ВІРНИЙ СИН УКРАЇНИ

„... Є і грядуть часи, що вимагають і вимагатимуть людей залізної волі, недосяжних звичайним смертникам,
етичних вартостей, сильних нервів і холодної розваги. І тому геть із скаргами, геть з неможливостями!”

Ярослав Стецько, 1934 р.

19 січня минуло 92 роки з дня народження славного сина України, соратника Степана Бандери, ідеолога українського націоналізму Ярослава Стецька. Його революційна діяльність, життєвий шлях є яскравим прикладом для наслідування.

Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 р. в Тернополі, в сім’ї священика. З відзнакою закінчив гімназію, студіював у 1929-34 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.

Ще юнаком Ярослав Стецько включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації “Українська націоналістична молодь” і відтак підпільних УВО та ОУН. З 1932 р. Ярослав Стецько був членом Крайової Екзекутиви Організації Українських Націоналістів, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань.

За націоналістичну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув’язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. полковник Євген Коновалець доручив Я.Стецькові підготувати черговий Збір ОУН, і в 1939 р. він бере участь в Римському Конгресі ОУН.

У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на ІІ Великому Зборі ОУН у квітні того ж року в Кракові Я.Стецька обрано заступником Провідника ОУН Степана Бандери.

З вибухом німецько-російської війни Я.Стецько, пробившись із групою однодумців до Львова, скликає Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української держави й обрали Я.Стецька прем’єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української держави, Я.Стецька заарештували і запроторили до концтабору Заксенгавзен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті.

У 1945 р. Крайова Конференція ОУН обирає Я.Стецька членом Бюра Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й Роман Шухевич. У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький Блок Народів. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою революційної ОУН, яку очолював до кінця свого життя.

Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Стаття «Націоналізм і демократія», яку подаємо, є й сьогодні дороговказом для нащадків.

Ярослав Стецько
НАЦІОНАЛІЗМ І ДЕМОКРАТІЯ

[ З.Карбович: Націоналізм і демократія, “Пробоєм”,
Прага, травень-червень 1939; “Визвольний Шлях”, ч.4, 1982, стор. 402-404. ]

Новий націоналістичний світогляд поборює той хаос, ту деморалізацію, той розклад, який несуть нечесні і несовісні люди, що при демагогічних методах мають можливість виплисти наверх, бо там не треба мозольної праці, творчості, зусиль, недоспаних у трудах ночей, а вистане: гарно говорити й обіцяти золоті гори, а потім не додержати обіцянок.

Але в основі новий націоналістичний світогляд є демократичним. Коли під демократією розуміти доступ до влади найкращих із народу, але не методом обману й демагогії, а творчою працею над поліпшенням долі народу, тих, що між ним самим заслужили собі довір’я й визнання; коли під нею розуміти любов до народу не тільки до глибин слова, але й до глибин кишені; коли під нею розуміти невідкличну вимогу до кожного, без розбору, важких трудів, праці й уможливлення, завдяки праці й чистоті характеру та здібностям кожному з народу, перейти ряди провідної верстви; далі - соціальну справедливість, відповідний до зусиль праці та здібності розподіл добра між усіма громадянами держави, однакова на Ділі, а не, як у демолібералів, на папері, можливість, як у робітника, так у селянина і промисловця - впливати на державні справи й керувати ними, коли тільки характером, працею і розумом викажеться гідним цього - якщо так розуміти демократію, то націоналізм найбільше демократичний з усіх існуючих нині у світі програм побудови державного ладу й перебудови світу.

Новий націоналістичний світогляд не лише не є ворогом правдивої демократії, але він за справжню, дійсно демократичну, народну владу, бо націоналізм дбає передусім за народ, за селянина й робітника. Бо запитаємо, чого потребують всі оці наші Герої й Борці, що гинуть в окупантських тюрмах, за кого вони дають життя? За кого страждають сотні і тисячі по Соловках, Сибіру й у Березах Картузьких та у Ніредьгазах? З якої соціяльної верстви походять всі наші Косинки? За яку Україну вони в повній свідомості гинули?

Чи є мислиме подумати про визиск простого народу в того типу людей, які в своїй глибокій душі страждають недолею і нуждою українського робітника й селянина й, ідучи в передніх рядах, ведуть його у бій за його кращу долю й за велику візію своїх мрій?

Ні, не вороги народовладдя, але вороги демагогів й обманців, що на народній нужді жирують. Найкращі з народу - селяни, робітники й ремісники є між творцями нового ладу в Україні, і вони, що з народу вийшли, про народ дбають.

Тому новий світогляд, що кладе в свою основу націю як найвищу вартість, є найбільше демократичний з усіх існуючих світоглядів, бо він найбільше демофільський, значить з найбільшою жертвенністю бореться з любови до свого народу за його кращу долю, за долю українського робітника, селянина й ремісника!