Фото | Новини | Проекти | Форум | "Вісник"
Юрій Лазірко
2008.02.29
22:07
Ай-не-не-не
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
лиш на волі п`янкий віє вітер
і так пристрасно струни бринять:
Приспів
***
А у циган душа, як пісня,
а у циган любов - вогонь,
кохай мене - безтямно, грішно,
гори-гори - не охолонь.
Ай не-не-не - не треба знати
куди дорога приведе
кохай мене в цю ніч крилату
аж доки сонце не зійде.
Гоп-гоп-опа!
Ай-не-не-не, ой нене нене,
ай-не-не-не - вогонь палає,
ай-не-не-не, ой нене нене,
ай-не-не-не - тебе кохаю.
Гоп-гоп-опа!
***
Ай-не-не-не,
що чекає нас завтра, цигане,
у ворожки усе розпитай.
Чи колись та година настане,
як від пісні залишиться край?
А від краю до краю лиш туга,
а від болю до світла - струна.
То не вітер - то Бог пісню слуха,
ай навіщо ця пісня сумна:
Співаймо ромале...
Приспів
***
29 Лютого 2008
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
лиш на волі п`янкий віє вітер
і так пристрасно струни бринять:
Приспів
***
А у циган душа, як пісня,
а у циган любов - вогонь,
кохай мене - безтямно, грішно,
гори-гори - не охолонь.
Ай не-не-не - не треба знати
куди дорога приведе
кохай мене в цю ніч крилату
аж доки сонце не зійде.
Гоп-гоп-опа!
Ай-не-не-не, ой нене нене,
ай-не-не-не - вогонь палає,
ай-не-не-не, ой нене нене,
ай-не-не-не - тебе кохаю.
Гоп-гоп-опа!
***
Ай-не-не-не,
що чекає нас завтра, цигане,
у ворожки усе розпитай.
Чи колись та година настане,
як від пісні залишиться край?
А від краю до краю лиш туга,
а від болю до світла - струна.
То не вітер - то Бог пісню слуха,
ай навіщо ця пісня сумна:
Співаймо ромале...
Приспів
***
29 Лютого 2008
Світлана Аніщенко
2008.02.29
21:41
Танатофобія
1
А воно примусить вмерти
обов'язково!
І присохне до губи останнє
слово
чи, можливо, крик,
чи стогін...
Я не знаю.
Я живу так вперто...
Я вмираю
кожну мить.
Ніяк не розділити
крок до смерті
і бажання жити!
2
І б жання жити
вмре у тобі останнім.
А можливо, його
обжене твоє тіло.
І коли зупиниться серце,
що досі летіло
потягом до маловідомої
станції,
коли втр`титься
від·уття часу й дистанції,
бажання жити примусить
ще кілька діб
рости Івої нігті і волосся...
Та нікому, на жаль,
не вдалося
перемогти смерть
одним бажанням.
І взагалі чим небуть.
Тож бажання жити
буде витати без тебе
доки не проросте
в чийомусь лоні,
доки не зазвучить
дитячим сміхом,
доки не зробить
перші кроки,
доки не прогуля
нудні уроки,
доки не затріпоче
від кохання,
доки не видихне
востаннє.
3
Доки не видихне в останнє
буде сподіватися на вічність.
Жити чомусь завжди так звично,
чого не скажеш про вмирання,
яке, до речі, відбувається
з кожним подихом життя.
А коли смерть заходить до сусіда,
ми деякий час
говоримо про нього
в теперішньому часі,
хоча для нього
відлік часу змінився.
4
Відлік часу змінився
і для тебе,
коли ти усвідомив
першу смерть.
Хай то бабуся,
що читала тобі казки,
чи песик,
якого нещадно
скосила чумка.
Не х®чу дізнаватися,
в якому випадку
ти плакав більше.
Смерть однакова для всіх.
Але в тебе ще є надіы:
з тобою цього не трапиться.
5
З тобою цього не трапиться.
Хороші люди не помирають.
В фільмах ідуть переможно,
залляті кров'ю своїх ворогів.
У мріях ти йдеш поряд з ними.
Але чомусь панічно
боїшся темряви.
6
Боїшся темряви.
І уже знаєш,
що обов"язково помреш.
Все це буде в старості.
До цієї миті ще довго...
Але вчора
на ставку втопився
шестирічний хлопчик.
І тобі страшно
засинати
цього вечора.
7
Цього вечора
тобі вперше було прикро,
що ти вигадував
йому в'їдливі пізвиська.
І якби завтра він ожив,
ти б завжди віддавав йому
своє морозиво
і ніколи не пригощав
потиличниками.
Але...
Ти не в силах що-небуть змінити.
8
Ти не в силах що-небудь змінити.
І тому вирішив
жити так,
ніби кожен день у тебе останній
і кожен друг може не повернутися.
Ти обіцяєш
не говорити прикрих слів
і не марнувати час.
