаслідок позбулася не те що державності, а й самого свого імені, перетворившись на підневільну закріпачену Малоросію.

    У 1690 році на Соборі своєї церкви московське духовенство осудило книги визначних українських письменників та богословів С. Полоцького, П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського, Д. Туптала і багато з їхніх книжок спалили – бо дихали ці твори своєю мовою – головним і визначальним вмістилищем духу народного. Через три роки московський патріарх заборонив ввозити до Москви українські книги, попередньо сповна скориставшись ними і вибудувавши свою інтелектуальну, зокрема, мовозначну доктрину, бо ж саме «Граматика слов’янська» (1619) Мелетія Смотрицького стала підвалиною філологічного знання московитів аж до граматики Ломоносова 1755 року (він, до речі, називав її «вратами учености»). А першу граматику, власне, російської, а не церковнослов’янської мови написав швед Лудольф.

    Цар Петро I після того, як з винятковою жорстокістю замордував усіх мешканців Батурина, взявся до мародерства на вищому рівні – душі і духу. Себто за мову. Він, за аналітичними спостереженнями німецького вченого К. Маркса, «поєднав політичну хитрість монгольського раба з пихою монгольського володаря». Відповідно до його указів, по-перше, було замінено кирилицю на гражданку, остання з яких абсолютно не відповідала фонетико-морфологічній природі нашої мови, що перервало нормативний розвиток українського правопису на два століття, закувавши мову в чужу уніформу й силоміць поєднавши її з граматичними законами російської мови; по-друге, запроваджено цензуру при друкуванні українських книжок у Москві (до цього українці поняття не мали, що таке цензура) – а звідси видання урядових московських підручників і їх насильницьке впровадження до українських шкіл із «произношением российских букв и исправном их же употреблением». По-третє, з огляду на те, що провідні Київська та Чернігівська друкарні «книги печатают несогласно с великороссийскими печатями, но со многою противностию к Восточной церкви», то слід видавати лише церковну літературу, щоб «никакой розни и особаго наречия во оных не было. А других никаких книг ни прежних, ни новых изданий… не печатать». Себто українську книгу засуджено на смерть. «Це була найбрутальніша цензура, яку знав колись світ. Це свідомий явний наказ знищити українську літературну мову й українську культуру, і то від царя, що пишався запровадженням до себе європейської культури. І далі до кінця XVIII ст., поки не забувся цей наказ, ані одна книжка українською мовою вже світу друком не побачила...»

    Надалі канібальську практику знищення української мови проводить наступник Петра І, його онук Петро II. Зокрема, 1729 року вийшов наказ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження, згодом заборонено викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії (1753 р.). Наступних щоп’ять – щодесять років ніби для поновлення пам’яті – заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки. Левова частка цих заборон припадає на роки правління німкені Катерини II (1762 – 1796 рр.), один із політичних і визначальних принципів якої полягав у цілеспрямованому «обрусении народов», щоб вони «перестали глядеть как волки из лесу». Саме за часів її царювання створено ідею «национального единства» українського і російського народів. Найвагоміші «заслуги» Катерини II полягали у запровадженні навчання російською мовою у Київській Академії та українських колегіях (1783 р.). Було наказано «о непременном и неукоснительном наблюдении как учителям, так и учащимся правил российского правописания…», а дяки та священики мали читати молитви та правити Службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию».

    Здавалося, чи можна досконаліше за Петра I й Катерину II творити україномовне вбивство? ХIХ століття засвідчило – межі російської підступної агресії неосяжні, а переяславські наслідки, з огляду на сьогодення, – невиправні, незворотні. Вони не просто наслідили в нашій історії, а влучили в саме серце українського народу, його мову.

    Чергові новостолітні багнети у це серце – закриття 1817 року Києво-Могилянської академії з її стошістдесятилітньою історією як головного наукового центру української культури, а 1834 року масове вивезення архівних документів з України до Петербурга i водночас відкриття Київського університету як розсадника політики московського шовінізму. Власне відтоді уряд цілком заборонив вислови «Україна», «український» i навіть «Малоросія», «малоросійський», а натомість – «Юг России», «южнорусский» або просто «русский».

