Український
солiдаризм є творчим синтезом найвищих здобуткiв
європейської соцiологiчної думки i
концентрованим вираженням української
нацiональної iдеї на сучасному етапi розвитку
людської цивiлiзацiї. |
Олександр
ШМОРГУН
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНI КОРЕНI УКРАЇНСЬКОГО СОЛIДАРИЗМУ
|
|
|
Фiлософськi пiдвалини української нацiональної
iдеї сформулював Григорiй Сковорода. Фактично, вiн
побудував загальну модель української
нацiональної iдеї як iдеалу
нацiонально-суспiльного устрою, орiєнтованого на
синтез iндивiдуалiзму та своєрiдного, насамперед
духовно-соцiального корпоративiзму, що виключає
як зрiвняльно-нiвелюючi iмперсько-бюрократичнi,
так i егоїстично-вiдособленi лiбералiстичнi форми
органiзацiї нацiонального життя.
Цiлiсну концепцiю української
нацiональної iдеї з наукових позицiй сформулював
Драгоманов. Нарештi, у теорiї нацiоналiзму
Липинського українська iдея остаточно постає як
форма так званого "класократичного"
елiтарно-корпоративного суспiльного устрою,
котрий якiсно протистоїть i
охлократично-державницькому типу iмперiалiзму,
уособлюваному Росiєю, i його
колонiально-економiчному лiберально-фiнансовому
типу, який уособлювала собою Польща (пiзнiше у
своєму "Заповiтi борцям за визволення"
Винниченко остаточно сформулює цей принцип як
протистояння української колектократiї
росiйському та американському iмперiалiзмам).
|
ВСТУП |
|
| ТРЕТІЙ ШЛЯХ |
|
| НАУКОВИЙ ФУНДАМЕНТ
СОЛIДАРИЗМУ |
|
ІДЕАЛ
ЛЮДСЬКОЇ СВОБОДИ |
|
ПОВАГА ДО
IНШИХ НАРОДIВ |
|
ПОВАГА ДО
СВОГО МИНУЛОГО |
|
ОРГАНIЧНIСТЬ |
|
ДУХОВНО-ПСИХОЛОГIЧНА
ЦIЛIСНIСТЬ |
|
|
Олександр
ШМОРГУН.
Науковий консультант журналу "Перехід-IV" |
|
|
|
Звертає увагу принципова типологiчна близькiсть,
майже тотожнiсть соцiальних моделей оптимального
розвитку суспiльства у, здавалося б, протилежних
таборах української суспiльної думки -
соцiалiстичному та державницько-консервативному.
Фактично, йдеться про знаменитий "третiй
шлях" як одночасне уникнення вад захiдного
лiберально-монетарного та схiдного
зрiвняльно-тоталiтарного варiантiв розвитку
людства. За всiєї зовнiшньої протилежностi останнi
є тотожними у своєму економiчному утилiтаризмi,
схематизмi, механiцизмi, витонченому манiпулюваннi
особою. Тут українська iдея, починаючи з "Книги
буття українського народу" Костомарова, не
тiльки задає певнi соцiальнi орiєнтири одночасно
Драгоманову, Франку i Липинському, але й
випереджує концептуальнi розробки Бердяєва,
Марселя, Камю, Екзюперi, Маркузе, Фромма, енциклiк
сучасного соцiального католицизму в серiї пошукiв
посттоталiтарного "третього шляху".
І це зовсiм не випадково, адже на розвиток
української нацiональної iдеї, особливо в її
соцiальному аспектi, великий вплив справили саме
європейськi, антиетатистськi концепцiї соцiалiзму,
представники яких були в жорсткiй опозицiї до iдей
державницького соцiалiзму загалом i до його
найбiльш екстремiстського
радянсько-комунiстичного варiанту зокрема.
Йдеться про цiлий напрям соцiально-економiчної
думки, який в економiчнiй i соцiальнiй науцi отримав
назву "солiдаризм". В межах цього напрямку не
тiльки розвивались основнi принципи соцiального
партнерства мiж працею i капiталом, а також
економiчної кооперацiї, але й вирiшувалась
проблема досягнення суспiльної злагоди,
системної рiвноваги суспiльства саме з ринковою
економiкою.
Повернутися. |
|
|
|
Ця
соцiально-економiчна течiя набула особливого
поширення у Францiї, де її найвiдомiшими
представниками були Шарль Жид, Емiль Дюркгейм,
Леон Буржуа. Вони надали своїм iдеям солiдне
теоретичне обгрунтування. Зокрема можна назвати
такi працi: Дюркгейм "Про розподiл суспiльної
працi" (1893), Буржуа "Нарис фiлософiї
солiдарностi" (1902), Ейхталь "Соцiальна
солiдарнiсть та її новi формули" (1903), Бугле
"Солiдаризм" (1907), Флеран "Солiдарнiсть"
(1907).
