З точки зору системного підходу і здорового глузду первинний, сутнісний поділ проходить не по лінії "ліві-праві" і т.п., а в зовсім іншій площині. Головний критерій справжнього поділу: здатний політик до компетентної діяльності на благо всієї нації чи ні? За такого підходу виявляється, що компетентних державних діячів, що працюють на загальнонаціональні інтереси, можна знайти серед будь-яких, навіть протилежно спрямованих партій, рухів, кланів тощо.

Що ми в цьому контексті розуміємо під компетентністю? Політична компетентність (від лат. competentis - відповідність) - це наявність у людини моральних якостей, внутрішньої мотивації, здібностей і відповідної кваліфікації для діяльності в сфері державного керування.

Зі сказаного випливає простий висновок: з погляду національних інтересів необхідно підтримувати не стільки політичні партії, скільки компетентних політиків, яких можна знайти серед різних партій. Але для того, щоб це здійснити, необхідно мати ясні та обгрунтовані критерії добору.

Наукове дослідження будь-якого явища, як правило, починається з класифікації. Тому дослідження людини в контексті політичного процесу почнемо з розгляду тези, що переважну більшість політично і соціально активних людей можна досить чітко розділити на дві групи - за ознакою наявності або відсутності совісті. На перший погляд, такий поділ сумнівний, оскільки є суб'єктивним і надто абстрактним. Проте всілякі сумніви у вас миттєво зникнуть, коли особисто зіткнетеся з особою конкретно жорстокою, агресивною, підлою і брехливою; особою, яка фактично є носієм не-людської поведінки, оскільки Людині властиві милосердя, співчуття, щирість, докори сумління і здатність до розкаяння за вчинене зло, - все те, що називається ЛЮДЯНІСТЮ.

У масової "Людини простої" (яка складає переважну більшість людства) емоції і відчуття, розум і пристрасті нероздільно сплавлені одне з одним, злиті в єдиний конгломерат. Вона легко потрапляє під зовнішній вплив, всією натурою реагує на найменші враження - навіть не усвідомлюючи цього. Через такі особливості деякі антропологи називають її також "Людиною дифузною" або "конформною" і підкреслюють, що характерною ознакою людей цього підвиду є сильна здатність сприймати навіювання (переконання словом) та відсутність вроджених засобів психологічного захисту від зовнішнього вольового тиску. При цьому зазначають, що така загострена здатність до сприймання словесних інструкцій є фундаментом розумної поведінки і дає можливість провести коректну межу між психічно здоровою і психічно хворою людиною (або не-людиною). Адже "ненормальна поведінка" - це неможливість коректувати іззовні дії індивіда, тобто ненавіюваність.

У другого підвиду, що зустрічається на порядок рідше - "Людини подвійної" - існує наче "психологічний двійник" або "внутрішній спостерігач", який забезпечує адекватну рефлексію - осмислення людиною передумов, закономірностей і механізмів власної діяльності. Рефлексія - це здатність володіти самим собою як предметом; "здатність вже не просто пізнавати, але пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш" . При зовнішньому спостереженні "Людина подвійна" виділяється особливою схильністю до самоконтролю, вмінням панувати над власними інстинктами і пристрастями, здатністю раціонально організовувати своє життя. З погляду самоідентифікації, така людина усвідомлює, що вона майже весь час спостерігає за собою, навіть в моменти найсильніших емоційних потрясінь. Таким чином, "Людині подвійній" властиве ніби мислення другого порядку, "думки про думки". Людина подвійна також має розвинену схильність до сприймання навіювання, але завдяки рефлексії і волі може йому протистояти.

Здатність керувати собою є передумовою до керування іншими, тому "Людина подвійна" може мати потенційні здібності природженого лідера-організатора, які за певних умов може розвинути і реалізувати . Відповідно, "Людина проста" не здатна ефективно і надійно керувати іншими, оскільки не здатна ефективно і надійно керувати собою.

Зрозуміло, що згадані людські підвиди (підмножини) не існують відособлено. Принаймні, в дитинстві всі люди поводяться як "прості", але згодом, внаслідок вроджених схильностей і зовнішніх впливів, невелика частина з них самореалізується як Людина подвійна. Проте існує і зворотний процес, коли внаслідок несприятливих життєвих обставин, хвороби або старості Людина подвійна може набути ознак Людини простої.

НЕЛЮДИ

Члени першої поведінкової підгрупи нерідко себе "реалізують" як бандити, гангстери, кілери, серійні вбивці, тирани, деспоти, сатаністи та інші душогуби. Для них існує чітке народне визначення - НЕЛЮДИ, - надзвичайно точне, оскільки несе негативну моральну оцінку і попереджає: ці істоти страшніші будь-якої тварини.

В цілому для них властиві затятість, фанатизм, здатність йди до кінця, напролом, в лобову атаку, на таран. В конфліктних ситуаціях розвиненіші з них здатні на безстрашні і безкомпромісні дії, оскільки в такі моменти нестримна агресивність заглушує всі інші почуття - навіть інстинкт самозбереження. Вони спокійно ставляться до вбивства невинних і отримують задоволення, коли здійснюють тиск на інших людей, підкорюють їх своїй волі, принижують і залякують. Розвиненіша частина Нелюдів володіє надзвичайно потужним логічним мисленням. Характерно, що з 1000 убивств, здійснених в Чикаго з 1919 року, більшість були холодними і наперед прорахованими.

Серед історичних осіб багато нелюдського можна знайти в поведінці Івана Грозного, Петра Першого, Наполеона Бонапарта, Леніна, Сталіна та багатьох інших "героїв" та "вождів". Незабутній образ Нелюда створив Джордж Оруел в романі "1984" - це О'Брайєн, партійний лідер: "Нас не обходить чуже благо, нас цікавить лише влада... Ні багатство, ні розкіш, ні довге життя, ні щастя - лише влада, чиста влада. Влада - не засіб; вона - мета. Мета репресій - репресії. Мета тортур - тортури. Мета влади - влада".

Якщо подивитися, що нам несе значна кількість американських кінофільмів, то це рекламування саме нелюдської поведінки. Наприклад, з відомих кіногероїв - це супер-інтелектуал доктор Ганнібал Лектер з "Мовчання ягнят" (при пожиранні людей у нього навіть не прискорюється пульс), не менш інтелектуальна головна героїня фільму "Основний інстинкт" (у виконанні Шерон Стоун). У радянських і пострадянських кінофільмах героїв-Нелюдів значно менше і вони не такі привабливі - наприклад, граф Володимир Шадурський (серіал "Петербурзькі таємниці"), бандит Фокс ("Місце зустрічі змінити не можна"), Шариков ("Собаче серце"), пахан Принц ("Геній").

ПЕРЕВЕРТНІ

Для представників другої поведінкової підгрупи також властиві безсовісність, аморальність і хиже ставлення до людей, але в них немає властивої Нелюдам прямолінійності, затятості і фанатизму. Якраз навпаки - їм притаманні дивовижне пристосуванство, брехливість і абсолютна безпринципність. Інша справа, що вони вміють успішно імітувати агресивність і сміливість Нелюдів, вдало маскуючи свій страх показовою безстрашністю. Але це скоріше те, що називається "нахабством" і "підступністю". Для багатьох з них основною "професійною орієнтацією" стали казнокрадство, шахрайство, політичний кар'єризм. Складаючи основну масу посіпак тиранів, "паханів" та інших "сильних світу цього", вони завжди готові плазувати перед сильнішим і знущатись над слабкішим.

В народі носії цього типу поведінки влучно називаються ПЕРЕВЕРТНЯМИ. Їхню поведінку можна назвати псевдолюдською, оскільки вони здатні як маскуватися під людську поведінку (зачаюватися), так і імітувати повадки Нелюдів (нападати).

При середніх інтелектуальних здібностях це, як правило, дрібні шахраї, аферисти, сутенери, актори, здатні грати будь-які ролі, продажні писаки, придворні "поети" і "спічрайтери". Відсутність совісті у них простягається до крайньої форми - фізіологічної безсоромності, що стає незамінним прийомом в їхній метушливій балаганній діяльності. Їхня агресивність - це не обов'язково брутальний психологічний тиск; вона може виражатися в патологічному злобливому зубоскальстві, брудному "чорному гуморі", нав'язуванні іншим "страшилок", "трілерів", паскудних анекдотів та іншої гидоти. При більш високому рівні інтелекту Перевертні стають "гнучкими" політиками, модними адвокатами, значними ділками-махінаторами, нерідко - маститими кон'юнктурними письменниками. При відсутності помітних талантів і здібностей вони здебільшого намагаються пробратися до влади, прилаштуватися в її ешелонах. Саме тому в неконтрольованих суспільством владних структурах так багато збочених особистостей, які шокують підлеглих своєю унікальною підлістю і немислимим нахабством.

В цілому Перевертні складають соціальну групу, яка живе в своє задоволення за будь-якого режиму. Характерним прикладом може бути масовий перехід суперлояльних служителів радянської тоталітарної системи в ряди суперактивних борців за перебудову і демократизацію, або миттєве перетворення переконаних борців за комунізм на не менш переконаних борців за капіталізм. Просто дивовижно, як швидко номенклатурні Перевертні включилися в "золоту лихоманку" розкрадання багатств країни і перекачування їх у власні кишені - в обхід "наших славних трударів", іменем яких вони клялися ще вчора.