Так щиро обіцяють тільки діти.
...Намагаюся не помічати,
що розміняно п"ятий десяток...
А воно примусить вмерти
обов'язково!
І присохне до губи останнє
слово
чи, можливо, крик,
чи стогін...
Я не знаю.
Я живу так вперто...
Я вмираю
кожну мить.
Ніяк не розділити
крок до смерті
і бажання жити!
2
І б жання жити
вмре у тобі останнім.
А можливо, його
обжене твоє тіло.
І коли зупиниться серце,
що досі летіло
потягом до маловідомої
станції,
коли втр`титься
від·уття часу й дистанції,
бажання жити примусить
ще кілька діб
рости Івої нігті і волосся...
Та нікому, на жаль,
не вдалося
перемогти смерть
одним бажанням.
І взагалі чим небуть.
Тож бажання жити
буде витати без тебе
доки не проросте
в чийомусь лоні,
доки не зазвучить
дитячим сміхом,
доки не зробить
перші кроки,
доки не прогуля
нудні уроки,
доки не затріпоче
від кохання,
доки не видихне
востаннє.
3
Доки не видихне в останнє
буде сподіватися на вічність.
Жити чомусь завжди так звично,
чого не скажеш про вмирання,
яке, до речі, відбувається
з кожним подихом життя.
А коли смерть заходить до сусіда,
ми деякий час
говоримо про нього
в теперішньому часі,
хоча для нього
відлік часу змінився.
4
Відлік часу змінився
і для тебе,
коли ти усвідомив
першу смерть.
Хай то бабуся,
що читала тобі казки,
чи песик,
якого нещадно
скосила чумка.
Не х®чу дізнаватися,
в якому випадку
ти плакав більше.
Смерть однакова для всіх.
Але в тебе ще є надіы:
з тобою цього не трапиться.
5
З тобою цього не трапиться.
Хороші люди не помирають.
В фільмах ідуть переможно,
залляті кров'ю своїх ворогів.
У мріях ти йдеш поряд з ними.
Але чомусь панічно
боїшся темряви.
6
Боїшся темряви.
І уже знаєш,
що обов"язково помреш.
Все це буде в старості.
До цієї миті ще довго...
Але вчора
на ставку втопився
шестирічний хлопчик.
І тобі страшно
засинати
цього вечора.
7
Цього вечора
тобі вперше було прикро,
що ти вигадував
йому в'їдливі пізвиська.
І якби завтра він ожив,
ти б завжди віддавав йому
своє морозиво
і ніколи не пригощав
потиличниками.
Але...
Ти не в силах що-небуть змінити.
8
Ти не в силах що-небудь змінити.
І тому вирішив
жити так,
ніби кожен день у тебе останній
і кожен друг може не повернутися.
Ти обіцяєш
не говорити прикрих слів
і не марнувати час.
Так щиро обіцяють тільки діти.
...Намагаюся не помічати,
що розміняно п"ятий десяток...
Світлана Аніщенко
2008.02.29
21:31
СУЇЦИД
1
Це вже було.
Ти чуєш, це було!
Цей шепіт хвиль
і цей застиглий відчай
твого напівдорослого обличчя,
і цей тонкий, напівреальний шпиль,
забутої готичної будівлі,
і краплі сліз по черепичній крівлі,
і шмаття хмар, уривками надій,
і вітер диким проявом свободи,
і привид, що напевне десь тут ходить,
і промінь сонця через грати вій,
пунктир напіврозмитий парапету,
крок до польоту в сіре небуття...
ти знов не встиг в коханці чи поети
вже в котре перекресливши життя.
2
Вже вкотре перекресливши життя
пігулкою чи бритвою по венах,
промовивши: "дурійте тут без мене",
І вірячи: "не буде вороття",
Згубивши пам’ять, вкотре прийдеш знову.
І знову "мама" буде першим словом.
Умовно першим. Хто б їх рахував
оті за вічність сказані слова.
Усі надії, радості, весілля,
усі невдачі, що злились в біду,
і крок із даху, з відчаю, з безсилля
із думкою "вже більше не прийду"
3
Із думкою “вже більше не прийду”
залишиш маму плакати над тілом.
І буде передчасно постаріла
вона полоть уперту лободу,
що проросте у тебе на могилі.
Дні втратять колір, стануть чорно-білі.
А їй жилось, бо ріс у неї син,
що за життя у смерті був упертий.
Пішов без дозволу, пішов один...
"Кровиночка, мені б за тебе вмерти!
За тебе, рідний мій, без вороття
пірнути у холодне забуття!"
4
Пірнути у холодне забуття
чи, взагалі, нічого не робити?
Втомився жити. І втомився пити.
Хоч алкоголь дарує відчуття...
він взагалі нічого не дарує -
останнє потихеньку відбира.
Життя це гра?
Ша! вже ніхто не гра!
