Найкращий нам знаний витвiр Божої мудростi - це людина, тобто ми. Кожний з нас - це дiло Божих рук. Вiд Бога ми походимо, i цiль нашого життя й буття - навiки жити з Богом i в Ньому бути щасливим. Народжуємося кожен окремо й так само вмираємо, а також маємо здати звiт нашого життя - кожен за себе. Людина - це безцiнне створiння, яке Господь обдарував життям, розумом та вiльною волею, суб'єкт прав. Немає нiякого сумнiву, що для людини - а з нею i для цiлої Церкви - вертикальний вимiр, вимiр, в якому регулюється вiдношення людини до Бога, є абсолютно домiнуючим. Вiн - найважливiший: вiдношення людини до Бога не є додатком в людському життi, якимось "доважком" для загробного життя, а причиною i цiллю її iснування. Так само й Церква, її властива цiль - це лучити** людей з Богом, не будувати рай на землi, не бути тiльки установою, яка має забезпечити добробут для людей. Сьогоднi, на жаль, часто буває замiшання в цiй дiлянцi. Церкву бачать як соцiальну установу, що має виховувати послушних громадян та бути добродiйною органiзацiєю. У правдивому розумiннi релiгiї та релiгiйного життя, в його особистiснiй чи спiльнотнiй - лiтургiйнiй формi, абсолютний примат належить вiдношенню Людина - Бог. Але з Божої волi ми сотворенi так, що наше вiдношення до Бога має ще другий, горизонтальний вимiр. Наша вiра в Бога i наша до Нього любов виявляються головно i автентично тiльки у нашому ставленнi до iнших людей. Сильно про це сказав св. апостол Йоан: "Коли хтось каже": "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, той не правдомовець" (1 Йоан, 4, 20).

Повернутися.

        Ми створенi так, що живемо у двох площинах - особистiснiй i спiльнотнiй. Але за Божим планом цi двi площини не суперечать, а радше доповнюють одна одну. Гармонiя особистiсного i спiльнотного - це вершина життєвої мудростi, мистецтва життя, бо наше iснування як окремої особи неможливе без спiльноти, i спiльнота не здатна iснувати iнакше, як тiльки в сумi окремих осiб, повноцiнних особистостей. Надмiрне наголошення прав особи, як i безоглядне пiдпорядкування особи загальнiй користi спiльноти, - це двi крайностi, що руйнують як окрему особу, так i людську спiльноту взагалi. В нашому столiттi ми пережили великi трагедiї через намагання силомiць втiлити в життя котрусь iз цих крайностей. Пам'ять iсторiї, якої ми були i свiдками, i жертвами, повинна б зробити цiлком зрозумiлою та актуальною правду нашої святої вiри, а саме, що ми створенi рiзними, неповторними особистостями, якi своє буття звершують у спiльнотному життi. Нiхто не може сказати про себе: важливо, аби я лише спас свою душу, а нiщо iнше мене не обходить. Як ми спасемо свою душу, не дiючи серед i для спiльноти! Любов до Бога i любов до ближнього - це двi сторони однiєї фундаментальної Христової Заповiдi. Наша любов до Бога виявляється, шлiфується та завершується в активнiй дiяльностi задля спiльноти.

Повернутися.