Щоб краще відчути різницю між Нелюдами і Перевертнями, корисно почитати казочку Івана Франка "Лис Микита". Очевидно, що Лис Микита - це Перевертень, а Вовк Неситий - це Нелюд. Причому Лис Микита, який є садистом і моральним чудовиськом, багато в чому виглядає значно потворнішим, ніж прямолінійний і відверто хижий Вовк. Якщо Вовк Неситий виступає уособленням брутального зла, то Лис Микита - уособленням лицемірства, підлості та підступності.

В принципі, Нелюдом або Перевертнем може стати кожний, хто не працює над своєю душею. Принаймні, добре відомо, як влада або "корито" можуть зіпсувати людину. З іншого боку, іноді зустрічаються випадки, коли носії нелюдської поведінки усвідомлюють всю страхітливість свого стану, каються і починають нове - вже людське - життя.

Для декого це буде несподіванкою, але поділ на чотири поведінкові групи подається в книгах Святого Письма Нового заповіту (Євангелії). Ісус Христос, з властивою йому наочністю, ясністю і символічною точністю дає поділ на "овець", "пастирів", "хижих вовків" і "вовків в овечих шкурах".

"Вівці" - це, безумовно, символ "Людини простої" - "Homo simplex". Це основна маса людей, для яких властиві довірливість, простодушність, неагресивність. Самі по собі вони не здатні до організованих дій і ефективного самозахисту: "Вражу пастиря - і розбіжаться вівці отари" (св. Матей, 26.31, св. Марко, 14.27). Для повноцінного і спокійного життя "вівці" потребують "пастиря".

"Пастир" - це той, хто організовує "овець", керує ними і захищає їх навіть ціною власного життя: "Пастир добрий кладе життя власне за вівці" (св. Йоан, 10.11). Зрозуміло, що "Пастир" повинен добре володіти собою, зокрема контролювати свій страх, адже він керує іншими, захищає їх від смертельних загроз і активно протистоїть злу. Тобто "Пастир" повинен мати якості, властиві "Людині подвійній" - "Homo duplex".

"Хижі вовки" - це Нелюди, агресивні і безжальні, які вбивають та поїдають "овець", причому нерідко продовжують вбивати їх навіть тоді, коли вже наїлися. Вони не здатні самі зупинитися і самостійно обмежити свої апетити, тому що така вже їхня хижа природа. Вони стають особливо сміливими і жорстокими тоді, коли немає "Пастиря", котрий захищає "овець": "Бо я знаю, що як я відійду, то увійдуть між вами вовки люті, що отари щадити не будуть" (Діяння святих апостолів, 20.29).

"Вовки в овечій шкурі" - це Перевертні, які лише прикидаються "овечками", але насправді є хижаками. Це ті, що "приходять до вас в одежі овечій, а всередині - хижі вовки" (св. Матей, 7.15).

З типології поведінки, поданої Ісусом Христом, можна зробити два важливі висновки:

      1) Щоб керувати "вівцями", "пастир" має бути до них органічно близьким, бути СВОЇМ: "Я - Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають" (св. Йоан, 10.14). Фактично, "вівці" і "пастирі" становлять собою єдине ціле.

Виникає запитання, чи може "вовк" змінити свою природу і стати "вівцею" або "пастирем"? В історії іноді зустрічаємо приклади такого роду дивовижних перетворень - взяти хоча б жорстокого гонителя християн Савла, який під впливом Божественної Благодаті розкаявся і став святим Павлом, тобто з "вовка" перетворився на "пастиря". Проте не менше й протилежних випадків, пов'язаних, наприклад, з серійними вбивцями. Для багатьох такого роду душогубів властива абсолютна відсутність уявлень про совість і навіть натяків на покаяння. І це при тому, що психіатричні обстеження нібито не виявляють у них жодних відхилень.

Досліджуючи проблему походження людської агресивності, деякі науковці зайнялись походженням людини - і прийшли до шокуючих висновків.

Нові дані археології і генетики свідчать, що перші пралюди (неоантропи-"протокроманьйонці") з'явилися на півдні Африки від 100 до 200 тисяч років тому і навіть раніше. Судячи з усього, вони протягом десятків тисяч років переховувались у важкодоступних районах, рятуючись від палеоантропів-канібалів, і до пори залишались на периферії історичних подій. Тому ще недавно археологи і не підозрювали про таке давнє їх існування, в монографіях звичайно зазначалось, що неоантропи вперше з'явилися лише близько 40 тисяч років тому в районі Близького Сходу. Саме смертельна ворожнеча між неоантропами і палеоантропами, вважають антропологи, стала причиною інтенсивних міграцій, в процесі яких Люди тієї епохи заселили (в жорстоких умовах льодовикового періоду!) всі придатні для життя райони нашої планети. Їх гнав смертельний страх перед людожерами... Іншими словами, предки сучасної людини - неоантропи - протягом кількох десятків тисяч років виступали стосовно своїх більш древніх і більш могутніх сучасників - палеоантропів (неандерталоїдів) - як "відсталі дикі племена" і об'єкт полювання.

Проте приблизно 35-40 тисяч років тому - за історично миттєвий проміжок часу - палеоантропи (ці вже не звірі, але ще не зовсім люди) були цілком фізично винищені неоантропами (людьми). Це виглядає неймовірним, адже палеоантропи за більшістю показників були сильнішими за неоантропів. Не підлягає сумніву, що палеоантропи володіли більшою фізичною силою, на їхньому боці були розвиненіша матеріальна культура з досить складною "палеолітичною індустрією", складними ритуалами, міфологією, нарешті - освоєність територій, які вони займали. Найдавніші відомі нам поховання належать неандертальцям: гора Кармель (40000 років), Шапель-о-Сен (45000-35000 років), Монте-Чирчео (35000 років). Вважають, що їхні логічні здібності мало в чому поступались логічним здібностям сучасних людей. Більш того, мозок пізніх палеоантропів (неандертальців) за об'ємом (1400-1700 куб. см) не лише не поступався, але й перевищував мозок сучасних людей (близько 1450 куб.см), тож нащадки палеоантропів могли з таким же успіхом зайняти місце в університетських аудиторіях, як і наші сучасники. Очевидно, що великий мозок палеоантропів свідчить про наявність вже достатньо складної культури, адже "геніальний мозок без апарату культури - всього лише мозок дебіла". За словами антропологів Хокета та Ешера, цінність великого мозку для виживання очевидна лише тоді, коли вже в основному сформовані мова і культура.

Як же сталося, що Люди-неоантропи - звичний об'єкт полювання для людожерів-палеоантропів - раптом повстали і стерли їх з лиця землі? На думку більшості антропологів, ІНДИВІДУАЛЬНО неоантропи були слабкішими за палеоантропів, але вони змогли стати сильнішими за них КОЛЕКТИВНО. Головними чинниками кращої бойової організації предків сучасних Людей були:

      1) значно ефективніші комунікації;
      2) суттєво нижчий рівень внутріплемінної агресивності.

ВІДКРИТІСТЬ ДО СПРИЙМАННЯ СЛОВА

Ефективність комунікації визначається величиною енергетичних затрат, необхідних для надійної передачі повідомлення (команди) певного об'єму і з певною швидкістю. Вирішальну роль тут відіграє здатність сприймати повідомлення як керівництво до дії . Як доводить професор Б.Ф.Поршнєв, видовою ознакою Людини є саме загострена здатність до сприймання навіювання (сугестії) . Отже, генетично і культурно закріплена відкритість до сприймання словесних інструкцій (повідомлень, команд) була головним чинником ефективніших внутрішніх комунікацій, що зробило Людей здатними до ефективніших колективних дій, ніж палеоантропи. Взагалі, здатність до солідарних колективних дій, до діяльності "в команді" можна вважати однією з характерних ознак Людини.

Однак навіюваність, яка є сильною стороною людської натури, перетворюється на слабкість, оскільки робить Людину беззахисною перед агресивним зовнішнім тиском. В процесі багатотисячолітнього полювання за Людьми палеоантропи випрацювали особливий потужний нейрофізіологічний апарат інтердикції - здатність до психологічного тиску, який паралізує волю (подібна здатність взагалі властива хижакам, наприклад, зміям або левам). Саме тому Люди на перших порах ставали легкою здобиччю палеоантропів, доки не випрацювали систему часткової протидії інтердикції, в якій провідну роль відігравала власна мова як засіб захисту (шляхом нерозуміння) від чужих наказів і агресивних домагань.

ЗНИЖЕНА АГРЕСИВНІСТЬ

За словами Е.Морена, "як в перших неандертальських побоїщах, так і в тих, що будуть, розростаючись, слідувати за ними, можна побачити ненадійність контролю над агресивністю" . Антропологи переконані, що палеоантропи (неандертальці) були значно агресивніші за неоантропів - про це, зокрема, свідчать деякі особливості будови їхніх черепів. В їхніх колективах ВАЖЧЕ було вижити "майстрам", "умільцям", старикам та іншим носіям суспільно корисної інформації, оскільки головним критерієм добору була груба фізична сила і агресивна енергія (хоча є відомості про довге життя калік-неандертальців). "Отже, - наголошує академік РАН Микита Моісєєв, - такі популяції, втрачаючи "майстрів", втрачали і у швидкості свого технічного прогресу. В результаті у неандертальців виявлялась гіршої якості зброя, їхні бойові ватаги були менш дисципліновані. А оскільки між двома популяціями, що займають спільну екологічну нішу і живуть за рахунок того самого ресурсу, не може не виникнути смертельної конкуренції за цей ресурс, то одна з популяцій неминуче мала загинути".

