З давніх часів, життя людини неухильно поліпшується. Століття за століттям тривалість життя зростає, раціон удосконалюється, зручностей стає більше. От тільки Щирої Віри згодом стає дедалі менше. Хоча, все це відносно, можливо, справжній занепад чекає нас попереду. А сучасний стан Церкви й Віри ще довго буде «відносно благополучним періодом».

Війна – головний винахід людства, трансформується й оптимізується протягом усієї історії. Поняття про честь і героїзм стерлися з винаходом килимових бомбардувань. Сьогодні на війні перемагають ресурси, машини, економічна міць і правильний ПіАр. Практично без винятків.

Щось подібне відбувається і на полях Війни за Віру. Її особливості в сучасних умовах:

1. Відсутність тилу.
2. Немає й не буде переважаючих сил – кожний боєць на рахунку.
3. Союзники можуть бути тільки ситуативні.
4. І головне – війна буде програна.

В нас немає тилу, бойовище лежить на ворожій території. Християнин, який за визначенням живе тільки грабунком та милостинею, все рідше може розраховувати на милостиню. Сподіватися на те, що буде відвойована вільна територія Православ'я, безумовно, хочеться, але передумов для цього – дедалі менше. Тому ресурсів не вистачає завжди.

Нема, і не буде переважаючих сил. Ворогів більше. Вони завдають удари нишком. Умови війни постійно трансформуються під диктовку сил ворога роду людського. Супостат краще готовий до цих умов, що постійно змінюються. Ініціатива належить йому. Кожний боєць на рахунку, бо споконвіку й до Кінця наші з'єднання будуть у меншості.

Союзники можуть бути тільки ситуаційні. Ми живемо в 21-му столітті. Інтернет, телебачення... миттєва реакція системи на зовнішні подразники робить ведення війни винятково важким і незрозумілим. Віра як «здійснення очікуваного та впевненість у невидимому» інколи не залишає місця для маневру. Відступивши на йоту від догматів, ризикуєш програти. І навпаки, потрапивши в оточення, є шанс розвинути наступ. Що стосується союзників. Зараз вони ще можливі. Угруповання або партії, бізнесмени або роботяги – всі вони можуть бути своєрідними «попутниками революції».

БРАТСТВУ часто дорікають, чому ми приймаємо той або інший бік, чому підписуємося під тих або інших  діячів. Насправді, жодних «інших сторін не існує». Є інтереси Церкви та БРАТЕРСТВА як малої церкви. Саме ними слід керуватися. Якби військо, яке веде війну, щодо кожної своєї дії скликатиме референдум або круглі столи, то воно неодмінно програє.

Так, ми не радимося з кожного питання із «широкими масами трудящих». Навіть коли наша війна відбувається в публічному полі.

У конфліктах, що відбуваються в Україні, ми обираємо союзників, які відповідають нашим силам. Або тих, хто програє. Що нам з тих, хто виграє сьогодні? Завтра вони стануть зрадниками.

Війна буде програна. Аж до останньої битви. Наша військова  доктрина - «Православ'я». Ми в меншості. Наша стратегія - «Апокаліпсис». Ще можливі тимчасові, тактичні перемоги.

Че Гевара та Фідель Кастро разом із 15 солдатами зробили революцію.

Саддам Хусейн перемагав, опираючись на сунітську меншість.

Ядром руху «ТАЛІБАН» були 30 студентів.

Нас також мало, але наш прапор – Христос, в очах – ми переможці, в душі – ми герої... Амінь.

____________________________________________
*War for destiny – дослівний переклад «війна за долю», доля православного непримиренна боротьба = віра.