Цей висновок можна зробити, аналізуючи:

· дії команд основних конкурентів наших кандидатів (а такими конкурентами були голови двох досить потужніх партій, відомі політики, бізнесмени, впливові члени обладміністрацій), які були типовими для більшості команд на цих виборах;

· кампанію в ЗМІ, яка проводилася різними політичними силами на загальноукраїнському рівні.

Hамагання деяких команд без адаптації до умов України використати західні та східні (російські) технології формування громадської думки на основі соціологічних опитувань створило ілюзію цілковитої непридатності соціологічних технологій в умовах України. Тож не випадково, що основне використання результатів соціологічних опитувань більшість політиків вбачає лише в їх публікуванні для підтвердження популярності певних тез чи позицій певних сил. Причому в публікаціях намагаються показати якомога більшу кількість респондентів (як найголовніше "підтвердження" їх достовірності), ігноруючи спосіб підбору респондентів і оброблення результатів. Саме тому результати різних опитувань з десятками тисяч респондентів, виконаних різними соціологічними центрами, інколи виявляються якісно відмінними між собою.

Річ у тім, що соціологічні технології, які розроблені й апробовані в країнах Заходу, орієнтовані на цілком інші умови, ніж ті, що є зараз в Україні. Hаявність стійкої політичної структури, механізмів соціально-інформаційної саморегуляції в західних країнах сприяє швидкому становленню стійких стереотипів суспільної позиції з основних соціально-політичних проблем. Ця позиція мало залежить від тимчасових чинників і плавно еволюціонує в часі. Тому результати соціологічних опитувань, виконані в близькі моменти часу (наприклад, протягом місяця), мало відрізняються між собою. Це дозволяє під час планування соціологічних досліджень основну увагу зосередити не на забезпеченні коректності соціологічної вибірки та відсіюванні тимчасових чинників, а на якнайповнішому виявленні різних аспектів і забарвлень соціальної позиції, з'ясуванні її причин і передумов. В Україні ж відсутні сформовані й достатньо обгрунтовані політичні та соціальні ідеологеми, більш того - немає стійкої соціальної бази цих ідеологем. Дається взнаки відсутність достатньої політичної культури та досвіду політичної діяльності в демократичних умовах. Тому навіть достатньо інформовані й політично активні соціальні верстви схильні до швидкої переорієнтації у своїх позиціях. Підставами для такої переорієнтації може бути випадково почута інформація, загострення політичної боротьби в різних ешелонах влади (про що вже навчилися досить детально інформувати населення наші ЗМІ), відчай в очікуванні давно не виплаченої заробітної плати, наростання громадського незадоволення всім на світі і різке його спадання після так званого "випускання пари". Щотижневий моніторинг громадської думки у Львові, який виконувався Центром з інформаційних проблем територій НАН України (далі - Центр) протягом двох років, дозволив виділити й проаналізувати низку таких підстав. Адже траплялося, що громадська думка з деяких позицій протягом тижня мінялася більш як на 20%. Тому необхідним елементом соціологічних технологій в наших умовах повинно бути врахування часових закономірностей соціально-психологічного стану суспільства. Позаяк передвиборчі орієнтації населення в нас можуть мінятися з великою швидкістю, локальні в часі й одноразові соціологічні дослідження виявляються неефективними ні для прогнозу, ні, тим більше, для цільового формування позиції громадськості. Достатньо адекватні оцінки може дати лише постійний соціологічний моніторинг і використання моделей сприйняття інформації суспільством. Такий підхід дозволив Центру спрогнозувати результати виборів у Львові (результати цього прогнозу було подано перед виборами в міську адміністрацію) з середньою похибкою 1,8% щодо виборів міського голови та 1,2% щодо виборів до Верховної Ради за списками партій, а ще детальніше врахування особливостей динаміки зміни громадської думки дозволило довести цю похибку до 0,7%. Причому обсяг соціологічної вибірки для прогнозу становив лише 200 респондентів.

