Main Menu

Командне фото

Олександр Долиняк: "Не уявляю себе без футболу"

Сьогодні виповнюється п'ятдесят років одному з найвідоміших гравців луцької команди, а нині - тренеру-масажисту "Волині" Олександру Феофановичу Долиняку. Вихованець ковельського футболу, колишній гравець молодіжних збірних України та СРСР, на котрого наприкінці 70-х розраховували тренери команд вищої ліги, майже всю свою футбольну кар'єру провів у складі лучан.
Тому, вітаючи Олександра Феофановича з ювілеєм, пропонуємо до уваги уболівальників інтерв'ю з одним із найвідоміших гравців нашої команди.


- Олександре Феофановичу, як відомо, у свій час ви грали у складі юнацької збірної СРСР. Чому не склалося продовжити свою кар'єру на найвищому рівні?

- Спочатку я чотири роки виступав за різноманітні збірні України. В той час ми вигравали усе, що тільки можливо - республіканські і союзні турніри, спартакіади, міжнародні змагання. У тій команді був підібраний доволі сильний склад: Балтача, Бессонов, Баль, Каплун, Думанський, Таран, Крячко, а тренував нас відомий фахівець Володимир Киянченко. Я виступав на позиції форварда й доволі часто мені вдавалося засмучувати голкіперів суперника. Так, у всесоюзному фіналі серед республіканських збірних забив п'ять м'ячів, та й надалі старався відзначатись голами. Фактично ця ж команда згодом під маркою збірної СРСР стала чемпіонами світу серед молодіжних збірних.
У 1977 році мене разом з іншими футболістами теж закликали під прапори союзної команди, де довелося пограти з Хапсалісом, Хідіятуліним, Дараселія, Жарковим. Цілий рік ми готувалися до чемпіонату світу, але мені потрапити туди не судилося. За місяць до старту на тренуванні я отримав важку травму і на мундіаль не поїхав, а хлопці зайняли там перше місце. В той час спортивна медицина була досить слабенька - в основному уколи і все... А після травми цілий рік у футбол я не грав - відновлювався. Затим мені надходило доволі багато запрошень, але я обрав Луцьк і приїхав грати сюди.

- З ким з партнерів по команді у вас були найкращі відносини?

- У збірній України я товаришував з Безсоновим, Балем, Михайлом Каплуном. Взагалі, у мене такий характер, що і мене всі поважали, і я усіх поважав, тому проблем з взаєморозумінням із партнерами у мене не було. Та й нині намагаюся підтримувати старі зв'язки. Пам'ятаю, перед одним з матчів вищої ліги ми з молодими футболістами сиділи в роздягальні й до нас зайшов Андрій Баль, спеціально аби поздороватися зі мною. Наша молодь просто роти порозкривала - мовляв чого б це до Феофановича сам Баль прийшов... Та й взагалі, я намагався підтримувати нормальні стосунки з усіма - від тренерів до гравців. У Луцьку ж моїм найкращим товаришем був Микола Кльоц, з яким ми були друзі як на полі, так і у житті.

- Олександр Долиняк завжди відзначався своєю технікою...

- Перш за все, варто відзначити, що усі свої задатки я отримав від звичайного вуличного футболу, у який зараз, на жаль, майже ніхто не грає. Тож мені усе дала вулиця. При бажанні можна навчитися робити на полі все що завгодно, головне - любити футбол.

- А як ви потрапили у "Торпедо" Луцьк?

- В той час я перебував у дублі львівських "Карпат" і якраз відновлювався від травми. Мені ж потрібна була нормальна ігрова практика, а взимку 1978 року надійшло запрошення від головного тренера луцької команди Володимира Байсаровича, яке я без роздумів прийняв й повернувся додому.

- Що собою являла луцька команда в той час?

- По суті команда лише створювалась, адже Байсарович працював лише другий рік. Та у нас був бойовий колектив - грали за рахунок високої працездатності й бійцівських якостей. Якраз у той час в "Торпедо" вливалися такі яскраві гравці, як Іван Польний, Ігор Польний, Микола Кльоц... Загалом, хороша в нас була команда.

- Проти яких команд у ваш час лучанам грати було легше, а проти яких складніше?

- Знаєте, поняття легких суперників колись не було. Ми на усі матчі серйозно налаштовувалися і з повагою відносилися до будь-якого суперника. Виходячи на поле потрібно було повністю віддаватися грі, тому що соромно було грати погано або нижче свого рівня.

- Чому так рано завершилася Ваша футбольна кар'єра?

- Головною причиною буди проблеми з військкоматом. Мене забрали в армію, а там грати за команду майстрів змоги не було. Після перерви, пов'язаної з відсутністю належної ігрової практики мене в команду не взяли. Ще кілька матчів я зіграв на аматорському рівні, але потім вирішив що з мене досить. Я вважаю, що не варто опускатися нижче власного рівня.

- Що робили після завершення кар'єри гравця?

- Спочатку пішов працювати тренером в Ківерці, в дитячо-юнацьку школу, потім працював з дітьми і в Луцьку. На початку 90-х, коли настали важкі часи, довелося змінювати професію. Моя дружина - лікар, і вона порекомендувала мені стати масажистом. Цілий рік я з дому не виходив - вчився, працював і вдосконалював новий фах. Потім ми з дружиною поїхали працювати в Польщу, вона - лікарем, я - масажистом. Там почав добиватися певних успіхів, адже щоб тебе вважали хорошим масажистом, потрібно повністю віддаватися роботі, там "халява" не проходить. Працював там три роки, згодом повернувся до Луцька й тут також продовжував працювати за новим фахом.

- А яким чином відбулося ваше повернення у рідну команду?

