This version of the page http://maysterni.com/login.php (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-04-27. The original page over time could change.
Вхід - Поетичні майстерні
Школа   |  Вибрані твори |  Конкурс  |  Переможці
  Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Фото  |  Новини  |  Проекти  |  Форум  |  "Вісник"

ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ

Олексій Тичко
2008.04.27 09:20
Абрикосовий цвіт
Абрикосовий цвіт


Зацвівши рясно абрикоси,
торкають гіллями вікно ,
кружляють бджоли медоноси
блукають в цвіті й б’ються в скло.

А на душі пора осіння,
ведемо бій без перемог,
глуха стіна нерозуміння
на різних мовах діалог.
Де кожне слово б’є до крові,
ми все сказали ,що могли…
в завислій тиші в на півслові
в кімнаті чути гул бджоли.
Що заблукала в квітах ніжних,
в п’янких дорогах по весні,
як ми в словах різких і грішних,
казавши часто грубе – «Ні» .
Нас завели словесні мандри,
в тунель у царство темноти,
красу весни і світлі фарби,
все загубили , Я і Ти.
26.04.2008.

Нестор Німцов
2008.04.27 01:12
Кроки
Готуйся: завтра за своїм порогом
Почуєш кроки. Це приходить Хтось,
Кому за тебе стільки довелось
Відповідати строго перед Богом.

Він був тут від сотворення світів
Садівником нестоптаного Раю,
Господарем, - а опинився скраю,
Бо серед нас явитися схотів.

З Його народження-віки навпіл роздерті.
Від його з'яви вшир роздався простір.
Він той, хто йшов до себе наче в гості,
Щоб вмерти і не скуштувати смерті.

Прислухайся: у кожнім його слові
Між Пеклом й Раєм звивиста дорога,
Частина "завтра", шмат хоругви Бога,
Зітхання космосу, киплячий струмінь крові.

З часів, коли богів не обирали,
Коли світало і народжувались раси,
Із віку золота в кальну добу пластмаси
Прийшов - дивується, що не чекали.

Вже завтра ті, хто зрікся марноти
Отримають Його Благословення,
Його Знання, Знамена і Знамення.
На борт ковчега піднялися ми. А ти?

Тарас Малкович
2008.04.26 22:30
модерн-хоку
Контури сонця заспокоюють сітківку ока
Бачиш - молоді раки вигріваються на збільшуваному склі
Саме так наповнюється сонце червонястими плямами

Володимир Свідзінський
2008.04.26 19:29
Як білий дух, метався сніг
Як білий дух, метався сніг,
І раптом склав блискучі крила,
І знемощів, і ничма ліг...
Невже звестись йому несила?

Здавалось, тільки на часинку
Лицем припав він до землі;
Здавалось, вітер оддалі
Його підніме, як хустинку.

Аж ні! Упавши на бур'ян,
Лежить холодною марою,
І ним побілений курган
Його здається головою.

Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло,
Топчіть одеж його срібло,
І ріжте полозом, і сміло
Клейміть незаймане чоло, -

А він, коли настане час,
Вмить перекинеться потоком
І дзвінко посміється з вас,
Зливаючись з Дніпром широким.

13 грудня 1940 р.


Олена Пашук
2008.04.26 10:50
Поминальна субота
ці вірші виросли на кладовищі
на могилі близької людини
намагаючись дістатися вище
ногу зламав годинник

зупинився вітер на півдорозі
затихли птахи у зморшках неба
лиш я іду зупинитись не в змозі
та ніяк не дійду до тебе

ноги вчепились корінням у землю
умить посивіла крона
а нашу осиротілу оселю
переносить на схід ворона

отак і стою на карнизі неба
у передчутті самоаборту
бо конче навчитись літати треба
мене ждуть в поминальну суботу

світлину твою облизує вітер
затираючи риси обличчя
саме в цю ніч зацвіли штучні квіти
на твоїм не твоїм передпліччі