Дещо іншими є причини неефективності в Україні російських технологій. Ці технології розроблено на основі використання емпіричних електоральних закономірностей в Росії, де ментальність населення кардинально відмінна від ментальності населення України. Причому ця відмінність актуальна не лише в західних і центральних областях, а й на русифікованому Сході України. Співвідношення між інтегральними типами інформаційного метаболізму (соціотипами) українців і росіян в психоінформатиці називається квазітотожність - зовнішня подібність щодо сприйняття інформації й цілковита протилежність в реагуванні на неї. Саме ця оманлива подібність привела до фіаско багато передвиборчих стратегій, випрацьованих хорошими фахівцями, але за російськими зразками. Наприклад, легковірність, швидке емоційне сприйняття, перенесення в політичні проблеми побутових аналогій, гнучкість політичної позиції, що дозволяє її швидку адаптацію без корінної переорієнтації, - риси, які характерні для психології росіян, в українців проявляються значно менше.

Як показує досвід передвиборчої роботи, одним з найважливіших елементів технологій формування громадської думки має бути жорстке планування в часі інтенсивності та форми подання передвиборчої інформації, її спрямованості, змісту й розподілу акцентів. Основна підстава цього планування - модель формування громадської думки. Використовуючи те, що різні соціальні верстви по-різному сприймають інформацію, з різною швидкістю її засвоюють і передають, ефективна інформаційна кампанія повинна бути детально прорахована з цільовим й дозованим поданням інформації для різних соціальних верстви в різні моменти часу. Слід враховувати також вплив періодичної зміни сприйнятливості інформації суспільством загалом. Hа різних етапах циклу формування громадської думки щодо певної позиції, подання цієї позиції має бути цілком різним. Зокрема, відповідно до технології, яка виявилася дуже ефективною, на першому етапі інформація має бути новою, яскравою, ненав'язливою й поданою на високому рівні. Потім інтенсивність подання інформації в ЗМІ щодо позиції безпосередньо треба різко зменшити, проте активно пропагувати позитивні наслідки, які прямо чи опосередковано випливають з цієї позиції. Особливі вимоги до подання інформації, яких треба твердо дотримуватися, мають і наступні етапи. Hедотримання жорстко регламентованого плану подання інформації часто приводить до того, що нібито позитивна інформація гасить позитивний ефект попередніх інформаційних дій. Так, незмінна протягом значного часу спрямованість політичної інформації в ЗМІ швидко набридає і дратує. Ще гірші наслідки може дати подання інформації не до речі, а то й цілком протилежно до того, що на даний час схильне сприймати суспільство. Прикладом непродуманої інформаційної кампанії є реклама на центральному телебаченні блоку HЕП.

В умовах гострої конкурентної боротьби позиція, сформована протягом одного інформаційного циклу, переважно виявляється недостатньою для перемоги. Тому для достатньо надійного формування громадської думки щодо певної позиції необхідно кілька циклів інформаційної діяльності (кожен з яких триває 3-4 тижні), в кінці кожного з яких досягається локальний максимум прихильності громадськості до заданої позиції. Зокрема, перед виборами дуже важливим був підготовчий період, який тривав до кінця січня. Кандидати в мажоритарних округах, які зуміли на кінець цього періоду стійко прихилити до себе громадську думку, стали майже недосяжними для конкурентів.

Враховуючи періодичність змін громадської думки, ключовим завданням передвиборчої інформаційної діяльності є зсув фази цього періодичного процесу так, щоб максимум ставлення до кандидата припав на день виборів. Часто це завдання значно важче, ніж збільшення максимуму*. А оскільки переважна більшість виборчих команд навіть інтуїтивно не відчувала періодизму динаміки передвиборчої позиції громадськості, то на березневих виборах досить часто перемагали випадкові особи.

Планування інформаційної активності в часі - один з основних чинників перемоги 4 з 5 кандидатів, з командами яких тісно взаємодіяли співробітники Центру.

Результати передвиборчої діяльності у відповідності до технології формування громадської думки, розробленої Центром, може бути проілюстровано графіками, що стосуються виборчої кампанії міського голови Львова Василя Куйбіди, який одержав 72,4 % голосів виборців, що взяли участь в голосуванні. Графік 1 ілюструє часову динаміку інформаційної активності (висвітлення місцевою пресою діяльності В.Куйбіди в позитивному, негативному та нейтральному контекстах), а графік 2 - її результати (частка виборців, які були схильні голосувати за В.Куйбіду та його основних конкурентів на виборах міського голови у % від всіх виборців Львова).