ТАЄМНА ЗБРОЯ НЕОАНТРОПІВ: ТРЕТЯ СИГНАЛЬНА СИСТЕМА

Але звідки з'явилися ці нові психологічні якості: загострена чутливість на словесні інструкції, дружелюбне ставлення до своїх одноплемінників, здатність до згуртованих колективних дій? На думку деяких антропологів (Поршнєва, Діденка та ін.), вирішальною зброєю предків сучасної Людини у безкомпромісній міжвидовій боротьбі став особливий, унікальний еволюційний винахід - ТРЕТЯ СИГНАЛЬНА СИСТЕМА.

Нагадаємо, що перша сигнальна система - це рефлекторна діяльність: інстинкти, умовні і безумовні рефлекси. Її верхня межа - це примітивне мислення, кмітливість вищих тварин, що діють методом спроб і помилок, здатні набувати і передавати досвід, в тому числі навчати своє потомство.

Друга сигнальна система є особливою формою вищої нервової діяльності. Це розум, мова і розвинене абстрактне мислення істоти, здатної на самоусвідомлення і осмислену поведінку. Друга сигнальна система виступає обмежувальним чинником для першої сигнальної системи, гальмує буйність її імпульсів, стримує пристрасті. З великої різноманітності прагнень, мотивів і способів, що диктуються силами емоцій та інстинктів, людський розум вибирає найбільш раціональні, які найнадійніше приводять до поставленої мети. Межа можливостей другої сигнальної системи - це інтелектуальна поведінка, логічне мислення, наукова діяльність, розробка високих технологій аж, наприклад, до виходу в космос чи створення ядерної зброї.

Третя сигнальна система властива лише Людям (хоча деякі натяки на її присутність зустрічаємо і у вищих тварин). Її проявами є совість, співчуття, милосердя, врахування інтересів інших людей, не чинення зла ближнім і природі. Йдеться про вроджені, спонтанні прояви, без будь-яких зовнішніх залякуючих чинників. Завдяки третій сигнальній системі Людина стає моральною істотою.

Третя сигнальна система є стримуючим і обмежувальним чинником вже по відношенню до другої сигнальної системи. Крім того, вона стримує і першу сигнальну систему, зокрема приборкує агресивність, яка за певних умов може з'явитися у кожної Людини.

Можна сказати, що завдяки третій сигнальній системі Людина отримала надійний орган колективного виживання, який дозволяє відчувати інтереси соціального організму, до якого вона належить, досягати гармонії особи і суспільства. Для цього вона має внутрішній компас - совість, яка з більшою чи меншою ясністю та інтенсивністю вказує Людині на її руйнівні вчинки щодо себе, суспільства, природи.

Третя сигнальна система - це і була головна зброя Людей-неоантропів, яка дозволила їм технічно і організаційно перевершити палеоантропів-неандертальців і перемогти. Як пише академік Моісєєв, "результат цієї боротьби був наперед вирішений - неандертальців підвела моральність" . "Не виключено, - продовжує академік, - що серед наших попередників були і більш розумні, і потенційно більш талановиті гілки гомінідів, ніж та, що породила нас з вами. Але позаяк остаточний добір відбувався головним чином на рівні співтовариств, родів і племен, то одним з вирішальних чинників розвитку ставало вже не вдосконалення окремого індивіда, а особливості організації, якщо хочете, соціальної структури роду, племені".

ПАЛЕОАНТРОП І СУГЕСТОР-МАНІПУЛЯТОР

Проте, на думку частини антропологів, чисто вийти з доісторичного світу, "не забруднившись", Людині не вдалось. "Всі пралюди, - пише академік Моісєєв,- належали до того самого великого роду гомінідів, і всі вони, подібно до собак і вовків, могли за певних умов вступати в статеві стосунки. І хто знає, можливо, в жилах багатьох сучасних людей тече кров їхніх далеких прабабусь, над якими змилосердились переможці неандертальців".

Антрополог Борис Діденко, розвиваючи концепцію Бориса Поршнєва, про це висловлюється значно конкретніше. Оскільки генетична сумісність предків сучасних Людей (неоантропів) з неандертальцями безсумнівна, він стверджує, що у складі людства залишились прямі нащадки палеоантропів. В результаті людство являє собою не єдиний вид, але родину Homo sapiens - крім самої Людини (яка складається з двох підвидів - Людина проста і Людина подвійна) до неї входить ще два види гомінідів.

Перший вид - це палеоантропи (Нелюди або "хижі вовки"), психологічно дуже близькі до своїх попередників-неандертальців, котрі полювали за Людьми, придушуючи їхню волю за допомогою властивого хижакам апарату інтердикції. Ці агресивні істоти зафіксовані в людській пам'яті з давніх давен, зокрема в різноманітних переказах.

Другий вид - це сугестори-маніпулятори (Перевертні або "вовки в овечих шкурах"). Цей вид, як стверджує Діденко, виділився з неоантропів на тому етапі антропоморфозу, коли Людина ще була беззахисним об'єктом полювання з боку палеоантропів. Сугестори відбрунькувались від цієї - як тоді здавалось, неблагополучної і безперспективної - групи і пішли по шляху імітації агресивної поведінки палеоантропів. Зародки третьої сигнальної системи у них вже були, але це лише заважало пожирати осіб того ж самого з ними виду - Людей. Тому з часом вона атрофувалась "за непридатністю", що було закріплено на генетичному рівні. Умовно кажучи, якщо палеоантропи - це ЩЕ не Люди, то сугестори - це ВЖЕ не Люди.

Сугестори здатні ефективно імітувати поведінку як Людей, так і палеоантропів (хоча самі в цілому не можуть протистояти гіпнотизуючому психологічному тиску останніх, особливо в ситуаціях прямого протистояння - "лобової атаки"). Причому ця імітація і моторошна "позиція перевертня" займається ними підсвідомо, автоматично. Для них вона природна, органічна, не потребує ніякого навчання і тому так успішна. "Вроджений артистизм" і "патологічна брехливість" - це лише деякі її ознаки.

Як стверджує Б.Діденко, всі три види родини Homo sapiens відрізняються одне від одного морфологією кори головного мозку. Різниця між ними значно суттєвіша, ніж наявність чи відсутність якогось гена, на зразок недавно відкритого американцями "гена агресивності". Можливо, вважає антрополог, існує деяка стійка спадкова структура, як мінімум - супергенний комплекс, який і обумовлює ці видові відмінності.

Врешті-решт, з чисто практичної точки зору важливіша не генетика, а саме реальна поведінка, адже людині все одно, хто її вбиває, - палеоантроп чи людина, яка є носієм поведінки Нелюда. Так само їй однаково, хто у неї відбирає останній шматок хліба, - генетичний сугестор-маніпулятор чи людина, що поводить себе як Перевертень. У зв'язку з цим Нелюдами і Перевертнями називатимемо всіх носіїв відповідної поведінки, незалежно від їхньої видової приналежності.

Проте треба визнати, що гіпотеза професора Поршнєва та його школи несе значний творчий заряд. Найперше тому, що серйозно ставить питання про наявність людської і не-людської поведінки. Врешті-решт, щоб краще збагнути добро, треба відчути зло; щоб краще зрозуміти світло, треба побачити темряву; щоб пізнати Людину, треба дослідити Нелюда.

Безумовно, що викладені вище погляди не вичерпують всієї різноманітності уявлень про природу людини. Більш того, серед самих антропологів немає навіть єдиної думки щодо того, яких гомінід правильно відносити до Homo sapiens: наприклад, одні вважають неандертальців окремим видом (Homo neandertalensis) , інші ж переконані, що вид Homo sapiens складається з двох підвидів - Homo sapiens neandertalensis і Homo sapiens sapiens (неоантропи) . Якщо одні дослідники причини людської агресивності вбачають у генетичній відсутності третьої сигнальної системи, то інші це пояснюють психічним виродженням. Наприклад, ось як писав відомий психіатр і культуролог Макс Нордау про особливості психопатів (зокрема т.з. "виродків вищого порядку" - "degeneres superieurs"): "Майже у всіх хворих цього роду відсутні почуття моральності і справедливості. Для них не існує ніякого закону, ніякої пристойності, ніякого сорому. З великим спокоєм і самозадоволенням вони здійснюють злочини і підлості..."

І тим не менше, розглянуті вище підходи дозволяють побачити достатньо цілісну картину, яку можна, з певними застереженнями, звести до наступних положень:

1. Головною, принциповою відмінністю Homo sapiens ("Людини розумної") від тварини є наявність другої сигнальної системи, проявами якої є розум, мова, абстрактне мислення.