Хай чують всі! І, може Бог почує!
Навіщо ти усе це сотворив!!!
Не хуліганю. Майже і не пив.
Я так живу, точніше, доживаю.
І, мабуть не злякаюсь, як піду.
От снилося, що мати вириває
у мене на могилі лободу.
5
У мене на могилі лободу
ніхто не вирве...
Спитаєте "куди іду?"
-у прірву.
Ви вибачте мені оцю банальність:
життя реальне,
отже - змінюю реальність.
Воно проступить крізь туман -
життя - уперте!
Тож буду жити.
А воно примусить вмерти.
Це вже було.
Ти чуєш, це було!
Цей шепіт хвиль
і цей застиглий відчай
твого напівдорослого обличчя,
і цей тонкий, напівреальний шпиль,
забутої готичної будівлі,
і краплі сліз по черепичній крівлі,
і шмаття хмар, уривками надій,
і вітер диким проявом свободи,
і привид, що напевне десь тут ходить,
і промінь сонця через грати вій,
пунктир напіврозмитий парапету,
крок до польоту в сіре небуття...
ти знов не встиг в коханці чи поети
вже в котре перекресливши життя.
2
Вже вкотре перекресливши життя
пігулкою чи бритвою по венах,
промовивши: "дурійте тут без мене",
І вірячи: "не буде вороття",
Згубивши пам’ять, вкотре прийдеш знову.
І знову "мама" буде першим словом.
Умовно першим. Хто б їх рахував
оті за вічність сказані слова.
Усі надії, радості, весілля,
усі невдачі, що злились в біду,
і крок із даху, з відчаю, з безсилля
із думкою "вже більше не прийду"
3
Із думкою “вже більше не прийду”
залишиш маму плакати над тілом.
І буде передчасно постаріла
вона полоть уперту лободу,
що проросте у тебе на могилі.
Дні втратять колір, стануть чорно-білі.
А їй жилось, бо ріс у неї син,
що за життя у смерті був упертий.
Пішов без дозволу, пішов один...
"Кровиночка, мені б за тебе вмерти!
За тебе, рідний мій, без вороття
пірнути у холодне забуття!"
4
Пірнути у холодне забуття
чи, взагалі, нічого не робити?
Втомився жити. І втомився пити.
Хоч алкоголь дарує відчуття...
він взагалі нічого не дарує -
останнє потихеньку відбира.
Життя це гра?
Ша! вже ніхто не гра!
Хай чують всі! І, може Бог почує!
Навіщо ти усе це сотворив!!!
Не хуліганю. Майже і не пив.
Я так живу, точніше, доживаю.
І, мабуть не злякаюсь, як піду.
От снилося, що мати вириває
у мене на могилі лободу.
5
У мене на могилі лободу
ніхто не вирве...
Спитаєте "куди іду?"
-у прірву.
Ви вибачте мені оцю банальність:
життя реальне,
отже - змінюю реальність.
Воно проступить крізь туман -
життя - уперте!
Тож буду жити.
А воно примусить вмерти.
Світлана Аніщенко
2008.02.29
21:28
Театр
Якого, скажи мені біса
ми будемо поряд навіки?
Коли, скажи, остогиднуть
прожиті удвох віки?
Уже піднялась завіса.
Ти гратимеш Чоловіка,
Мені ж (із сюжету видно)
Зіграти Єву таки.
А що вона, бідна Єва?
Іще не бачила світу
І мало було кавалерів:
Адам та лукавий Змій.
А хто їй давав можливість
Здобути якусь освіту?
А що їй в житті казали?
“Це можна”, “цього не смій”.
А що вона ще побачить
Крім злиднів, дітей, роботи?
А в неї бідова вдача,
А в неї дурний чоловік…
Скінчився спектакль – завіса.
Тепер говори мені, хто ти?
Бо змій нашептав з-за куліси,
Що Бог наш до ролі звик.
Світлана Аніщенко
2008.02.29
21:01
Той орел,що прилітав до Прометея...
* * *
Той орел, що прилітав до Прометея
за черговою порцією ліверу,
тепер щоночі стукає у моє вікно.
Гидкий, як мокра курка,
з поламаним пір,ям в крилах
і поріділим хвостом,
сідає на підвіконня
і дивиться мені в очі.
В тому погляді -
велике горе,
бо боги померли
разом з Прометеєм,
і в магазинах
зараз поганий лівер.
Його не їсть навіть мій собака...
І я підставляю груди.
Я кажу: "Забери моє сердце -
воно гаряче і закохане.
З таким серцем неможливо жити,
з таким серцем неможливо вмерти,
з таким серцем...
І коли він зникає,
я беру крихти свого серця,
що впали на підвіконня,
і пишу тобі листа
на стіні твого будинку.
Дрижачими пальцями
я виводжу криваві слова...
