ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

(постанову залишено без змін постановою

Судової палати у господарських справах

Верховного Суду України від 05.04.2005)

 

 

Вищий господарський суд України у складі:

головуючий суддя      Селіваненко В.П.,

судді                              Бенедисюк І.М.

Джунь В.В.

розглянув

касаційну скаргу        Акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк”,

                                      м. Київ (далі –АКБ “Правекс-Банк”)

на рішення                  господарського суду міста Києва від 23.04.2004 р.

та                                  постанову Київського апеляційного господарського суду

від                                 10.11.2004 р.

зі справи                      № 19/13

за позовом                   АКБ “Правекс-Банк”

до                                  Національного банку України

про                                визнання недійсною постанови Правління Національного банку України

від                                 27.08.2001 р. № 367 у частині абзацу другого пункту 3.14 глави 3 Положення

                                      про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача                      – С. (за довіреністю АКБ “Правекс-Банк”),

відповідача                 – К., Х. (за довіреністю Національного банку України).

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2004 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2004 р. у задоволенні позову відмовлено. Мотивом судових рішень по суті спору з посиланням на приписи пункту 1.27 статті 1, статті 13 та пункту 15.2 статті 15 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” зазначено те, що Національним банком України правомірно, у межах своїх повноважень встановлено в абзаці другому пункту 3.14 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.08.2001 р. № 367 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 04.06.2003 р. № 226) максимальну суму у 1000 гривень емітованої банком наперед оплаченої платіжної картки, кошти за якою обліковуються на консолідованому картрахунку банку.

У касаційній скарзі від 26.11.2004 р. до Вищого господарського суду України АКБ “Правекс-Банк” просить скасувати рішення судових інстанцій по суті спору зі справи і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаргу з посиланням на припис пункту 15.2 статті 15 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” мотивовано тим, що судовими інстанціями порушено правомочності АКБ “Правекс-Банк” як власника платіжних карток, що були ним емітовані.

Сторони відповідно до статті 111⁴ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- пункт 3.14 глави 3 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.08.2001 р. № 367 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.11.2001 р. № 954/6145 (далі – Положення), було викладено в такій редакції:

“Для обліку операцій фізичних осіб з використанням наперед оплачених платіжних карток банк може відкривати консолідований картрахунок для всіх емітованих ним наперед оплачених платіжних карток. Для юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців схема обслуговування наперед оплачених платіжних карток не застосовується”;

- постановою Правління Національного банку України від 04.06.2003 р. № 226 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11.06.2003 р. за № 474/7795) пункт 3.14 глави 3 Положення було викладено у редакції:

“Для обліку операцій фізичних осіб з використанням наперед оплачених платіжних карток за дебетовою схемою банк може відкривати консолідований картрахунок для емітованих ним наперед оплачених платіжних карток. Для юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців дебетова схема обслуговування наперед оплачених платіжних карток з відкриттям консолідованого картрахунку не застосовується.

Максимальна сума емітованої банком наперед оплаченої платіжної картки, кошти за якою обліковуються на консолідованому картрахунку банку, не може перевищувати суму 1000 гривень або її еквівалент в іноземній валюті.

Емітент самостійно встановлює порядок та умови продажу (надання) наперед оплачених платіжних карток, визначає їх функціональні можливості (параметри) та обмеження щодо виконання окремих видів (типів) операцій з їх застосуванням з урахуванням норм цього Положення”.

Причиною виникнення спору у справі стало питання про відповідність чинному законодавству України припису абзацу другого пункту 3.14 глави 3 Положення у редакції, викладеній у постанові Правління Національного банку України від 04.06.2003 р. № 226.

Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування у справі, та цим обставинам надано правильну юридичну оцінку. Судові інстанції дійшли правильного висновку, що визначення Національним банком України максимальної суми у 1000 гривень емітованої банком наперед оплаченої платіжної картки, кошти за якою обліковуються на консолідованому картрахунку банку (у приписі пункту 3.14 глави 3 Положення в редакції постанови Національного банку України від 04.06.2003 р. № 226), не порушує вимог чинного законодавства України.

У статті 66 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема, у формі встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.

Відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” (далі – Закон) до кола функцій Національного банку України віднесено визначення напрямів розвитку сучасних електронних банківських технологій, створення, координування та контроль створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

У частині першій статті 56 Закону визначено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Згідно з пунктом 1.31 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” платіжний інструмент – засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби. А відповідно до пункту 1.27 цієї ж статті платіжна картка – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” порядок виконання операцій із застосуванням платіжних інструментів, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

 Отже, відповідно до змісту статті 13 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” операції із застосуванням платіжних карток, зокрема їх обсяг, можуть бути обмежені нормативно-правовими актами Національного банку. А тому є помилковими доводи скаржника про порушення приписом пункту 3.14 глави 3 Положення його правомочностей власника платіжних карток на підставі припису пункту 15.2 статті 15 цього ж Закону. Відповідно до частини 6 статті 4 Закону України “Про власність” у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111⁹ – 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2004 р. зі справи № 19/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк” – без задоволення.