Фото | Новини | Проекти | Форум | "Вісник"
Анатолій Мельник
2008.04.19
10:22
ВОСКРЕСІННЯ
Коли зняли з хреста в пітьмі Ісуса,
Він мертвим був. Він на хресті помер.
Соромилась своїх принад спокуса.
Історія жахалася химер.
Його зняли і кров його омили,
Й на кладовище нишком віднесли.
Сліпили зорі з горя онімілі,
І Місяць небом на волах везли.
Солдати смерть його охороняли,
Сміялись, грали, їли і пили.
Та разом розступились і охляли,
Коли в печеру янголи ввійшли.
На третій день Ісуса оживили,
Життя в долонях янгол з неба зніс.
Літа минали і віки сивіли,
А смерть з життям шукали компроміс.
На третій день, як предрікав, воскрес він.
В облозі ранку спав Єрусалим.
І Бог в календарі цей день підкреслив,
Бо до людей вернувся його син
Він мертвим був. Він на хресті помер.
Соромилась своїх принад спокуса.
Історія жахалася химер.
Його зняли і кров його омили,
Й на кладовище нишком віднесли.
Сліпили зорі з горя онімілі,
І Місяць небом на волах везли.
Солдати смерть його охороняли,
Сміялись, грали, їли і пили.
Та разом розступились і охляли,
Коли в печеру янголи ввійшли.
На третій день Ісуса оживили,
Життя в долонях янгол з неба зніс.
Літа минали і віки сивіли,
А смерть з життям шукали компроміс.
На третій день, як предрікав, воскрес він.
В облозі ранку спав Єрусалим.
І Бог в календарі цей день підкреслив,
Бо до людей вернувся його син
Варвара Черезова
2008.04.19
09:32
...
Згорьована, згарована. Життя
Минає поряд, як стрімкий експрес
На відстані руки. Ось-ось! І щез...
І спогади, немов старе взуття –
Давно не гріють, викидати шкода.
А ти лише поглянь яка погода!
Навколо біло, ніби у раю!
Але ж і зимно... Отакий Едем.
Небесна манна – перегірклий джем,
Горнятко чаю. Хочеш? Ще наллю.
Ну тихо-тихо, лихо спить. Нехай.
І сніг заснув в заметах і баюрах.
Земля немов у хутрі – в кучугурах.
А в мене кухня – мій тепленький рай.
Минає поряд, як стрімкий експрес
На відстані руки. Ось-ось! І щез...
І спогади, немов старе взуття –
Давно не гріють, викидати шкода.
А ти лише поглянь яка погода!
Навколо біло, ніби у раю!
Але ж і зимно... Отакий Едем.
Небесна манна – перегірклий джем,
Горнятко чаю. Хочеш? Ще наллю.
Ну тихо-тихо, лихо спить. Нехай.
І сніг заснув в заметах і баюрах.
Земля немов у хутрі – в кучугурах.
А в мене кухня – мій тепленький рай.
Нестор Німцов
2008.04.19
02:28
АНТИПО-10
Їдеть поїзд номер десять
Прямо у своє депо.
За рульом сидить АнтИпко,
А мєчтав стать космонавтом.
Прямо у своє депо.
За рульом сидить АнтИпко,
А мєчтав стать космонавтом.
Чорнява Жінка
2008.04.19
00:17
АНТИПО-9, або ЩОДЕННИК АНТИПОЕТИЧНОГО ЗМАГАННЯ
Це не дєдушка Піхто,
це дев’ятий АНТИПО :))
http://maysterni.com/publication.php?id=21378
це дев’ятий АНТИПО :))
http://maysterni.com/publication.php?id=21378
Галина Сонценя
2008.04.19
00:02
* * *
Я не стану тобі рабою,
Не обійму перша тебе..
Я тебе не прагну до болю,
І закоханість, певно, мине...
Та залишиться дотик ніжний,
Блиск очей і погляд п’янкий,
І вологі пекучі губи,
Солод запаху твого терпкий...
Не обійму перша тебе..
Я тебе не прагну до болю,
І закоханість, певно, мине...
Та залишиться дотик ніжний,
Блиск очей і погляд п’янкий,
І вологі пекучі губи,
Солод запаху твого терпкий...