2. Представники Homo sapiens є носіями чотирьох основних типів поведінки:

      · Людина подвійна (Homo duplex, "Пастир")
      · Людина проста (Homo simplex, "Вівця")
      · Палеоантроп (Нелюд, "хижий вовк")
· Сугестор-маніпулятор (Перевертень, "вовк у овечій шкурі")

3. Людина подвійна і Людина проста безумовно належать до одного виду, оскільки володіють спільними морфофізіологічними, біохімічними і поведінковими ознаками (морфолого-функціональний критерій), здатні до взаємного схрещування, яке дає в ряді поколінь плодовите потомство (генетичний критерій), розповсюджені в межах того ж самого ареалу (географічний критерій) і подібно змінюються під впливом факторів середовища (еволюційний критерій). В подальшому викладі позначатимемо їх терміном "Неоантроп", або "Homo sapiens III" (Людина розумна з третьою сигнальною системою), або просто - "Людина".

4. Неоантропи відрізняються від інших видів Homo sapiens наявністю вродженої третьої сигнальної системи, яка виявляється у вигляді совісті, докорів сумління, співчуття, милосердя, справедливості, любові до ближнього, вродженого інстинкту "не убий", солідарності, щирості, відкритості до переконання словом.

5. Палеоантропи і сугестори-маніпулятори, володіючи другою сигнальною системою і будучи носіями розумної поведінки, не мають вродженої третьої сигнальної системи, що, серед іншого, суттєво послаблює їхню здатність до колективних дій і можливість контролювання власної агресивності. В подальшому їх позначатимемо терміном "другосигнальні види" або Homo sapiens II.

6. З точки зору морфолого-функціонального критерію палеоантропи і сугестори-маніпулятори належать до окремих видів родини Homo sapiens, оскільки суттєво відрізняються і від Людини, і одне від одного за поведінковими ознаками.

7. Можливо, що згадані три види відрізняються і за генетичним критерієм, тобто при схрещуванні не дають повноцінного потомства. Як стверджує Б.Діденко, внаслідок схрещування між цими трьома видами народжується гібридне потомство з ознаками виродження, які, як правило, виявляються в другому, третьому і пізніших поколіннях . Для міжвидових гібридів здебільшого властиві:

      · генетичні відхилення, які призводять до викиднів, імпотенції, безпліддя ("мул-ефект") тощо;
      · значне послаблення батьківського і материнського інстинктів;
      · психічні відхилення, зокрема схильність до депресії та самогубства (ознаки, які в психіатрії вважаються симптомами психічного виродження).

8. Людина через притаманну їй навіюваність схильна некритично сприймати і навіть наслідувати хижу поведінку другосигнальних видів, однак рано чи пізно у неї починає говорити голос совісті (хай навіть і перед самою смертю). Крім того, спроби Людини наслідувати нелюдську поведінку здебільшого виглядають досить незграбно, адже в неї немає ані вродженого артистизму сугесторів, ані жорстокості і нестримності палеоантропів.

1. Людина (Homo sapiens III) має генетично закладені три сигнальні системи:

· Перша сигнальна система повідомляє особу про задоволення чи не задоволення її двох основних інстинктів - індивідуального виживання та продовження роду, пов'язаних з ними потреб і пристрастей, прагнення до поліпшення умов свого існування, до фізичного та психологічного комфорту. Реакцією на незадоволення цих потреб є агресивність. Наприклад, якщо особа голодна або самотня, вона може озлобитись на весь світ, якщо її до чогось примушують - вона може прагнути знищити джерело примусу і т.п. Можна сказати, що перша сигнальна відповідає на запитання "Що для мене приємно?", сигналізує про невідповідність між вітальними інтересами особи та їх задоволенням.

· Друга сигнальна система стримує першу сигнальну систему (зокрема генеровану нею агресивність) з точки зору розумної поведінки. Вона ніби запитує - "Що для мене корисно?". Друга сигнальна система може дати вихід агресивності, якщо лише вважає, що від цього їй не буде ніякої шкоди. На цьому рівні немає міркувань про моральність і совісність - є лише раціональний, прагматичний розрахунок. Можна сказати, що друга сигнальна є додатковим органом для індивідуального виживання, забезпечення найперше особистих інтересів.

· Третя сигнальна система стримує першу і другу сигнальну з погляду етики. Вона ставить зовсім інші запитання, причому в категоричній, абсолютній формі: "Це добро чи зло, істина чи облуда, справедливість чи свавілля?". Третя сигнальна - це орган спільного виживання системи разом з надсистемою: починаючи сім'єю і закінчуючи всією планетою та всесвітом. Вона так спрямовує поведінку Людини, щоб вона не шкодила навколишньому соціальному та природному середовищу, але перебувала з ним в гармонійній єдності. Прагнення частин до гармонійної єдності в одному цілому - це є любов. Цілісний погляд на життя - це мудрість. Тому можна сказати, що третя сигнальна система - це орган мудрості і любові. Справді, адже любов (найперше - любов до Бога і до ближнього) робить Людину мудрішою, а мудрість завжди супроводжується любов'ю до людей, природи, Бога.

2. Друга сигнальна система складається з двох рівнів:

· нормативний розум: ефективні дії у стандартних ситуаціях, ефективне застосування соціальних та технологічних норм, здатність до швидкого засвоєння колективного досвіду, ерудиція;

· творчий розум: здатність вирішувати нестандартні завдання, знаходити причинно-наслідкові зв'язки, творче раціональне мислення.

3. В процесі розвитку Людини спочатку формується перша сигнальна система, потім друга, за нею - третя. Це відповідає послідовності їх виникнення в процесі еволюції Людини, тобто справджується біогенетичний закон Геккеля: "Онтогенез (індивідуальний розвиток) є коротким повторенням філогенезу (історичного розвитку)".

4. Мислення і поведінка Людини значною мірою визначається тим, яка сигнальна система в ній домінує (є керівною). В результаті можна виділити чотири типи Людини:

Людина-1 ("Людина особистого досвіду"): Її поведінку в основному визначають інстинкти, рефлекси, бажання і пристрасті, які йдуть від першої сигнальної системи. Вони здатні досить легко підпорядкувати собі розум Людини (другу сигнальну систему) і не зважати на голос сумління (третя сигнальна система). Пізніше, коли пристрасть задоволена, починає говорити голос розуму ("Ну чому я такий дурний?!") і, ще голосніше та категоричніше, голос совісті ("я вчинив підло... Ну чому я такий поганий?").

Людина-2 ("Людина колективного досвіду") керується в основному розумом, який грунтується на всьому тому, що перевірено колективною практикою, що є традиційним і загальноприйнятим. Людина-2 здатна вчитися не лише на власних, але й на чужих помилках. Нерідко це ерудити, які знають, як це роблять інші, і здатні зробити краще. У стандартних ситуаціях друга сигнальна система здатна контролювати нестримність першої сигнальної і генерувати розумні рішення, проте в цілком нових і незнайомих обставинах цей контроль стає випадковим і ненадійним. Тобто нормативний розум Людини-2 здатний лише частково контролювати її першу сигнальну систему.

Людина-3 ("Людина розуму"): У неї діяльність другої сигнальної системи досягає своїх вищих проявів, що виявляється у стійкій здатності до ефективного вирішення нестандартних завдань, до творчого раціонального мислення. Повнота реалізації другої сигнальної системи дозволяє цілковито контролювати першу сигнальну систему, що, серед іншого, виявляється у розвиненій рефлексії і виникненню феномену "внутрішнього спостерігача". Отже, Людина-3 - це вже Homo duplex (Людина подвійна). Проте її поведінка не завжди відповідає вимогам третьої сигнальної, що нерідко призводить до суперечностей між раціональним розрахунком і совістю, а це стає джерелом внутрішнього неспокою і страждань.

Людина-4 ("Людина мудрості") керується третьою сигнальною системою, яка повністю контролює другу і першу сигнальну, точніше - гармонізує їхню діяльність . Людина-4 досягає внутрішньої гармонії, оскільки її розум і бажання спрямовані на добро і не суперечать голосу совісті, тож немає причин до психологічного дискомфорту. Людина-4 живе згідно зі своїми переконаннями, тобто, за словами Альберта Швейцера, її життя є найкращим аргументом на користь її філософії. Характерною властивістю Людини-4 є діяльна любов до ближніх і справедливість, коли вірні слова підкріплюються вірними вчинками.

Зауважимо, що описи подібної вертикальної типології людини можна зустріти в різних джерелах: від езотерики до художньої літератури.

5. Людина-1 і Людина-2 належать до Homo simplex (Людина проста, тотальна), а Людина-3 і Людина-4 - до Homo duplex (Людина подвійна, розділена).

6. Життєва практика свідчить, що частина людей, в тому числі дуже розумних, не лише поводиться підло, але навіть не подає найменших ознак докорів сумління. Це може бути з двох причин:

      · особа належить до одного з другосигнальних видів Homo sapiens (є палеоантропом або сугестором);

      · особа є Людиною, але має неповноцінну (деградовану, нерозвинену або хвору) третю сигнальну систему.

Незалежно від справжньої причини (належності до не-людей, виродження, зіпсованості чи психопатії), такого роду "другосигнальну поведінку" можна ідентифікувати як поведінку Нелюда або Перевертня.

