ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

(постанову залишено без змін постановою

Судової палати у господарських справах

Верховного Суду України від 28.09.2004)

 

"29" березня 2004 р.                                                                      № 17/82

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді       Грека Б.М.,

суддів                             Жаботиної Г.В.,

                                        Бур’янової С.С.

розглянувши

касаційну скаргу          Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Дніпропетровську

на постанову                 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від                                   04.07.2003 р.

у справі                          № 17/82 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовом                     Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний

завод імені Комінтерну”

до                                    Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Дніпропетровську

про                                 визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

від позивача:                Б.;

від відповідача:            В., З.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2003 р., яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2003 р. залишене без змін, позов задоволено: визнане недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 24.01.2003 р. № 60814/0/1868 про застосування та стягнення сум штрафних санкцій по податку з власників транспортних засобів у розмірі 850 грн.; визнане недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 24.01.2003 р. № 70814/0/1869 про застосування та стягнення сум штрафних санкцій по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 13 284,70 грн.; визнане недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 24.01.2003 р. № 80814/0/1870 про застосування та стягнення сум штрафних санкцій по податку на додану вартість у сумі 1 545,37грн.

Не погодившись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2003 р., Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постановлені у даній справі судові рішення та в позові відмовити. Свою вимогу Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську мотивує тим, що господарським судом попередніх інстанцій неправильно застосовано ст. 1 та п. 6 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та порушено преамбулу та п. 7.8. ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи представників Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, які з’явились в господарське засідання суду касаційної інстанції, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську задоволенню не підлягає.

Господарським судом встановлено:

- Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2001 р. у справі № Б/15/197/01 порушено провадження у справі щодо визнання позивача банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

- За результатами перевірки позивача з питань дотримання законодавства про оподаткування за період з 01.10.2000 р. по 31.03.2002 р. відповідачем 24.07.2002 р. складено акт, за яким 24.01.2003 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими до позивача з підстав, передбачених п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” застосовано штрафні (фінансові) санкції, а саме: за № 80814/0/1870 з податку на додану вартість у сумі 1 545,37 грн.; за № 70814/0/1869 з земельного податку з юридичних осіб у сумі 13 284,70 грн.; за № 60814/0/1868 з податку з власників транспортних засобів у сумі 850 грн.

Згідно п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф. Таким чином, приписи даної правової норми санкціонують відповідальність платника податків за несвоєчасне виконання узгодженого податкового зобов’язання.

Проте, як вже було зазначено, 11.09.2001 р. господарським судом порушено провадження у справі щодо визнання позивача банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно преамбули Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Таким чином, метою вищезгаданого Закону є відновлення платоспроможності суб’єкту підприємницької діяльності, який є боржником.

Згідно абз. 24 ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи вимоги за зобов'язаннями, що виникли після порушення справи, але згідно з цим Законом віднесені до вимог конкурсних кредиторів, а також зупинення будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог. Таким чином, мораторій на задоволення вимог кредиторів це є зупинення виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи вимоги за зобов'язаннями, що виникли після порушення справи, але згідно з цим Законом віднесені до вимог конкурсних кредиторів.

Як випливає з ч. 4 та ч. 7 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство та його дія припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Отже, згідно імперативу абз. 24 ст. 1 та ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії зупинення виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство забороняється застосування санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Проте, як вже було зазначено, відповідач в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів застосував до позивача штраф за несплату узгодженої суми податкового зобов’язання, який передбачено п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, чим порушив приписи абз. 2 ч. 4 ст. 12 та преамбулу Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідач посилається на порушення господарським судом ч. 6 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, згідно якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки вважає, що його вимоги щодо сплати позивачем штрафних санкцій виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Дане посилання відповідача не може бути прийнято до уваги, оскільки вимоги які виникли у відповідача за оскаржуваними рішеннями є фінансовими санкціями, що нараховані в період дії мораторію.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, п. 1 ст. 111⁹, ст. 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ :

 

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2003 р. № 17/82 – без змін.