Пояснимо, що пiд цивiлiзацiйною (ширше - екологiчною) нiшею ми розумiємо сукупнiсть вiдносин Людина-Бог, Людина-Людина i Людина-Природа. За своїм ставленням до цих трьох фундаментальних видiв взаємовiдносин наявнi полiтичнi сили справдi є "сестрами-близнючками", оскiльки:

1) Жодна з них серйозно не сприймає iснування Вищого Розуму i морального iмперативу, тому вважає, що полiтика i мораль - це речi несумiснi, i чим ти поряднiший, тим швидше тебе пошиють у дурнi. Погляньте на партiйнi iдеологiї чи державнi програми соцiально-економiчного розвитку - здебiльшого вся ця писанина є вершиною лицемiрства i безвiдповiдальностi, оскiльки вiд самого початку призначена не для виконання, а для досягнення егоїстичних цiлей того чи iншого угрупування.

2) Їхнi соцiальнi доктрини є бездумно-наївними, зокрема, вони навiть не намагаються запропонувати нiчого кращого, нiж нинiшня "демократiя кiлькостi", хоча всi розумiють, що це лише iлюзiя народовладдя. Результати останнiх виборiв до Верховної Ради ще раз пiдтвердили абсурднiсть iснуючої виборчої системи, за якої обрання державних дiячiв перекладено на змучених i обдурених людей, якi сьогоднi не здатнi обрати навiть тямущого голову колгоспу. При цьому iгнорується безперечна iстина, що думка мiльйона невiгласiв нiколи не переважить думки однiєї справдi компетентної людини. Врештi, нiчого iншого i не варто чекати вiд полiтикiв, якi схильнi сприймати народ як безтямний натовп, хоча iнодi й змушенi прислухатися до його голосу.

3) Що стосується природних процесiв на нашiй планетi, то тут нашi полiтичнi сили демонструють не тiльки невiгластво, а й дивовижну слiпоту. У нас на очах розгортається клiматична криза, зростають швидкостi вiтрiв, щороку збiльшуються матерiальнi i людськi втрати вiд стихiйних лих, навколишнє середовище стає все бiльш ворожим до людини. Сама ж людина, ослаблена духовно i тiлесно, опинилася беззахисною проти забрудненого повiтря i отруєної води, чимдалi агресивнiших мiкроорганiзмiв i щораз потужнiших цивiлiзацiйних стресiв. Та хто з наших "респектабельних полiтикiв" зважає на цi очевиднi реалiї?

Якщо висловлюватися абстрактно, то метою наявних полiтичних сил є пiднесення себе (самостiйно чи разом зi всiм народом) на якомога вищий цивiлiзацiйний щабель у межах iснуючої екологiчної нiшi. В принципi, тут немає нiчого поганого чи божевiльного. Iронiя долi полягає лише в тому, що ця нiша вже вичерпана i прискорено деградує разом iз цивiлiзацiєю, яка у нiй домiнує. Симптоми деградацiї безсумнiвнi i вже не є секретом нi у нас, нi на Заходi: духовна спустошенiсть, моральний нiгiлiзм, криза демократичних iнституцiй, ракова пухлина корупцiї, мiжнародний тероризм, ринки сексуальних рабiв, "розповзання" зброї масового знищення, екологiчна криза, зниження рiвня iнтелекту, фiзичне виродження людини та руйнування її природного iмунiтету, повсюдне поширення статевих збочень i психiчних хвороб, руйнування сiм'ї, небезпечне вiдчуження мiж батьками i дiтьми, людиною i природою. Цi та iншi руйнiвнi процеси особливо активно розгортаються у країнах, якi досягли вершин сучасної цивiлiзацiї, i вже починають переважувати їхнi позитивнi досягнення. А що вже чекає на тих, якi знаходяться "внизу"?