АНАТОМIЯ ЛЮДСЬКОЇ ДЕСТРУКТИВНОСТI

Пiд такою назвою в 1973 роцi вийшла книга видатного фiлософа i психоаналiтика Ерiха Фрома (1900-1980). На основi критичного дослiдження величезної кiлькостi спецiальних праць у сферi агресивностi людей i тварин вiн дiйшов висновку про iснування двох видiв агресiї - "доброякiсної" i "злоякiсної": "Перший вид, спiльний i для людини, i для всiх тварин, - це фiлогенетично закладений iмпульс до атаки (або втечi) в ситуацiї, коли виникає загроза життю. Ця захисна, "доброякiсна" агресiя служить справi виживання iндивiда i роду; вона має бiологiчнi форми виявлення i згасає, як тiльки зникає небезпека. До другого виду належить "злоякiсна агресiя" - це деструктивнiсть i жорстокiсть, якi властивi лише людинi i практично вiдсутнi у iнших ссавцiв... Людина вiдрiзняється вiд тварини саме тим, що вона є вбивцею. Це єдиний представник приматiв, який без бiологiчних i економiчних причин мучить i вбиває своїх одноплемiнникiв, та ще й знаходить у цьому задоволення".

Зрозумiло, що останнє положення стосується далеко не всiх, оскiльки в цiй же книзi Фром аргументовано доводить наявнiсть у людини iнстинкту "не убий". Для доказу того, що переважнiй бiльшостi людей не властива злоякiсна агресiя (т. з. "деструктивнiсть", тобто прагнення до абсолютного панування над iншою живою iстотою i до руйнування), Фром серед iншого звертається до вiдомого експерименту, проведеного в 1963 роцi Стенлi Мiльграмом в Йєльському унiверситетi. Метою експерименту було дослiдження того, наскiльки обставини можуть примусити людину виявляти жорстокiсть. Експеримент показав, що переважна бiльшiсть людей виявила наявнiсть "голосу совiстi", сильну реакцiю проти жорстокостi i неприйнятнiсть садистського типу поведiнки. З iншого боку, виразно виявилась i невелика група осiб, якi в ходi експерименту виявляли жорстокiсть, не вiдчуваючи при цьому найменших незручностей чи докорiв сумлiння.

Аналiзуючи iншi подiбнi експерименти, Фром дiйшов висновку, що "людина не так легко перетворюється в садиста. ...Iснує велика рiзниця мiж поведiнкою i характером. I необхiдно розрiзняти того, хто поводить себе у вiдповiдностi з садистськими правилами, i того, хто, виявляючи жорстокiсть до iнших людей, знаходить в цьому задоволення". Останнє Фром пов'язує зi структурою особистостi, тобто з "деструктивними рисами характеру, котрi не зникають i не виникають, а притаманнi конкретному iндивiду в прихованiй чи явнiй формi завжди". Цi деструктивнi риси характеру виявляються у виглядi садизму (мазохiзму) або некрофiлiї. Фром вважає, що "серцевину садизму, притаманну всiм його виявам, складає пристрасть, або жадоба влади, абсолютної i необмеженої влади над живою iстотою, хто б це не був - тварина, дитина, чоловiк чи жiнка. ... Вiн (садизм) є перетворенням немiчностi в iлюзiю всемогутностi. Тобто це - релiгiя духовних виродкiв. ... Садист прагне стати господарем життя i тому для нього важливо, щоб його жертва залишилась живою. Саме це вiдрiзняє його вiд некрофiльно-деструктивних людей. Останнi прагнуть знищити свою жертву, розтоптати саме життя...".

Фром констатує, що за певних обставин деструктивнi особистостi вибиваються у воєначальники або стають вiдомими державними дiячами. Чи може суспiльство захиститися вiд них? Це залежить вiд самого суспiльства: "Якщо iндивiдуальний характер вiдхиляється вiд суспiльного, то соцiальна група має тенденцiю посилювати тi риси характеру, якi їй вiдповiдають, i послаблювати небажанi риси. Якщо, наприклад, iндивiд садистського типу живе у групi, в якiй бiльшiсть людей не має цiєї риси i де садистська поведiнка засуджується, то це ще не значить, що садист-одинак обов'язково змiнить свiй характер. Однак вiн буде старатися дiяти наперекiр свому характеру; його садизм не зникне, але через нестачу живлення "засохне". ...Для суспiльства антисадистської спрямованостi особистiсть одного садиста не несе особливої небезпеки. Його будуть вважати хворим. Вiн нiколи не набуде популярностi i навряд чи отримає доступ до соцiально значимих позицiй. Коли йдеться про причини i коренi злоякiсного садизму, то не можна обмежуватися лише вродженими бiологiчними факторами, але враховувати також психологiчну атмосферу, вiд якої залежить не лише виникнення соцiального садизму, але й доля iндивiдуального, особистiсного садизму".

Фром показує сутнiсть злоякiсного садистичного характеру на прикладi Генрiха Гiмлера - цього "кривавого пса Європи" - i застерiгає, що "серед нас живуть тисячi гiмлерiв. З соцiальної точки зору в буденному життi вони не завдають великої шкоди, хоча не можна недооцiнювати числа тих, кому вони заподiюють шкоду i нещастя. Але коли сили руйнування i ненавистi загрожують поглинути все суспiльство, такi люди стають особливо небезпечними. Адже вони завжди готовi стати для влади знаряддям жахiв, тортур i вбивств. Багато хто серйозно помиляється, вважаючи, що потенцiйного гiмлера видно здалека. Одна з цiлей характерологiчних дослiджень якраз i полягає в тому, щоб показати, що для всiх, хто не навчений мистецтву розпiзнавання особистостi, потенцiйний гiмлер виглядає так само, як i всi iншi. Тому треба вчитися читати книгу характерiв i не чекати, коли обставини дозволять чудовиську показати своє iстинне обличчя" (вид. наше. - I.К.).

Подiбнi мiркування стосуються i некрофiльної деструктивностi. "Важливо зрозумiти, що повнiстю некрофiльнi характери зустрiчаються порiвняно рiдко. Таких людей слiд розглядати як важкохворих i шукати генетичнi коренi цiєї патологiї. ...Немає жорсткої межi мiж некрофiльною i бiофiльною спрямованiстю... Однак на практицi все ж цiлком можна провести грань мiж переважно бiофiльним i переважно некрофiльним типом особистостi.

У свiтлi викладених фактiв хiба не цiкаво суспiльству мати уяву про наявнiсть серед населення потенцiйних некрофiлiв. На мою думку, знання складу населення з погляду потенцiйних носiїв некрофiльної чи бiофiльної тенденцiї - справа великого соцiально-полiтичного значення. ...Чи нас цiкавить лише енергiя, котру потребує матерiальне виробництво? При цьому ми просто не знаємо i не бажаємо знати, що iснують i форми людської енергiї, якi є вирiшальним чинником в соцiальному процесi" (вид. наше. - I.К.).

Погляди Ерiха Фрома на природу агресiї i деструктивностi частково пiдтверджують гiпотезу про те, що в середовищi сучасних Людей присутнi особи, якi знаходяться на примiтивнiших рiвнях еволюцiйного розвитку i ще не мають сформованої третьої сигнальної системи (див. ТАЄМНА ЗБРОЯ НЕОАНТРОПIВ: ТРЕТЯ СИГНАЛЬНА СИСТЕМА, с.8). Зокрема, описаний ним характер Адольфа Гiтлера до певної мiри є описом Перевертня (сугестора-манiпулятора), щоправда, з вираженою некрофiльною специфiкою.

Як ми вже знаємо, Перевертням найперше властивi вiдсутнiсть совiстi, жорстокiсть, здатнiсть до навiювання i переконання, а також артистичнi здiбностi, якi дозволяють сугесторам-манiпуляторам виступати то в образi людини (маскуватися), то в образi звiра. Саме цi викривальнi риси i наводить Фром: "До числа його (Гiтлера) очевидних здiбностей належать здатнiсть до навiювання, здатнiсть створювати враження на людей i переконувати", якi виявилися у нього ще в дитинствi. Здатнiсть Гiтлера до навiювання виявлялася в тому, що очевидцi називали словом "магнетизм". Особливе враження справляв його надзвичайно холодний погляд, взагалi для Гiтлера були чужими будь-якi теплi почуття. Крiм того, вiн був чудовим актором i вмiв, наприклад, дуже точно передавати мiмiку та iнтонацiї найрiзноманiтнiших типажiв. За словами очевидцiв, "у Гiтлера було два обличчя - дружелюбне i жахаюче - i що обидва вони були справжнiми" (порiвняйте з описом Перевертня - див. ПАЛЕОАНТРОП I СУГЕСТОР-МАНIПУЛЯТОР). Вiн не знав, що таке спiвчуття, муки мiльйонiв людей не викликали у нього нi болю, нi найменших докорiв сумлiння. Цiкаво, що "з клiнiчної точки зору вiн не був безумцем, хоча з погляду людських вiдносин вiн, безумовно, не був i здоровим. ... Коли ми маємо справу з людськими вiдносинами, психiатричнi ярлики не спрацьовують. Не можна застосовувати клiнiчний дiагноз для затемнення моральної проблеми. Як серед "здорових" зустрiчаються порочнi i поряднi люди, так є вони i серед божевiльних. Треба судити власне сам порок, i клiнiчний дiагноз не повинен впливати на цi судження". Iншими словами, якщо психiатри вважають особу цiлком здоровою, то це зовсiм не виключає, що вона може бути моральним виродком, належати до одного з другосигнальних видiв або бути мiжвидовим гiбридом.