У всiх цих працях механiзми соцiальної органiзацiї
та самоорганiзацiї розглядаються як несумiснi з
основними принципами державницького соцiалiзму,
який пiзнiше набув найбiльшого поширення в Росiї.
Якщо Дюркгейм вважав головною формою реалiзацiї
принципу солiдарностi профспiлки як особливi
форми асоцiацiї виробникiв, то Жид, котрий
надрукував в 1909 роцi програмну роботу
"Кооперацiя", - вiдповiдно органи споживчої
кооперацiї. Як тут не згадати iдеї видатного
українського економiста i соцiолога
Туган-Барановського та його фундаментальну
працю "Про соцiальнi основи кооперацiї", яка
повнiстю перебуває в рiчищi концепцiї солiдаризму,
проти якої саме з позицiй затятого етатизму
виступив Ленiн. Мiж iншим, iдеї трудової споживчої
кооперацiї мали не тiльки великий вплив на
теоретикiв українського нацiоналiзму в дiаспорi,
але й вiдiграли неабияку роль у її утвердженнi та
економiчному зростаннi. У маловiдомiй же працi
Боярського "Нацiональний солiдаризм"
здiйснюється плiдна спроба обгрунтування
необхiдностi стабiльного функцiонування
солiдаристського суспiльства як єдностi
лiберально-ринкової, державно-капiталiстичної та
корпоративної соцiальних парадигм за домiнування
нацiонального чинника.
В цiлому можна сказати, що
рiзноманiтнi теоретичнi напрями як європейських,
так i нацiональних українських iдей об'єднує
спiльна опозицiя до державницького капiталiзму i
граничного лiбералiзму з притаманним їм
утилiтаризмом та космополiтизмом.
Повернутися. |
НАУКОВИЙ ФУНДАМЕНТ
СОЛIДАРИЗМУ |
|
|
|
Нацiональний солiдаризм та корпоратизм
формувалися в руслi гуманiстичних традицiй
католицького соцiального християнства, а витоки
української iдеї сягають гуманiстичних iдей на
стику Протестантизму, який започаткував
соцiально-лiберальну iндивiдуалiстичну парадигму
(пуританiзм) i державно-капiталiстичну парадигму
(класичний кальвiнiзм), та католицької
Контрреформацiї, орiєнтованої переважно на
духовно-мiстичну єднiсть людей.
Надзвичайно важливим є й те, що соцiальнi вимiри
всiх без винятку трактувань української
нацiональної iдеї мали попереднє обгрунтування в
її загальнофiлософських вимiрах у працях
Сковороди, Гоголя, Юркевича та iн. Йдеться про
свiтоглядний iдеал такого розумiння людської
свободи, який виключав би крайнiй общинний
зрiвняльний колективiзм у його росiйському проявi
(апологетика якого так чи iнакше притаманна всiм
варiантам росiйської iдеї), та крайнiй лiберальний
"соцiально-атомарний" iндивiдуалiзм
протестантського штибу у його захiдному проявi.
Тут, як пiдкреслює багато дослiдникiв, Гоголь та
Юркевич випередили гуманiстичний персоналiзм
Бердяєва, Бубера, Марселя i Фромма .
Повернутися. |
|
|
|
Особливiстю української нацiональної iдеї є
насамперед її антишовiнiстична спрямованiсть. На
противагу мiфовi про всесвiтню теократiю (як
теоретичнiй моделi ще бiльшого зростання
росiйської iмперiї), а також цивiлiзаторської мiсiї
Заходу щодо колонiальних народiв українськi
мислителi виходили з принципу всесвiтнього
федералiзму зi збереженням самобутностi i
неповторностi всiх нацiй, об'єднання яких має
вiдбуватись на основi їх незалежностi.
Разом з тим уже в "Книзi
буття українського народу" мiститься
iсторiософська iдея про належнiсть слов'янських
народiв до так званих "iсторичних нацiй",
котрi у своєму духовно-свiтоглядному розвитку
перебувають у межах європейського ареалу на
передньому краї соцiального поступу людства, що
водночас повнiстю виключає будь-яке
дискримiнацiйне ставлення до iнших народiв.
Повернутися. |
|
|
|
Другою
важливою особливiстю, котра складає специфiку
української нацiональної iдеї, є своєрiдний
традицiоналiзм, еволюцiонiзм у розумiннi
формування нацiї. На противагу
"революцiонiстському" просвiтницькому
рацiоналiстичному соцiальному утопiзму, який
базувався на уявленнi про власне минуле як
"варварство" i доцивiлiзоване буття, видатнi
українськi мислителi i
народницько-соцiалiстичного, i
консервативно-монархiчного напряму ставили
минуле України з часiв Київської Русi за взiрець,
формулюючи свiй соцiально-моральний iдеал у
релiгiйно-мiфологiчнiй формi. Звiдсiля, зокрема,
iдеалiзацiя селянської працi i селянства як
верстви, котра в силу свого "природного"
невiдчуженого способу буття, здiйснюваного на
основi кровної родової спорiдненостi, забезпечує
"органiчну" глибинну духовно-моральну
єднiсть нацiї.
