У Таїланді, а саме у місті Ченмей, відбувся чемпіонат світу з боротьби сумо. Третє місце в абсолютній категорії серед юніорів здобув Олександр ВЕРЕСЮК, студент другого курсу Інституту автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління (група 2АВ– 06). Цього року наш Сашко заявив про себе уже і на міжнародній арені, привізши із далекої екзотичної подорожі аж чотири медалі.

   Перші історичні відомості про сумо належать до середини VII ст., коли при дворі імператора відбувся турнір на честь корейського посла. З того часу щороку влаштовували змагання, присвячені закінченню польових робіт. Перші турніри мали не спортивне, а релігійне значення. Вони супроводжувалися ритуальними танцями, молитвами і театральними виставами. Техніка сумо не вирізнялася витонченістю: кидки і захвати супроводжувалися елементами боксу, а заборонених прийомів майже не було. Основні правила сумо з'явилися пізніше: борцям заборонили хапати суперника за волосся, бити ногами. Починаючи з VIII ст., турніри сумо втрачають релігійне значення, а період із XII по XVI ст., коли Японію роздирали міжусобиці, прийоми сумо відпрацьовують для виховання воїна і застосування в бою. Сучасне сумо бере початок у XVII ст. –  нова спільнота прагнула розваг. Саме в епоху Едо сформувалося близько 70 канонічних прийомів (кидки, підніжки, захвати тощо), ритуал, удосконалилися правила, які практично в незмінному вигляді дійшли до наших часів.

   – Сашко, чому на першому курсі ти вирішив займатись саме сумо?

   – Сумо, як і все японське, подобається мені специфічним ритуалом. Адже перед початком поєдинку віддається хвала Богу, а потім кожен спортсмен миє руки і показує їх супернику, ніби дає зрозуміти, що боротьба буде чистою. Після ритуалу відбувається психологічна боротьба, і тільки тоді за сигналом хаккей власне і розпочинаються змагання.

   – Я завжди вважала, що правила сумо дуже заплутані та незрозумілі. Це дійсно так?

   – Насправді правила сумо дуже прості. Переможцем вважають того, хто зуміє зіштовхнути суперника з невеликої круглої (діаметр 4,55м) арени («дохьо») або примусити його торкнутися землі будь-якою частиною тіла, крім ступнів. Заборонено тільки бити противника кулаками та ногами, хапати за волосся, душити, завдавати удари в груди та живіт, штиркати в очі. Все інше – можна.

   – Розкажи, будь ласка, про свою поїздку до Таїланду.

   – Чемпіонат тривав чотири дні. До Таїланду ми летіли літаком (до речі, за власний рахунок) збірною країни у складі 8 українських юнаків та 5 дівчат. Офіційна делегація складала 6 осіб на чолі із нашим старшим тренером Сергієм Вікторовичем КОРОБКО.

   – Як щодо суперників на чемпіонаті?

   – Мене вразила серйозність підготовки японських борців. Їх життя сурове й аскетичне, перебуває під ретельним наглядом тренера. Приміром, сумоторі (тобто борцеві сумо) заборонено їздити за кермом авто. Будь-яке порушення режиму чи негідна поведінка може призвести до вигнання із сумо. Борець не має власного дому, а його другою родиною стають товариші по школі. Харчуються сумоторі двічі на день, головним чином увечері, а рецепти страв – секрет кожної школи. Цікавим є факт, що в уявленні пересічного японця тіло сумоторі – це не просто велике треноване тіло. Навіть один дотик до нього вважається цілющим, здатним приносити здоров'я і лікувати хвороби.

   – На твою думку, чи користується сумо подібною повагою в Україні?

   – Уявіть собі: японці вкладають сили і кошти в розвиток сумо в усьому світі. Сприяють тому, щоб по 5-7 федерацій сумо організувалося на кожному континенті (серед яких уже є і Національна федерація боротьби сумо України). В Україні сумо, як вид спорту, існує років 5, а в Європі вже років 15, і там воно здобуло чималу популярність. Хотілося б, щоб і в Україні боротьбі сумо надавали більше уваги. Найгострішою проблемою сумо в нашій країні, залишається, на жаль, відсутність бюджетного фінансування.

   – Чи доводиться тобі чимось жертвувати заради улюблених занять?

   – Звичайно. Я тренуюсь шість разів на тиждень в середньому по дві години під наглядом моїх тренерів Дмитра Карповича ПОЛІША та Павла Тихоновича ЗАБЕЛІНА. Така річ, як особисте життя, у спортсменів високого рівня жорстко розпланована і обмежена. Проте є світла мета, до якої наполегливо прямую, й залізна витримка.

   – Сашко, ти досяг чималих успіхів у боротьбі сумо...

   – У мене великі плани на майбутнє. До речі, президент світової Федерації з боротьби сумо запропонував мені на чемпіонаті тренуватись за їхню японську збірну. Поки що обдумую його пропозицію.

   Спілкувалась Ірина МИКИТЮК,
   студентка групи 1МЗВ– 04, ІнМЕЕЕК

   Підпис до фото: Бронзовий призер чемпіонату світу з боротьби сумо, другокурсник нашого університету Сашко ВЕРЕСЮК зі своїми тренерами Дмитром ПОЛІШЕМ та Павлом ЗАБЕЛІНИМ, викладачами кафедри фізвиховання ВНТУ