- Якось мені довелося влагоджувати певні робочі питання і я зустрівся з Віталієм Кварцяним, а той запропонував перейти на роботу у "Волинь"... Я собі навіть уявити не міг, що знову повернуся у футбол. За багато років я вже відвик від футболу, від постійних роз'їздів. Але погодився, втягнувся й почав працювати у клубі.

- І що ви можете сказати про футбол нині, перебуваючи вже не на полі, а будучи одним з працівників футбольного клубу?

- Звичайно, що футбол нині зовсім інший, ніж був у наш час. Взяти хоча б підходи до підготовки гравців. У нас час не було спортивної медицини, не було у нас й масажистів. Усі наші ліки були йод та зеленка... Ми самі відновлювались, самі готувалися до матчів, самі розминалися...

- Скільки ж часу у вас забирає підготовка футболістів до матчів?

- Багато, якщо не сказати, що весь час. Я постійно в роботі, вихідних у нас немає. Я готую гравців і до гри, і до тренування, а після матчів гравців потрібно відновити... Це доволі складна й важка робота. У нас не можна обмежуватися тим, що зробив масаж і пішов - потрібно постійно жити з командою.

- Зрозуміло, що при підготовці до домашніх матчів ви маєте усі належні умови для роботи, а як готуєте гравців на виїзних поєдинках?

- У нас є спеціальний "дипломат" - розкладний масажний стіл, який ми постійно возимо з собою на виїзні матчі. Оскільки він не маленький, 25 кілограм, то іноді люди питають: "що це за штука?". Я люблю жартувати, що це сейф, у якому ми гроші веземо... Проте цей стіл встановлюється за кілька секунд і усе готове до роботи. Іноді по приїзду не встигнеш ще повечеряти, а потрібно готувати гравців.
Разом з тим не можна обмежуватися лише виконанням своїх безпосередніх функцій. Адже у команді ти постійно перебуваєш близько до футболістів, вони приходять до тебе за порадою, розповідають про свої проблеми і з кожним потрібно поспілкуватися так щоб не лише фізично, але й морально підготувати гравця до відповідального матчу. Тому я так само хвилююся під час матчу за хлопців, за результат, які наші і тренери та уболівальники.

- До речі, розкрийте секрет, пов'язаний з типовою ситуацією, коли під час матчу гравець зазнає травми, на поле вибігаєте ви й лікар команди, щось чаклуєте і за кілька секунд гравець знову у грі.

- Ми надаємо футболістам першу медичну допомогу, адже травми також бувають різні - важкі, легкі... За необхідності заморожуємо ушкоджене місце, заліплюємо. А ще усе це потрібно робити швидко. Та й випадки всякі трапляються. Як, наприклад, з Олександром Гуменюком в Донецьку, коли той внаслідок зіткнення з нападником втратив свідомість. Потім хвилин п'ять він носився, казав що буде грати, нічого не розумів, а у нього струс мозку й шок... А найважчий випадок був у Львові, коли зламали ногу Дмитру Трефіловському.
Також потрібно вгадувати по моменту коли вибігати на поле і як вибігати. Є у нас і своя стратегія в залежності від розвитку подій в матчі. Коли потрібно й допомогти час потягнути, водичку гравцям роздати, а коли дійсно усе треба робити досить швидко. Тобто наші виходи на поле також є невід'ємною частиною ігрового процесу. А от Віталій Володимирович Кварцяний не дуже полюбляє коли ми час затягуємо, тому й від нього потрібно якось акуратно "втекти".
Для мене футболісти, як маленькі діти. Приходять висловити свої проблеми, якісь незадоволення, прохають поради як на гру добре налаштуватися. Пам'ятаю, коли ми виграли в Донецьку у "Шахтаря", перед грою прийшов до нас Самір Алієв. Питає "як з ними грати, що робити?". Я йому й кажу, що головне не боятися, ти гол забий, а краще два - і все, перемога буде наша. А він тоді якраз два і забив. То після матчу мені й лікарю подарував мобільні телефони. Я його й досі не міняю - тримаю на пам'ять, працює.

- Чи не жалкуєте нині, що змінили своє розмірене життя на повну клопотів роботу у футболі?

- Спочатку було трохи незвично повертатися до активного й напруженого графіку роботи у футбольній команді, але зараз я вже так звик до цього, що не можу без роботи й дня прожити. Як йду у відпустку, то тільки й чекаю аби знову повернутися до улюбленої справи. А якщо довго сиджу без роботи, то ще й починають старі болячки про себе нагадувати. Тому для мене за щастя знову увійти в активний ритм життя, поїхати на збори, готувати футболістів до ігор... Хоча, наприклад, на тих самих зборах вільного часу майже немає. Взимку за чотирнадцять днів зборів графік у мене був простий: номер - тренувальний зал - столова і назад до роботи. Ми з лікарем за цей час лише одного разу зайшли на п'ять хвилин кави попити і все - особливо тієї ж Туреччини і не бачили. У нас постійно футболісти - приходять на масаж, на огляд, тому й працюємо до дванадцятої вечора. А підйом в нас о шостій ранку, бо потрібно готуватися до робочого дня.

- Маючи уже солідний досвід роботи лікарем-масажистом, ви, напевно, маєте й якісь певні секрети?

- Та ні, секретів особливих немає. Хоча, наприклад, розпізнати тип і характер ушкодження для мене не є проблемою, адже у свій час я усе це відчував на собі, тому можу зрозуміти який м'яз болить і як він болить, і що потрібно робити.


Пишіть нам

Статистика





© 2002-2007 AV Group Design     Доменний спонсор - Волиньнет
Використовувати матеріали сайту дозволяється лише з посиланням на www.fc.volyn.net
Дану сторінку рекомендовано переглядати в браузері Internet Explorer 5+