Безlimitні нотатки

спробую передати українською великого класика світової літератури. не судіть строго:)

***
моро подав знак. головний сенешаль підняв жезл, на хорах заграла музика - і гості почали розсідатися за бенкетні столи.
стався конфуз. посол великого княза московського, данило мамиров, не забажав сісти нижче посла світлійшої республіки сан-марко. мамирова стали вмовляти. але впертий дідуган, ні на кого не зважаючи, наполягав на своєму: “нє сяду - зазорно мнє сіє!”. допитливі і глумливі погляди спрямовувалися на нього звідусіль.
- шо таке? знову з московитами неприємності? шо за народ! лізуть на перші місця - знати нічого не хочуть. нікуди їх запрошувати не можна. варвари! а мову чуєте? - зовсім турецька. звіряче плем’я!..
шустрий і вертлявий мантуанець вокаліно, толмач, підскочив до мамирова:
- мессере данило, мессере данило, - забелькотів він ламаною російською мовою, з підлабузницькими кривляннями і поклонами, - не можно, не можно! сісти треба. звичай в мілані. сперечатися не добре. дука сердиться.
підійшов до старого і молодий супутник його, нікіта карачаров, теж дяк посольського приказу:
- данило кузьміч, батюшка, нє ізвольтє сєрчать! в чужий монастир зі своїм статутом не ходять. люді інозємниє, обичаїв наших не відають. долго лі до грєха? єщьо вивєдут! сраму наживьом…
- малчи, никита, малчи! млад ти учіть мєня, старіка. знаю, што дєлаю. не бить тому вовєкі! нє сяду ніже посла вєніцейского. сіє для чєсті налей посольськой поруха вєлікая. сказано: всякій посол ліцо носіт і речі говоріт государя своєго. а наш государь православний. самодєржавний. всєя русі…
- мессер данієле, о, мессер данієле! - вертівся толмач бокаліно.
- отстань! чєго латошішь, обєзьянья твоя рожа бусурманская? сказано, нє сяду - і нє сяду!  - під нахмуреними бровями маленькі ведмежі оченята мамирова поблискували гнівом, гордістю та нездоланною впертістю. усіяний смарагдами набалдашник посоха виблискував в крепко зжатих пальцях. видно було, шо ніякі сили не принудять його поступитися.

моро покликав до себе посла венеції, із чарівною люб’язністю, на яку був здатен мастер, вибачився, обіцяв йому свою благосклонність і попросив як про особисту для себе послугу пересісти на інше місце. для уникнення суперечок і прирікань, запевняючи, шо недолугому честолюбству цих варварів ніхто не придає жодного значення. насправді, герцог вельми дорожив милістю “великого герцога розійського” - “gran duca di Rosia”, сподіваючись,за його допомоги укласти вигідну угоду із турецьким султаном.

венеціанець, глянувши на мамирова з тонкою усмішкою і презирливо знизавши плечима, відмітив, шо його високість правий - подібні суперечки стосовно місць недостойні людей, просвітлених світлом “людяності” - humanite, і сів на вказане місце.

данило кузьміч не зрозумів слів суперника. але якби і зрозумів, не зашарівся би і продовжував вважати правим себе, бо знав, шо десять років тому, в 1487 році, на урочистому виході папи інокентія VIII, московські посли димитрій та мануіл ралєви, на сходах апостольського трона, зайняли місця, найбільш шановані після римських сенаторів, представників древнього миродержавного міста. не дарма, в посланні колишнього київського митрополита савви спірідона, великого князя московського уже об’явлено єдиним спадкоємцем двоголового орла візантії, об’єднавшого під покровом крил своїх схід і захід, так як господь вседержитель, - сказано було в посланні, - скинув за єресі обидва рима, ветхий і новий, спорудив третій, таємничий град, шоби вилити на нього всю славу, всю силу і благодать свою. третій опівнічний рим - православну москву, - а четвертого рима не буде навіки.

не звертаючи увагу на ворожі погляди, самозадоволено поглажуючи довгу сиву бороду, поправляючи пояс на товстому животі та соболину шубу пунцового оксамиту, грузно і важно кряхтячи, опустився данило кузьміч на відвойоване місце. відчуття темне і п’яне, як хміль, наповняло його душу…

***

ще раз дуже-дуже перепрошую за переклад: величайшого, одного з най-найулюбленішого моїх письменників просто неможливо навіть досить точно перекласти на яку б то не було мову, тим більше якшо перекладом займається дилетант.

але дуже сподіваюся, шо ідею уловити можна:)

і знову доходжу висновку: ніколи і нічого не змінюється по своїй суті.
така сама залишилася і московія, і таким самим залишився московський патріархат…

респект Автору!

Comments RSS