САКРАЛЬНІ ТЕКСТИ ВЕЛИКОГО ПЕРЕХОДУ |
Журнал "Перехід-IV" число 1-2 за 1999 рік. |
Надмiрне наголошення прав особи, як i безоглядне її пiдпорядкування користi загалу, - це двi крайностi, що руй-ну-ють як окрему особу, так i людсь-ку спiльноту взагалi. Наша любов до Бога виявляється, шлiфується та завершується в активнiй дiяльностi задля iнших* |
ЛЮДИНА, СПIЛЬНОТА, БОГ |
|||||
Найкращий нам знаний витвiр Божої мудростi - це
людина, тобто ми. Кожний з нас - це дiло Божих рук.
Вiд Бога ми походимо, i цiль нашого життя й буття -
навiки жити з Богом i в Ньому бути щасливим.
Народжуємося кожен окремо й так само вмираємо, а
також маємо здати звiт нашого життя - кожен за
себе. Людина - це безцiнне створiння, яке Господь
обдарував життям, розумом та вiльною волею,
суб'єкт прав. Немає нiякого сумнiву, що для людини -
а з нею i для цiлої Церкви - вертикальний вимiр,
вимiр, в якому регулюється вiдношення людини до
Бога, є абсолютно домiнуючим. Вiн - найважливiший:
вiдношення людини до Бога не є додатком в
людському життi, якимось "доважком" для
загробного життя, а причиною i цiллю її iснування.
Так само й Церква, її властива цiль - це лучити** людей з Богом, не будувати рай на землi,
не бути тiльки установою, яка має забезпечити
добробут для людей. Сьогоднi, на жаль, часто буває
замiшання в цiй дiлянцi. Церкву бачать як соцiальну
установу, що має виховувати послушних громадян
та бути добродiйною органiзацiєю. У правдивому
розумiннi релiгiї та релiгiйного життя, в його
особистiснiй чи спiльнотнiй - лiтургiйнiй формi,
абсолютний примат належить вiдношенню Людина -
Бог. Але з Божої волi ми сотворенi так, що наше
вiдношення до Бога має ще другий, горизонтальний
вимiр. Наша вiра в Бога i наша до Нього любов
виявляються головно i автентично тiльки у нашому
ставленнi до iнших людей. Сильно про це сказав св.
апостол Йоан: "Коли хтось каже": "Я люблю
Бога", а ненавидить брата свого, той не
правдомовець" (1 Йоан, 4, 20). |
|
|||||
Ми створенi так, що живемо у двох площинах - особистiснiй i спiльнотнiй. Але за Божим планом цi двi площини не суперечать, а радше доповнюють одна одну. Гармонiя особистiсного i спiльнотного - це вершина життєвої мудростi, мистецтва життя, бо наше iснування як окремої особи неможливе без спiльноти, i спiльнота не здатна iснувати iнакше, як тiльки в сумi окремих осiб, повноцiнних особистостей. Надмiрне наголошення прав особи, як i безоглядне пiдпорядкування особи загальнiй користi спiльноти, - це двi крайностi, що руйнують як окрему особу, так i людську спiльноту взагалi. В нашому столiттi ми пережили великi трагедiї через намагання силомiць втiлити в життя котрусь iз цих крайностей. Пам'ять iсторiї, якої ми були i свiдками, i жертвами, повинна б зробити цiлком зрозумiлою та актуальною правду нашої святої вiри, а саме, що ми створенi рiзними, неповторними особистостями, якi своє буття звершують у спiльнотному життi. Нiхто не може сказати про себе: важливо, аби я лише спас свою душу, а нiщо iнше мене не обходить. Як ми спасемо свою душу, не дiючи серед i для спiльноти! Любов до Бога i любов до ближнього - це двi сторони однiєї фундаментальної Христової Заповiдi. Наша любов до Бога виявляється, шлiфується та завершується в активнiй дiяльностi задля спiльноти. Повернутися. |
|
|||||
* Фрагмент
"Звернення єпископiв української
греко-католицької церкви до вiрних та всiх людей
доброї волi про завдання християнина в сучасному
суспiльствi" // Поступ, 13.03.1999 р. |
|