Чудова пора осінь! Барви зрілої краси природи викликають зачудування... Засмучує жаль за сонячним безтурботним літом, за тим, що не сталося, не відбулося... Потаєна тривога перед майбутнім, з його невідомістю, буревіями, безжалісним холодом розтікається душею... Несміло зароджується у підсвідомості надія на зміни, новий розквіт, на непереможну Весну!
   Час підбиття підсумків... Час перевірки очікувань... Час нових сподівань... Час рішучих дій....
   Недарма саме восени починають з’ясовувати між собою стосунки кращі-студенти-програмісти планети. Чому навчилися? Чи достатньо накопичили сил для боротьби? На що здатні сьогодні? Чого очікувати від них завтра? І саме навесні відбувається вирішальний поєдинок фіналу першості світу.

   З такими думками їхали наприкінці жовтня до Бухаресту одинадцять українських команд для участі у південно-східному європейському півфіналі першості світу АСМ з програмування, в якому за вихід у фінал змагаються представники кращих університетів 11 європейських країн: від Словенії на півночі до Туреччині на півдні; від Албанії на заході до України на сході.
   Вірили в свої сили! Адже у вересні на фіналі Всеукраїнської студентської олімпіади, що проходив у нашому Вінницькому національному технічному університеті, показали чудові результати. Фінал проходив як перший етап відкритого Кубку CBOSS, в якому паралельно з українськими командами за допомогою Інтернет змагалися близько 350 команд з країн колишнього СРСР, Болгарії та Польщі. І п’ять українських команд, що представляли Львівський національний університет ім. І Франка, Київський національний університет ім. Т.Шевченка, Національний технічний університет «ХПІ» та Вінницький національний технічний університет увійшли до першої десятки тих змагань! До речі, львів’яни та кияни посіли друге та третє місця, поступившись лише Петру МІТРІЧЕВУ, неодноразовому переможцю особистої першості світу, золотому призеру командної олімпіади АСМ з програмування, і залишили позаду багато призерів першості світу! А колеги по півфіналу з Болгарії, які до 2005 року домінували у нашому півфіналі, опинилися аж у третьому десятку.
   До того ж, на фінал особистої першості світу з програмування до м. Орландо (США), одразу з Бухарестського півфіналу направлялися два українці: львів’янин Василь БІЛЕЦЬКИЙ та вінничанин Дмитро КОРЖИК. На всіх же наших суперників по півфіналу такий представник був лише один – студент Бухарестського університету. Та й в рейтингу Топкодера Україна посідала на той момент п’яте місце проти 15, 18 та 23 місця наших головних суперників по регіону з Румунії, Болгарії та Сербії. Й у рейтингу кращих університетів за результатами особистих олімпіад Топкодера кращими були українські університети.

   В очікуванні перемоги по дві команди привезли до Бухареста львів’яни та Національний технічний університет України «КПІ». І вперше аж трьома командами був представлений Київський національний університет ім. Т.Шевченка.
   І ось – початок! Хто зуміє набрати швидкість зі старту? Чи зможуть найспритніші утримати темп до кінця? Спринтерськими чи стаєрськими стануть змагання? 14-а хвилина... На табло змагань з’являється перше повідомлення: «1. Вінницький національний технічний університет 1 11»! Це означає, що наші хлопці першими розв’язали першу задачу на 11-й хвилині! Але радість виявилась дещо передчасною. Вже за дві хвилини з’ясовується, що інші судді трохи затрималися з перевіркою задач, і на табло з’являється повна картина старту:
1 НТУУ «КПІ»                                                                 1    7
2 Бухарестська політехніка                                             1    8
3 Софійський університет-3                                             1    8
4 Вінницький національний технічний університет             1  11
5 Софійський університет-2                                             1  12
6 Таврійський національний університет                           1  13
7 Харківський національний університет радіоелектроніки 1  14
   28-а хвилина – першою дві задачі розв’язує львівська команда, яка лише на 20-й хвилині розв’язала першу задачу! У нас як і раніше одна задача. 38-а хвилина – вперед з трьома задачами виривається друга команда Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Вінничани з однією задачею поступово відкочуються все далі і далі, посідаючи вже десяте місце... Але «дуплет» на 42-й та 48-й хвилині виводить їх третє місце, вслід за львів’янами і киянами! 60-а хвилина – у нас 4 задачі й те ж саме третє місце. 78-а хвилина – третє місце з 5-ма задачами. Бажане місце у першій двійці, що надає право виходу до фіналу, ніяк не дається! 109-а хвилина – з 6 задачами вінничани відкочуються на 5-е місце, додатково пропустивши вперед третю команду КНУ ім. Шевченка і Бухарестський університет. Львів’яни єдині мають 7 задач. А вже за 15 хвилин вони створюють справжнє диво — фінішують з 9-ма задачами! Небачений результат: за дві години вони впоралися з усіма задачами, на розв’язок яких було відведено 5 годин! Залишається лише одна путівка до фіналу!
   139 хвилина – у нас 7 задач і п’яте місце. 150 хвилина – ми вже шості, за два кроки до фінішу нас обганяє ще й Бухарестська політехніка! 164-а хвилина – здається все марно. Вже по вісім задач мають кияни і бухарестський університет. 165-а хвилина – розв’язавши восьму задачу ВНТУ піднімається на четверте місце. Попереду, крім львів’ян, які вже фінішували, кияни і Бухарестський університет. Румуни вже 12 хвилин думають над дев’ятою задачею. Боротьба за друге місце сягає апогею! Кожна хвилина може стати вирішальною. Минає 5 хвилин, 10, 15... Напруження зростає. Варто подивитися на обличчя тренерів киян, румун, та... вінничан.
   185-а хвилина. Вона надовго запам’ятається вінничанам. Цієї хвилини команда Вінницького національного технічного університету у складі Дмитра КОРЖИКА, Дмитра БІЛОУСА і Андрія КОЗАЧУКА, розв’язавши дев’яту задачу, посідає друге місце і забезпечує собі путівку до фіналу всесвітньої першості з програмування!!! До того ж Дмитро КОРЖИК і Дмитро БІЛОУС виходять до фіналу вдруге за три роки!
   Вінничанам вистачило на розв’язок 9 задач лише 3 години! А далі, вони разом зі львів’янами спостерігали за ходом змагань як глядачі, вболіваючи за інші українські команди. Але свій головний сенс – вихід у фінал першості світу — для амбітних столичних команд країн південно-східної Європи боротьба вже втратила.
   І лише за сорок хвилин після вінничан останню задачу розв’язують кияни — команда Київського національного університету імені Шевченка. До кінця змагань це зробили ще три команди: класичного Бухарестського університету, Бухарестської політехніки та Софійського університету. А за ними з вісьмома задачами розташувалися ще чотири українські та одна румунська команда.