Протягом останнiх рокiв ми змогли переконатися, що "нагору" нас просто так нiхто не пустить, тож доведеться плентатися у хвостi цивiлiзацiї. А коли "нагорi" стане дуже погано, то, природно, там виникне спокуса пожертвувати цим "хвостом", щоб врятувати все "краще" у цивiлiзацiйному органiзмi, наприклад, його "золотий мiльярд". Такi варiанти на Заходi ретельно прорахованi, i це також не є секретом. Врештi-решт, не треба так далеко ходити, досить поглянути на результати iдiотичної "iнтеграцiї" України до захiдного свiту. Замiсть його позитивних здобуткiв (високої дiлової культури, законослухняностi, громадського самоврядування, високих технологiй), ми отримали здебiльшого або цiлковите смiття (наприклад, насильство i розпусту на телеекранах, мiжнародну злочиннiсть, наркоманiю i СНIД), або суспiльнi явища сумнiвної якостi, зокрема iдеологiчне "оболванювання", яке нiчим не краще колишнього комунiстичного.

1. Свiтоглядний: визнання - усупереч релiктовим матерiалiстичним настановам - реальностi духовного свiту i практичне застосування "невидимих" сил, покладених в основу етичних принципiв; визнання безсмертностi людської душi i реальностi Божої волi, Божої справедливостi й Божого милосердя; осмислення справжнього мiсця людини у свiтi та її призначення, визнання стратегiчної ефективностi праведного i здорового життя, досягнення цiлiсностi мислення, слiв i поведiнки; реалiстичний погляд на глобальнi природнi та цивiлiзацiйнi процеси.

2. Органiзацiйний: створення багаторiвневої системи народного самоврядування, яка б вiдповiдала природi людини i соцiального органiзму, орiєнтувалася на здiбностi i таланти людей, їхнє прагнення до творчостi, свободи, справедливостi i братерства; досягнення рiвноваги прав i обов'язкiв, компетенцiї i вiдповiдальностi; створення ситуацiї, коли аморальнiсть i безвiдповiдальнiсть стають невигiдними економiчно i полiтично.

3. Технологiчний: прiоритетний розвиток самодостатнiх (автаркiчних) циклiв природо- i ресурсозберiгаючих технологiй, критично необхiдних для виживання нацiї в умовах мiжнародної (зокрема, фiнансової), клiматичної, геотектонiчної, епiдемiологiчної та технологiчної дестабiлiзацiї, рiшуча модернiзацiя та прискорений розвиток систем виховання, освiти, харчування, охорони здоров'я, медичної профiлактики, нацiональної безпеки.

Кожен з цих напрямкiв - це величезне поле для творчої дiяльностi дослiдникiв, винахiдникiв, менеджерiв, фахiвцiв. Але в першу чергу - це нова, абсолютно не освоєна полiтична нiша, яка дає змогу пiднестися над мiжпартiйними "розборками" i отримати пiдтримку переважної бiльшостi суспiльства, оскiльки вона спрямована на порятунок самого життя i людської гiдностi - як нинiшнього поколiння, так i наступних.

З погляду владних технологiй освоєння нової полiтичної нiшi дозволяє створити оригiнальну, яскраву, привабливу, зрозумiлу i реалiстичну iдеологiю, визначити вiрнi цiлi i завдання нацiонального розвитку, досягнути навколо них нацiональної згоди, задiяти нову одухотворену нацiотворчу "машину бажань", дати потужний чистий iмпульс мистецтвам i масовiй культурi.

Перехiд до нової полiтичної нiшi дозволить здобути те, що в нашому свiтi є найбiльшим дефiцитом, - довiру народу до влади. Народ дедалi менше схильний довiряти полiтичним перевертням i лицемiрам. Тому такi якостi, як щирiсть, iнтелект, поряднiсть, особистий приклад у новiй полiтичнiй нiшi стануть найбiльшим полiтичним капiталом, а пiдлота, брехливiсть та егоїзм гарантуватимуть полiтичне самогубство.

1. "Зовнiшнi обставини". Цi обставини не повиннi давати кандидатовi в Президенти реальних шансiв для перемоги за допомогою старих пiдходiв з їхнiми традицiйними невиразнiстю, лицемiрством, вiроломством та безвiдповiдальнiстю. Нинiшнє полiтичне середовище повинно просто виштовхувати такого лiдера в нову полiтичну нiшу.