ондо линдэ
2008.04.18
23:01
Слово мужа Анны, отца ее сына.
Кофе плещется в плечи стакана,
в каблучный такт, ай, оступился,
кликните Анну, я требую Анну,
скорей отберите у нее спицы,
пусть она вытрет пятно на лацкане,
да что ж это, где же она застряла,
не подтанцовывайте паяцами,
она, должно быть, взялась за пяльцы,
вечно не видит самого важного,
всю жизнь отворачивается упрямо,
слышишь ли, Анна, жена моя, Аннушка,
я здесь крючком начинаю вывязывать
пока ты выходишь из анабиоза,
придумывая очередной праздник,
Анна, Анна, меня же спросят,
почему это я вечно опаздываю,
и что мне ответить? ну где ее носит,
все, не могу ее ждать, убегаю,
кинь мне вон ту пиджачную помесь,
смеяться не будут, она дорогая,
дайте ребенку снотворного в каплях,
ночью из детской доносились крики,
в детстве я тоже, помнится, плакал,
но этот ребенок орал как дикий,
все, я пошел...
в каблучный такт, ай, оступился,
кликните Анну, я требую Анну,
скорей отберите у нее спицы,
пусть она вытрет пятно на лацкане,
да что ж это, где же она застряла,
не подтанцовывайте паяцами,
она, должно быть, взялась за пяльцы,
вечно не видит самого важного,
всю жизнь отворачивается упрямо,
слышишь ли, Анна, жена моя, Аннушка,
я здесь крючком начинаю вывязывать
пока ты выходишь из анабиоза,
придумывая очередной праздник,
Анна, Анна, меня же спросят,
почему это я вечно опаздываю,
и что мне ответить? ну где ее носит,
все, не могу ее ждать, убегаю,
кинь мне вон ту пиджачную помесь,
смеяться не будут, она дорогая,
дайте ребенку снотворного в каплях,
ночью из детской доносились крики,
в детстве я тоже, помнится, плакал,
но этот ребенок орал как дикий,
все, я пошел...
Ніка Новікова
2008.04.18
22:45
Піст.
за крок до віро-ріки, за мить до рішенння
стояли чоловіки, стояли грішники.
а з того боку води всміхались янголи,
ранетами вабили.
зробити би крок, за кроком – жадане звершення;
в рішучості всі, мов боги, були довершені,
у страхові всі, мов демони, обезкриліли,
посивіли.
по цей бік віро-ріки сумні, голодні,
вони хотіли яблук і вже сьогодні.
але ховали очі, неначе злодії,
а що поробиш? – клята аквафобія!
а я по той бік річки, налита солодом,
іздалеку - наче янгол, облитий золотом,
зриваюся з гілки – геп!
і мене розколото…
і сік по землі тече, мов нектаропроводом...
і кроки важкі – не янгольські, наче молотом:
біжать по воді – розговілись (чи пак?..) від голоду?
стояли чоловіки, стояли грішники.
а з того боку води всміхались янголи,
ранетами вабили.
зробити би крок, за кроком – жадане звершення;
в рішучості всі, мов боги, були довершені,
у страхові всі, мов демони, обезкриліли,
посивіли.
по цей бік віро-ріки сумні, голодні,
вони хотіли яблук і вже сьогодні.
але ховали очі, неначе злодії,
а що поробиш? – клята аквафобія!
а я по той бік річки, налита солодом,
іздалеку - наче янгол, облитий золотом,
зриваюся з гілки – геп!
і мене розколото…
і сік по землі тече, мов нектаропроводом...
і кроки важкі – не янгольські, наче молотом:
біжать по воді – розговілись (чи пак?..) від голоду?
Олена Пашук
2008.04.18
22:35
без назви
в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки
цікаво з правою чи лівою півкулею
йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів
йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм
йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі
між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки
цікаво з правою чи лівою півкулею
йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів
йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм
йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі
між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла
Чорнява Жінка
2008.04.18
22:14
АНТИПО-8, або ЩОДЕННИК АНТИПОЕТИЧНОГО ЗМАГАННЯ
Це не лось, не кінь в манто,
Це ж наш восьмий АНТИПО!!!
http://maysterni.com/publication.php?id=21368
Це ж наш восьмий АНТИПО!!!
http://maysterni.com/publication.php?id=21368
Галина Сонценя
2008.04.18
21:57
* * *
Плавні конвульсії тіл
Спазмами губи впиваються в губи
Рух концентричних кіл
Крила вогню здіймаються в грудях
В тиші кричать серця
Пальці шалено кохаються також
Ти – вже не ти, я – не я
Хочемо Нас нестримно пізнати...