Зранку я прокидаюсь за столом,
перечитую написані за ніч вірші -
незграбні літери на папері,
мов салаги на плацу...
Мої вірші. Я несу їх тобі.
Бо в моїх грудях
наново б,ється серце.
Воно гаряче і закохане.
З таким серцем неможливо...
Той орел, що прилітав до Прометея
за черговою порцією ліверу,
тепер щоночі стукає у моє вікно.
Гидкий, як мокра курка,
з поламаним пір,ям в крилах
і поріділим хвостом,
сідає на підвіконня
і дивиться мені в очі.
В тому погляді -
велике горе,
бо боги померли
разом з Прометеєм,
і в магазинах
зараз поганий лівер.
Його не їсть навіть мій собака...
І я підставляю груди.
Я кажу: "Забери моє сердце -
воно гаряче і закохане.
З таким серцем неможливо жити,
з таким серцем неможливо вмерти,
з таким серцем...
І коли він зникає,
я беру крихти свого серця,
що впали на підвіконня,
і пишу тобі листа
на стіні твого будинку.
Дрижачими пальцями
я виводжу криваві слова...
Зранку я прокидаюсь за столом,
перечитую написані за ніч вірші -
незграбні літери на папері,
мов салаги на плацу...
Мої вірші. Я несу їх тобі.
Бо в моїх грудях
наново б,ється серце.
Воно гаряче і закохане.
З таким серцем неможливо...
Світлана Аніщенко
2008.02.29
20:52
Переклад з Бродського
В містечку, з якого смерть розповзлася по карті мороком,
Бруківка блищить неначе луска на коропі.
На столітнім каштані кожна свіча оплива,
І чавунний лев не чує пристрасть в словах.
Крізь віконну марлю давно від прання безлику
Проступають стрілки від кірхи та ранка гвоздики.
Десь трамвай деренчить, все так, як було раніше.
Стадіон. Та не сходить ніхто. І навколо тиша.
Справжній кінець війни – на стільцевій спинці
Сукня легка, що належить одній блондинці.
Та крилатий політ сріблястої кулі – сліпня,
Що на південь забрала життя в середині липня.
Бруківка блищить неначе луска на коропі.
На столітнім каштані кожна свіча оплива,
І чавунний лев не чує пристрасть в словах.
Крізь віконну марлю давно від прання безлику
Проступають стрілки від кірхи та ранка гвоздики.
Десь трамвай деренчить, все так, як було раніше.
Стадіон. Та не сходить ніхто. І навколо тиша.
Справжній кінець війни – на стільцевій спинці
Сукня легка, що належить одній блондинці.
Та крилатий політ сріблястої кулі – сліпня,
Що на південь забрала життя в середині липня.
михайло дорошенко
2008.02.29
20:45
дуже легенько (на Українську тему)
Мені у зимі запахло стиглими гарбузами,
І синьо від тих волошок, шо в збіжжі у нас цвіли,
Життя вже відрізало кадри
Та ба, хоч вони і в архіві,
Та всеж там тихо ворушаться
Принишклі, але живі...
І синьо від тих волошок, шо в збіжжі у нас цвіли,
Життя вже відрізало кадри
Та ба, хоч вони і в архіві,
Та всеж там тихо ворушаться
Принишклі, але живі...
Василь Роман
2008.02.29
20:35
Тема N8: ХОККУ
***
за мною в постіль
йде вдалих рим натхнення
три ночі поспіль
***
закляк чекати
стояв до пів на шосту
забув яка ти
***
не в позі щастя
і так як молодості
вже нам вдасться
за мною в постіль
йде вдалих рим натхнення
три ночі поспіль
***
закляк чекати
стояв до пів на шосту
забув яка ти
***
не в позі щастя
і так як молодості
вже нам вдасться
Світлана Аніщенко
2008.02.29
20:31
Сон продовжується навіть тоді...
Е.П.
Сон продовжується навіть тоді,
коли я іду на роботу
крізь мокрий ранок,
повз покинуті будинки
і недобудови.
Перебіги вулиці
на червоне світло,
перелази через паркани,
перестриби через калюжі,
переповзання через бордюри…
Нічого дивного,
адже це сон.
У ньому відбувається що завгодно.
І нікого це не дивує.
У ньому відбувається
моє життя.
В цьому сні
я готую вечерю,
перу білизну,
слухаю рекламу,
п’ю пиво.
Розрекламоване.
В цьому сні я помру.
Багато хто мріє померти уві сні.
Уві сні помирає кожен.
У тому сні в якому жив...
Сон продовжується навіть тоді,
коли я іду на роботу
крізь мокрий ранок,
повз покинуті будинки
і недобудови.
Перебіги вулиці
на червоне світло,
перелази через паркани,
перестриби через калюжі,
переповзання через бордюри…
Нічого дивного,
адже це сон.
У ньому відбувається що завгодно.
І нікого це не дивує.
У ньому відбувається
моє життя.