    Послідовно від початку XIX ст. (зачинателька цього Катерина II) українським школам накидають російську систему освіти. У 1807 р. учитель Харківської гімназії Т. Селіванов писав: «Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да, мы, то есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжении начальства сломили их и приучили говорить по-русски». З огляду на нещодавній підсумок Харківського референдуму з приводу надання російській мові статусу другої державної (31.03.2002 р.), таки «сломили», хоч ще у першій половині ХХ століття мали харків’яни інший стан мовно-буттєвих реалій. У 1951 р. студенти Харківського університету виступили проти складання іспитів російською мовою. Вирок: 33 найактивніших розстріляли, 800 – репресували. Ось-бо у який спосіб Xapків став «русским городом». Та ще й було кілька передумов до цього – варварських максимумів XIX століття: циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва від 8 липня 1863 р. i таємний Ємський указ царя Олександра II від 18 травня 1876 року. Якщо перший заборонив видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою на тій підставі, що такої мови просто немає, то другий заборонив ввозити з деінде українські книги, друкувати оригінальні твори i перекладати «на том же наречии» (крім історичних пам’яток та документів i творів художньої літератури, але щоб «не было допускаемо никаких отступлений от общеприйнятого русского правописания» – себто «ярижкою», що геть не відповідав українській фонетиці), а також ставити вистави та друкувати український текст до нот. А щоб веселіше все це рухалося, то 1869 i 1886 рр. видано укази царської адміністрації про доплату чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев» за успіхи в русифікації України, а вже як свідчення наступності імперської політики 1983 р. вийшов Андроповський указ про посилення вивчення російської мови в школах i виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури.

    Усього, як вирахувала Оксана Забужко, «173 урядові постанови імперії за неповних 200 років, рахувати, по одній забороні річно, не згадуючи вже, розуміється, за всяку іншу цензуру...».

    Радянсько-більшовицька Росія виробила «новаторську» тактику нищення української мови із продуманим стратегічним задумом, який ми тепер так щедро пожинаємо. По-перше, це фізичне винищення носіїв української мови: спершу селянства як основи економічного поступу через голод 1932 – 1933 рр. (10 млн.), потому української інтелігенції як мозку нації через радянські концтабори. Для прикладу, із 1000 письменників по всьому Союзу понад 500 репресованих – це українські письменники. Трьохсот із них фізично знищено. По-друге, визнавши українську мову де-юре, більшовики 30-х років розпочинають нечуване втручання у внутрішню структуру мови, розхитуючи кожен із її рівнів з метою наблизити або ототожнити із російською мовою. Найпростішим i найсуттєвішим способом втручання у мову є правопис як сутність і форма мови водночас. Затверджений у політично-волюнтаристський спосіб, Правопис 1933 року спричинив такі руйнівні процеси на фонетичному рівні: вилучення літери «т» – «кафедра» замість правильного «катедра», вилучення йотації голосних а, у, о (ія, ю, йо) у словах іншомовного походження типу «соціальний» замість «соціяльний».

    На синтаксичному рівні, який є дзеркалом нашого мислення, запроваджено всеохопне калькування російського способу сполучення слів на зразок: «іти в школу» замість «до школи», «у мене є» замість «я маю», «давай зробимо» замість «зробімо», «підписано мною» замість «я підписав» тощо.

    Третім винаходом совєтської імперії була відмова «за бажанням» батьків вивчати українську мову (12.11.1958 р.).
    Четвертий винахід, хоч за точку відліку має ще XVII ст., саме у ХХ ст. набув обґрунтованого планового й всеохопного xapaктеру. Якщо переселення росіян на наші терени розпочиналося із 2 тис. військовиків у Київській залозі (1654 р.), то з часів Петра I вони заселяють конфісковані маєтки мазепинської старшини i отримують дозвіл купувати наші землі та розпросторювати своє купецтво (бізнес по-сучасному). А вже з кінця ХIX ст. (80-ті роки) росіяни хмарою (чи сараною) напливають з перенаселених центральних чорноземних губерній до новопосталих потужних центрів важкої промисловості у Донбасі, Дніпропетровську, Xapкові, становлячи за переписом 1897 року 11,7% відсотка населення України (3,8 млн. росіян на 27,8 всього населення України).

    Отож не дивно, що цей зайшлий елемент, намножившись, 1918 року від імені КП(б)У намагався відокремити від України Донеччину та Криворіжчину і створити Донецько-Криворізьку Республіку Совєтів у складі РСФСР... А приплив інородців на Донбас тривав 1921 – 23 рр. – 16 000, за десятиліття 1960 – 70 рр – 1 млн.