Спазмами губи впиваються в губи
Рух концентричних кіл
Крила вогню здіймаються в грудях
В тиші кричать серця
Пальці шалено кохаються також
Ти – вже не ти, я – не я
Хочемо Нас нестримно пізнати...
Андрей Мединский
2008.04.18
21:17
В тесном болоте мира
В тесном болоте мира я не попал в струю,
ровные тропы шагов так и не наверстал,
и, просыпаясь утром, я - как обычно - пью,
а, засыпая, боюсь, что это и есть мечта…
Сколько бы не приснилось мне на подушке снов -
столько мне не поймать… В лицах чужих людей
я ощущаю тоску железнодорожных мостов…
И никогда не хожу мимо стальных путей…
В этом болоте есть, что-то от твоего
вечного недомолчания, ставящего в разрез
то, чего знать не хочешь … Теперь вот и мой островок
стал так безнадежен в надежде, что скоро совсем исчез.
И сколько бы нам не пытаться сложить целюлозный дом -
столько нам не купить новых картежных столов…
Ты, как всегда, молчишь, ты думаешь, что потом
станет тебе надеждой?.. и начинаешь отлов
пиявок болотных и, продукты вчерашних аптек
впиваются в твою слизь, как голод в кишки… стравив
из вечности кислород. Так очень больной человек
не сможет не испытать последний приступ любви,
когда умелой рукой, ему кто-то вставит шприц,
а голосом скажет: «Терпи, теперь скоро кончится все…»,
тогда он вырвет лицо из тысяч похожих лиц,
и это в последний миг, скорее всего, спасет…
ровные тропы шагов так и не наверстал,
и, просыпаясь утром, я - как обычно - пью,
а, засыпая, боюсь, что это и есть мечта…
Сколько бы не приснилось мне на подушке снов -
столько мне не поймать… В лицах чужих людей
я ощущаю тоску железнодорожных мостов…
И никогда не хожу мимо стальных путей…
В этом болоте есть, что-то от твоего
вечного недомолчания, ставящего в разрез
то, чего знать не хочешь … Теперь вот и мой островок
стал так безнадежен в надежде, что скоро совсем исчез.
И сколько бы нам не пытаться сложить целюлозный дом -
столько нам не купить новых картежных столов…
Ты, как всегда, молчишь, ты думаешь, что потом
станет тебе надеждой?.. и начинаешь отлов
пиявок болотных и, продукты вчерашних аптек
впиваются в твою слизь, как голод в кишки… стравив
из вечности кислород. Так очень больной человек
не сможет не испытать последний приступ любви,
когда умелой рукой, ему кто-то вставит шприц,
а голосом скажет: «Терпи, теперь скоро кончится все…»,
тогда он вырвет лицо из тысяч похожих лиц,
и это в последний миг, скорее всего, спасет…
Золота Жінка
2008.04.18
21:09
Ранок
Ти нині зарослий, немов Будулай
(часу на гоління, як завше, не стало),
бо мало було (хоч від шостої - мало),
злетіли години, втекло одіяло,
і втраченим був невіднайдений рай.
Ми вийшли, за руки тримаючись, і
дрижали коліна, як зайцеві вуха,
та час на роботу (така от непруха),
ти ніжно серденько дівоче послухав -
і тенькнувши, впало воно до землі,
на друзки розбившись...Хвилина мовчання...
Та руки, як риби, просили води.
Не можна?
Не зараз?
Не тут?
Не туди?
Коханий, давай хоч дійдемо! Зажди!
І ми полетіли на крилах кохання
зривати чеку у чекання...І най
летять на підлогу суконка, беретик
та інші деталі ч/ж туалету,
і губи судомно вигукують: Де ти?
І мліє від шоку ранковий трамвай...
(часу на гоління, як завше, не стало),
бо мало було (хоч від шостої - мало),
злетіли години, втекло одіяло,
і втраченим був невіднайдений рай.