   Отже, вперше в історії півфіналів усі призові місця вибороли українські команди! І вперше, до фіналу не пробилася жодна з двадцяти однієї команди столичних університетів країн південно-східної Європи! Українські команди розташувалися у підсумковій таблиці трьома щільними групами, посівши місця: з першого по третє, з сьомого по одинадцяте та з шістнадцятого по вісімнадцяте. Чотири команди розв’язали по 9 задач, чотири – по вісім, дві – по сім і одна – шість. Середня кількість розв’язаних задач на команду – 8 з 9!!! Зауважимо, що з 44 команд-учасниць півфіналу, дві не розв’язали жодної задачі, п’ять впоралися лише з однією задачею, чотири – з двома. Задачі не були простими. Традиційно – більшість місць у верхній частині підсумкової таблиці посіли класичні університети — шість з першої вісімки, що обумовлюється необхідністю неабияких знань з математики.
   І особливо радісно, що фундамент цього українського тріумфу було закладено саме у нашому Вінницькому національному технічному університеті, який з 2000-го року запропонував проводити Всеукраїнські олімпіади за формулою першості світу. Українські команди стали щорічно нарощувати свій потенціал і вже за два роки перетворилися зі статистів на грізних суперників, а останніми роками – й на беззаперечних лідерів південно-східної Європи.

   Але головне попереду. Цього року і вінничани і львів’яни мріють не просто виступити у фіналі, а боротися там за призові місця, яких є дванадцять: по чотири команди отримують золоті, срібні та бронзові медалі першості світу. Але до цього треба серйозно готуватися. Дуже важливо отримати запрошення і знайти кошти для участі у зимовій російській школі з програмування, на якій до фіналу першості світу готуються провідні російські команди, п’ять-шість з яких щороку стають призерами. Не просто знайти спонсорів і для придбання квитків до Канади, де у квітні відбудеться фінал світової першості. Університети, команди яких отримали право участі у фіналі, але не взяли в ньому участь, дискваліфікуються на 5 років!
   Сподіватимемося, що у наших хлопців вистачить сил і наполегливості для напружених тренувань, а весною ми вітатимемо їх з успішним виступом у фіналі.
   Дуже багато співробітників університету доклали праці до цього успіху, і ця перемога є й їхньою перемогою. Насамперед хочеться подякувати керівництво університету, зокрема ректора ВНТУ Бориса МОКІНА за його турботу про олімпійців.
   Дякуємо усім, хто готував цей переможний виступ, хто вболівав за вінницьку команду і вірив у неї в ті роки, коли вона була й десятою, і двадцятою, і коли цього року вона наполегливо наздоганяла суперників, і коли робила свій відчайдушний останній ривок до переможного, тріумфального другого місця.
   Побажаємо ж успіху нашим хлопцям у фіналі! Бо вони й насправді того варті!

   Володимир МЕСЮРА,
   член журі півфіналу першості світу АСМ з програмування,
   координатор Всеукраїнської олімпіади з програмування,
   президент ВБФ «Асоціація підтримки та розвитку інформаційних технологій»,
   кандидат технічних наук, доцент кафедри інтелектуальних систем ВНТУ

   Підпис до фото: Студенти-програмісти ВНТУ забезпечили собі путівку до фіналу всесвітньої першості з програмування!!!