2. "Внутрiшнi якостi". Це повинна бути людина яскрава, смiлива, порядна, розумна i щира, без суперечностей мiж гарними словами i реальними справами, енергiйна i нескомпрометована, здатна сприймати перспективнi iдеї i вiдповiдним чином змiнюватися морально, свiтоглядно i полiтично.

3. "Розрив з вiджилим минулим". Як переконує багатотисячолiтнiй iсторичний досвiд, процес утвердження якiсно нової епохи є можливим лише за якнайрiшучiшого заперечення вiджилих цивiлiзацiйних засад старої епохи. Нiякi компромiси мiж "мертвим" i "живим", нiякi "двовладдя" тут неприпустимi. Тож Новий лiдер України повинен беззастережно вiдкинути цинiзм, обмеженiсть i лицемiрство вiдживаючого життя, спалити всi мости i бiльше не озиратися на покинуте ним полiтичне болото. При цьому надзвичайно важливим є те, щоб цей розрив стався не з кон'юнктурних мiркувань, а тому, що стара полiтична нiша справдi стала для Нового лiдера органiчно чужою, i в нiй для нього вже немає нi простору для дiї, нi повiтря для дихання.

А тепер погляньмо з точки зору вказаних критерiїв на тих полiтикiв, що їх зараз нерiдко вважають бiльш-менш реальними кандидатами у Президенти. Поки-що називають Леонiдa Кучму, Павлa Лазаренкa, Євгенa Марчукa, Олександрa Морозa, Петрa Симоненкa, Олександра Ткаченка...

Це буде молодий, яскравий, енергiйний i рiшучий полiтик, якнайменше пов'язаний зi старою iдеологiєю i прогнилим державним апаратом. В його активi будуть масштабнi справи, якi справдi принесли суспiльну користь. У нього буде репутацiя людини розумної i порядної, здатної до стратегiчного мислення i боротьби за правду. Вiн володiтиме даром миротворця. Всiм своїм єством вiн вiдчуватиме бiль та розгубленiсть свого народу i говоритиме до нього мовою зрозумiлою та близькою. Вiн буде позитивно сприйнятим у Європi. Вiн буде швидко навчатись. Вiн вiдкрито з'явиться на президентськi змагання влiтку 1999 року.

Нинiшнiй режим не сприйматиме такого Нового лiдера всерйоз i не домагатиметься його полiтичного знищення. Це допоможе йому реалiзувати свiй шанс. До другого туру виборiв вiн дiятиме в тiнi "реального претендента", проти якого i буде спрямовано головний удар нинiшньої влади. Вiрогiдно, що таким "полiтичним громовiдводом" стане Олександр Мороз.

Завдяки свiжим iдеям цей Новий лiдер зможе викликати пробудження i, можливо, навiть вибух громадянської активностi серед молодi та найбiльш активних людей середнього вiку. Новий лiдер пробудить до дiї всiх, хто молодий духом, i в цьому сенсi вiн стане лiдером "молодiжної революцiї". Це буде несподiванкою для режиму, який звик манiпулювати свiдомiстю людей похилого вiку, спрямованих у минуле i тому достатньо прогнозованих. З активiзацiєю молодих суспiльна ситуацiя набуде принципово iншого характеру, тож вся наперед заготовлена демагогiя виявиться майже цiлковитим непотребом.

Нам можуть слушно заперечити: для перемоги на президентських виборах потрiбнi потужнi фiнансовi та органiзацiйнi ресурси, а також вплив на засоби масової iнформацiї. Цих ресурсiв у Нового лiдера напевно буде менше, нiж у "реальних претендентiв". Та це не зможе його зупинити, оскiльки нова полiтична нiша дозволяє перемагати з ресурсами в 10-100 разiв меншими вiд тих, якi необхiднi за традицiйних пiдходiв. I справа не лише в пасiонарних iдеях чи досi невiдомих виборчих технологiях. Просто там, де на iсторичну сцену виходить справжня елiта, починають дiяти iншi закони, вiдмiннi вiд законiв кiлькостi. В новiй полiтичнiй нiшi все визначатиме якiсть.