В цьому сні
я готую вечерю,
перу білизну,
слухаю рекламу,
п’ю пиво.
Розрекламоване.
В цьому сні я помру.
Багато хто мріє померти уві сні.
Уві сні помирає кожен.
У тому сні в якому жив...
Ніка Новікова
2008.02.29
20:25
Вертеп на 20 років. Постфактум.
Ніч, ліхтарі
і місто темноти.
Де я – не я,
а трунок блекоти.
Та зілля охололо… Грець із ним!
Йде геть одна з найдовших в році зим!
Та будуть інші.
Вже, мабуть, колись.
Царівни за мечі чомусь взялись,
і покотилась к бісу гарна казка.
Забракло серця читачеві, майстру,
і, зрештою, мені.
Яка різниця?
То просто розбрелись в отарі вівці.
Творцевій, не людській. Йому – збирай,
цілуй і песть, занось на руцях в Рай…
А двадцять літ назад таке вершилось!
Мале дитя вночі було вродилось:
Осяйне і біліше від сметан,
дрібніше гречки і солодше манн.
А там -
комусь амброзії дурман;
мені ж (а те дитя, звичайно, я:)
на груди чорна вилізла змія;
і дихать стало важко,
жити – дико.
…і налило смоли у чисту ріку
думок і слів. А може і оман.
Слова – дурман,
і все – дурман, дурман!
Чи може, малось інше за мету?...*
*…щоби дало мені не ніжну вдачу;
і щоб у мить, коли цей світ побачу,
зліпило губи - вберегло від крику;
І щоб мовчала гордо і довіку?
_____
А ніч собі колише лободу...
Вже час: з пелюшок лізу і іду
у місто, ліхтарі і темноту.
Всі Долі роздали, мені ж лишилась
відверто філософська: на біду. :)
Або інакше (й твердо, мов печать):
Це балогадь. Не лихо – благодать!
І Божа милість – ця бідова вдача.
(така, що й плаче, а сміється наче)
А Доля не проста, бо їй під стать!
Ну все, нехай вже прийме
і пробачить
мене отара. Повертаюсь
(бачиш?).
Ще крок –
то вже замовкне і тривога.
І-і…стала.
Бо знесилила дорога.
На руці!
Занеси!!!
Бо не дійду :(
і місто темноти.
Де я – не я,
а трунок блекоти.
Та зілля охололо… Грець із ним!
Йде геть одна з найдовших в році зим!
Та будуть інші.
Вже, мабуть, колись.
Царівни за мечі чомусь взялись,
і покотилась к бісу гарна казка.
Забракло серця читачеві, майстру,
і, зрештою, мені.
Яка різниця?
То просто розбрелись в отарі вівці.
Творцевій, не людській. Йому – збирай,
цілуй і песть, занось на руцях в Рай…
А двадцять літ назад таке вершилось!
Мале дитя вночі було вродилось:
Осяйне і біліше від сметан,
дрібніше гречки і солодше манн.
А там -
комусь амброзії дурман;
мені ж (а те дитя, звичайно, я:)
на груди чорна вилізла змія;
і дихать стало важко,
жити – дико.
…і налило смоли у чисту ріку
думок і слів. А може і оман.
Слова – дурман,
і все – дурман, дурман!
Чи може, малось інше за мету?...*
*…щоби дало мені не ніжну вдачу;
і щоб у мить, коли цей світ побачу,
зліпило губи - вберегло від крику;
І щоб мовчала гордо і довіку?
_____
А ніч собі колише лободу...
Вже час: з пелюшок лізу і іду
у місто, ліхтарі і темноту.
Всі Долі роздали, мені ж лишилась
відверто філософська: на біду. :)
Або інакше (й твердо, мов печать):
Це балогадь. Не лихо – благодать!
І Божа милість – ця бідова вдача.
(така, що й плаче, а сміється наче)
А Доля не проста, бо їй під стать!
Ну все, нехай вже прийме
і пробачить
мене отара. Повертаюсь
(бачиш?).
Ще крок –
то вже замовкне і тривога.
І-і…стала.
Бо знесилила дорога.
На руці!
Занеси!!!
Бо не дійду :(
михайло дорошенко
2008.02.29
19:17
крізь час
Моє подвоєння не скромного реваншу,
І я в житті як в морі - як Колумб
Так мало є окрім одного шансу
Знайти ту землю!Хоч не мало мук,
Не мало страху, слабкості за кадром
Знайти ту землю, Чи лягти кістьми!
Та доля, все ж вітає реверансом,
Таких шалено впевнених, як ми!
Ну, шо поробиш, нам тісний той вимір,
В якому всі шліфують крок в одне...
І хоч вже Час давни-давно посивів,
Такі, як ми, і є Його лице...
І я в житті як в морі - як Колумб
Так мало є окрім одного шансу
Знайти ту землю!Хоч не мало мук,
Не мало страху, слабкості за кадром
Знайти ту землю, Чи лягти кістьми!