Як ми вже знаємо, доброякiсна агресивнiсть має вимушений характер i виявляється лише в ситуацiях, якi несуть загрозу життєвим iнтересам окремої людини або групи; як правило, пiсля спалахiв такої агресивностi слiдують докори сумлiння. Можна сказати, що такого роду бiологiчна агресивнiсть - це рiч людська. Зате злоякiсна агресивнiсть, яка приносить задоволення без натяку на розкаяння, - це ознака того, що перед нами моральний виродок або не-людина (палеоантроп або сугестор-манiпулятор). Цю рiзницю добре висвiтлює вiдома християнська формула:

Грiшити - це рiч людська.
Розкаятися i перестати грiшити - це рiч християнська.
Але перебувати в грiсi (без розкаяння) - це рiч диявольська.

СТРУКТУРА АГРЕСИВНОСТI

Отже, характер агресивностi є ключовим показником для iдентифiкацiї людської або не-людської поведiнки. Це спонукає нас глибше приглянутися до феномену агресивностi.

Зазвичай термiн "агресiя" застосовується тодi, коли йдеться про грубий фiзичний тиск. Однак "душевна жорстокiсть, психiчний садизм, бажання принизити iншу людину i образити її розповсюдженi, мабуть, ще бiльше, нiж фiзичний садизм. Цей вид садистських дiй найменш ризикований, адже це зовсiм не те, що фiзичне насильство, це ж "тiльки" слова. ... Психiчний садизм має багато способiв маскування: нiбито безневинне запитання, посмiшка, натяк... Хто не знає таких майстрiв-умiльцiв, котрi завжди знаходять точне слово або точний жест, щоб кого завгодно збентежити або принизити. Зрозумiло, особливого ефекту досягає садист, якщо образа здiйснюється в присутностi iнших людей (в Талмудi сказано, що приниження при свiдку рiвносильне вбивству)". На думку деяких соцiальних психологiв, "такi прояви, як виставлення когось у невигiдному свiтлi, очорнення або публiчне висмiювання, позбавлення чогось необхiдного i навiть вiдмова у любовi та нiжностi можуть за певних обставин вважатися агресивними". Попри велику розмаїтiсть пiдходiв, можна запропонувати таке визначення агресiї:

Агресiя - це поведiнка, спрямовання на завдання шкоди iншiй живiй iстотi, яка має всi пiдстави уникати такого з собою поводження.

Згiдно з цим визначенням: 1) агресiя передбачає навмисне, цiлеспрямоване завдання шкоди жертвi; 2) шкода завдається живим iстотам; 3) жертви не бажають такого поводження з собою.

Вiдомий психолог Медард Бос (Boss) класифiкує агресiю за допомогою трьох шкал: фiзична-вербальна, активна-пасивна i пряма-непряма:

При цьому деякi психологи подiляють агресiю на ворожу та iнструментальну. При ворожiй агресiї головною метою агресора є завдання шкоди тому, на кого нападають. Поняття iнструментальна агресiя, навпаки, характеризує випадки, коли агресор застосовує агресивнi дiї лише як iнструмент для досягнення власних цiлей, тобто завдання шкоди своїй жертвi для нього не є самоцiллю (наприклад, у випадках пограбування з метою наживи або пограбування шляхом трастових махiнацiй чи спровокованої iнфляцiї). Проте це положення не є безперечним. Наприклад, вiдомий американський психолог Альберт Бандура вважає, що як ворожа, так i iнструментальна агресiя спрямованi на вирiшення конкретних завдань, тому обидва цi типи можна вважати iнструментальною агресiєю.

Якщо поглянути на проблему агресiї з точки зору гiпотези про видову неоднорiднiсть Homo sapiens, то напрошуються такi висновки:

1. При загрозi власним або груповим життєвим iнтересам Людина виявляє бiологiчну (доброякiсну - за Фромом) агресивнiсть, яка згасає при зниженнi рiвня цiєї загрози i здебiльшого викликає докори сумлiння та дискомфорт.

2. Для другосигнальних видiв (палеоантропiв i сугесторiв-манiпуляторiв), а також духовно неповноцiнних Людей (моральних виродкiв) властива злоякiсна агресивнiсть, при якiй не виникають докори сумлiння i яка супроводжується вiдчуттям задоволення вiд здiйснення агресiї у будь-якiй формi (вiд брутального фiзичного насильства та вбивства до злобливого зубоскальства чи тихого саботажу).

АБСОЛЮТНО НЕСТРИМАНI I НАДМIРНО СТРИМАНI АГРЕСОРИ

Як ми пам'ятаємо, видатний фiлософ, гуманiст i психоаналiтик Ерiх Фром закликав до проведення масштабних психологiчних дослiджень для виявлення осiб з деструктивним характером: садистiв, некрофiлiв, моральних виродкiв. Пiдставою для цього є те, що руйнiвнi риси характеру є достатньо стiйкими, вони "не зникають i не виникають, а притаманнi конкретному iндивiду в прихованiй чи явнiй формi завжди". Справдi, "все бiльша кiлькiсть даних свiдчить про те, що риси характеру, якi обумовлюють схильнiсть до агресiї, самi по собi є достатньо стiйкими". Беручи це до уваги, багато дослiдникiв почали вивчати особистi якостi, якi мають пряме вiдношення до агресивностi. По-перше, немало зусиль було спрямовано на визначення характеристик, якi вказують на схильнiсть нормальних людей до агресiї. По-друге, значна увага придiлялась визначенню характеристик насильникiв - осiб, для яких виявлення крайньої агресивностi настiльки звичне, що суперечить уявленням про нормальну людську поведiнку.

При ближчому розглядi було встановлено, що серед осiб, якi вчинили важкi злочини, переважають люди або з надзвичайно "слабкими", або надзвичайно "сильними" бар'єрами, що стримують агресiю.

Перших прийнято називати "абсолютно нестриманими агресорами" або "насильниками". Вони вважають агресiю цiлком прийнятною i легко застосовують її як засiб для досягнення своїх цiлей. Характерно, що абсолютно нестриманi агресори зовсiм не вiдчувають вини за свою поведiнку, позитивно ставляться до агресiї i демонструють високий рiвень iмпульсивностi.

I навпаки, злочинцями iнодi виявляються т. з. надмiрно стриманi агресори - "пасивнi, м'якi за характером люди. Вони зовсiм не iмпульсивнi i їх важко спровокувати. Вони видаються дуже терпеливими, здатнi терпiти страждання протягом тривалого часу i вмiють себе стримувати". Наведена нижче iсторiя служить яскравим прикладом того, що може вiдбутися з такими людьми (Schultz, 1960):

Джим якось прийшов додому ранiше звичайного i застав свою дружину в лiжку з сусiдом. Вiн не знав, що робити. Просто зачинив дверi, повернувся до роботи в полi i заплакав. За його словами, вiн мiг "що-небудь" зробити, оскiльки в сусiднiй зi спальнею кiмнатi зберiгалась заряджена гвинтiвка. Пiзнiше Джим нiколи не нагадував дружинi про невiрнiсть, i вона, бачачи вiдсутнiсть будь-якого опору, осмiлiла. Коханець почав залишатися не лише на вечерю, а iнодi й на нiч. Джим не заперечував i навiть позичав коханцю своєї дружини грошi, насiння, фермерське обладнання... Врештi-решт, коли минуло три роки, коханець приїхав на ферму Джима на вантажiвцi, завантажив її домашнiм скарбом, худобою i, посадивши туди дружину Джима i чотирьох його дiтей, поїхав. Джим, хоча й був вражений вiдсутнiстю дружини i дiтей, не лише нiчого не зробив для їхнього повернення, але й жодного разу не пiдiйшов до коханця своєї дружини.

Звичайно, дуже важко уявити яскравiший приклад стримування перед лицем таких неодноразово повторюваних провокацiй. Незважаючи на нахабнi дiї своєї дружини та її коханця, Джим не змiг протягом трьох рокiв виразити в якiй-небудь формi свiй протест. Лише пiзнiше, коли вiн знову одружився i виявив, що й друга дружина йому не вiрна, вiн нарештi вибухнув i з незвичайною жорстокiстю вбив її разом з коханцем.

Отже, надмiрно стриманi агресори просто одного разу вiдчули, що їх "загнали в кут", i тодi їхнє терпiння луснуло. Пiсля "викиду" агресiї вони знову поверталися до свого звичного стану пасивностi. Як правило, до моменту здiйснення злочину вони нiколи не мали неприємностей iз законом. Пiсля здiйснення насильства вони вiдчували докори сумлiння i негативно ставилися до агресiї.

Неважко побачити, що надмiрно стриманi агресори демонструють те, що Фром називав доброякiсною агресивнiстю, тобто такою, яка є реакцiєю на загрозу вiтальним iнтересам (див. "Анатомiя людської деструктивностi", с.15). Це Люди, причому здебiльшого Люди простi, якi "зiрвалися" пiд пресом непомiрно важких зовнiшнiх обставин.

З iншого боку, виявлена протилежна поведiнкова група - абсолютно нестриманi агресори, якi залюбки застосовують насильство i не вiдчувають жодної вини; все це є критерiєм не-людської поведiнки.

