У Центрi культурологiї i виховання студентiв вiдкрилась нова, уже 140-ва художня експозицiя, яка презентує творчiсть подiльського художника Петра Яковича КРАВЧИКА (1947-1997). Його величний художнiй спадок потребує вивчення i дослiдження, але найголовнiше - збереження, оскiльки йдеться про своєрiдний, потужний мистецький талант. Усе його життя пов'язане з мальовничим Подiллям. Можливо, саме тому вiн працював виключно у жанрi пейзажу. Дивлячись на його полотна, розумiєш, що Природа для Петра Кравчика не тiльки джерело натхнення, не тiльки невiд'ємне життєве середовище, не тiльки гарний краєвид. Природа у П.КРАВЧИКА - це незаперечна Велич, могутня Сила, велика Таїна. Тому i фарби, i кольоровi контрасти на його полотнах як акорди Бетховенських сонат.
   Традицiйно вважається, що пейзажний живопис є настроєвим i тому завжди вiддзеркалює широку палiтру авторських почуттiв та переживань. Пейзажi П.КРАВЧИКА це не тiльки характеристика душевного стану, це свiтогляд художника, фiлософське осмислення буття.
   Найчастiше глядач, милуючись живописними пейзажами, очiкує душевного спокою, розради, безтурботного споглядання. Вважається, що саме пейзажнi твори налаштовують на лiричний лад, на внутрiшню гармонiю.
   Драматургiя пейзажiв П.Кравчика дещо iнша. Насиченiсть i глибина густих, темних кольорiв у поєднаннi з свiтлими, прозорими, iнколи срiблястими фарбами надає його полотнам життєвої дiєвостi, наповнює їх невпинним, несуєтним рухом. Коли вдивляєшся в картини Петра КРАВЧИКА, то розумiєш, що темне i свiтле, напруженiсть i спокiй, тривога i радiсть є природною сутнiстю буття.
   Контрасти на його полотнах не створюють ситуацiї конфлiкту, немає навiть вiдчуття боротьби, а тiльки велична урiвноваженiсть, яка символiзує прагнення до Гармонiї, що є неодмiнною умовою досконалостi.
   Дивовижний ефект люмiнiсцентностi свiтлих фарб робить незримим межу мiж темним i свiтлим, мiж небом i землею, мiж тугою i просвiтлiнням, мiж стражданням i щастям.
   Страждання як внутрiшнiй конфлiкт, як роздуми про вiчне, як пошуки власного мiсця у життi, як усвiдомлення мiсiї людини... Жоден митець, жодна людина не може вiдбутися без їх побудовчої сили, яка формує непереможний людський дух. А вiн у єдностi (в гармонiї) Людини з Природою...
   Здається, саме про це його роботи. Природу треба чути, вiдчувати, розумiти i берегти - нагадує нам митець. Природа не майстерня - це Храм, це наш порятунок.
   В експозицiї лише 19 полотен. А їх у Петра КРАВЧИКА тисячi. Його iменем названа одна з вулиць у мiстi Ладижин, де вiн жив i працював. Але немає музею, галереї, де б знайшли притулок роботи цього видатного українського художника. Поки долею творчого спадку опiкується вдова художника Iрина КРАВЧИК. Вона i запропонувала вiдкриття цiєї невеликої, але чудової експозицiї у ЦКiВС ВНТУ з нагоди 60-рiччя вiд дня народження художника i 10-ї роковини його смертi. Та все ж переконана, завдячуючи своїй величезнiй працездатностi, своєму таланту, живописнiй майстерностi, Петро КРАВЧИК увiйде у безсмертя.

  Тамара БУЯЛЬСЬКА,
  проректор ВНТУ з науково-педагогiчної роботи з органiзацiї виховного процесу та наукової роботи в галузi гуманiтарних наук, директор Iнституту гуманiтарно-педагогiчних проблем та виховання, завiдувач кафедри КМД, професор