Володимир Мацуцький
2008.04.25 21:19
Не чуєш горе в цій країні?
27 травня 2007 року на Республіканському
стадіоні Олімпійський під час гри
Динамо Київ – Шахтар Донецьк
в присутності Президента Ющенка,
Прем’єра Януковича і Генерального прокурора
Піскуна(Фурмáна)(члена Партії Регіонів)
відбулось побиття київських вболівальників
донецьким Беркутом.
Серед вболівальників, більшість з яких – діти ,
є постраждалі. Вражає єдність Президента,
Прем’єра та Ген прокурора.
(З телебачення та газет)

Не чуєш горе в цій країні? –
відчуєш горе на собі,
коли не вистачить зубів
від влади боронитись нині.
Як заберуть доньку в повії,
а сина вб’ють, як в чужині,
тоді і заволаєш – «ні!»
тій владі із чужинців-зміїв.
Вже й Україна не тобі:
чужеє панство в ній панує,
а з ним тебе, раба, мордує
той, хто цькує на мордобій.
Іди, дивись –
на стадіоні,
де і прем’єр присутній, де
кийками б’є твоїх дітей
донецький «Беркут» – кат в законі.
Чи знайдеш сили ти на захист
себе, дітей, старих батьків
від чорних «Беркута» кийків?..
Для влади побиття – це «захід».
Вони на дітях – всіх лякають,
щоб кожен з нас про них мовчав,
коли їм в голові – сеча,
в душі – не хрест, а камінь.
Хто зможе дати по заслузі
катам народу в цій землі?
Чи вже від страху й ти зімлів,
пасеш останніх боягузів?!
А, може, й ти, як ті –
без Бога?
Країни горе – не тобі?..
Якщо не станеш ти на бій,
твоє життя – вже ні для кого.
Знай, Україна є і буде
під небом, на землі своїй:
народу гнів, як суховій,
знесе всю погань, і забуде.

2.06.07

Чорнява Жінка
2008.04.25 20:46
Для тебя – для меня
Для тебя – чтобы солнца
........................зной,
Для меня - и свеча
........................свет,
Для тебя - чтобы пир
........................горой,
Для меня - вчерашний
........................обед,
Для тебя - чтобы мир
........................пел,
Для меня - милей
........................тишина,
Для тебя - чтобы конь
........................храпел,
Для меня - восход
........................и волна...

Так и дышим с тобой
........................врозь,
Так и пишем мы свой
........................дуэт,
Друг у друга - как в горле
........................кость,
Друг для друга - как "да"
........................и "нет".

Ніка Новікова
2008.04.25 19:18
Сонце страсної п"ятниці
А здалося – немає світла,
то що ж робити?
Надлити гарячий подих,
чи трохи сонця?

А здалося – тепер не літо,
і день розбито.
Вже навіть сховала рештки
в малій долонці…

А сонцю у долонці не живеться,
медами по руках все ллється, ллється;
мені ж, дурній, видАє дивні герці;
мені ж, дурній, подай до сонця перцю,
а перець на таке свавілля злиться;

все крутяться в колесах сонця спиці...
(так, так, дурненьке спить,
таке і сниться:)

А спить на травах, зрізаних уранці,
і запах трав, мов щастя в філіжанці,
потроху будить, паморочить, пестить;
і чується в мені проміння плескіт,
і сонця так багато, майже море;
кричать птахи в повітряних заторах,
і я мовчу,
а світ в мені говорить;
і я мовчу, і уявляю гори -
не горе...

А медосонце сяде скоро-скоро.

Ванда Нова
2008.04.25 17:47
Передпасхальне
Дивний щем охопив, і росинками знов заіскрила
глибочінь зеленава, давно зубожіла на сльози -
дістаю з потаємної скрині у пам’яті-льосі
пожовтілі без діла, недбало зіжмакані крила,
і кипить порожнеча в мені і нестямно голосить.