Таким чином, навiть поверховий аналiз свiдчить, що правопорушники, як i всi iншi люди, досить чiтко подiляються на двi групи, поведiнку яких можна умовно назвати "людською" i "не-людською".

ЩЕ РАЗ ПРО МОРФОЛОГО-ФУНКЦIОНАЛЬНИЙ КРИТЕРIЙ

Отже, сучасна психологiя дає пiдстави серйозно поставитися до гiпотези, що серед Людей iснують особи, якi знаходяться на примiтивнiшому рiвнi еволюцiйного розвитку (зокрема, не мають третьої сигнальної системи) i органiчно схильнi до поведiнки, яку ми вiдносимо до не-людської. Така вiдмiннiсть на поведiнковому рiвнi дає пiдстави стверджувати, що вони належать до рiзних бiологiчних видiв, адже вiдрiзняються за морфолого-функцiональним критерiєм. Сьогоднi в принципi є можливiсть iдентифiкувати поведiнку трьох видiв, якi належать до Homo sapiens - а саме Людей, палеоантропiв i сугесторiв-манiпуляторiв.

Проте морфолого-функцiональний критерiй видової вiдмiнностi включає не лише поведiнковi, але й бiохiмiчнi та морфофiзiологiчнi ознаки. З цього випливає, що людський вид i не-людськi види можуть вiдрiзнятися за показниками, якi пiддаються об'єктивним вимiрюванням. Чи справдi iснують такi показники?

По-перше, як пишуть американськi психологи Роберт Берон i Дебора Ричардсон, "iснує немало даних, якi свiдчать про те, що для високоагресивних особистостей не характерна типова реакцiя на страх (Venables, 1987)" (згадувана вище властивiсть палеоантропiв).

По-друге, "Хiнтон, О'Нiл, Дишман i Вебстер (Hinton, O'Neill, Dishman & Webster, 1979) виявили (на основi шкiрно-гальванiчної реакцiї), що психопати- насильники виявляють менше передчасної тривоги, нiж нормальнi суб'єкти". "З'ясувалось, що у агресивних осiб рiвень адреналiну - речовини, яка має вiдношення до збудження i тривоги - порiвняно низький (Olweus, 1987; Woodman, Hinton & O'Neill, 1978). Таким чином, агресивнi особистостi вiдрiзняються меншою реактивнiстю i виявляють менше стурбованостi, нiж нормальнi люди". Дослiдники порiвняли видiлення адреналiну i норадреналiну в стресових ситуацiях у пацiєнтiв тюремних лiкарень. З'ясувалося, що дослiджуванi особи виразно роздiлились на двi групи - з нормальною реактивнiстю i зi зниженою реактивнiстю. Причому у осiб зi зниженою реактивнiстю в стресових ситуацiях значно нижчi рiвнi адреналiну i значно вищi рiвнi норадреналiну, нiж у iндивiдiв з нормальною реактивнiстю. "Але найцiкавiшим для цiлей нашого дослiдження є той факт, що особи зi зниженою реактивнiстю здiйснили проти незнайомцiв значно бiльше злочинiв iз застосуванням насильства i злочини зi смертельним наслiдком, нiж особи з нормальною реактивнiстю". Далi Берон i Ричардсон наводять таблицю, в якiй показують зв'язок мiж насильством i фiзичною реактивнiстю:

Вiдсоток осiб зi зниженою i нормальною реактивнiстю, якi здiйснили двi категорiї злочинiв

Зрозумiло, що це не означає, нiби "адреналiновий тест" може бути iндикатором генетичної належностi до Людини чи не-людини. Цiлком можливо, що на реактивнiсть може впливати виховання дiтей з самого раннього вiку. I тим не менше, цiлеспрямованi дослiдження в цьому напрямку виявляють сукупнiсть об'єктивно вимiрюваних показникiв, за якими можна констатувати нерозвиненiсть у особи третьої сигнальної системи i здiйснити профiлактичнi заходи. Наприклад, для таких осiб буде краще, якщо їхня робота не буде пов'язана з керуванням людьми i прийняттям вiдповiдальних рiшень.

НЕ ПРОВОКУЙТЕ ПОТЕНЦIЙНИХ АГРЕСОРIВ

Але це приклад, так би мовити, заходiв iндивiдуальної профiлактики. В цiлому ж потрiбно створити таку соцiальну атмосферу, в якiй не-людська поведiнка зустрiчала б осуд, ставала невигiдною i навiть небезпечною (див. "Анатомiя людської деструктивностi", с.15). Наприклад, Берон i Ричардсон вважають, що агресивнi прояви можна зменшити, якщо створити таку ситуацiю в суспiльствi, коли:

1) потенцiйнi агресори не зазнають сильного провокування;
2) практично не отримують вигоди вiд застосування агресiї;
3) можливе покарання за агресивнi дiї буде суворим;
4) ймовiрнiсть покарання висока.

Бiльш того: якщо вiрна гiпотеза професора Поршнєва та його школи (див. роздiл Походження людських видiв, с.6), то частина Нелюдiв i Перевертнiв - а саме палеоантропи i сугестори - є носiями вродженої, iнстинктивної агресивностi, спрямованої на Людей, якi в доiсторичнi часи були для них звичним об'єктом полювання ("дичиною", "м'ясом"). В тi часи палеоантропи i сугестори - первiснi людожери - Людей "бiологiчно утилiзовували на свою користь". Подiбно, що сьогоднi ми є очевидцями нового етапу "утилiзацiї": всього за кiлька рокiв "реформування" людей в Українi стало на пiвтора мiльйони менше (не плутати зi зменшенням народжуваностi в країнах Заходу), а майнове розшарування мiж багатими i бiдними досягло небачених розмiрiв. Якщо ж до цього додати бiльше нiж двократне зменшення економiчного потенцiалу i жебрання на вулицях вражаючої кiлькостi безпритульних дiтей, безповоротний виїзд з України бiльше 5 тисяч вчених i бiльше нiж пiвмiльйона молодих жiнок, то маємо ознаки народу, переможеного у вiйнi. Але хто ж з ким воював, адже бойових дiй начебто не велося? Напрошується висновок, що одна частина населення воювала i продовжує воювати проти iншої, "утилiзуючи" її у власних iнтересах. В термiнах зоологiї страхiтливий феномен поїдання представникiв свого власного виду називається адельфофагiєю ("поїдання братiв").

Другосигнальнi "господарi життя" намагаються нас переконати, що такий стан речей є цiлком нормальним. Серед iншого, пiдтримується мiф, що треба залишити при владi теперiшнiх "панiв", якi вже нажерлися, iнакше прийдуть новi голоднi, тож буде ще гiрше. Але "вовки" нiколи не наїдяться i не зупиняться, бо "вовк" завжди "неситий". Тим бiльше, що прагнення до егоїстичних задоволень у псевдоелiти вже переважило її iнстинкт самозбереження - адже в ситуацiї розкрученої нею деморалiзацiї, кримiналiзацiї i наркотизацiї суспiльства небезпека загрожує всiм, навiть найбiльш заможним i захищеним. Багато хто з них бачить своє щасливе майбутнє на Заходi, проте здебiльшого це наївнi iлюзiї. Хоча б тому, що там до них в цiлому ставляться з презирством як до зрадникiв i представникiв нижчої раси, зображують як виродкiв, злочинцiв, кретинiв i злодiїв.

Але чи є у Людей шанс зупинити людожерськi експерименти, налагодити гiдне життя для себе i дати майбутнє своїм дiтям? У доiсторичнi часи Люди перемогли неандерталоїдiв. Сьогоднi вони можуть, делiкатно виражаючись, вiдмовитись вiд послуг другосигнальної псевдоелiти, найперше - "вовкiв в овечих шкурах". Але щоб це здiйснити, спершу треба розпiзнати i пiдтримати нацiональну елiту, тобто, за євангельською термiнологiєю, Добрих Пастирiв.

Iсус Христос з притаманною Йому яснiстю i наочнiстю описує якостi Доброго Пастиря. Вчитаймося в Євангелiє: "Пастир добрий кладе життя власне за вiвцi. А наймит, i той, хто не вiвчар, кому вiвцi не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вiвцi i тiкає, а вовк їх хапає i полошить. А наймит утiкає тому, що вiн наймит, i не дбає про вiвцi" (св. Йоан, 10.11-13).

В цьому фрагментi, крiм Доброго Пастиря, описано також два типи псевдопастирiв.

Перший з них - це наймит, який володiє необхiдними професiйними навичками, але опiкується вiвцями лише тому, що йому за це платять. Вiн прийшов до отари, щоб заробити грошi, i не вiдчуває нi вищого обов'язку, нi любовi до своїх пiдопiчних, тому у випадку небезпеки дбає найперше про себе.

Другий тип псевдопастиря - це той, "хто не вiвчар", тобто некомпетентний: не володiє анi професiйними якостями, анi любов'ю до своєї "отари" (для нього "вiвцi не свої").

Таким чином, розрiзняємо Добрих Пастирiв, якi усвiдомлюють свiй обов'язок щодо СВОГО народу, люблять його i готовi покласти за нього власне життя. Причому однi з них дiють у царинi духу (духовна елiта нацiї), iншi - в практично-органiзацiйнiй сферi (владна елiта). Умовно кажучи, першi передусiм захищають душi своїх пiдопiчних, другi - передусiм їхнi тiла.