Та доля, все ж вітає реверансом,
Таких шалено впевнених, як ми!
Ну, шо поробиш, нам тісний той вимір,
В якому всі шліфують крок в одне...
І хоч вже Час давни-давно посивів,
Такі, як ми, і є Його лице...
Валентин Бендюг
2008.02.29
19:05
Українські танки
Танка – 1Б
Таке холодне сяйво
Цей княжич посилає,
Пишаючись собою між зірками
І видивляючись у дзеркало ставка,
Що враз взялося кригою свічадо.
Танка – 2Б
І цей вчорашній сніг
Розтане неминуче,
Бо ж не даремно вже з Карпатських гір
Лунає пісня-грім річок могутніх,
І кару ту не зупиняє Бог.
Танка 3Б
Хреста печать
Не можна полюбити
І важко тамувати ревний біль…
Та як же нам прощатися навіки
Осінньої вечірньої пори?
Танка 4Б
Серденько,
Моє кохання – вір -
Літній луг і квіти запашні:
Скільки б їх не рвав і не косив,
Цвітом вкриє літо луг той знов.
Танка 5Б
Наприкінці цього сумного року,
Коли опале листя сніг накрив
І сонний гай стояв сумний та голий,
Почув, як дуб шумить -
Цей нелинь віковий.
Танка 6Б
Ущухла літня злива, тільки грім
Збиває подушки із теплих хмар
Та блискавки
Ще ціляться у храм,
Де бог чужий живе в ковчезі золотім.
Таке холодне сяйво
Цей княжич посилає,
Пишаючись собою між зірками
І видивляючись у дзеркало ставка,
Що враз взялося кригою свічадо.
Танка – 2Б
І цей вчорашній сніг
Розтане неминуче,
Бо ж не даремно вже з Карпатських гір
Лунає пісня-грім річок могутніх,
І кару ту не зупиняє Бог.
Танка 3Б
Хреста печать
Не можна полюбити
І важко тамувати ревний біль…
Та як же нам прощатися навіки
Осінньої вечірньої пори?
Танка 4Б
Серденько,
Моє кохання – вір -
Літній луг і квіти запашні:
Скільки б їх не рвав і не косив,
Цвітом вкриє літо луг той знов.
Танка 5Б
Наприкінці цього сумного року,
Коли опале листя сніг накрив
І сонний гай стояв сумний та голий,
Почув, як дуб шумить -
Цей нелинь віковий.
Танка 6Б
Ущухла літня злива, тільки грім
Збиває подушки із теплих хмар
Та блискавки
Ще ціляться у храм,
Де бог чужий живе в ковчезі золотім.
Критус Нахман
2008.02.29
17:53
Не в комі щастя (спеціяльно для В.Б)
монолог підстаркуватого
м-ка "поета" і журналіста
"Отака х-ня малята,
щоб ви показились
Терпугом крилята
Коню вкоротили
Що лишилось?
Коми, коми,
крапки та дефіси
Тіні ви зникомі
Ідіть всі до біса"
м-ка "поета" і журналіста
"Отака х-ня малята,
щоб ви показились
Терпугом крилята
Коню вкоротили
Що лишилось?
Коми, коми,
крапки та дефіси
Тіні ви зникомі
Ідіть всі до біса"
Ганна Осадко
2008.02.29
16:39
Тому що
Тому що – не спати. Тому що - лежати.
Тому що – кохання.
Сніг білогарячково лізе під ноги трамваю.
Тому що тебе, як пароль укрнету, щодня забуваю,
а потім – пригадую раптом. І гірко, як Таня
за м’ячиком плачу… Та він не потоне, звичайно,
Така от чудова властивість – у річці не тоне…
І риси прозорі, і ризи тонкі, як в ікони…
І дивом, і парою в пару вгортається чайник…
Тому що – мовчати. І в тиші померти неначе,
Бо слово знайоме – як вітер і віра – зникоме.
…Бо кому поставиш, а потім не скажеш нікому
Про протяг на кухні.
Про руки холодні.
Про м’ячик.
Тому що – кохання.
Сніг білогарячково лізе під ноги трамваю.
Тому що тебе, як пароль укрнету, щодня забуваю,
а потім – пригадую раптом. І гірко, як Таня
за м’ячиком плачу… Та він не потоне, звичайно,
Така от чудова властивість – у річці не тоне…
І риси прозорі, і ризи тонкі, як в ікони…
І дивом, і парою в пару вгортається чайник…
Тому що – мовчати. І в тиші померти неначе,
Бо слово знайоме – як вітер і віра – зникоме.
…Бо кому поставиш, а потім не скажеш нікому
Про протяг на кухні.
Про руки холодні.
Про м’ячик.