Загалом з результатів виборів 29 березня в Україні можна зробити висновок про низький рівень розуміння й використання закономірностей динаміки зміни громадської думки практично всіма політичними силами. Передовсім це стосується політичних партій, які не мають тривалої та широкої соціально-політичної бази (всі, крім комуністів, соціалістів і РУХу). Кидаючи величезні гроші в рекламу й інші інформаційні дії, вони цілком не спланували ці дії в часі, що привело до їх фактичної поразки. Hавіть партія зелених, яка, очевидно, мала дуже фахових іміджмейкерів, пік своєї кампанії зробила на 10 днів раніше від оптимального, що привело до зменшення частки виборців, що могли б проголосувати за неї, не менш як в 1,5 разів. Інша крайність - "Hаціональний фронт". Hе маючи значних коштів і знаючи з досвіду деякі закономірності передвиборчої кампанії, основну активність "Hаціональний фронт" розвинув в останній тиждень. Проте результати цієї активності були порівняно невеликі через відсутність попередньої інформаційної підготовки.

Великою помилкою політичних сил було також неврахування регіонально- часових закономірностей. Адже інформаційна активність в різних регіонах має бути різною в різні етапи кампанії. Передовсім кампанія мала починатися з так званих програматорних регіонів, які активно впливають на формування позиції в усій Україні. Деякі з таких регіонів були базовими лише для комуністів, РУХу, що закономірно пов'язано з їх успіхом, та частково для партії "Реформи і порядок". Проте остання, запустивши процес своєї популяризації, не змогла підтримати його в так званих синхронізаторних регіонах (на них вона цілком не звертала уваги) на другому етапі кампанії. Цілком неефективна регіональна робота була в "Громади", яка мала великі кошти, та СДПУ(о), яка мала потужні загальноукраїнські ЗМІ. Попри вказані ресурси, кожна з цих партій переступила чотирьохвідсотковий рубіж лише завдяки суперінтенсивній діяльності в одній області (відповідно Дніпропетровській та Закарпатській), хоча грамотна регіональна політика давала б кожній з цих партій не менше 10%.

Часто під час аналізу результатів виборів 29 березня, зокрема в поясненні причин поразки тих чи інших сил, висуваються причини, які ми ніяк не можемо вважати основними. Так, суттєво перебільшується вплив фальсифікації на результати виборів. Якщо фальсифікація мала значний вплив, то чому ж тоді відхилення фактичних результатів виборів від соціологічних прогнозів переважає в бік збільшення прихильності виборців саме до тих кандидатів, що мали найменші можливості для фальсифікацій? Суттєво перебільшується також домінування так званих "грошових мішків". Hа виборах основну роль зіграла не кількість грошей, а вміння ефективно розпорядитися ними, передовсім правильна інформаційна стра-тегія. Адже в більшості мажоритарних округів перемогли не найбагатші з кандидатів.

Одна з основних хиб аналізу результатів виборів у політичних партіях - недооцінка значення лідера політичної сили, необхідності його ефективного подання. Так, апріорі порівнюючи шанси "Hаціонального фронту" та партії "Реформи і порядок" завоювати прихильність громадських кіл, що перебувають в опозиції до Л.Кучми справа, можна було б сподіватися на явний пріоритет "Hаціонального фронту", який об'єднав аж 3 праві партії, що мають значну соціальну базу. Проте цілковита відсутність перспективних лідерів у "Hаціонального фронту" (Л.Лук'яненко та С.Стецько більше сприймаються вже не як політичні діячі, а як історичні особи, а С.Хмара сприймається як яскрава особистість, але ніяк не як лідер значної політичної сили) та наявність таких в "Реформах і порядку" стала одним з основних чинників переваги цієї партії. Зокрема, значний ефект мала пропозиція висунення від партії на президентські вибори В.Ющенка. Інший приклад - невикористання потенціалу своїх лідерів блоком "Вперед, Україно!". Адже за С.Головатого, як кандидата на посаду президента, в Галичині за даними соціологічних опитувань на початку 1998 року були готові голосувати близько 15% виборців. Проте лідери цього блоку, обійшовши увагою Західний регіон, не використали там свого шансу.

Загалом, серед основних чинників, що визначали результати виборів 29 березня і що безумовно будуть дуже важливі й у майбутньому, виділимо наявність науково обгрунтованої стратегії виборчої кампанії та виразних добре пропрацьованих ідеологічних засад. Переважна більшість теперішніх партій не мають ідеологій або, декларуючи певні ідеології, не розуміють їх і не керуються ними навіть у визначенні своїх програмних цілей. Відсутність ідеології позбавляє будь-який політичний суб'єкт цілісності та стабільності, ставлячи його позицію в цілковиту залежність від поточної кон'юнктури, що досить добре відчувають виборці. Особливо великі перспективи має християнсько-демократична ідеологія, яка хоча й декларується деякими маловпливовими партіями, проте майже не використовується в практичній політичній діяльності. Кількість же потенційних прихильників цієї ідеології в Україні можна оцінити не менш як в 40% від всього населення. Досвід передвиборчої діяльності показує, що наявність у кандидата до Верховної Ради в мажоритарному окрузі чіткої ідеології, яка співзвучна з настроями громадян і яку він вміє показати, дає йому не менше 20% голосів виборців.

Комунiстична партiя України	6.55 млн. або 24,65%	84 мандата, 37.3%
Народний Рух України	2.50 млн. або 9,40%	32 мандата, 14.2%
Блок Соцiалiстичної партiї та Селянської партiї України	2.27 млн. або 8,56%	29 мандатiв, 12.9%
Партiя Зелених України	1.44 млн. або 5,44%	19 мандатiв, 8.4%
Народно-демократична партiя	1.33 млн. або 5,01%	17 мандатiв, 7.6%
Партiя "Громада"	1.24 млн. або 4,68%	16 мандатiв, 7.1%
Прогресивна соцiалiст. партiя	1.08 млн. або 4,05%	14 мандатiв, 6.2%
Соцiал-дем.партiя Укр. (об'єдн.)	1.07 млн. або 4,01%	14 мандатiв, 6.2%

За списки кандидатiв вiд зазначених полiтичних партiй та блокiв партiй подано загалом лише 17.5 млн. голосiв виборцiв або близько 2/3 (66%) вiд числа тих, хто взяв участь у голосуваннi. Не пiдтримали виборчого списку жодної полiтичної партiї або блоку партiй (тобто проголосували проти всiх) 1.4 млн., або 5.3% виборцiв. Понад 800 тис. виборчих бюлетенiв визнано недiйсними. Решта, 25% виборцiв, проголосували за iншi 22 партiї та блоки, якi не подолали 4%-го бар'єру.

Полiтичнi результати виборiв за партiйними списками: лiвi сили отримали 56.4%, пропрезидентськi центристи (зеленi, НДП та СДПУ(о)) - 22.2%, опозицiйнi центристи ("Громада") - 7.1%, а нацiонал-демократи - 14.2% з 225 мандатiв. Однак формальна перемога лiвих в загальнонацiональному окрузi зовсiм не є свiдченням домiнування лiвих настроїв в українському суспiльствi. По-перше, лiвi максимально мобiлiзували свiй електорат для явки на вибори, в той час коли значна частина нелiвого електорату, особливо молодь, у виборах участi не взяла. По-друге, навiть у таких надзвичайно важких економiчних умовах бiльша частина виборцiв проголосувала не за лiвi партiї, а за центристiв та правих. Останнi ж не зумiли розумно розпорядитися своєю пiдтримкою серед виборцiв i використали свiй електоральний потенцiал украй неефективно:

Таким чином, центристськi та правi партiї набрали разом 62.7% голосiв по загальнонацiональному округу, але отримали лише 98 мандатiв (43.6%) з 225. Тобто партiйно-полiтична структура центру та правих виявилася невiдповiдною настроям виборцiв та їх очiкуванням, що призвело до дезорiєнтацiї виборцiв та значного розпорошення їх голосiв. Спроба механiчного перенесення та насадження на український грунт традицiйних захiдних полiтичних iдеологiй та партiй, зокрема соцiальної, лiберальної, християнської демократiй тощо, виявила свою штучнiсть та бесперспективнiсть. Результати виборiв є також свiдченням того, що полiтична надбудова в нелiвому спектрi - полiтики, партiї та їх доктрини - є неадекватними сучасному українському суспiльству та не виражають глибинних iнтересiв бiльшостi виборцiв. Можна також зробити висновок, що в Українi поки що вiдсутня iдея, що могла б консолiдувати та мобiлiзувати нацiю.