    Звернемо також увагу на мовну програму екс-президента України Л. Кучми, який теж доклав зусиль до пригнічення української мови. Мовна програма Л. Кучми на президентських виборах 1998 року передбачала надання російській мові ширших прав соціяльного функціонування, про що свідчить його доручення від 15 червня 1999 року міністрові освіти: «Враховуючи вимоги ст. 10 Конституції України, передбачити в Умовах до вищих навчальних закладів складання вступних іспитів російською мовою», тобто легким ударом вибито основний механізм необхідності вивчати українську мову в середній школі, бо саме вона – мова – за таких умов втрачає статус базової перепустки до вищої школи.

    Ось у такий нелюдський брутальний спосіб витіснялася українська мова з нашої держави. Як сказав народний депутат України Павло Матвієнко в Коментарі до Маніфесту Партії національно-економічного розвитку України: «Понад трьохсотрічна епоха меншовартості України свою справу зробила».

    Як наслідок, спираючись на Маніфест ПНЕРУ можна додати, що через мовну «сором'язливість» українці в світі не набули визнання як нація. «Раше» – єдине про нас уявлення.

    То чи довго ще ми будемо чути таке про себе? Нам, патріотам України, громадянам усіх національностей, необхідно гуртуватися навколо ідей ПНЕРУ, допомагати реалізувати на практиці її Програмні положення як в галузі культури і науки, так і в інших площинах суспільного життя.

    Особливої важливості гасла щодо згуртованості громадян України навколо ідей ПНЕРУ набувають напередодні парламентських виборів і виборів в органи місцевого самоврядування, бо саме в цей історичний момент вирішується доля України на майбутні роки.
        
    Рейтинг: (голосів: 6)
    Ваша оцінка:
     
    Шановний відвідувач ви ввійшли на сайт як незареєстрований користувач . Ми пропонуємо вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм логіном.

    Схожі новини
  • Безладдя у Ставрополі
  • Ющ та жиди
  • Новий етап діяльності Центру Європейської Інформації в Луцьку
  • 23 серпня День прапора України
  • СБУ розсекретила всі документи про голодомор 1932-1933 рр.
  • В Аргентині стартував чемпіонат світу з танго
  • Philipp Morris зобов'язали виправлятись

  • 1. A_n_d Зареєстрован: 10 січня 2007 | ICQ: -- |

    Написано:
    10 січня 2007 15:27
    а де сама книга...

      Інформація
    Відвідувачі, що знаходяться в групі "Гости" не можуть залишати коментарі на сайті.
    Найцікавіше
  • гурт "С.К.А.Й" - музика від ...
  • VovaZiL'vova представив дебют ...
  • Бумбокс - Меломанія (2005)
  • Counter-Strike 1.6
  • Встановлення українізатора Win ...
  • Виртуальные казино
  • Кліпи гурту Океан Ельзи
  • Прикольний пацанчик VovaZiL'V ...
  • Natalka Karpa - Ty Probach Men ...
  • КОРСАРИ 3
  • Календар
    «    Червень 2008    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Опитування

    Відео
    Музики
    Гумору
    Новин
    Українських програм
    Зображень
    Книжок
    Все і так добре


    Партнери сайту

    Магазин побутової техніки
    Архітектурна Майстерня
    Акції та знижки Києва
    Бджільництво
    Мобільні новини
    Купить костюм выгодно
    Історія та визначні місця Києва
    3D Графіка

    інші сайти та ще сайти
    Друзі сайту




    MSDteam
    FB-Warez
    GATE.IN.UA
    ZOW.com.ua
    Unlim.kiev.ua
    Solomenka-ix
    Забей.com.ua
    Озеро Світязь
    Шацькі Озера
    ТуСоВкА - Україна!
    Лічильники



    Реклама
     Мобильные телефоны
     Цифровые фотоаппараты
     LCD (ЖК) телевизоры
     Стиральные машины
     Ноутбуки
     Холодильники
     MP3-плееры
     DVD-плееры
     КПК (PDA)
     Пылесосы
     Мониторы
     Автомагнитолы


    [ © | 2006 Україномовний портал| A7 Design Studio ]