Підкиданням своєї шапки високо в повітря пластун обманював ворога, що сприймав цей шум в тиші за політ нічного птаха, кількома іскрами від удару кинджалом об кремінь давав знати про себе товаришу…

Особливе захоплення викликає опис козаків маскуватися на голій землі: треба запорожцям вивідати, що робиться у турків, а ті на голому піщаному березі, - ніяк не підберешся. Але запорожець і тут знайдеться. Роздягнеться догола, вимаститься сирою глиною, а потім обкатається з ніг до голови в піску, лише очі блистять, і повзе на берег. Все вивідає, а його жоден турок не помітить…

Повзати «по-пластунськи» - значить повзати як шар землі, а «пластун» - це козак-піхотинець, який вивчив це уміння. Коли він у цьому спеціаліст, то може годинами повзати або лежати в багні, в болоті, в очереті, в чагарнику чи у високій траві, деколи по шию у воді або в талому снігу, не видаючи своєї присутності, ані не викликаючи підозри у ворога, який тудою тиняється або женеться учвал. Такий вояк є знаменитим розвідувачем і первинним заняттям «пластуна» була розвідка.

З часом козак розвинув свої здібності. Швидко і невидимо, як гадюка, він діставався до ворожого вартового або артилериста і завдавав йому фатального удару. Виглядало це так, наче б це зробив невидимий дух. Такий нечутний і невидимий був «пластун», що той, на кого він напав, навряд чи знав, що сталося…

Пластуни ніколи не пили сирої води, запобігаючи кишковим інфекціям, а пили трав’яні чаї з лепехи (аїру), деревію, звіробою та полину. Щоб розігріти воду, пластуни ухитрялися розпалювати невеликі вогнища навіть у дуплах дерев. Коли ж їм з різних причин таки доводилося вживати сиру воду, перед тим вони ковтали жменьку вугілля, взятого з багаття (невеликий його запас носив із собою кожен пластун). Крім того, пластуни мали при собі капшук, а в котрому зберігали порошок з сухих трав: полину, материнки, оману, каляндри (кінзи), естрагону (тархуну). Цей порошок додавали до їжі або просто ковтали, що давало прекрасний захист проти інфекційних хвороб...