Крiм iстинної елiти iснує другосигнальна псевдоелiта, яка лише iмiтує поведiнку Пастирiв:

· "наймити" - люди, якi прийшли до влади задля заробiтку
· "невiвчарi" - люди, некомпетентнi в державних справах, оскiльки не мають для цього фахової пiдготовки
· "хижi вовки" та "вовки в овечих шкурах" - Нелюди i Перевертнi

Ключовим словом, яке допомагає iдентифiкувати iстинну елiту, є ЛЮБОВ. Саме любов - до ближнiх, до природи, до справедливостi, до iстини - свiдчить про наявнiсть повноцiнної третьої сигнальної системи. Лише наявнiсть любовi дозволяє надiйно вiдрiзняти Людей вiд Нелюдiв i Перевертнiв, адже: "Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тiльки свого, не рветься до гнiву, не думає лихого, не радiє з неправди, але тiшиться правдою..." (Перше послання св. Ап. Павла до Коринтян, 13.4-6)

Але чому нас так турбує вiдсутнiсть третьої сигнальної у тих, що претендують на роль державних мужiв? Поглянемо на цю проблему з точки зору метафiзики i менеджменту.

З погляду метафiзики, для того, щоб iндивiд перетворився на диявола достатньо високого гатунку, вiн повинен у значнiй мiрi володiти всiма чеснотами, за винятком любовi до ближнього. Або, за словами Євангелiя: "I коли я маю дар пророкувати, i знаю всi таємницi i все знання, i коли маю всю вiру, щоб навiть гори переставляти, та любовi не маю - то я нiщо!" (Перше послання св. Ап. Павла до Коринтян, 13.2). Iншими словами, найнебезпечнiша iстота на землi - це звiр, надiлений потужним розумом.

З погляду менеджменту, обов'язковим елементом керування людьми є застосування не лише позитивних, але й негативних (караючих) впливiв. Керiвники, у яких неповноцiнна або взагалi вiдсутня третя сигнальна система, фактично не мають органу, який дозволяє виразно вiдчути рiзницю мiж негативним стимулом i вiдвертою агресiєю. А там, де зроблено перший крок, з необхiднiстю робиться другий i третiй - в напрямку до садизму i душогубства. Це як у байцi про сугестора Лиса Микиту i "простого" Зайця, якого Лис мав навчити спiву церковних пiсень:

"Ой, гiрка була наука!
Лис вiдразу взявсь до бука. -
А прийшли на п'ятий глас,
Вiн струснув Зайця, мов грушу;
Був би витряс з нього й душу,
Як би я його не спас".

Тому для другосигнальних iндивiдiв категорично протипоказане керування Людьми. Дозволяти Нелюду або Перевертню керувати - це приблизно те ж саме, що спокушати одомашненого звiра запахом кровi.

Все сказане вище дозволяє усвiдомити, що головна проблема України не в зовнiшнiх ворогах, не в загрозi перемоги "лiвих" чи "правих", i навiть не у вiдсутностi розумної антикризової державної програми. Українi не допоможе жодна найгенiальнiша програма i найпотужнiша зовнiшня допомога, доки нею керуватимуть "хижi вовки", "наймити" та дурнi, доки на вершинi влади пануватимуть антилюдськi цiнностi i диявольськi правила полiтичної гри.

Ситуацiя покращиться лише тодi, коли функцiю вищого керiвництва здiйснюватимуть Люди, якi мають вiдповiднi здiбностi до керування, є носiями моральної поведiнки i володiють для цього достатньою квалiфiкацiєю, незалежно вiд їхньої партiйної, фахової, кланової, расової, вiкової, статевої чи iншої приналежностi. Завдання полягає в тому, щоб виявити i пiдтримати саме таких Людей.

З iншого боку, потрiбно пильнiше приглянутися до "хижакiв" i не плекати iлюзiй щодо їхньої хваленої "iнтелектуальностi". Краще скористатися порадою святого апостола Павла: "Хто зветься братом, та є ... хижак - iз таким навiть не їсти! Тож вилучiть лукавого з-помiж себе!" (Перше послання св. ап. Павла до Коринтян, 5.11-13).

Претендент на роль державного дiяча має володiти особистими якостями, властивими для Доброго Пастиря. Отже:

Ознаки, якi вказують на те, що дослiджувана особа - це:

ЛЮДИНА

1. Любов до ближнiх, вiдсутнiсть агресивностi щодо Людей, зокрема, прагнення не завдавати нiкому болю, вiдсутнiсть задоволення вiд здiйснення психологiчного тиску.

2. Наявнiсть совiстi, яка виявляється у моральнiй поведiнцi, справедливостi, милосердi, спiвчуттi, практичнiй допомозi тим, хто її потребує i кому є можливiсть допомогти. Якщо ж особа вчинила помилку або зло, то у неї виникають докори сумлiння i вона здатна до щирого покаяння.

3. Здатнiсть до злагодженої колективної дiяльностi, до роботи "в командi". На таку особу можна покластися в спiльнiй працi, вона щира i незрадлива.

ЛЮДИНА ПОДВIЙНА (Homo duplex: Людина-3 або Людина-4)

1. Здатнiсть до критичного осмислення нової iнформацiї.

2. Здатнiсть до творчого i правильного вирiшення нестандартних завдань. Енергiйнiсть та iнiцiативнicть.

3. Панування над власними пристрастями i страхом, здатнiсть виконувати обiцянки i приймати вiрнi рiшення незалежно вiд змiни настрою, несхильнiсть до пустопорожнiх балачок i самовихваляння.

ДЕРЖАВНИЙ ДIЯЧ (Добрий Пастир)

1. Схильнiсть давати бiльше, нiж брати, стiйке прагнення (пiдкрiплене реальними справами) до служiння загальнонацiональним iнтересам, до боротьби за загальне благо; любов до свого народу i готовнiсть покласти за нього власне життя.

2. Розвинена здатнiсть засвоювати новi знання, прислухатися до духовних авторитетiв.

3. Достатня фахова пiдготовка, зокрема володiння державною мовою i вмiння ясно висловлювати свої думки.

Аналiз соцiально-полiтичної ситуацiї в нинiшнiй Українi свiдчить, як це не парадоксально, про сприятливi умови для органiзацiйного об'єднання нацiональної елiти. В чому справа? За словами одного проникливого аналiтика, в 1993 роцi в Українi завершилась битва "полiтичних армiй", якi мали ту чи iншу iдеологiю i спиралися на пiдтримку широких мас. Але нiхто з них не перемiг - вони знищили одне одного. Замiсть них на полiтичну арену вийшли банди мародерiв, якi прагнуть грошей i влади будь-якими засобами. В результатi всi заклики до полiтики "чистих рук" закiнчуються одним i тим самим - подальшим розростанням корупцiї i кримiнальними мiжклановими розборками iз залученням як найманих кiлерiв, так i державних силових структур. Зрозумiло, що мародерам не потрiбна духовна елiта, адже їх не цiкавить нi мораль, нi знання, нi iдеологiя. Не потрiбна мародерам i владна елiта - вона надто серйозно сприймає риторику про нацiональнi iнтереси i лише заважає грабувати. В результатi представники iстинної елiти поступово, але невпинно "витискаються" з державних i партiйних структур, де їм вже немає чим дихати i де вони приреченi на деградацiю - як Люди i як професiонали. Тi ж iз них, якi ще лишилися на державнiй i партiйнiй службi, змушенi робити вигляд, що все нормально, оскiльки не бачать можливостi грати за iншими правилами.

Якщо подивитися ширше на iснуючу ситуацiю, то Україна в цiлому знаходиться в станi неймовiрного соцiального, iдеологiчного та полiтичного хаосу. Наївна спроба структурувати суспiльство на партiйнiй основi завершилась великим крахом, оскiльки пiд виглядом партiй до влади приходять утворення, сформованi за цiлком iншими принципами i пiд цiлком iншi цiлi. Це примушує шукати iншi - природнi - засади структурування нацiї, що грунтуються на об'єднаннi Людей для пiдтримки Людей - Добрих Пастирiв, тобто iстинної нацiональної елiти, яка любить свiй народ i володiє потрiбною квалiфiкацiєю.

- Але чи спроможна iстинна елiта до об'єднання i згуртованих дiй?
- Принаймнi, у неї немає iншого вибору, якщо вона бажає здiйснити своє призначення Пастирiв, а не стати обслуговуючим персоналом у другосигнальних "паханiв".
- Чи вже прийшов час для рiшучих дiй?
- Через три-чотири роки процеси деградацiї України можуть набути незворотнього характеру, i тодi вже буде запiзно щось змiнювати i когось рятувати.
- Хiба в цьому хаосi можна щось зробити?
- Хаос - це iдеальний матерiал для справжнiх будiвничих.
- Хто нас навчить будувати нацiю на природних засадах, хто покаже систему i таємний спосiб?
- Ми вчимося говорити в процесi мовлення, ми оволодiваємо знаннями в процесi їх засвоєння, вчимося плавати - плаваючи, працювати - працюючи. Всi, що вiрять в iснування iншого шляху, обманюють себе. Щоб побудувати Україну, її потрiбно будувати. Почнiмо, як простi учнi, i сама сила любовi до свого народу i до Бога приведе нас до майстерностi.