Щодо матерiально-фiнансової пiдтримки, то вiн знайде її в достатньому обсязi. Хоча б уже тому, що в Українi iснують фiнансово-полiтичнi угруповання, якi активно працюють iз внутрiшнiм ринком, виробляючи для нього товари i послуги масового споживання. Такi угруповання об'єктивно зацiкавленi у зростаннi платоспроможностi населення. Їхнi грошi, нерухомiсть, плани на майбутнє пов'язанi з Україною. Вони здатнi усвiдомити руйнiвний характер нинiшнього полiтичного курсу i пiдтримати Нового лiдера, разом з яким вони вiдкриють для себе i своїх дiтей новий простiр для дiяльностi, побудують кращий i справедливiший лад, необхiдний для виживання нацiї у планетарному безладi, котрий неухильно посилюється.

- А може, не треба так рiзко змiнювати нинiшню соцiально-полiтичну ситуацiю? Адже внутрiшня дестабiлiзацiя в умовах свiтової фiнансової кризи є надто небезпечною.

- Справжня планетарна криза лише починається, а Україна вже почала хитатися. Вона надто ослаблена, щоб "пройти через вушко голки" глобального апокалiпсису, знемагає вiд хронiчних суспiльно-полiтичних хвороб i обсiлих її паразитiв, тож починати її оздоровлення треба негайно.

- Хiба нинiшня владна елiта не здатна подолати економiчну кризу?

- Зрозумiйте, що в Українi зовсiм не економiчна i не фiнансова криза. Україна переживає кризу здатностi правлячої елiти керувати новою, незнайомою країною в такому ж новому, незнайомому свiтi. З-помiж усього iншого, теперiшня владна псевдоелiта втратила одну з головних якостей, необхiдну для здiйснення реформ, - авторитет i довiру мас. Унаслiдок цього вона перестала бути елiтою i перейшла до розряду безавторитетного чиновництва.

- А що, як в Українi не знайдуться лiдери, спроможнi добитися пiдтримки широких мас i розпочати "новий курс"?

- В iнших народiв знаходяться, тож знайдуться i в Українi.

- Може й так, але чи не виглядає Нова полiтика чимось надто iдеальним i навiть фантастичним у нашому суперечливому, зiпсованому свiтi?

У першiй ролi вiн - незаперечний авторитет для вiруючих. Вiн непримиренний стосовно смертної кари, гомосексуалiзму, розлучень, абортiв, презервативiв, iнших протизаплiдних засобiв. Вiн дотримується вiри: життя людини священне, нiхто не може уподiбнювати себе Богу, вирiшуючи, кому жити, а кому вмерти. У другому випадку - в полiтицi - святий отець проникливо i вмiло передбачає ситуацiю i йде назустрiч соцiальним потребам вiруючих. В енциклiцi "Турбота про соцiальну дiйснiсть" папа римський критикує i капiталiзм, i соцiалiзм як "недосконалi системи", що потребують радикальних змiн. Iоанн-Павло II дає чотири конкретнi рекомендацiї для "iстинно людського розвитку" свiту:

1. Змiнити мiжнародну систему торгiвлi, яка вiддана на "вiдкуп протекцiонiзму" i дискримiнує країни, що розвиваються.

2. Змiнити мiжнародну валютну i фiнансову системи, характерна риса яких - "надмiрне плавання обмiнних курсiв i облiкових ставок", що згубно впливає на баланси платежiв i заборгованостей бiльш бiдних країн.

3. Знайти новi форми передання технологiї, позаяк "часто випадає так, що країни, якi розвиваються, не мають доступу або їм не дають доступу до необхiдних форм технологiї, або ж їм посилають непотрiбнi i застарiлi форми цiєї технологiї".