Ми вийшли, за руки тримаючись, і
дрижали коліна, як зайцеві вуха,
та час на роботу (така от непруха),
ти ніжно серденько дівоче послухав -
і тенькнувши, впало воно до землі,
на друзки розбившись...Хвилина мовчання...
Та руки, як риби, просили води.
Не можна?
Не зараз?
Не тут?
Не туди?
Коханий, давай хоч дійдемо! Зажди!
І ми полетіли на крилах кохання
зривати чеку у чекання...І най
летять на підлогу суконка, беретик
та інші деталі ч/ж туалету,
і губи судомно вигукують: Де ти?
І мліє від шоку ранковий трамвай...
Олексій Відьмак
2008.04.18
20:32
ДО ВЕЧІРНЬОЇ ЗОРІ (To the Evening Star, W.Blake)
О, чарівливий янголе вечірній,
Допоки сонце спочиває в горах,
Запали яскравий світоч свій любові,
Корону сяючу вдягни
І подаруй нам посмішку свою,
І посмішку для тих, кого ми любим...
І поки розфарбовуєш
Небесні шатра в темно-синій колір,
Розсип сріблястую росу
На кожну квітку, що стулила вії
В солодкім сні недовговічнім...
Хай вітер буйний твій засне на плесі,
А ти із тишею порозмовляй
Своїми мерехтливими очима
І сутінки сріблом чистим зроси…
Скоро, дуже скоро ти відступиш,
І для вовків настане час урочний,
І зореокий лев у лісі запанує.
Най вкриє нашу вовну
Твоя священная роса,
І захистить нас силою своєю…
Допоки сонце спочиває в горах,
Запали яскравий світоч свій любові,
Корону сяючу вдягни
І подаруй нам посмішку свою,
І посмішку для тих, кого ми любим...
І поки розфарбовуєш
Небесні шатра в темно-синій колір,
Розсип сріблястую росу
На кожну квітку, що стулила вії
В солодкім сні недовговічнім...
Хай вітер буйний твій засне на плесі,
А ти із тишею порозмовляй
Своїми мерехтливими очима
І сутінки сріблом чистим зроси…
Скоро, дуже скоро ти відступиш,
І для вовків настане час урочний,
І зореокий лев у лісі запанує.
Най вкриє нашу вовну
Твоя священная роса,
І захистить нас силою своєю…
Вікторія Осташ
2008.04.18
19:20
ти і Він
то блиск то ницість то юрма то сам
то чоловік то звір то богорівний
хоч подумки... то цинік то наївний
ходи до мене – я тобі осан
співати перед Богом не посмію
але живи в мені – як той Месія
хоч подумки... то Він в тобі зачав
жагучу душу і живильну мрію
то чоловік то звір то богорівний
хоч подумки... то цинік то наївний
ходи до мене – я тобі осан
співати перед Богом не посмію
але живи в мені – як той Месія
хоч подумки... то Він в тобі зачав
жагучу душу і живильну мрію
Останні надходження: 7 днів | 30 днів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

Автори /
Нестор Німцов /
Поезія
Лабіринт
Лабіринт
Неспокій. В серці гупають литаври:
Я заблукав, заплутався в думках;
За поворотом - неудачі страх, -
Моїх проблем скажені мінотаври.
Немає волі, сил і крил немає
Втекти із лабіринту марноти.
Де світло? Як мені його знайти?
Тягар безвиході у душу заповзає...
Коли вже думав, що навіки тут засну -
Згадав тебе, мов нитку рятівну:
Проти кохання стіни безпорадні!
Якби спинився - пліснявою б став,
Я ж - до останнього Свій Світлий Світ шукав,
Щоб зазирнути в очі Аріадні.
Я заблукав, заплутався в думках;
За поворотом - неудачі страх, -
Моїх проблем скажені мінотаври.
Немає волі, сил і крил немає
Втекти із лабіринту марноти.
Де світло? Як мені його знайти?
Тягар безвиході у душу заповзає...
Коли вже думав, що навіки тут засну -
Згадав тебе, мов нитку рятівну:
Проти кохання стіни безпорадні!
Якби спинився - пліснявою б став,
Я ж - до останнього Свій Світлий Світ шукав,
Щоб зазирнути в очі Аріадні.
Про публікацію
Коментарі