Я добре виглядаю без майки

Карі Готакайнен починав як репортер. І хоча його, на відміну від Хемінгуея чи Бредбері, не порекомендують читати студентам-журналістам, мова та «на межі» простий стиль оповіді від цього не програють. Хоча, як ще мав би висловлюватися пересічний підліток будь-якої країни, який власне і розказує усі 18 історій книги? Так, герої кожного оповідання «біографічно» різні: хтось має батьків, а для когось матір'ю стає стара алкоголічка, знайдена в парку, хтось вчиться у школі, а хтось «чистить» людей на вулиці, хтось залежний від кукурудзяних пластівців, а хтось – від відчуття польоту. Але насправді, крізь ці різні декорації до кожної окремої юної душі вгадується вже зовсім не молода людина, адже на момент виходу в світ книги, Готакайнену вже виповнилося сорок. І річ зовсім не в тому, що йому не вдається говорити правдоподібно. Просто, молодий може відчувати, а старший висловлювати. Ну не скаже тінейджер про те, що «ніхто не є таким закінчено старим, як молодий». Не протиставить ідеальну родину морю, в якому хвилі мають свободу, але не мають відповідальності. Не помітить поняття «тягар бездоганності», говорячи про зовнішні риси людей. Не скаже, зрештою, що «не обов'язково взувати».І ще багато таких «не».
Вони, фінські підлітки, загалом, дуже схожі до наших. Батьки розлучаються, гроші закінчуються, порноканали не працюють, райони б'ються, робота лажова, подружка вагітна… «Життя жбурляє, випадок виправляє, природа бере своє».Але, чорт забирай, світ належить молодим. Бо вони добре виглядають без майок.
P.S. Карі Готакайнен, колумніст, автор дитячих та радіоп'єс, телесценаріїв, лауреат більше десятка літературних премій у себе на Батьківщині. У 2004 році він отримав Премію Ради Північних країн (the Nordic Council's Literature Prize).Українською його книгу перекладено вперше.