4. Ретельний перегляд i виправлення способу дiяльностi мiжнародних органiзацiй з метою покращання методiв їхньої роботи, подолання полiтичної ворожнечi i вiдмови вiд прагнення манiпулювати цими органiзацiями.

Ватикан розсуває кордони католицизму (вiд гр. katolicos - всезагальний, вселенський), але одночасно шукає шляхи до взаєморозумiння всiх церков. Вiн пiдтримує дипломатичнi стосунки з бiльш нiж 160 державами, має зв'язки з тисячами мiжнародних органiзацiй, рухiв, комiтетiв, товариств i асоцiацiй. Iоанн-Павло II з жовтня 1978 по жовтень 1998 р. здiйснив понад 80 вiзитiв за кордон, провiв у подорожах бiльше 2 рокiв, написав енциклiки i апостольськi послання, реабiлiтував Галiлео Галiлея, Джордано Бруно, Джироламо Савонаролу, давав аудiєнцiї главам держав i прем'єр-мiнiстрам, зустрiчався з полiтиками, вiдвiдував парафiї i зустрiчався, зустрiчався, зустрiчався з людьми... Кожне рiздвяне послання папи слухають на 50-ти мовах понад 200 мiльйонiв людей.

Компакт-диск iз записом його молитов на латинi (на тлi музики Баха i Генделя) набув у Європi великої популярностi. Його книга "Переступивши порiг надiї" стала бестселером у 12 країнах. Вiн багато читає в оригiналi: фiлософiю, iсторiю, соцiологiю, культурологiю. "К.Войтила у своїх публiкацiях i монографiях виходить за рамки офiцiйного богослiв'я i католицької фiлософiї, широко запозичує елементи некатолицьких i навiть чужих для католицизму фiлософських вчень", - вiдзначає Б.Фiлiпов у дослiдженнi "Iоанн-Павло II: Полiтичний портрет".

У молитвах i проповiдях святий отець звертається не лише до католикiв - вiн говорить зi всiм свiтом. Свiт нiби перетворюється на особисту папську парафiю, де вiруючi вiдчувають єднiсть зi свiтовою церквою i папою. Хоча не всiм i не завжди подобається те, що iнодi говорить святий отець. У посланнi "В той час, як ми наближаємось до третього тисячолiття" (1994 р.) наслiдник святого Петра вперше в iсторiї визнав, що церква припускалася грiхiв у минулому i не без грiхiв у теперiшньому, за що вiдповiдальний i папа римський.

Чотирма грiхами минулого святий отець назвав "розрив єдностi християн", "релiгiйнi вiйни", "суди iнквiзицiї" i "справу Галiлея".

Грiхи сучасностi - безбожнiсть i забуття моральних цiнностей, пасивнiсть перед тоталiтаризмом i терпимiсть до проявiв несправедливостi.

Папа вважає, що розкол християнської церкви 1054 року лягає важким грiхом на нього особисто i на всю католицьку церкву, i цей грiх не спокуто й донинi. Слiд просити прощення Христового, а церквам-сестрам простягнути руки одна однiй.

"Якби протягом столiть християнський свiт зберiгав єднiсть, - вiдзначає папа римський, - то скiльки драматичних подiй не вiдбулося б на Землi. Нинi вiдсутнiсть єдностi загрожує новим грiхопадiнням".

Неважко побачити: дiяльнiсть папи Iоанна-Павла II цiлком вiдповiдає тому, що ми називаємо Новою полiтикою з властивими їй єднiстю слова i дiла, одухотворенiстю, любов'ю, вiдкритiстю, життєлюбнiстю, iнтелектуальнiстю, милосердям.

- Справдi, нинiшнiй папа римський, завдяки специфiчностi своєї посади i видатним особистим якостям, спромiгся засудити грiхи минулого i адекватно вiдреагувати на новiтнiй виклик iсторiї. Але ж Україна - це не Ватикан... Чи можливе щось таке у свiтськiй державi?