Останні надходження: 7 днів | 30 днів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

Деякі рекомендації щодо оцінювання творів
ОЦІНЮВАННЯ ТВОРІВ
1. Оцінка ставиться зареєстрованими користувачами. Оцінку ставити не обов'язково. Якщо ви цікавитесь балетом, не оцінюйте танці в сільклубі!
Шукайте насолоду у творчості тих авторів, які близькі вам.
2. Напрямки поглядів не оцінюються. Заходимо на авторські сторінки не для того аби сіяти смерть, а для порозуміння і самовдосконалення.
3. У нас не виставка поетичних досягнень, а просто відкритий літ.процес, який часто нагадує рани. І ваші оцінки, і коментарі слугують певними орієнтирами, як для автора, так і для читачів.
Задумайтесь трохи над цим.
4. Звертається увага на вибраний автором статус, якщо автор твору обрав для себе "Любителя Поезії" - то оцінювати достатньо красу рядків і світоглядних побудов - і без надмірностей претензій.
Щодо оцінок:
Кожен автор має право вимагати пояснень тій чи іншій оцінці.
Якщо пояснень не має - автор ставить питання про видалення такої оцінки перед адміністрацією.
"1" - зовсім погано
"2" - "погано"
Ставлячи такі оцінки ("1" та "2"), потрібно обов'язково їх прокоментувати, - якщо ваші коментарі і часте таке оцінювання будуть редакцією сприйняті, як грубо неадекватні, то вам можуть відмовити в подальшій реєстрації.
При коментуванні зверніть увагу автора на грубі помилки - назвіть їх, і тоді ставте заслужену на ваш погляд оцінку. Якщо помилки стандартні, то в інших творах можна з коментарями вже особливо не повторюватись...
"3" - посередньо (в п'ятибальній шкалі це ближче до "2,5")
"4" - майже добре (в п'ятибальній шкалі це ближче до "3,5").
Розберіться зі своїми смаками і совістю, перед тим, як ставити ці злощасні "3" і "4".
(!)За хуліганства з рейтингами - наприклад, ставитимете "1" та "2", а високорейтинговим авторам (чий загальний рейтинг "Майстерень" вище за 5.00) і "3", "4" без пояснень, а також без наявності власних творів, які би засвідчили ваш достатній творчий рівень - вас можуть видалити без особливих умовлянь та попереджень.
"5" - гарно.
Найбільш ходова оцінка, що адекватно може використовуватись щодо авторів різних рівнів. За "5" вам ніколи не буде соромно, хіба що в разі невдалого віртуального кохання.
"5,5" - дуже гарно.
Найбільш ходова оцінка, якщо ви опираєтесь тільки на емоції у відчуттях прекрасного. За "5,5" вам ніколи не буде соромно, і не виникне особливих проблем із адміністрацією сайту.
"6" - прекрасно.
"6" - потрібні, і їх можна ставити, як "Любителям поезії", так і "Майстер-класу", але!!! Застерігаємо від чуттєвої зливи цих "6". Аби захистити наш ресурс від диктату войовничої сірості і посередності, ми ставимо наступні умови: кожну "6", як правило, потрібно кваліфіковано обгрунтувати. Хіба що ставите одним і тим самим, про кого вже все кваліфіковано написали раніше і ваш погляд збігається із редакторським. Якщо "5" - це просто "гарно", і "вам подобається", то "6" - це вже "взірець для всіх"!
Отож, потрібно пояснювати, чому це взірець, які прекрасні риси краси осягнуто у конкретному вірші, які порівняння і метафори вас зачарували, які ідеї майстерно втілені, трохи про красу слова, про красу фото на обложці і т.д., і т.п.... Краще вже поставте 5,5 і не майте мистецтвознавчих проблем на свою голову :)
Звичайно, ваші коментарі допоможуть нам точніше оцінити ваш рівень.
"7" - геніально
Найкращий спосіб самогубства на нашому ресурсі. Якщо ви робите перші кроки на сайті, а також другі, і треті - то ставити "7" вам не рекомендується. Звичайно, кожну "7" потрібно кваліфіковано обгрунтувати і горе вам, якщо ви не звертатимете уваги на власну грамотність і оперуватимете зворотами - "бо мені ся то подобає".
Взагалі, "7" могли би ставити іншим тільки ті автори, що подекуди отримують від редакції "6".
Щодо геніальності, то розуміємо це згідно з первинними означеннями: Геній, як Дух Покровитель, - найвищий Захисник і Помічник. Два і більше геніїв розміщувалися у древніх по різні боки на ковчезі, в якому спочивали боги. Отож, перед тим, як скандалити із адміністрацією, подумайте, що ваш улюблений автор собою в поезії конкретного вірша охопив, оточив своїм безміром яко Дух Покровитель і після цього напишіть у поясненнях, що тут на ваших-наших очах за охоплення відбулося, - при цьому намагайтеся себе не дискредитувати в очах редакції та адміністрації. Ми ставимося до вас цілком серйозно і хочемо і надалі зберігати таке ставлення - поважайте таку нашу позицію.
