ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

(постанову залишено без змін постановою

Судової палати у господарських справах

Верховного Суду України від 21.12.2004)

 

"01" липня 2004 р.                                                                        № 5/268

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

головуючого суддів:	Кочерової Н.О. Панченко Н.П. Черкащенко М.М.
розглянув касаційну скаргу	Державного інституту комплексних техніко-економічних досліджень
на постанову	від 04.03.2004 Київського апеляційного господарського суду
у справі	№ 5/268 господарського суду міста Києва
за позовом	Державного інституту комплексних техніко-економічних досліджень (правонаступник Державного підприємства “Міжгалузевий вексельний центр”)
до       3-тя особа	приватного підприємства “Промконтракт” Київської міської Ради товариства винахідників та раціоналізаторів України   Міністерство промислової політики України
про	визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку № 3-ц по пров. Західному в м. Києві від 24.04.1998

за участю представників сторін:

від позивача                                     С. Л. дов. від 24.03.2004 № 01-190,

Р. дов. від 01.06.2004 № 01-380;

від відповідачів                               С. В. дов. від 05.02.2004 № 002/02-04,

Х. дов. від 05.02.2004 № 11,

І. – голова;

 

ВСТАНОВИВ:

 

В травні 2001 року Державне підприємство “Міжгалузевий вексельний центр” пред’явило в суді позов до приватного підприємства “Промконтракт” Київської міської Ради товариства винахідників і раціоналізаторів про визнання договору купівлі-продажу будинку 3-ц по провулку Західному м. Києва, укладеному 24.04.1998 між відповідачами, недійсним та вилучення майна з незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що у Київської міської Ради товариства винахідників і раціоналізаторів було відсутнє не тільки право власності, а і право користування спірним майном, а тому відчужувати його воно не мало права.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.07.2001 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові господарський суд виходив з того, що ПП “Промконтракт” являється добросовісним набувачем будинку 3-ц по провулку Західному у м. Києві, а відповідно до діючого законодавства витребування майна від добросовісного набувача можливе лише при наявності умов, передбачених ст. 145 ЦК УРСР.

Майно бувшої філії МІПК було передано Київській міській Раді ТВРУ на підставі спільного наказу Мінпромполітики (правонаступник Держоборонпроммашу) та Фонду державного майна України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2004 рішення залишено без змін.

Залишаючи рішення без змін, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач ПП “Промконтракт” є добросовісним набувачем. Рішень суду, арбітражного (господарського) суду, третейського суду щодо неправомірності володіння Київською міською Радою товариства винахідників і раціоналізаторів України будинком 3-ц по провулку Західному в м. Києві (майно колишньої філії Московського інституту підвищення кваліфікації) не надано.

Позивач не був стороною даного договору купівлі-продажу, а тому вимога про вилучення майна з посиланням на ст. 48 ЦК є необґрунтованою.

Спільний наказ від 02.12.1991 № 76 Держоборонмашу та Фонду державного майна України про передачу майна, до якого входить і спірна, не житлова будівля, скасований спільним наказом від 21.04.1994 № 199/593 Фонду державного майна України та Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу України, з цього часу розпочався для власника перебіг строку позовної давності для витребування майна з чужого незаконного володіння. Передача спірного майна позивачу як і його звернення до суду, відбулися за межами строку позовної давності, що відповідно до ст. 80 ЦК УРСР виключає захист порушеного права за відсутності підстав для його поновлення.

В касаційній скарзі Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень – правонаступник Державного підприємства “Міжгалузевий вексельний центр” просить скасувати рішення господарського суду і постанову апеляційного господарського суду і прийняти нове рішення яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд при розгляді справи зобов’язаний повно, всебічно і об’єктивно дослідити обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Проте ці вимоги закону судом при розгляді справи у повній мірі дотримані не були.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи наказом від 02.12.1991 № 76 по Держоборонпроммашу та Фонду державного майна України Київську філію Московського інституту підвищення кваліфікації передано з її матеріальною базою і фінансовими коштами, за виключенням будинку № 4 по вул. Котельникова, до складу Київської міської Ради товариства винахідників і раціоналізаторів.

Згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ “Про захист суверенних прав власності Української РСР” встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Пунктом 2 постанови Верховної Ради України від 14.02.1992 № 2116-ХІІ зобов’язано визнати недійсними майнові договори, якими змінено форму власності і власників державного майна, укладені під час дії мораторію.

Наказом від 12.04.1994 № 199 Фонду державного майна України та наказом від 21.04.1994 № 593 Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 26.03.1994 та листа Генеральної прокуратури України від 15.03.1994 скасовано наказ по Держоборонпроммашу України та Фонду державного майна України від 02.12.1991 № 76 “Про передачу Київської філії МІПК до складу Київської міської Ради ТВР України”.

Постановою Президії Вищого арбітражного суду України від 05.05.1995 скасовано рішення Вищого арбітражного суду України від 04-08.05.1994 та постанову арбітражної наглядової колегії від 19.09.1994, якими відмовлено в скасуванні наказу від 02.12.1991 № 76 та провадження у справі за позовом Генерального прокурора України про визнання недійсним спільного наказу Держоборонпроммашу України та Фонду державного майна України від 02.12.1991 № 76 припинено у зв’язку зі скасуванням цього наказу наказом № 199/593 від 12.04.1994 та 21.04.1994.

Враховуючи викладене, не можна погодитись з висновком судових інстанцій щодо правомірності володіння будинком № 3-ц по провулку Західному в м. Києві з урахуванням наказу № 199/593 від 12.04.1994 та 21.04.1994 і постанови Президії Вищого арбітражного суду України від 05.05.1995 Київською міською Радою товариства винахідників і раціоналізаторів.

Вироком Жовтневого районного суду м. Києва від 31.08.1999 І. – голову Київської міської Ради винахідників і раціоналізаторів засуджено за службовий підлог і перевищення службових повноважень при здійсненні незаконного продажу будинку № 3-ц по провулку Західному в м. Києві приватному підприємству “Промкомплект”. При цьому у вироку зазначено, що це приміщення незаконно було вилучено з власності держави в особі Міністерства промполітики України.

Враховуючи викладене, не можна погодитись з висновками судових інстанцій, що угода про відчуження спірного будинку була схвалена юридичною особою з посиланням на ст. 63 Цивільного кодексу, бо юридична особа на час відчуження не була власником спірного майна.

Згідно ст. 4 Закону України “Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Договір купівлі-продажу будинку № 3-ц по провулку Західному в м. Києві укладено не власником, а тому не можна погодитись з висновком суду щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу на підставі ст. 48 ЦК (в старій редакції).

Відповідно до ст. 145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Таким чином, підставою відчуження майна у добросовісного набувача є і вибуття майна у власника поза його волею іншим шляхом ніж його втрата або викрадення, на що посилались судові інстанції при постановлені судових рішень.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Проте, зазначені причини апеляційний господарський суд не з’ясував, а господарський суд, як на підставу відмови в позові не посилався, тому відмова в позові з підстави пропуску цього строку не можна вважати обґрунтованою. Для правильного з’ясування цієї підстави доцільно обговорити питання про притягнення до участі у справі Міністерство промислової політики України.

Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно і об’єктивно з’ясувати всі обставини справи і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини і прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ – 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу Державного інституту комплексних техніко-економічних досліджень задовольнити частково.

Постанову від 04.03.2004 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 20.07.2001 господарського суду м. Києва у справі № 5/268 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.