Що ж такого повчального для нас вiдбувається в Бразилiї? Рiч у тiм, що пiсля повторного обрання її президентом Фернандо Кардозо в нiй намiтились чотири принциповi передумови, необхiднi для прориву в стратегiчних напрямах цивiлiзацiйного розвитку:

1) ясне бачення елiтою i народом основних контурiв майбутнього суспiльства;

2) досягнення нацiональної згоди навколо основних цiлей модернiзацiї;

3) висока мiра взаємопроникнення елiти iнтелектуальної i елiти полiтичної;

4) недвозначна орiєнтацiя влади на етичнi принципи в управлiннi суспiльством.

Якими є основнi погляди нового бразильського лiдера? Сучасну парадигму розвитку Кардозо розумiє як соцiальний, усталений i гуманiстично спрямований процес. При цьому вiн розглядає його на тлi нового явища - глобалiзацiї, котра несе як позитивнi, так i негативнi наслiдки. Однi держави отримують вiд неї вигоди, iншi - скочуються на позицiї маргiналiзацiї: в мiжнародному планi вiдкидаються вiд магiстрального напрямку розвитку, у внутрiшньому - чимдалi потерпають вiд злиднiв та безробiття. Причому деякi негативнi наслiдки глобалiзацiї зачiпають i бiднi, i багатi держави, що призводить до таких соцiально-психологiчних явищ, як розчарування, песимiзм, вiдчуження особистостi вiд плодiв прогресу i вiд суспiльства в цiлому, зростання насильства i ксенофобiї.

За цих умов Кардозо ставить питання про нову роль держави. Тепер її головна функцiя - згладжувати негативнi ефекти глобалiзацiї, до яких належать соцiальна неврiвноваженiсть, нестiйкiсть потокiв транснацiонального капiталу, незаконний обiг наркотикiв, надмiрне навантаження на навколишнє середовище, неконтрольована мiграцiя тощо. Разом iз тим, однi лише державнi iнститути, однi лише лiдери неспроможнi вирiшити цi проблеми, хоча й покликанi стати каталiзаторами процесу змiн i носiями етичних цiнностей. Тому Кардозо висуває концепцiю "етики солiдарностi", суть якої - в спiльних дiях мiжнародного масштабу, здатних протистояти насильству, вiдчуженню, голоду i маргiналiзацiї, а всерединi країни - у сприяннi бiльшiй незалежностi громадянського суспiльства шляхом розвитку освiти i посилення соцiальної вiдповiдальностi громадян за зростання рiвня i якостi життя. Отже, держава, надаючи бiльшу свободу економiцi, повинна посилити свої соцiальнi функцiї. "Бразилiя, - заявив Кардозо пiсля перемоги на виборах, - це не слабкорозвинена країна. Це - несправедлива країна".

Незалежно вiд того, чим завершиться "бразильський експеримент" - перемогою чи поразкою - багато з проголошеного i зробленого Фернандо Кардозо можна вважати прообразом Нової полiтики з її новими iдеями, знаннями, вартостями.

Але потреба в Новiй полiтицi викликана не лише неспроможнiстю старих пiдходiв, безплiднiстю нинiшньої псевдоелiти i назрiванням т.з. революцiйної ситуацiї (коли низи не хочуть жити по-старому, верхи не можуть управляти по-старому, а життєвий рiвень широких мас опускається значно нижче звичного для них рiвня). Найголовнiше в тому, що вже через пiвтора-два роки (дай Боже, щоб не ранiше) Україна може зiткнутися з цiлком новою ситуацiєю у свiтi. Звернемо увагу лише на один її аспект, а саме на поглиблення глобальної фiнансової кризи в умовах дестабiлiзацiї та розпаду свiтових iмперiй. Нинiшнiй режим ще сподiвається на бiльш-менш тривале iснування за рахунок активної пiдтримки Заходу, який сприятиме перетворенню України на санiтарний кордон мiж цивiлiзованою Європою i непрогнозованою голодною Росiєю. Проте нашi "реальнi полiтики" iдеалiзують можливостi Захiдного свiту. У нього самого чимраз бiльше власних нагальних проблем (i не лише економiчних), тож скоро йому взагалi буде не до України. Ще трохи, i вiд нього може пролунати щось на кшталт "Рятуйся, хто може!".