Пара крил, недоладна, зашита подекуди болем,
від незвички саднить і жорстоко обтяжує плечі,
Тільки втрата свободи - разючіша від кровотечі.
Не злетіти! Сувора земля шепотить: "не дозволю"
Нерухома стою, а душа виривається-клекче…

Із фіалом здорового глузду присядеш на лаві
і надпити даси: «Скинь жалі, ніби листя торішнє,
і підіймешся легко під хмари.» А добрий Всевишній
ніби мушлі, свої розтуливши долоні ласкаві,
білим цвітом, неначе причастям, осипле із вишні.

Олена Пашук
2008.04.25 13:23
у твоїх обіймах
у твоїх обіймах
тану й тону
втрачаю всіляку подобу людську
бо жінка я
жінка закохана в очі
очі болотні
жінка без рота
лиш усмішка ніжна
зі смаком кориці
і крила птиці
біля нашого ліжка
заради тебе навчилась літати
виходила заміж у платті-лататті
наш замок
якраз у долині неба
не треба
мовчи
бо я все ж таки жінка
чи жертва
свого кохання?
востаннє
кохали так у Вероні
поклади мене собі на долоні
й пристав до вушка
я мушля
вагітна солоним морем
дзвони собору
летять у воду
немає виходу входу
ми в лабіринті
у чреві вулкану
мене приклади до своєї рани
туди де автограф
лишила свіча
бо я вже не сіль
а лише подорожник

чи може схованка
для меча?


Олена Багрянцева
2008.04.25 13:04
Віртуозно лоскочеш нерви...
Віртуозно лоскочеш нерви.
Рвеш кульбаби мого терпіння.
В зачароване коло буднів
Сиплеш перли
З кишень своїх.

Ти фарбуєш моє волосся
У волошковий колір неба.
Розливаєш жагу осінню,
Стелиш сонце
Мені до ніг.

Відчуваєш природні цикли.
Цементуєш мої бажання.
Ти знаходиш безцінні грані
І ведеш мене
В сад Утіх.
24.04.08


Андрей Мединский
2008.04.25 12:03
Цвет этих обоев...
Цвет данного времени мной не обусловлен, но
невыносимо этим ломается связь цепи,
так цвет обоев не определен стеной,
куда их как данность неведомо кто влепил.

Цвет этих обоев сводит с ума, в конце концов
можно однажды уйти, оставив открытой дверь,
за дверью, как данность: перекосив лицо,
пропойца стрельнет сигарету - утянет две...


Володимир Свідзінський
2008.04.25 10:34
Із-за жовтого клена
М. Степнякові

Із-за жовтого клена
Жарка зоря в павутинні.

Гашу над столом моїм
Полум'я зблідлий листок,
А з ним
І розцвіти милої казки.
Цілу ніч порцеляновий човник плив
Проти збитої ряски.

Недовго осені згорблений день
Буде кульгати в полі пустому.
Тільки смутно, щораз то смутніш
Вертати надвечір додому.
Із-за сірих покрівель
Руки диму в липкім павутинні.
Порцеляновий човнику мій,
Чи поплинемо нині?

18.VII. 1929-1932

Із збірки "Медобір"

Нестор Німцов
2008.04.25 08:33
Відчай
Я вже йду -
А ти залишаєшся.
Я у ранок -
А ти у сутінках.
Я все швидше -
А ти стоїш,
Сподіваєшся…
Я вже зрікся.

Озирнуся -
Ти відвертаєшся.
Я - об сум
Головою з розбігу.
Розтечеться до ранку
По снігу
Дикий відчай,
Що з сумом спікся.

Останні надходження: 7 днів | 30 днів
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів







  Поезія, проза, аналітика
Вхід
Для входу в систему ви повинні надати Ім’я зареєстрованого користувача системи та правильний пароль.
Користувач: 
Пароль: