Еріх Кестнер. Крихта та Антон

[http://dzyga.com.ua] Головна КНИГА КНИГА Еріх Кестнер. Крихта та Антон ( Переклад Уляни Гнідець Для сина Мирослава ) КОНКУРС Еріх Кестнер. Крихта та Антон ( Переклад Уляни Гнідець Для сина Мирослава ) ЗАВАНТАЖИТИ книгу > Вступ, якомога коротший . Що ж я хотів сказати? Ага, я вже знаю. Історія, яку я вам розповім цього разу, є надзвичайно захоплююча. По-перше, вона є захоплююча, тому що вона захоплююча, а по-друге – вона дійсно відбулася. Про неї писалося приблизно пів року тому у газеті. Так, ви думаєте і посвистуєте крізь зуби: Ага, Кестнер вкрав! Але він цього не зробив. Історія, яка була у газеті, займала щонайбільше 20 рядків. Небагато людей її прочитало, така вона коротка. Це була замітка, де писалося лише, що такого-то-такого у Берліні те-то і те-то сталося. Я вийняв зразу ж ножиці, вирізав замітку і акуратно поклав її у коробочку для особливо цікавих речей. На кришці коробочки для особливо цікавих речей, яку придбала для мене Рута, видно потяг з яскраво-червоними колесами, поруч ростуть два темно-зелені дерева, а над ними пливуть три білі хмаринки, круглі як сніжки, – і все це з блискучого паперу, чудово! Декільком дорослим, які, крім мене, теж би хотіли прочитати цю історію, вона, безсумнівно, не впала у вічі. Замітка була для них, немов дрова. Які ще дрова ?А от які: “Коли маленький хлопчик витягне з-під печі поліно , і скаже до нього “Вйо!”, тоді це – кінь, справжній живий кінь. А коли старший брат, хитаючи головою , спостерігає за дровенякою і каже до маленького хлопчика: “ Це ніякий не кінь, а ти от – віслюк ”, так це нічого , по суті , не змінює. Так було і з моєю вирізкою із газети. Інші люди думали: Ну, це лише замітка на двадцять рядків. А я промурмотів “Фокус - покус!” , і вийшла книжка. Я розповідаю це вам із цілком визначеної причини. Коли пишеш якусь історію, часто запитують: “Гей, ви, чи те, про що ви написали, справді відбулося?” Особливо діти це точно хочуть знати. Тоді стоїш тут із квадратною головою і смикаєш себе за бороду. Дещо в історіях, звичайно, дійсно трапляється, але чи все? Але ж не завжди ходитимеш за людьми із записником, щоб застенографувати в деталях те, що вони сказали і зробили! Або і не знатимеш, коли з вами щось трапилось, що про це десь буде написано! Хіба не зрозуміло? І тут встають багато читачів, великі і малі, широко розставивши ноги, і відповідають: “ Шановний пане, коли те, про що ви написали, не відбулося, тоді нас це не зворушує.” І тут хотів би я відповісти: Чи дійсно так було, чи ні, це не має значення. Головне, що історія правдива! Правдивою історія є тоді, коли вона є чітко такою, про яку було повідомлено, –- тобто вона справді могла статися. Зрозуміли? Якщо ви це зрозуміли, тоді ви зрозуміли і найважливіший закон мистецтва. І якщо ви не зрозуміли, тоді теж нічого страшного. І, таким чином, вступ закінчився, ура! Проте я знаю з досвіду, що деякі діти охоче читають подібні роздуми, як от з дровами та конем, і з дійсністю та правдою. Інші ж швидше не поїдять три дні нічого, крім вівсяного киселику, аніж зважаться на речі, які змушують задуматись. Вони бояться, що їх маленьке, гарненьке чоло може покритися зморшками. Що ж тоді робити? Я знаю один вихід. Все, що у цій книжці пов’язане із роздумами, об’єднаю у короткі розділи, і попрошу людину, яка видаватиме цю книжку, щоб вона мої “роздуми” видрукувала інакше, аніж саму історію. Вона повинна роздуми видрукувати курсивом, точно так само, як і цей вступ. Отже, коли ви бачите щось видрукуване курсивом, тоді ви можете це перегорнути, так ніби цього зовсім тут і не було. Перша частина Крихта грає в театр Коли пан директор Подж повернувся на обід додому, він зупинився, немов вкопаний, і приголомшено витріщився у вітальню. Там власне стояла Крихта, його донька, лицем обернена до стіни, увесь час клякаючи і жалібно схлипуючи при цьому. ”У неї болить живіт?”, – подумав. Але він затримав подих і не зрушився з місця. Крихта простягнула до оббитої срібними шпалерами стіни обидві руки, стала навколішки і промовила тремтячим голосом: “Сірники, купляйте сірники, шановне панство!” Біля дитини притаївся Піфке, маленький коричневий таксик Крихти, тримаючи зовсім косо голову, дивувався і вибивав при цьому такт хвостом. Крихта говорила жалібно: “Майте серце до нас – бідних людей. Коробочка лише за десять пфенігів.” Піфке, пес, почав чухатися за вухом. Можливо, він вважав, що ціна зависока, або шкодував, що взагалі при собі немає грошей. Крихта простягла руки ще вище, знову стала навколішки і почала запинатися: “Мати повністю осліпла, а ще така молода. Три коробочки за двадцять п’ять. Бог благословить вас, люба мадам!” Виглядало на те, що стіна у неї купила три пачки сірників. Пан Подж голосно засміявся. Чогось такого він ще ніколи не бачив. Його донька стояла у вітальні, яка обійшлася йому в три тисячі марок, і жебрала перед шпалерами. Крихта злякалася, коли почула, що хтось сміється, повернулася, побачила батька і піднялася на рівні ноги. Піфке підскочив задля компанії. “У тебе всі вдома?”, – запитав батько, але він не отримав жодної відповіді. Тоді він повернувся і пішов до свого кабінету. На столі лежали листи і газети. Він сів глибоко у шкіряний фотель, запалив сигару і читав. Крихта називалася насправді Луїза. Але тому, що перші роки вона взагалі не хотіла рости, то її назвали Крихтою. І так її називають дотепер, хоча вже давно ходить до школи і зовсім не така маленька. Її батько, пан Подж, був директором фабрики з виробництва тростин. Він заробляв багато грошей, і мав також багато роботи. Хоча його дружина, мати Крихти, була інакшої думки. Вона вважала, що чоловік заробляє занадто мало грошей і працює забагато. Він тоді завжди говорив так: “Тут жінки нічого не розуміють.” Та вона ніяк не могла в це повірити... ЗАВАНТАЖИТИ книгу > © DZYGA 2001 - 2007 WEB - адміністратор