Один iз можливих сценарiїв свiтового розвитку (помiрно-оптимiстичний) зводиться до наступного:

1. Обвал свiтової фiнансової системи за принципом домiно призводить до краху фондового ринку США. Вiрогiдно, обвал вiдбудеться при наближеннi чи вiдразу ж пiсля початку 2000 року, коли у всьому свiтi вийдуть з ладу мiльйони процесорiв, а пов'язаний зi змiною тисячолiть "традицiйний" масовий психоз досягне апогею.

2. Долар США рiзко падає i перетворюється справдi на "умовну одиницю". США (або окремi штати) запроваджують нову валюту, але вона вже нiколи не матиме статусу свiтової. Сильного удару зазнають валюти всiх країн, пов'язаних зi свiтовою фiнансовою системою. Через якийсь час новою свiтовою валютою стає загальноєвропейська валюта - євро.

3. Тимчасове зникнення свiтової валюти (на час переходу свiтової фiнансової системи вiд долара до євро) призводить до катастрофiчного зменшення (на один-два порядки) мiжнародної торгiвлi, яка переходить на iснування передусiм за рахунок бартерних схем. У новiй економiчнiй ситуацiї домiнує не торговець чи фiнансист, а виробник (передусiм той, хто працює на внутрiшнiй ринок).

4. Росiя розпадається на окремi регiони, якi борються один з одним за федеративний спадок, зокрема ракетно-ядерний. Розпадаються iншi полiетнiчнi та iмперськi утворення: Великобританiя, Бельгiя, Iспанiя, Канада, Iндiя, Туреччина, США, Iндонезiя, Китай та багато iнших.

5. На перiод переходу до нового економiчного порядку кожна нацiя постає перед фактом iснування передусiм за рахунок власних ресурсiв. Одночасно починається конкуренцiя нацiональних держав за майбутнє домiнування - полiтичне, економiчне, культурне - у новому свiтi.

6. Перевагу отримують нацiї, яким вдається найефективнiше використати наявнi високi технологiї, передусiм iнформацiйнi та гуманiтарнi. Перемагають спiльноти, досконалiшi духом i тiлом, оскiльки чим вищий рiвень застосовуваних технологiй, тим бiльше у них важать такi показники, як рiвень свiдомостi, духовної свободи, творчостi, людяностi i внутрiшньої чистоти.

У контекстi такого ймовiрного розвитку подiй перед Україною постають принципово новi завдання, серед яких:

1. Сформувати вiдповiдальну i компетентну владу, яка користується довiрою широких мас, бiзнесменiв та iнтелектуалiв, i здатна втримати порядок в умовах мiжнародного хаосу.

2. Створити в Українi сприятливий iнвестицiйний клiмат i гарантувати дотримання встановлених правил гри, забезпечити економiчну i соцiальну справедливiсть.

3. Конвертувати в українську валюту заощадження населення в iноземних валютах ще до того моменту, як цi валюти будуть суттєво знецiненi внаслiдок шоку, викликаного крахом долара i глобальної фiнансової системи.

4. Термiново закупити у свiтi критично необхiднi для розвитку України технологiї, обладнання та матерiали, створити умови для повернення на Батькiвщину наших вчених, митцiв, iнтелектуалiв, фахiвцiв. Повернути Україну до першої десятки найбiльш розвинених свiтових держав (до якої вона, вiрогiдно, таки належала десятилiття тому), перетворити її на органiзацiйне ядро нового типу цивiлiзацiї, ефективної в умовах нової планетарної ситуацiї.

Цi завдання зможе розв'язати лише нова полiтична елiта в рамках Нової полiтики. Цi завдання потрiбно розв'язати до 2000 року. Отже, змiна курсу має вiдбутися не пiзнiше, як вiдразу ж пiсля виборiв 1999-го року, iнакше неповторна можливiсть цивiлiзацiйного стрибка буде бездарно втрачена.