Всі наші рекомендації та пояснення
2. Напрямки поглядів не оцінюються. Заходимо на авторські сторінки не для того аби сіяти смерть, а для порозуміння і самовдосконалення.
3. У нас не виставка поетичних досягнень, а просто відкритий літ.процес, який часто нагадує рани. І ваші оцінки, і коментарі слугують певними орієнтирами, як для автора, так і для читачів.
Задумайтесь трохи над цим.
4. Звертається увага на вибраний автором статус, якщо автор твору обрав для себе "Любителя Поезії" - то оцінювати достатньо красу рядків і світоглядних побудов - і без надмірностей претензій.
Щодо оцінок:
Кожен автор має право вимагати пояснень тій чи іншій оцінці.
Якщо пояснень не має - автор ставить питання про видалення такої оцінки перед адміністрацією.
"1" - зовсім погано
"2" - "погано"
Ставлячи такі оцінки ("1" та "2"), потрібно обов'язково їх прокоментувати, - якщо ваші коментарі і часте таке оцінювання будуть редакцією сприйняті, як грубо неадекватні, то вам можуть відмовити в подальшій реєстрації.
При коментуванні зверніть увагу автора на грубі помилки - назвіть їх, і тоді ставте заслужену на ваш погляд оцінку. Якщо помилки стандартні, то в інших творах можна з коментарями вже особливо не повторюватись...
"3" - посередньо (в п'ятибальній шкалі це ближче до "2,5")
"4" - майже добре (в п'ятибальній шкалі це ближче до "3,5").
Розберіться зі своїми смаками і совістю, перед тим, як ставити ці злощасні "3" і "4".
(!)За хуліганства з рейтингами - наприклад, ставитимете "1" та "2", а високорейтинговим авторам (чий загальний рейтинг "Майстерень" вище за 5.00) і "3", "4" без пояснень, а також без наявності власних творів, які би засвідчили ваш достатній творчий рівень - вас можуть видалити без особливих умовлянь та попереджень.
"5" - гарно.
Найбільш ходова оцінка, що адекватно може використовуватись щодо авторів різних рівнів. За "5" вам ніколи не буде соромно, хіба що в разі невдалого віртуального кохання.
"5,5" - дуже гарно.
Найбільш ходова оцінка, якщо ви опираєтесь тільки на емоції у відчуттях прекрасного. За "5,5" вам ніколи не буде соромно, і не виникне особливих проблем із адміністрацією сайту.
"6" - прекрасно.
"6" - потрібні, і їх можна ставити, як "Любителям поезії", так і "Майстер-класу", але!!! Застерігаємо від чуттєвої зливи цих "6". Аби захистити наш ресурс від диктату войовничої сірості і посередності, ми ставимо наступні умови: кожну "6", як правило, потрібно кваліфіковано обгрунтувати. Хіба що ставите одним і тим самим, про кого вже все кваліфіковано написали раніше і ваш погляд збігається із редакторським. Якщо "5" - це просто "гарно", і "вам подобається", то "6" - це вже "взірець для всіх"!
Отож, потрібно пояснювати, чому це взірець, які прекрасні риси краси осягнуто у конкретному вірші, які порівняння і метафори вас зачарували, які ідеї майстерно втілені, трохи про красу слова, про красу фото на обложці і т.д., і т.п.... Краще вже поставте 5,5 і не майте мистецтвознавчих проблем на свою голову :)
Звичайно, ваші коментарі допоможуть нам точніше оцінити ваш рівень.
"7" - геніально
Найкращий спосіб самогубства на нашому ресурсі. Якщо ви робите перші кроки на сайті, а також другі, і треті - то ставити "7" вам не рекомендується. Звичайно, кожну "7" потрібно кваліфіковано обгрунтувати і горе вам, якщо ви не звертатимете уваги на власну грамотність і оперуватимете зворотами - "бо мені ся то подобає".
Взагалі, "7" могли би ставити іншим тільки ті автори, що подекуди отримують від редакції "6".
Щодо геніальності, то розуміємо це згідно з первинними означеннями: Геній, як Дух Покровитель, - найвищий Захисник і Помічник. Два і більше геніїв розміщувалися у древніх по різні боки на ковчезі, в якому спочивали боги. Отож, перед тим, як скандалити із адміністрацією, подумайте, що ваш улюблений автор собою в поезії конкретного вірша охопив, оточив своїм безміром яко Дух Покровитель і після цього напишіть у поясненнях, що тут на ваших-наших очах за охоплення відбулося, - при цьому намагайтеся себе не дискредитувати в очах редакції та адміністрації. Ми ставимося до вас цілком серйозно і хочемо і надалі зберігати таке ставлення - поважайте таку нашу позицію.
Всі наші рекомендації та пояснення