З цих позицiй пiддаються гострiй критицi вади
класичного капiталiзму за формалiзацiю
мiжособистiсних стосункiв, пiдпорядкування їх
суто матерiальному iнтересу, за притаманнi йому
форми економiчного гноблення або власного народу
(передусiм через фiнансово-посередницькi
механiзми вiдчуження виробленого продукту вiд
безпосереднього виробника), або iнших народiв, що
веде до класових антагонiзмiв, провокує соцiальнi
конфлiкти, порушує органiчну єднiсть нацiй. Це ж
веде до виникнення компрадорської буржуазiї, за
допомогою якої здiйснюється механiзм
фiнансово-економiчного, а потiм i вiйськового
закабалення нацiй iззовнi, позбавлення їх власної
державностi.
Повернутися. |
|
|
|
Патрiотично-емоцiйне одухотворення природи,
поетизацiя сiльського способу життя в межах
української нацiональної iдеї мають чiтке
антитехнократичне i навiть екологiчне
(Подолинський) забарвлення. Вони перебувають у
рiчищi європейської передромантичної,
романтичної i навiть постромантичної
гуманiстичної критики вад не тiльки
iндустрiального, але й так званого
"постiндустрiального" суспiльства: лiнiя
Платон - Беме (твори якого знав Сковорода) - Гердер
- Руссо - Новалiс - Шеллiнг - Бердяєв - Маркузе й
Ортега-i-Гассет.
До своєрiдностi
української нацiональної iдеї необхiдно також
вiднести й орiєнтацiю на духовний корпоратизм на
нацiональному грунтi, пов'язаний з уявленням про
глибоку спорiдненiсть соцiальної справедливостi i
нацiональної незалежностi.
Нарештi, українськiй
нацiональнiй iдеї притаманний своєрiдний етичний
естетизм, що має витоки у фiлософських iдеях
Сковороди, Гоголя, Юркевича. Естетизм та
одухотворення неповторної краси рiдної природи
тiсно пов'язанi з антропологiзацiєю батькiвщини,
яка уявляється в образi Матерi, Батька , коханої,
яку треба захистити вiд загарбникiв.
Безпосереднiм наслiдком такої естетичної
антропологiзацiї стала загальна орiєнтованiсть
фактично всiєї української фiлософiї на так зване
"природне", морально-релiгiйне право на
противагу праву "писаному",
антипротестантська, точнiше, антирацiоналiстична
спрямованiсть української нацiональної iдеї, що
виявилось у критицi принципу "розумного
егоїзму" як справа, так i злiва. Акцент на
морально-релiгiйному солiдаризмi, рiзноманiтних
формах корпоративностi, самоврядування був
характерний для представникiв як соцiалiстичного,
так i державницького напрямiв української
суспiльної думки.
Повернутися. |
|
|
|
В
результатi український солiдаризм як
концентроване виявлення нацiональної iдеї осягає
найглибший емоцiйно-уявний, iсторично найвищий
вимiр нацiональної самосвiдомостi. Вiн
пiдпорядковує собi, наповнює якiсно новим змiстом i
синтезує попереднi вимiри нацiональної iдеї:
етнiчно-расовий, релiгiйний,
державницько-волюнтаристичний та
рацiонально-економiчний. Це означає, що основою
етнiчного, релiгiйного i навiть економiчного
патрiотизму повинен стати передусiм
мiжособистiсний, духовно-психологiчний зв'язок на
засадах спiльних культурно-гуманiстичних
цiнностей, що мають одночасно нацiональне i
загальнолюдське значення. Не випадково поняття
"народний дух" (Шевченко, Кулiш),
"колектократiя", "конкордизм"
(Винниченко), "класократiя" (Липинський),
"Нацiократiя" (Сцiборський), "нацiональний
солiдаризм" (Боярський) мiстять у собi фактично
посткапiталiстичний iдеал нацiонального i
соцiального устрою.
Український солiдаризм
знаходиться в рiчищi загальноєвропейських
духовних засад i пов'язаний з пошуком не тiльки
нацiонального, але й соцiального iдеалу, котрий
вiдповiдав би найвищiй стадiї людського поступу.
Практично всi видатнi українськi мислителi XX
столiття дiйшли висновку, що саме "нацiя є
найвищий тип людської спiльноти". На противагу
граничному лiбералiзму та комунiзму з їх
космополiтизмом та економiзмом фундатори
української нацiональної iдеї цiлком справедливо
виходили з того, що реальним "базисом", над
яким надбудуються економiчна та суто
державницька сфери незалежної України, повинен
стати нацiонально-духовний чинник.
Повернутися. |
ДУХОВНО-ПСИХОЛОГIЧНА
ЦIЛIСНIСТЬ |
|
|
|